Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №300/8487/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2026 р. справа № 300/8487/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), за змістом якого просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії із зарахуванням до стажу у потрійному розмірі часу її перебування із 20.05.1950 по 24.08.1963 у засланні як репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії із зарахуванням до стажу у потрійному розмірі час перебування із 20.05.1950 по 24.08.1963 у засланні як репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є реабілітованою особою в розумінні Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Враховуючи, що за статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статтею 6 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій 1917-1991 року» час перебування на засланні, реабілітованим додається до робочого стажу в потрійному розмірі, позивач звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про перерахунок її стажу роботи, з урахуванням пільгового стажу. Водночас, відповідач листом від 07.11.2025 відмовив позивачці, посилаючись на те, що відсутні підстави для перерахунку її пенсії з врахуванням до стажу роботи часу відбування нею покарання у засланні у потрійному розмірі у період з 20.05.1950 по 24.08.1963, оскільки згідно статті 58 Закону № 1788 не поширюється на громадян, які перебували на спецпоселенні. Вважаючи вищевказану відмову пенсійного органу протиправною, позивачка звернулася з даним позовом до адміністративного суду.

По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій - залишено без руху (а.с.11-12).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 продовжено ОСОБА_1 процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви (а.с.22).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 відкрито провадження в решті позовних вимог за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.27).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 05.01.2026, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що згідно статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в редакції, чинній на час надання мені 26.04.2001 статусу реабілітованої особи), реабілітовано всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Водночас, вказано, що згідно статті 58 Закону № 1788 не поширюється на громадян, які перебували на спецпоселеннї. Зважаючи на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с.30-32).

07.01.2026 від позивачки на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с.35-36)

28.10.2025 представник позивача на адресу суду надіслав відповідь на відзив (а.с.57-59).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позивачка має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій на Україні», що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Коломийської міською радою від 26.04.2001 (зворотна сторона а.с.4).

Згідно довідки Верховного Суду Української Радянської Соціалістичної Республіки від 27.11.1963 № 683Н63 підтверджено, що ухвалою судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду УССР від 24.08.1963 постанову від 20.05.1950 щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скасовано, а справу провадженням припинено, зі звільненням із спецпоселення і поверненням конфіскованого майна чи його вартості (а.с.7).

28.04.1979 ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_6 , після чого прізвище позивачки - « ОСОБА_7 » (а.с.8).

Відповідно до архівної довідки Головного управління внутрішніх справ України у Львівській області від 10.12.2025 за № 114 ОСОБА_5 26.04.1950 із села Почапи Золочівського району Львівської області, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 20.05.1950, була виселена на спецпоселення з конфіскацією майна в Томську область на політичних мотивах, як член сім`ї посібника учасникам ОУН, звідки звільнена - 10.07.1958. Відповідно до статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» була реабілітована (згідно копії довідки про реабілітацію від 28.02.2001) (а.с.25).

Враховуючи вищевказані обставини, позивачка 14.10.2025 звернулась із заявою до відповідача про перерахунок її стажу роботи, з урахуванням пільгового стажу реабілітованої.

Однак, листом від 07.11.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило позивачку, що відсутні законні підстави для перерахунку її пенсії з врахуванням до стажу роботи часу відбування нею покарання у засланні у потрійному розмірі у період з 20.05.1950 по 24.08.1963.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо проведення перерахунку пенсії, позивачка звернулася до адміністративного суду за захистом власних прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-ІV).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до положень абзацу першого частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 за № 962-ХІІ (далі - Закон № 962-ХІІ), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Так, за змістом статті 1 Закону № 962-XII, в первинній редакції, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року.

Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Встановлено, що підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон № 2325-VIII), який набрав чинності 05.05.2018, внесені зміни до Закону № 962-XII.

Вказаним законом змінено назву Закону № 962-XII на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».

Закон № 2325-VIII надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.

Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII, в редакції Закону № 2325-VIII, репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII, в редакції Закону № 2325-VIII, реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 2 Закону № 962-XII, у вказаній редакції, формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.

Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.

За пунктом 5 статті 2 Закону № 962-XII заслання визнається формою репресій.

За змістом статті 4 Закону № 962-XII поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Відповідно до статті 6 Закону № 962-XII реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських рад, у тому числі обраними об`єднаними територіальними громадами.

За пунктом 2.13 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, закріплено, що за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Як встановлено, довідкою Верховного Суду Української Радянської Соціалістичної Республіки від 27.11.1963 № 683Н63 підтверджено, що ухвалою судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду УССР від 24.08.1963 постанову від 20.05.1950 щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скасовано, а справу провадженням припинено, зі звільненням із спецпоселення і поверненням конфіскованого майна чи його вартості (а.с.7).

