Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №280/7569/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7569/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно рапорту від 11.02.2026 року;

зобов`язати Військову частину Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України звільнити з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно рапорту від 11.02.2026 року згідно підпункту Г пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 2 групи, згідно поданого рапорту.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення зі служби, на підставі на підставі підпункту Г пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме- необхідність здійснення постійного догляду за одним із свої батьків, який є особою з інвалідністю 2 групи, до якого додано перелік завірених належним чином документів. Покликається на те, що від представника відповідача надійшло повідомлення на ім`я позивача, із відмовою у звільненні з військової служби, через, начебто, не подання документів родичів 1 та 2 ступеня споріднення, та не належне завірення копій документів. Вказує, що командування військової частини НОМЕР_1 НГУ не взяло до уваги, що це вже другий комплект нотаріально завірених копій документів, де не повинно стояти особистого підпису позивача. Стосовно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 24.11.2025 № 52/25/6991/В не засвідчений відповідно до стандарту ДСТУ 4163:2020 (засвідчення копій медичних документів (виписки, довідки, результати аналізів)), до рапорту було додано оригінал вказаного витягу, із печатками та кутовими штампами медичного закладу, через що останній не підлягав завіренню. Вважає, що командування умисно порушує Законодавство України, повідомлення є незаконним. Стверджує, що за вказаною підставою військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби у разі наявності у нього необхідності здійснювати догляд за особою з інвалідністю 2 групи. При цьому, підставою звільнення є не лише потреба особи з інвалідністю 2 групи у постійному догляді, а і наявність у військовослужбовця необхідності такого догляду, тобто встановленого законодавством обов`язку здійснювати постійний догляд. Просить задовольнити позов.

Відповідач позовні вимоги не визнав, у письмовому відзиві від 04.08.2026 вх.№44373 посилається на те, що позивачем та його представником ігнорується припис абзацу тринадцятого пункту третього частини 12 статті 26 Закону, а саме «за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи». Зазначає, що відсутня належна та достовірна інформація (відомості) про те, що рідний брат позивача - ОСОБА_1 не може здійснювати догляд за батьком за станом здоров`я або з інших поважних причин в розумінні Закону. Вказує, що позивач та його представник, всупереч приписів абзацу тринадцятого пункту третього частини 12 статті 26 Закону, не надають жодного доказу, що ОСОБА_2 , син позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 за об`єктивних та документально підтверджених підстав, як член родини другого ступеню споріднення, не може здійснювати догляд за ОСОБА_3 . Вважає, що вимога щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення про його звільнення з військово служби, віднесено до компетенції військової частини, що виключає можливість втручання судом дискреційні повноваження відповідача. Покликається на відсутність законних підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі поданого рапорту і, як наслідок, відсутності підстав для задоволення даної позовної заяви Просить відмовити у позові.

Ухвалою суду від 27.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/7569/26.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10.10.2025 проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України за мобілізацією.

12 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до командування Військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України із рапортом про звільнення у запас, відповідно до підпункту Г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Рапорт ОСОБА_1 у встановлені законодавством строки командуванням Військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України не було розглянуто, у зв`язку з чим, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.06.2026 у справі № 280/1959/26 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) представник адвокат Титаренко Олена Євгенівна (м. Запоріжжя вул. Весела б. 3, РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 12.02.2026 про звільнення з військової служби.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України розглянути рапорт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 12.02.2026 про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення.

В задоволенні решти вимог - відмовлено.

Листом Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України від 21.07.2026 за результатами розгляду рапорту повідомлено, що не встановлено підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" оскільки долучені до рапорту документи та матеріали справи № 280/1959/26 не містять підтвердження відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, а також, що інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Крім того, всупереч приписів пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, позивачем до рапорту про звільнення з військової служби від 12.02.2026 необхідні документи, на підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби, не долучено, зокрема відсутні належні документи щодо членів родини першого та другого ступеня споріднення. Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 24.11.2025 № 52/25/6991/В не засвідчений відповідно до стандарту ДСТУ 4163:2020 (засвідчення копій медичних документів (виписки, довідки, результати аналізів)). На низці документів, долучених до рапорту особисті підписи позивача відсутні. Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення рапорту від 12.02.2026 про звільнення з військової служби не вбачається.

