Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №160/8942/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 рокуСправа №160/8942/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

09.04.2026р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати позивачу у період з 29.01.2020 по 11.08.2021 та з 14.12.2022 по 19.05.2023 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, та з урахуванням щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі компенсаційних виплат та допомог, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-ІХ на 01.01.2020 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 11.08.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, та з урахуванням щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі компенсаційних виплат та допомог, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» № №1082-ІХ на 01.01.2021 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 14.12.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, та з урахуванням щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі компенсаційних виплат та допомог, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №1928-ІХ на 01.01.2022 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, та з урахуванням щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі компенсаційних виплат та допомог, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-ІХ на 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Оскільки вказані позовні вимоги зобов`язального характеру (похідні вимоги) дублюються, відрізняються лише періодом, адміністративним судом підлягає вирішенню позовні вимоги позивача про визнання дій протиправними як одна позовна вимога публічно-правового характеру та похідна від неї одна позовна вимога про зобов`язання вчинити певні дії.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у період з 16.04.2013р. по 11.08.2021р. у військовій частині НОМЕР_1 , з 14.12.2022 по 16.06.2025р. у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , при цьому, остання протиправно розраховувала його грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн.), що призвело до порушення його майнових прав та до зменшення його грошового забезпечення, у тому числі, і усіх його складових за 2020-2023 роки, гарантованих йому ст.9 Закону №2011-ХІІ. Також позивач вказав на те, що у відповідь на його заяву від 12.02.2026р. щодо перерахунку його грошового забезпечення не мало позитивного вирішення. Позивач вважає такі дії відповідача щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення у заниженому розмірі протиправними, вчиненими всупереч вимогам чинного законодавства, посилаючись на те, що, починаючи з 29.01.2020р. –дня набрання законної сили за правовими висновками постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, його грошове забезпечення та всі його складові мали бути відповідачем обчислені із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМУ №704, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21. Тому, позивач вважає, що з 29.01.2020 по 11.08.2021р., з 14.12.2022 по 19.05.2023р. він, як військовослужбовець, має право на перерахунок його грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023р., встановлених Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Ухвалою суду від 22.04.2026р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов`язано відповідача протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази, які підтверджують перебування військової частини НОМЕР_2 на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 ; надати докази правомірності дій/бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачем у його електронному кабінеті 10.04.2026р. (адміністративний позов з додатками), 23.04.2026р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.

Разом з тим, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду даної справи, у встановлений судом строк станом на момент розгляду даної справи (02.10.2026р.) відзиву на позов відповідачем до суду не надано, про причини його не надання суд не повідомлено.

У разі не надання відповідачем відзиву на позов у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи у відповідності до вимог ч.6 ст.162, ч.2 ст.175 КАС України.

Враховуючи наведене, не надання відповідачем на вимогу суду без поважної причини відзиву на позов, строки вирішення спору, встановлені ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути зазначену справу за відсутності відзиву на позов, з урахуванням вимог ч.6 ст.162, ч.2 ст.175 наведеного Кодексу.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 02.10.2026р. у зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, велику завантаженість справами військовослужбовців та, як наслідок, об`єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 02.10.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 02.10.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Позивач у справі – громадянин України ОСОБА_1 у період з 16.04.2013 по 11.08.2021 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , у період з 14.12.2022 по 16.06.2025р. у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією паспорта позивача серії НОМЕР_3 від 07.02.2008р., копією Витягу з послужного списку позивача та копіями Витягів з наказів від 19.07.2014р. №144, від 11.08.2021р. №168, від 14.12.2022 №163, від 16.06.2025 №115, наявних у справі.

Згідно змісту копії Витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.06.2025р. №115, у зв`язку із вибуттям до нового місця служби (призначенням на посаду у військовій частині НОМЕР_4 ) позивача було виключено зі списків особового складу військової частини з 16.06.2025 року.

Надалі, позивач звертався до відповідача зі зверненням від 12.02.2026р. (вх. №901 від 12.02.2026р.), у якому просив нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення, з урахуванням усіх складових грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплачених у 2020-2023 роках) за період з 01.01.2020 по 11.08.2021, з 14.12.2022 по 19.05.2023, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

У відповідь на згадане вище звернення позивача в/ч НОМЕР_1 листом від 17.03.2026р. за №118 повідомила позивача про те, що його грошове забезпечення та його складові визначалося згідно пункту 4 Постанови КМУ №704 із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01 січня 2018 року (1762 грн.).

