Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №280/7705/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7705/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27.07.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні військовослужбовцю ОСОБА_1 , на підставі рапорту від 01 травня 2026 року, згідно пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 звільнити з військової служби за контрактом громадянина України ОСОБА_1 , на підставі рапорту від 01 травня 2026 року, згідно пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.05.2026 року він подав рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 , про звільнення з військової служби на підставі пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». Проте, позивачу відмовлено у звільненні. Позивач не погоджується із позицією відповідача стосовно того, що під час дії воєнного стану, всі контракти, строк яких закінчується, можуть продовжуватись понад встановлені строки та не можуть бути припинені з такої підстави, як «закінчення строку контракту», оскільки в законодавстві України передбачено продовження такого контракту на період воєнного стану. Позивач зазначає, що в силу приписів чинного законодавства звільнення військовослужбовця з військової служби здійснюється під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Проте, відповідач, всупереч вимог законодавства, зокрема абзацом другим пункту 2 частини восьмої статті 23, підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та волевиявленню позивача, відмовив у задоволенні рапорту.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що норма підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» яка набула чинності 18.05.2024 року, не може бути застосована до контракту, який було укладено 30.05.2023 року до набрання чинності зазначеною нормою. Виходячи з цього, підстави для звільнення позивача з військової служби у зв`язку закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану відсутні. У задоволенні позову просить відмовити.

Ухвалою суду від 03.08.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

30.05.2023 року на підставі контакту позивача прийнято на військову службу до Збройних Сил України, про що наявні відмітка у військовому квитку серії НОМЕР_4 .

01.05.2026 року позивач подав рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 , про звільнення з військової служби на підставі пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позивачу відмовлено у звільненні та безпосередньо на рапорту завізовано «Не погоджено».

Відповідач у відзиві зазначає, що норма підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» яка набула чинності 18.05.2024 року, не може бути застосована до контракту, який було укладено 30.05.2023 року до набрання чинності зазначеною нормою. Виходячи з цього, підстави для звільнення позивача з військової служби, у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану відсутні.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на момент розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 7 ст. 1 Закону №2232-XII визначено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Відповідно до п. 2 ч. 1, абз. 1 ч. 3 ст. 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається, зокрема, день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

30.05.2023 року на підставі контакту позивача прийнято на військову службу до Збройних Сил України, про що наявні відмітка у військовому квитку серії НОМЕР_4 .

01.05.2026 року позивач подав рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 , про звільнення з військової служби на підставі пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так, підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону №2232-XII.

За приписами п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на момент підписання контракту – 30.05.2023) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).

Пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-XII визначено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

З аналізу наведених норм можливим є висновок, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону виникає за наявності таких обставин: 1) укладання контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.

Станом на дату подання позивачем рапорту – 01.05.2026, п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII встановлено, що під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану (підпункт «ж»).

Вказане свідчить про те, що приписами підпункту «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII закріплено, що звільнення з військової служби за закінченням строку контракту може бути лише у випадку, коли такий контракт укладено під час дії воєнного стану.

Вказані зміни внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 (далі - Закон №3633-ІХ), а п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII зазнав суттєвих змін, а саме доповнений підпунктом «ж», на підставі якого позивач просив звільнити його зі служби.

Частиною 7 ст. 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідач у відзиві зазначає, що Закон №3633-ІХ не містить жодних положень стосовно можливості та способу його застосування до правовідносин, розпочатих до набрання ним чинності, а тому вищенаведені зміни до Закону №2232-ХІІ не можуть бути розповсюджені на дію контрактів, укладених до набрання ним чинності.

Крім того, відповідач покликався на принцип незворотності дії закону у часі та стверджує, що до відносин між позивачем та відповідачем не може застосовуватись редакція статті 26 Закону №2232-ХІІ від 18.05.2024.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 вказала, що у разі, якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28.05.2024 в справі №990/56/24 зазначено, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.

Також Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 та у постанові від 19.09.2024 у справі №120/10413/22 вказав, що новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності; якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Застосування стосовно триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, допускається за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Адміністративні суди оцінюють законність рішень суб`єктів владних повноважень виключно з точки зору законодавства, яке діяло на момент прийняття таких рішень.

У даному випадку закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

У зв`язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління - обов`язок забезпечити його реалізацію.

Отже, суд до спірних правовідносин має застосовувати пряму дію норми у часі, а саме у тій редакції, яка була чинною на момент розгляду відповідачем рапорту позивача.

При цьому, у даному випадку відповідачем не доведено, що позивачем надавалась згода чи бажання укласти новий контракт з метою продовження військової служби, будь-яких документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди на продовження дії контракту чи укладення нового, що засвідчується підписами сторін контракту, матеріали справи не містять.

Суд наголошує, що для застосування підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначальним юридичним фактом є своєчасна відсутність згоди військовослужбовця на продовження служби після закінчення строку дії контракту. Оскільки позивач чітко і однозначно висловив своє небажання укладати новий контракт, тому відмова відповідача у звільнені позивача з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, є протиправною.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Беручи до уваги встановлені у даній справі обставини, суд приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання відповідача звільнити з військової служби за контрактом позивача на підставі рапорту від 01 травня 2026 року, згідно пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )- задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту ж пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку служби, у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за контрактом на підставі рапорту від 01 травня 2026 року, згідно пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 02.10.2026.

Суддя О.В. Конишева