Вважаючи протиправною відмову відповідача та з вимогою зобов`язати відповідача вчинити певні дії, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції Українита частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч.6 ст.2 Закону України №2232-ХІІ, передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч.3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII, а у ч.4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п.2).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану`Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з ч.7ст.26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення.

Судом встановлено, що позивач проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України за мобілізацією.

В той же час, 12.02.2026 позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з рапортом про звільнення з військової служби на підставі на підставі підпункту Г пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме- необхідність здійснення постійного догляду за одним із свої батьків, який є особою з інвалідністю 2 групи.

Суд зазначає, що встановлений законодавцем в ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, в умовах дії воєнного стану на момент виникнення спірних правовідносин є вичерпним.

Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII, під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Судом встановлено, що батько позивача, ОСОБА_3 , є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденого функціонування особи від 24.11.2025 № 52/25/6991/Р.

Відповідно до медичного висновку ЛКК №58 від 15.12.2025 ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду, відповідно до висновку № 58 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та обслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, ОСОБА_3 потребує отримання послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Тож, наявність у батька позивача, особи з інвалідністю ІІ групи, потреби у постійному сторонньому догляді підтверджена наданими документами та не оспорюється відповідачем.

В свою чергу, відмову звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідач обґрунтовує ненаданням доказів відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, а також, доказів того, що інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зокрема, як вказано у відзиві на позовну заяву відповідач вважає, що відсутня належна та достовірна інформація (відомості) про те, що рідний брат позивача не може здійснювати догляд за батьком за станом здоров`я або з інших поважних причин в розумінні Закону.

Із наданих доказів, в тому числі, акту перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , складеного 06.02.2026 ІНФОРМАЦІЯ_3 суд встановив, що у позивача є рідний брат, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який доглядає за матір`ю, ОСОБА_4 , яка потребує соціальної послуги догляду вдома на непрофесійній основі.

Крім того, до матеріалів справи представником позивача додано копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану щодо актового запису про народження сина позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проте, з матеріалів справи не вбачається, що позивач надавав відомості щодо наявності у нього повнолітнього сина (онука ОСОБА_3 ), щодо можливості ОСОБА_2 здійснювати догляд за ОСОБА_3 до рапорту про звільнення з військової служби та що відповідачем досліджувалась така обставина.

Водночас, позивач вважає, що надані ним докази підтверджують дотримання встановлених абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII умов.

Проте суд не може погодитися з таким твердженням, з огляду на наступне.

За змістом абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Щодо вказаного питання Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 сформував такі висновки.

Для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені.

Згідно з статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

Оскільки до рапорту та до матеріалів справи надано докази наявності у позивача рідного брата, але не надано доказів того, що брат позивача потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, суд вважає, що при поданні рапорту не надав всіх документів, які б підтверджували наявність підстав для звільнення згідно з абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII.

При цьому, здійснення братом позивача догляду на матір`ю не свідчить про неможливість ним здійнювати догляд за батьком та не є обставиною, яка в контексті абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII має бути врахована при вирішенні питання про звільнення військовослужбовця зі служби.

Так само, позивачем не надано і доказів, що інші члени сім`ї другого ступеня споріднення, зокрема, син позивача та онук його батька сам потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я .

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з долучених до рапорта документів не вбачається підстав для звільнення позивача з військової служби, а відтак, відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту щодо його звільнення з військової служби, командування військової частини діяло обґрунтовано та у передбачений законом спосіб, в межах своїх повноважень на підставі поданих документів, а отже відсутні протиправні дії по відношенню до позивача.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 02 жовтня 2026 року.

Суддя Л.Я. Максименко