Разом з тим, позивач у позові зазначив, що обчислення його грошового забезпечення, у тому числі, зазначених у позові його складових за періоди – з 29.01.2020р. по 11.08.2021р., з 14.12.2022 по 19.05.2023р. мало бути проведене відповідачем (в/ч НОМЕР_1 ) із величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка діяла з 29.01.2020р.

З огляду на викладене, позивач вважає, що він має право на нарахування та виплату такого грошового забезпечення (з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, та з урахуванням щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі компенсаційних виплат та допомог) за згадані вище спірні періоди із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року та шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно до постанови КМУ №704, у зв`язку із чим просив суд визнати дії відповідача щодо нарахування та виплати його грошового забезпечення та згаданих його складових, без урахування вказаної вище розрахункової величини, протиправними та зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату згаданого вище грошового забезпечення та його складових із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача частково, виходячи з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон 2011-XII).

Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно частин першої - третьої статті 9 Закону 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року (надалі - Постанова КМУ №704).

Зазначеною Постановою КМУ №704 було збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018р.

Відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі – Постанова КМУ № 103), якою внесено зміни до Постанови КМУ № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови КМУ № 103).

Постанова КМУ №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови КМУ №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

З огляду на вказане, слід дійти висновку про необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови КМУ №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.

Тож, з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на нарахування та виплату грошового забезпечення, яке визначається шляхом застосування пункту 4 Постанови КМУ № 704 у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постанови КМУ №103 (тобто, до 24.02.2018р.) із використанням для його визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Таким чином з 29.01.2020р., тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18, діяв п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1,12,13,14.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21, від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22 та від 05.06.2024р. у справі №420/18318/23.

При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018р. – 1762 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2020р. – 2102 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. – 2270 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. – 2481 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2023р. – 2684 грн.

Отже, із аналізу наведених норм слідує, що протягом спірного періоду з 29.01.2020 по 11.08.2021р., з 14.12.2022 по 19.05.2023р. прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня календарного року, збільшувався.

При цьому, слід зазначити, що різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020,2021,2022, 2023 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020р., тобто, з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справ №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (2020,2021,2022, 2023 роках), на відповідний тарифний коефіцієнт.

А відтак, із наведеного слід дійти висновку, що у спірні періоди з 29.01.2020р. по 11.08.2021р. (проходячи військову службу у в/ч НОМЕР_1 ), з 14.12.2022 по 19.05.2023 (проходячи військову службу у в/ч НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_1 ) позивач мав право на отримання грошового забезпечення ( з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, та з урахуванням щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі компенсаційних виплат та допомог), обчисленого виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року згідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. та із застосуванням наведених вище розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня відповідного календарного року згідно Законів України «Про Державний бюджет України» на 2020-2023 роки.

Наведена правова позиція висловлена і у постановах Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а, від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21 та від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22, від 05.06.2024р. у справі №420/18318/23, яка є обов`язковою для врахуванням адміністративним судом у відповідності до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у спірні періоди з 29.01.2020р. по 11.08.2021р., з 14.12.2022 по 19.05.2023р. грошове забезпечення позивача (з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, та з урахуванням щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі компенсаційних виплат та допомог) мало б обчислюватися відповідачем із використанням величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року.

Так, судом вище було встановлено, що позивач проходив військову службу у спірний період з 29.01.2020 по 11.08.2021р. у військовій частині НОМЕР_1 , у період з 14.12.2022 по 19.05.2023р. у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується вище дослідженими судом відомостями, які містяться у копіях Витягу з послужного списку позивача та копіях Витягів з наказів від 19.07.2014р. №144, від 11.08.2021р. №168, від 14.12.2022 №163, від 16.06.2025 №115, наявних у справі.

Факт проходження позивачем військової служби у згаданих вище військових частинах НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_1 у наведений вище період відповідачем не оспорювалося у листі від 17.03.2026р. за №118 та до цього листа додані довідка та особові картки позивача про нарахування грошового забезпечення у спірний період саме в/ч НОМЕР_1 .

Разом з тим, доказів застосування відповідачем (в/ч НОМЕР_1 ) величини – розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, при обчисленні у спірні періоди з 29.01.2020 по 11.08.2021 року, з 14.12.2022 по 19.05.2023 року грошового забезпечення позивача (з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, та з урахуванням щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі компенсаційних виплат та допомог) згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, яка діяла в редакції з 29.01.2020р. та була чинною у спірні наведені вище періоди, матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що дії відповідача (в/ч НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення та всіх його складових, які наведені вище, без врахування розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови КМУ №704, у редакції, чинній з 29.01.2020 та яка була чинною у спірні періоди – з 29.01.2020 по 11.08.2021р., з 14.12.2022 по 19.05.2023 року, слід визнати протиправною.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, у ході судового розгляду цієї справи жодних належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій відповідача у спірних правовідносин, відповідачем суду не надано.

