Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №320/32042/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року Справа №320/32042/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 , при перерахунку 12 березня 2024 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до стажу роботи на посаді судді двох років роботи на посаді державного нотаріуса Поліської державної нотаріальної контори Київської області з 9 січня 1991 року по 11 травня 1993 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 та довідки про стаж врахований для визначення довічного грошового утримання.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді період роботи на посаді державного нотаріуса Поліської державної нотаріальної контори Київської області з 9 січня 1991 року по 11 травня 1993 року, який був необхідним для обрання на посаду судді, що згідно із ст. 137 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII та ст. 7 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII становить 2 роки.

3. Зобов`язати відповідача здійснити з 27 грудня 2023 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку 64 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки Верховного Суду № 359/0/2-24 від 23 січня 2024 року.

В обґрунтування позову позивач вказує, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Отримавши довідку Верховного Суду від 23.01.2024 № 359/0/2-24 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивач звернувся 29.01.2024 до Пенсійного фонду із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у відповідності до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII. Згідно рішення відповідача №930020876917 від 12.03.2024 перераховано довічне грошове утримання виходячи зі стажу судді 25 років 8 місяців 20 днів та взято 60% для його розрахунку. Вказуючи на положення ч. 2 ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII, позивач зазначає про протиправне не врахування до його стажу роботи судді два роки роботи на посаді державного нотаріуса, що має наслідком невірного обрахування Пенсійним фондом грошового утримання та у зв`язку із чим позивач 21.04.2024 звернувся зі скаргою щодо не зарахування спірного періоду до його стажу роботи судді та не врахування відповідно 64 % для розрахунку грошового утримання, та отримав 16.05.2024 відповідь, в якій відмовлено з необґрунтованих підстав, своєю відмовою відповідач порушує право на отримання належного грошового утримання судді у відставці, що стало наслідком звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, справу визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

У поданому до суду відзиві, відповідач вказує про те, що стаття 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII не застосовується Пенсійним фондом при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а дає лише право подати заяву про відставку. Вважає необґрунтованими та безпідставними вимоги позивача та вказує, що відповідь, в якій вказано про відмову у заяві позивача не є рішенням в силу норм процесуального законодавства яке може бути оскаржене до суду. В позові відповідач просить суд відмовити.

Встановивши позиції сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, судом встановлено наступне.

3 9 січня 1991 року по 11 травня 1993 року ОСОБА_1 працював державним нотаріусом Поліської державної нотаріальної контори Київської області, що вбачається із записів трудової книжки НОМЕР_1 (запис №5 від 09.01.1991, наказ №10 від 10.01.1991).

12 травня 1993 року ОСОБА_1 було обрано суддею Поліського районного суду Київської області.

22 березня 1999 року ОСОБА_1 звільнено з Поліського районного суду у зв`язку з переведенням до Київського обласного суду.

З 23 березня 1999 року по 07 листопада 2001 року ОСОБА_1 обіймав посаду судді Київського обласного суду, а з 07 листопада 2001 року (після перейменування Київського обласного суду в Апеляційний суд Київської області) до 13 травня 2013 року - суддею Апеляційного суду Київської області.

З 14 травня 2013 року по 14 листопада 2016 року ОСОБА_1 обіймав посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Наказу Вщого Спеціалізованого Суду України від 09.11.2020 №83-к, яким скасовано наказ ВССУ від 04.10.2016 № 864-к «Про звільнення ОСОБА_1 » як такий, що визнаний постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 826/17244/16 протиправним та відраховано ОСОБА_1 зі штату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 14 листопада 2016 року у зв`язку із виходом у відставку).

Наразі ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві, як суддя у відставці, та до 27 грудня 2023 року отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, у відповідності до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI.

27.12.2023 року набрав чинності Закон України № 3481-ІХ «Про внесення до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України», та враховуючи редакцію п.14-4 розділу ХІІ прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII, 23.01.2024 Верховним Судом було видано ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за №359/0/2-24.

29.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФ України в м.Києві із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у відповідності до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII.

Згідно рішення ГУ ПФ України в м. Києві № 930020876917 від 12 березня 2024 року довічне грошове утримання перераховано, виходячи із стажу судді 25 років 8 місяців 20 днів, загальний процент розрахунку пенсії взято в розмірі 60%.

21.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до органу пенсійного фонду із скаргою, порушуючи в ній питання про зарахування до стажу судді два роки роботи на посаді державного нотаріуса Поліської державної нотаріальної контори, оскільки на момент обрання на посаду судді Поліського районного суду Київської області діяв Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року, згідно якого право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону мав громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.

16 травня 2024 року поштовим зв`язком на адресу позивача надійшла відповідь ГУ ПФУ в м.Києві від 13.05.2024 №19369-1078/Б-02/8-2600/24, якою в зарахуванні двох років стажу роботи на посаді державного нотаріуса та збільшення, відповідно, загальний відсоток для розрахунку пенсії до 64% не враховано.

Підставою відмови вказано про те що застосування норм статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII при обчисленні розміру щомісячного довічного утримання суддів у відставці не передбачено, а дає лише право судді подати заяву про відставку.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування до стажу роботи судді період роботи в державній нотаріальній конторі та врахування належного відсоткового значення грошового утримання судді у відставці та відповідного перерахунку на підставі довідки про суддівську винагороду, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Також у статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п`ятої).

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).

Спірним у цій справі є не зарахування до суддівського стажу ОСОБА_1 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період роботи на посаді державного нотаріуса Поліської державної нотаріальної контори Київської області з 9 січня 1991 року по 11 травня 1993 року, а саме два роки та відповідно належного розрахунку відсоткового значення грошового утримання та перерахунку грошового утримання згідно довідки Верховного Суду від 23.01.2024 виданої станом на 27 грудня 2023 року.

Суд вказує на наступне.

Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Згідно із частиною першою статті 142 Закону №1402-VIІІ, суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Відповідно до частини другої статті 142 Закону №1402-VIІІ, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIІІ, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частиною четвертою та п`ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Для визначення базового розміру посадового окладу судді не може застосовуватися інша вартісна величина, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, передбачений абзацом четвертим частини другої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», в розмірі, встановленому для цієї соціальної і демографічної групи населення законом України про Державний бюджет на відповідний рік.

Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

За приписами пункту 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Законом України від 16.10.2019 №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:

а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII).

Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.

У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого, правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

При цьому зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

Враховуючи зазначене вище суд вказує, що позивач має право на перерахунок з 27.12.2023 довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Верховного Суду від 23.01.2024 №359/0/2-24, виданої станом на 27.12.2023.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.

Різниця у правах суддів у відставці на перерахунок їх довічного грошового утримання судді в залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання під час перебування на посаді судді та (або) необхідності пропрацювати на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16.06.2020 у зразковій справі № 620/1116/20.

В наступному суд зазначає, що за наслідками перерахунку грошового утримання позивача на підставі довідки Верховного Суду №359/0/2-24 від 23.01.2024 з 27.12.2023, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, розмір такого забезпечення становив 60% суддівської винагороди.

Як встановлено судом стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді обраховано відповідачем 25 років 08 місяців 20 днів.

Однак, як стверджує позивач, під час здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідачем не було враховано стаж періоду роботи на посаді державного нотаріуса Поліської державної нотаріальної контори Київської області з 9 січня 1991 року по 11 травня 1993 року, а саме два роки.

Так, з відомостей з копій трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 , наявної в матеріалах справи, вбачається, що позивач з 09.01.1991 по 11.05.1993 працював на посаді державного нотаріуса Поліської державної нотаріальної контори Київської області, до переведення на посаду народного судді Поліського районного суду.

Суд враховує, що на момент призначення позивача на посаду народного судді Поліського народного районного суду діяв Закон України «Про статус суддів» №2862-ХІІ та на час виходу позивача у відставку був чинним Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону України від 15.12.1992 №2862-ХІІ «Про статус суддів», який був чинний на момент призначення позивача на посаду народного судді Поліського народного районного суду, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Отже, до стажу роботи позивача на посаді судді, що дає право на одержання щомісячного грошового утримання, належить враховувати період роботи на посаді державного нотаріуса Поліської державної нотаріальної контори Київської області з 9 січня 1991 року по 11 травня 1993 року, що становить 2 роки.

Вказана позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі №592/2737/17, від 13.02.2020 у справі №592/5433/17, від 24.03.2020 у справі №559/512/17 та від 29.04.2020 у справі №426/12415/16-а, постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2024 у справі №320/13316/23 та від 28.11.2024 у справі №320/43457/23, постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024 у справі №420/12617/24.

В наступному слідує, зокрема з розпорядження про призначення/перерахунок пенсії позивача до стажу роботи на посаді судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання від 12.03.2024 №930020876017 включені періоди його роботи на посаді судді 25 років 08 місяців 20 днів, відповідно, без урахування спірного періоду роботи на посаді державного нотаріуса Поліської державної нотаріальної контори Київської області (як підвідомчого органу Міністерстві юстиції України) з 9 січня 1991 року по 11 травня 1993 року, що становить 2 роки.

При цьому, як було вказано вище судом, вказаний період роботи повинен був бути врахований до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді.

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону 1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

За таких обставин, зважаючи, що стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді та стаж, який зараховується до стажу на посаді судді, складає, з урахуванням наведених висновків судової справи 27 років 08 місяців та 20 днів, суд вважає, що позивач має право на призначення довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 64% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді.

Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування ОСОБА_1 , при перерахунку 12 березня 2024 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до стажу роботи на посаді судді двох років роботи на посаді державного нотаріуса Поліської державної нотаріальної контори Київської області з 9 січня 1991 року по 11 травня 1993 року та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 64% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням довідки Верховного Суду від 23.01.2024 №359/0/2-24, починаючи з 27.12.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

Суд вказує відповідачу, що лист відповідь від 13.05.2024 №19369-1078/Б-02/8-2600/24 в якому зазначено про відсутність підстав для перерахунку грошового утримання за заявою позивача, в силу сталої судової практики є вираженою формою поведінки суб`єкта владних повноважень, тим прийнятим рішенням, дією чи бездіяльністю, яке має право оскаржити позивач до суду.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин першої та другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 74 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац другий частина друга статті 77 КАС України).

Згідно частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Судом надано належну та достатню оцінку доводам сторін, інші заявлені доводи відповідачем не підлягають врахуванню та оцінки суду враховуючи предмет спору у даній справі.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу витрат у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 , при перерахунку 12 березня 2024 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до стажу роботи на посаді судді двох років роботи на посаді державного нотаріуса Поліської державної нотаріальної контори Київської області з 9 січня 1991 року по 11 травня 1993 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді період роботи на посаді державного нотаріуса Поліської державної нотаріальної контори Київської області з 9 січня 1991 року по 11 травня 1993 року, що становить 2 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 27 грудня 2023 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку 64 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки Верховного Суду № 359/0/2-24 від 23 січня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.