Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №320/5866/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року справа №320/5866/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Дніпровського відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпровського відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з вимогою визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №79946582, яка була винесена 14.01.2026 року головним державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дєдовою-Осипенко Валерією Юріївною.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що постанова про відкриття виконавчого провадження №79946582 прийнята відповідачем протиправно, оскільки виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, був пред`явлений до примусового виконання з порушенням установленого законом строку. Зазначив, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 №Б/1932 від 19.01.2025 року набрала чинності 29.01.2025 року, однак до автоматизованої системи виконавчого провадження її було додано лише 08.01.2026 року, а постанову про відкриття виконавчого провадження №79946582 винесено 14.01.2026 року.

Позивач вважає, що державний виконавець, встановивши обставини щодо пропуску строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, мав повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, а не відкривати виконавче провадження.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, не скористався, із відзивом до суду не звернувся.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

На примусовому виконанні Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження №79946582 з примусового виконання постанови №Б/1932, виданої 19.01.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у сумі 34000,00 грн.

Зі змісту постанови №Б/1932, виданої 19.01.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що вона набрала чинності 29.01.2025 року.

Вхідна дата надходження до органу ВДВС на постанові №Б/1932 від 19.01.2025 року, що видана ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно ОСОБА_1 , відсутня.

До автоматизованої системи виконавчого провадження постанова №Б/1932 від 19.01.2025 року, що видана ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно ОСОБА_1 , була додана 08.01.2026 року.

Постанова про відкриття виконавчого провадження №79946582 була винесена головним державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дєдовою-Осипенко В.Ю. 14.01.2026 року.

З урахуванням вимог статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», якою врегульований порядок початку примусового виконання рішення, з огляду на дату додавання виконавчого документа до автоматизованої системи виконавчого провадження та на дату винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є підстави вважати, що виконавчий документ (постанова №Б/1932 від 19.01.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно ОСОБА_1 ) надійшов на примусове виконання з порушенням тримісячного строку, що встановлений частиною 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Основним законом, що регламентує порядок примусового виконання рішень, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (з наступними змінами і доповненнями, в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин, далі Закон №1404-VIII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України №1404-VIII).

Частиною 1 ст. 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частинами 1-2 статті 12 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону №1404-VIII.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Вважаючи протиправною постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, оскільки трьохмісячний строк пред`явлення до виконання останньої на момент відкриття виконавчого провадження вже минув, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 № Б/1932 від 19.01.2025 року стосовно накладення штрафу на ОСОБА_1 набрала чинності 29.01.2025 року, постанову про відкриття виконавчого провадження №79946582 з виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 № Б/1932 від 19.01.2025 року стосовно накладення штрафу на ОСОБА_1 прийнято державним виконавцем 14.01.2026 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" № 2129-IX від 15 березня 2022 року.

Особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10.2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №260/2595/22).

Таким чином, у даному випадку при визначенні дотримання строків пред`явлення виконавчих документів до виконання підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Тому державним виконавцем були правильно враховані чинні законодавчі зміни щодо переривання строків звернення виконавчого документа до виконання, і підстав, що встановлені пунктом 2 частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII для повернення виконавчого документу стягувачу органом державної виконавчої з підстав пропуску встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, судом не встановлено.

Разом з тим, принцип «jura novit curia» (суд знає закони) в адміністративному судочинстві України означає, що суд не обмежений правовою кваліфікацією, яку надали сторони, і зобов`язаний застосувати правильні норми права для вирішення спору. Суд самостійно визначає закон, що підлягає застосуванню, якщо фактичні обставини встановлені правильно.

Як зазначено в практиці Верховного Суду, діючи в межах позовних вимог, саме суд встановлює правову природу правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин, в результаті чого визначає норму права, що підлягає застосуванню.

Такі повноваження суду носять імперативний характер, що означає обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам та визначити релевантну норму.

При цьому варто зазначити, що незгода суду з правовим обґрунтуванням позову не є підставою для відмови в його задоволенні, оскільки неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні правові приписи.

Так, з`ясувавши що учасник судового процесу послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд має самостійно здійснити їх правильну правову кваліфікацію та застосувати ті норми, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 р. у справі № 662/397/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі № 917/1739/17).

В частині 1 статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

Таким чином, законодавець встановив строк, після спливу якого постанова про накладення адміністративного стягнення стає такою, що не підлягає виконанню. В такому випадку мають застосовуватись правила пункту 9 частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII, згідно якого виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем.

Отже, державний виконавець, встановивши що постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № Б/1932 від 19.01.2025 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 не було звернено до виконання протягом трьох місяців з дня винесення, мав повернути виконавчий документ стягувачу з підстави, що виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби (пункт 9 частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII), а не з підстав пропуску встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа (пункт 2 частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII), як було зазначено позивачем.

Також, відповідно до пункту 6 частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII в редакції чинній на дату пред`явлення виконавчого документу, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав виконавчий документ, заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону

Положеннями пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Судом встановлено, що в матеріалах виконавчого провадження в АСВП відсутня заява стягувача про примусове виконання постанови № Б/1932 від 19.01.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно ОСОБА_1 .

Відсутність заяви про примусове виконання рішення є самостійною підставою для повернення виконавчого документу стягувачу органом державної виконавчої служби.

Таким чином, перевіривши дії головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дєдової-Осипенко В.Ю. при винесенні постанови від 14.01.2026 року про відкриття виконавчого провадження №79946582 на відповідність вимогам Закону України «Про виконавче провадження», суд дійшов висновку про те, що державний виконавець повинен був винести постанову про повернення стягувачу виконавчого документа з підстави відсутності заяви про примусове виконання рішення та з підстави, що виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, а не з підстави пропуску встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа, як було зазначено в позові.

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки суб`єктом владних повноважень у ході судового розгляду не доведено належними та допустимими доказами правомірності прийнятого ним рішення, не спростовано доводи позивача, а тому таке рішення є таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства, не у спосіб та не в порядку, які встановлені Законом України "Про виконавче провадження", отже, спірна постанова підлягає скасуванню.

Щодо строку звернення позивача з даним позовом до суду, суд зазначає, що за приписами частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Пунктом 1 частини 2 статті 287 КАС України встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем оскаржується постанова про відкриття виконавчого провадження, яку прийнято 14.01.2026 року.

При цьому позивач вказав, що копія цієї постанови по пошті йому не надходила, про існування виконавчого провадження він дізнався 14.01.2026 року, коли його банківські рахунки були заблоковані.

З урахуванням положень частини 6 статті 120 КАС України, згідно якої якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день, останнім днем для звернення до суду з адміністративним позовом було 26.01.2026 року.

Відтак, зважаючи на те, що адміністративний позов був надісланий до суду через зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС представника позивача 26.01.2026 року, десятиденний строк звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 064,96 грн (квитанція № 2708-8525-8786-5092 від 26.01.2026 року). Відтак, враховуючи задоволення позову у повному обсязі на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 064,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 287 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дєдової-Осипенко Валерії Юріївни про відкриття виконавчого провадження №79946582 від 14.01.2026 року.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Дніпровського відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України судовий збір у розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 клп..

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.