Відповідно до архівної довідки Головного управління внутрішніх справ України у Львівській області від 10.12.2025 за № 114 ОСОБА_5 26.04.1950 із села Почапи Золочівського району Львівської області, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 20.05.1950, була виселена на спецпоселення з конфіскацією майна в Томську область на політичних мотивах, як член сім`ї посібника учасникам ОУН, звідки звільнена - 10.07.1958. Відповідно до статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» була реабілітована (згідно копії довідки про реабілітацію від 28.02.2001) (а.с.25).

Зазначені обставини відповідачем не оспорювались.

За змістом статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно статті 58 Закону № 1788-XII громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Приписи статті 58 Закону № 1788-XII корелюються із приписами статті 6 Закону №962-XII, де також зазначено, що реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Аналізуючи вищевказане суд доходить до висновку, що особи, які були примусово виселені з місця їх постійного проживання до спецпоселення у іншу місцевість (заслання), внаслідок визнання їх позасудовим органом з політичних мотивів, які в подальшому були реабілітовані, мають право на зарахування до їх трудового стажу періоду перебування у засланні у потрійному розмірі.

При цьому, наведені вище положення законодавства не ставлять у залежність набуття особою вказаного права від її віку або статусу, оскільки у даному випадку мова йде про загальні права реабілітованих осіб.

Аналогічні за змістом норми містяться в пункті 12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (зі змінами і доповнення, зокрема, внесеними у цей пункт постановою Кабінету Міністрів України № 1058 від 27.09.2022), де визначено, що саме час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку). У разі відсутності документів, зазначених в абзаці першому цього пункту, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні реабілітованих осіб може бути встановлено в судовому порядку.

Суд вказує, що позивачка разом зі своєю родиною була примусово виселена до спецпоселення, тобто відповідно до статті 1 Закону № 962-ХІІ перебувала у засланні та набула статусу реабілітованої особи, що підтверджується відповідним посвідченням, внаслідок чого, відповідно до статті 6 Закону № 962-ХІІ та статті 58 Закону №1788-XII має право на зарахування у потрійному розмірі до її стажу, що дає право на призначення пенсії, періоду перебування у засланні.

При цьому, суд вважає за доцільне наголосити, що передбачена статтею 6 Закону №962-ХІІ пільга є не спеціальним способом обрахування вже набутого особою трудового стажу (як це відбувається при призначенні пенсії на пільгових умовах), а є сатисфакцією, яка згідно з метою цього Закону, зазначеній у статті 1, визнана державою справедливою за завдану таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років шкоду.

З огляду на наявність у позивачки права на зарахування у потрійному розмірі до її стажу роботи періоду перебування у засланні, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до її стажу у потрійному розмірі часу перебування у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Водночас, за змістом позовних вимог позивачка просить суд зарахувати до стажу у потрійному розмірі час перебування із 20.05.1950 по 24.08.1963 у засланні як репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

З метою з`ясування тривалості періоду перебування позивачки у засланні судом ухвалою від 09.12.2025 зобов`язано надати належним чином засвідчені докази, які б підтверджували факт перебування ОСОБА_1 у засланні, як репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» в період з 20.05.1950 по 24.08.1963 або докази, які підтверджують, що сторона позивача здійснила усі залежні від них дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

На виконання вказаної ухвали суду, позивачкою долучено до матеріалів справи архівну довідку Головного управління внутрішніх справ України у Львівській області від 10.12.2025 за № 114 (а.с.25).

З аналізу наданої архівної довідки встановлено, що позивачка була виселена на спецпоселення на підставі рішення Особливої Наради при МДБ СРСР від 20.05.1950 та перебувала у засланні до 10.07.1958, після чого була звільнена із спецпоселення.

Отже, надані позивачкою докази підтверджують факт її перебування у засланні як репресованої особи саме у період з 20.05.1950 по 10.07.1958, водночас, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували перебування позивачки у засланні після 10.07.1958 та до 24.08.1963, як зазначено у позовних вимогах.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме шляхом здійснення перерахунку пенсії із зарахуванням часу перебування ОСОБА_8 у засланні до її стажу роботи у потрійному розмірі, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, в період з 20.05.1950 по 10.07.1958.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів у повному об`ємі правомірність своїх дій.

За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивачка, згідно із квитанцією від 24.11.2025 підтвердила сплату судового збору на суму 1211,20 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області частину сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до стажу роботи у потрійному розмірі часу перебування у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) здійснити перерахунок пенсії з зарахуванням часу перебування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) у засланні в період з 20.05.1950 по 10.07.1958 до її стажу роботи у потрійному розмірі, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців,15, м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач:

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.