На вимогу ухвали суду, отримавши ухвалу суду від 22.04.2026р. -23.04.2026р. у своєму електронному кабінеті у системі «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку зазначеної ухвали до електронного кабінету відповідача, відповідач відзиву на позов не надав, про причини його не надання суд не повідомив, відповідно, зазначена бездіяльність відповідача в частині не надання відзиву на позов на вимогу суду кваліфікується у цій справі судом як визнання відповідачем позову, що передбачено ч.4 ст.159 КАС України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення (з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, та з урахуванням щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі компенсаційних виплат та допомог) без врахування розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови КМУ №704, у редакції, чинній з 29.01.2020 та яка була чинною у спірні періоди – з 29.01.2020 по 11.08.2021р., з 14.12.2022 по 19.05.2023р., суд приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що вказаними діями щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення (з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, та з урахуванням щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі компенсаційних виплат та допомог) без врахування розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови КМУ №704, у редакції, чинній з 29.01.2020 та яка була чинною у спірні періоди – з 29.01.2020 по 11.08.2021р., з 14.12.2022 по 19.05.2023 року, відповідач допустив порушення прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких дій протиправними, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, та з урахуванням щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі компенсаційних виплат та допомог) із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ №704, з урахуванням раніше виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправність дій відповідача у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, та з урахуванням щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі компенсаційних виплат та допомог), обчисленого виходячи із розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р. та у спірні наведені періоди (з 29.01.2020р. по 11.08.2021р., з 14.12.2022 по 19.05.2023р.), є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Між тим, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій щодо не нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за спірний період задоволенню не підлягають, оскільки не нарахування та не виплата грошового забезпечення із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року фактично є пасивною поведінкою суб`єкта владних повноважень (бездіяльністю відповідача), яку за змістом позову позивач у цій справі не оспорює, відтак, суд вирішує позовні вимоги лише у межах заявлених позовних вимог (протиправні дії) і не має право виходити за межі цих вимог згідно ч.2 ст.9 КАС України.

У цьому контексті суд зазначає, що ухвалою суду від 22.04.2026р. позивачеві було запропоновано у цій частині позову уточними позовні вимоги, виходячи з вимог ст.ст.5,77 КАС України, які позивачем залишені поза увагою.

Враховуючи наведене, в частині вищенаведених позовних вимог позивачеві слід відмовити.

Також не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача у частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ст.134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката – ч.2 ст.134 наведеного Кодексу.

Згідно ч. 3 ст.134 цього Кодексу, встановлено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги – ч.4 ст.134 КАС України.

Так, як встановлено судом зі змісту позову, позивач просить стягнути з бюджетних асигнувань відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., посилаючись на те, що такий розмір є орієнтовним та такі витрати позивач очікує понести у зв`язку із розглядом цієї справи.

Разом з тим, до моменту прийняття рішення у цій справі (до 02.10.2026р.) копії договору на правову допомогу, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги всупереч норм ч.3, ч.4 ст.134 КАС України позивачем суду не надано.

За викладених обставин та враховуючи не надання позивачем вищенаведених доказів, що позбавляє суд можливості перевірити співмірність понесених витрат, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги, що є обов`язком суду відповідно до ч. ст.134 КАС України, тому суд дійшов висновку, що процесуальні підстави для задоволення позову у цій частині, у адміністративного суду відсутні.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що у наведеній вище частині позовних вимог позивачеві слід відмовити.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання даного позову до суду, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки жодних доказів, які б підтверджували понесення саме судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання цього позову до суду першої інстанції, позивачем не надано з урахуванням того, що він звільнений від сплати судового збору за подання позову, предметом якого є невиплата заробітної плати (грошового забезпечення) у повному обсязі згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, та з урахуванням щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі компенсаційних виплат та допомог), без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” за період з 29.01.2020 року по 11.08.2021 року, з 14.12.2022 по 19.05.2023 року – протиправними.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) - грошового забезпечення (з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, та з урахуванням щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі компенсаційних виплат та допомог) із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, згідно Законів України «Про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 так 2023 роки», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 за період з 29.01.2020 по 11.08.2021, з 14.12.2022 по 19.05.2023 року включно, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва