Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №160/25681/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа №160/25681/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Дніпрі справу за позовом адвоката Посвалюк Вікторії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Посвалюк Вікторії Володимирівни (далі – представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач 2), в якому представник позивача просить:

– визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення позивачу з 21 травня 2022 року по 19 травня 2023 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

– зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок та виплату за період з 21 травня 2022 року по 19 травня 2023 року включно грошового забезпечення, а також одноразових та додаткових видів грошового забезпечення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (2481,00 грн), встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684,00 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

– визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення позивачу з 18 червня 2025 року по 26 серпня 2025 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

– зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити позивачу перерахунок та виплату за період з 18 червня 2025 року по 26 серпня 2025 року включно грошового забезпечення, а також одноразових та додаткових видів грошового забезпечення, всіх здійснених виплат грошового забезпечення при звільненні, в тому числі компенсацій за невикористані відпустки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 (3028,00 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач з 21.05.2022 по 03.11.2024 проходив військову службу за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_1 , а з 03.11.2024 по 26.08.2025 – у Військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 26.08.2025 № 248 позивача, звільненого з військової служби за станом здоров`я, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. При переміщенні до іншої військової частини та при звільненні письмових повідомлень про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення позивачу не надавалося.

Представник позивача 18.06.2026 звернулася до відповідачів з адвокатськими запитами щодо нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення та розміру прожиткового мінімуму, застосованого при його розрахунку, а у зв`язку з ненаданням відповідей 05.08.2026 повторно надіслала такі запити, у тому числі через Міністерство оборони України.

Листом від 09.08.2026 № 225/56/1329 відповідач 1 повідомив, що посадові оклади виплачуються в розмірах, визначених додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, до яких Кабінет Міністрів України змін не вносив, у зв`язку з чим підстави для перерахунку відсутні. Листом від 09.08.2026 відповідач 2 повідомив, що посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача визначалися із застосуванням розрахункової величини 1762 грн відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481.

На думку позивача, відповідачі протиправно обчислювали розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762,00 грн), замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, що призвело до виплати грошового забезпечення та інших виплат у меншому розмірі. Представник позивача послалася на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, постанови Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 29.06.2023 у справі № 380/7813/22, від 05.07.2023 у справі № 160/24227/21, від 25.04.2024 у справі № 240/16735/21, а також на правовий висновок судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24.

Щодо періоду з 18.06.2025 по 26.08.2025 представник позивача зазначила, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, а тому з 18 червня 2025 року відновилася дія такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Щодо строку звернення до суду представник позивача послалася на Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, яким визнано неконституційною частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 25.08.2026 відкрито провадження у справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду вирішено вирішити в ході розгляду справи; витребувано у відповідачів докази.

07.09.2026 відповідач 1 через підсистему «Електронний суд» надав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позову, зазначає, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та підпорядкованих їй підрозділах і отримував грошове забезпечення у визначеному діючим законодавством розмірі. Вважає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду.

Щодо позовних вимог відповідач 1 зазначає, що з 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова № 103), пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Водночас, зміст приміток до Додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови № 704 не приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж Постанови, тобто такими передбачено використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

Проте, неприведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року). Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним і скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» і з цієї дати фактично відновлено дію пункту 4 постанови № 740 у первісній редакції, яка зазначена вище, зокрема і щодо 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

В той же час, пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі Закон № 1774), який набрав чинності 01.01.2017 визначено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 зміст пункту 4 постанови № 704 суперечить приписам пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774, а тому цей пункт не може бути застосований при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідач вважає, що починаючи з 01.01.2021 року розрахункова величина, що застосовується для визначення посадових окладів осіб, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, становить 2102 гривні, тобто є незмінною. На підставі викладеного відповідач 1 просить відмовити в задоволенні позову до військової частини НОМЕР_1 .

Разом із відзивом відповідач 1 надав витяги з наказів, грошовий атестат позивача, довідки про грошове забезпечення, картку особового рахунку військовослужбовця.

08.09.2026 та 09.09.2026 відповідач 2 через підсистему «Електронний суд» надав суду відзиви на позовну заяву (ідентичні за змістом), в яких позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні в частині вимог до Військової частини НОМЕР_2 повністю.

В обґрунтування відзиву відповідач 2 зазначив, що з 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі – Постанова № 481), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні. На думку відповідача 2, грошове забезпечення має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року виключно до 19.05.2023, а позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 з 03.11.2024 по 26.08.2025, тобто після набрання чинності зазначеними змінами, тому до спірного періоду підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481.

Крім того, відповідач 2 зазначив, що постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 задоволено касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Верховний Суд дійшов висновку, що Кабінету Міністрів України делеговано право встановлювати умови, порядок і розміри складових грошового забезпечення, а тому помилковими є висновки про відсутність у Кабінету Міністрів України повноважень установлювати відповідну розрахункову величину. Відтак, на думку відповідача 2, у період з 18.06.2025 по 26.08.2025 підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача та виплат при звільненні виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2025, відсутні.

Разом з відзивом відповідач 2 надав інформаційну довідку від 09.09.2026 № 1199 ФЕС про нараховане грошове забезпечення позивача за період з 04.11.2024 по 26.08.2025, грошовий атестат від 26.08.2025 № 1713-ГА, витяги з наказів командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.11.2024 № 42, від 05.11.2024 № 43 та від 26.08.2025 № 248.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72– 76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим відділом персоналу штабу Військової частини НОМЕР_5 29 листопада 2024 року.

Згідно із записами військового квитка позивача серії НОМЕР_6 позивач з 21.05.2022 (наказ № 126) проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , звідки виключений зі списків особового складу 03.11.2024 (наказ № 266), а в подальшому проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , звідки виключений зі списків особового складу 26.08.2025 (наказ № 248).

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.05.2022 № 126 вважати призначеним рядового ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 , - старшим радіотелеграфістом інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_7 , ВОС - 420840A. з 21 травня 2022 року позивача зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.11.2024 № 268 позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення (продовольчого - з 04.11.2024) та направлено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_8 .

Витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.11.2024 № 42 підтверджується, що позивача, який прибув з Військової частини НОМЕР_1 , з 04 листопада 2024 року зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення. Витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.11.2024 № 43 підтверджується, що позивач з 04 листопада 2024 року приступив до виконання службових обов`язків на посаді оператора відділення контролю радіоелектронної обстановки взводу електронної підтримки батальйону безпілотних систем.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.08.2025 № 248 старшого солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 12 липня 2025 року № 197-РС у відставку за станом здоров`я, з 26 серпня 2025 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Цим наказом, зокрема, визначено виплатити позивачу щомісячну премію в розмірі 523% посадового окладу та надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% за період з 01 по 26 серпня 2025 року, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік та за 2025 рік у кількості по 30 діб, компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2024– 2025 роки у кількості 28 діб, одноразову грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік, а також одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік позивач не отримував.

Отже, у періоди, що є спірними у цій справі, позивач проходив військову службу та перебував на всіх видах забезпечення: з 21 травня 2022 року по 19 травня 2023 року – у Військовій частині НОМЕР_1 , з 18 червня 2025 року по 26 серпня 2025 року – у Військовій частині НОМЕР_2 .

В матеріалах справи містяться довідки Військової частини НОМЕР_1 про грошове забезпечення позивача за період з 21.05.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 03.11.2024, а також довідка-розрахунок виплати при звільненні.

З довідки Військової частини НОМЕР_1 про грошове забезпечення за період з 21.05.2022 по 31.12.2022 вбачається, що позивачу щомісячно (з червня 2022 року) нараховувалися: оклад за військовим званням у розмірі 530,00 грн, посадовий оклад у розмірі 2730,00 грн, надбавка за вислугу років у розмірі 815,00 грн, надбавка за особливості проходження служби у розмірі 2648,75 грн, премія у розмірі 6743,10 грн, індексація; за травень 2022 року зазначені складові нараховані пропорційно відпрацьованому часу. Крім того, у 2022 році позивачу нараховано грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік у розмірі 13466,85 грн та додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік позивачу не нараховувалася (0,00 грн).

З довідки Військової частини НОМЕР_1 про грошове забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 вбачається, що за січень – травень 2023 року позивачу нараховувалися: оклад за військовим званням у розмірі 530,00 грн, посадовий оклад у розмірі 2730,00 грн, надбавка за вислугу років у розмірі 815,00 грн, надбавка за особливості проходження служби у розмірі 2648,75 грн, премія (за січень 2023 року – 7098,00 грн, з лютого 2023 року – 14605,50 грн), а також додаткова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168. Грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік у розмірі 21329,25 грн позивачу нараховано після виплати грошового забезпечення за липень 2023 року, тобто після 19 травня 2023 року. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік позивачу не нараховувалася (0,00 грн).

Розміри посадового окладу (2730,00 грн) та окладу за військовим званням (530,00 грн) позивача протягом 2022 та 2023 років залишалися незмінними, незважаючи на те, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2022 року та на 1 січня 2023 року, становив відповідно 2481,00 грн та 2684,00 грн. Наведене свідчить про те, що при обчисленні зазначених окладів відповідач 1 не застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Відповідач 1 у листі від 09.08.2026 № 225/56/1329 цієї обставини не заперечив, зазначивши про відсутність підстав для перерахунку, а доказів зворотного суду не надав.

Згідно з інформаційною довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 09.09.2026 № 1199 ФЕС (аналогічні відомості містить довідка від 08.08.2026 № 1057 ФЕС, додана до позовної заяви) у період з грудня 2024 року по липень 2025 року позивачу щомісячно нараховувалися: оклад за військовим званням у розмірі 530,00 грн, посадовий оклад у розмірі 2820,00 грн, надбавка за вислугу років у розмірі 837,50 грн, надбавка за особливості проходження служби (65 %) у розмірі 2721,88 грн, премія у розмірі 14748,60 грн; за серпень 2025 року (по 26.08.2025) – відповідно 444,52 грн, 2365,16 грн, 702,42 грн, 2282,87 грн та 12369,79 грн; у липні та серпні 2025 року нараховано індексацію (133,23 грн та 111,74 грн). Крім того, у серпні 2025 року позивачу нараховано: одноразову грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 21657,98 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 43315,96 грн, компенсацію за невикористану відпустку учасника бойових дій у розмірі 20214,12 грн, вихідну допомогу (одноразову грошову допомогу при звільненні) у розмірі 32920,13 грн. Додаткова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 у період з лютого по серпень 2025 року позивачу не нараховувалася.

Аналогічні відомості містить грошовий атестат від 26.08.2025 № 1713-ГА, згідно з яким матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік позивачу не виплачувалася.

Зі змісту наведених документів вбачається, що розмір одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік (21657,98 грн) дорівнює розміру місячного грошового забезпечення позивача (530,00 + 2820,00 + 837,50 + 2721,88 + 14748,60), а розміри грошової компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні (4 відсотки місячного грошового забезпечення за 38 календарних місяців служби – 32920,13 грн) обчислені виходячи з розміру цього ж місячного грошового забезпечення, до складу якого входять посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Відповідачі не заперечують, що посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача у період проходження служби розраховувалися виходячи з розрахункової величини 1762 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що обчислення грошового забезпечення позивача як за період з 21.05.2022 по 19.05.2023, так і за період з 18.06.2025 по 26.08.2025 проводилося відповідачами без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців та затверджено, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1), а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням (додаток 14).

Згідно з пунктом 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У пункті 4 Постанови № 704 – у первинній його редакції, яка діяла до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 (далі – Постанова № 103), – було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Аналогічні за змістом положення містили примітки до додатків 1, 12– 14 Постанови № 704.

Проте 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103 (чинна з 24 лютого 2018 року), пунктом 6 якої вніс зміни до Постанови № 704, виклавши її пункт 4 у такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) її пункт 4 вже був викладений у редакції змін, внесених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, і передбачав використання такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.

Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка діяла до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Таким чином, з 29 січня 2020 року – з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 – виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі позивача, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчислених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22, в якій, зокрема, зазначено, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінювався на відповідний рік, у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; встановлене пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини на спірні правовідносини не впливає, оскільки такою розрахунковою величиною є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Такий самий підхід Верховний Суд застосував у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, від 16 листопада 2022 року у справі № 120/648/22-а, від 04 січня 2023 року у справі № 640/17686/21, від 10 січня 2023 року у справі № 440/1185/21, від 29 червня 2023 року у справі № 380/7813/22, від 05 липня 2023 року у справі № 160/24227/21.

Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, яка набрала чинності 20 травня 2023 року, пункт 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, у період з 21 травня 2022 року по 19 травня 2023 року включно розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців підлягали визначенню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Відповідно до частини п`ятої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення суду апеляційної інстанції, суду касаційної інстанції набирають законної сили з дати їх прийняття.

Згідно з частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 18 червня 2025 року – з дня набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 – пункт 2 Постанови № 481 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 втратив чинність, а зміни, внесені ним до пункту 4 Постанови № 704, не підлягали застосуванню. З цієї дати розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців підлягали визначенню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими для учасників справи, для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, фізичних і юридичних осіб та їх об`єднань на всій території України.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року скасовано, прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. Верховний Суд виходив з того, що частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі базової величини для розрахунку посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, делеговано Кабінету Міністрів України.

Суд зауважує, що постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття (частина п`ята статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України) і зворотної дії в часі не має. Постанова Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 не містить висновку про поширення її дії на правовідносини, що існували до її прийняття, як і висновку щодо правових наслідків набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року для періоду з 18 червня 2025 року по 16 липня 2026 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Принцип правової визначеності, який є складовою принципу верховенства права, вимагає, щоб особа мала можливість передбачити правові наслідки своєї поведінки та покладатися на чинне на відповідний момент правове регулювання.

За таких обставин у період з 18 червня 2025 року по 16 липня 2026 року пункт 2 Постанови № 481 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 був нечинним і не міг бути застосований відповідачем 2 як суб`єктом владних повноважень, який відповідно до статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Скасування судових рішень у справі № 320/29450/24 постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року не змінює правового регулювання, яке існувало у зазначений період, і не може погіршувати становище позивача щодо грошового забезпечення, право на яке виникло до ухвалення цієї постанови.

Спірний у цій справі період з 18 червня 2025 року по 26 серпня 2025 року повністю охоплюється періодом, протягом якого пункт 2 Постанови № 481 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 був нечинним.

Крім того, суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, відповідно до якого з огляду на визначені частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 у частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік, не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року встановлений у розмірі 1762,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»), станом на 01 січня 2022 року – у розмірі 2481,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»), станом на 01 січня 2023 року – у розмірі 2684,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»), станом на 01 січня 2025 року – у розмірі 3028,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»).

Отже, за період з 21.05.2022 по 19.05.2023 позивач мав право на нарахування та виплату грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, а за період з 18.06.2025 по 26.08.2025 – з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, однак нарахування відповідачами були здійснені із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн, тобто неправильно.

Доводи відповідачів суд відхиляє з таких підстав.

Твердження відповідачів про те, що грошове забезпечення обчислюється із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року виключно до 19.05.2023, а на момент розгляду справи Постанова № 481 нечинною не визнавалася, суд не бере до уваги, оскільки воно не враховує того, що з 18 червня 2025 року пункт 2 Постанови № 481 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 втратив чинність на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, було обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України і зумовлювало правові наслідки, визначені частиною другою статті 265 цього Кодексу.

Висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24, щодо повноважень Кабінету Міністрів України установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, які виникли та існували в період з 18 червня 2025 року по 26 серпня 2025 року, тобто задовго до ухвалення зазначеної постанови, коли пункт 2 Постанови № 481 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 був нечинним на підставі судового рішення, що набрало законної сили. Відповідач 2, отже, не мав правових підстав у зазначений період застосовувати фіксовану розрахункову величину 1762 грн.

Посилання відповідача 2 на пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18 та постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а, від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а суд відхиляє, оскільки позивач не заявляє вимог про застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини. Предметом спору є застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на що обмеження, встановлене Законом № 1774-VIII, не поширюється, як це зазначено Верховним Судом у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22.

Позиція відповідача 1 про те, що Кабінет Міністрів України не вносив змін до додатків 1 та 14 до Постанови № 704 (з примітками), а тому підстави для перерахунку відсутні, є безпідставною, оскільки з 29 січня 2020 року відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка, як і примітки до додатків до неї, передбачала застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Посилання відповідача 1 на обмеженість видатків бюджетних установ не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права позивача. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Такого обов`язку відповідачі не виконали.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає таке.

Ухвалою від 25.08.2026 суд вирішив питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду вирішити в ході розгляду справи, у зв`язку з чим, зокрема, витребував у відповідачів грошовий атестат позивача та/або інформацію (письмові повідомлення) або інші документи, які б свідчили про обізнаність позивача про нараховані та виплачені йому суми.

Відповідач 1 та відповідач 2 надали до суду грошова атестати від 03.11.2024 № 225/56/1266фс та від 26.08.2025 № 1713-ГА відповідно, однак доказів вручення їх позивачу або доведення до відома позивача відомостей про розрахункову величину, застосовану при обчисленні його посадового окладу та окладу за військовим званням, не надали.

Матеріалами справи підтверджено, що інформацію про застосування при обчисленні його грошового забезпечення розрахункової величини 1762 грн позивач отримав лише з відповідей відповідачів на адвокатські запити – листа відповідача 2 від 09.08.2026 та листа відповідача 1 від 09.08.2026 № 225/56/1329 (отриманого 11.08.2026), а з позовом до суду звернувся 20.08.2026.

Крім того, суд враховує Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України щодо тримісячного строку звернення до суду, яке втратило чинність з дня ухвалення цього Рішення.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Щодо позовних вимог у частині перерахунку одноразових та додаткових видів грошового забезпечення суд зазначає, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) тих видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, залежно від дати їх нарахування.

Підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

З довідок Військової частини НОМЕР_1 слідує, що у період з 21.05.2022 по 19.05.2023 позивачу нараховувалися та виплачувалися надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби та премія, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, а також грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік (13466,85 грн), розмір якої дорівнює місячному грошовому забезпеченню позивача. Отже, позовні вимоги до відповідача 1 підлягають задоволенню в частині зобов`язання здійснити перерахунок зазначених складових грошового забезпечення та допомоги для оздоровлення за 2022 рік.

Водночас грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік нарахована позивачу відповідачем 1 після 19 травня 2023 року, тобто за межами спірного періоду, в якому підлягав застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у первинній редакції, а матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки позивачу не нараховувалася та не виплачувалася, тому підстави для їх перерахунку відсутні.

З довідок та грошового атестата Військової частини НОМЕР_2 слідує, що у період з 18.06.2025 по 26.08.2025 позивачу нараховувалися та виплачувалися надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби та премія, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, а при звільненні – грошова допомога для оздоровлення за 2025 рік, грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2025 роки, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 та 2025 роки, а також одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби.

Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII (у редакції Закону № 3379-IX від 06.09.2023) у рік звільнення військовослужбовців, зазначених в абзацах першому та другому цього пункту, зокрема тих, які звільняються зі служби за станом здоров`я, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

Пунктом 2 статті 15 Закону № 2011-XII передбачено виплату військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, одноразової грошової допомоги при звільненні, зокрема за станом здоров`я, розмір якої визначається у відсотках місячного грошового забезпечення. Згідно з цим пунктом військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, виплата зазначеної одноразової грошової допомоги здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу; ця допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців, а умови та порядок її виплати визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 затверджено Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі – Порядок № 460).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 460 допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

На підставі зазначених норм відповідач 2 нарахував позивачу одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за 38 календарних місяців служби. Оскільки день звільнення позивача (26 серпня 2025 року) припадає на спірний період, протягом якого розміри посадового окладу та окладу за військовим званням підлягали визначенню із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 року, місячне грошове забезпечення, з розрахунку якого обчислюється ця допомога, також підлягає визначенню з урахуванням зазначеного прожиткового мінімуму.

Оскільки розміри грошової компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби обчислені відповідачем 2 виходячи з розміру місячного грошового забезпечення позивача станом на дату звільнення, до складу якого входять посадовий оклад та оклад за військовим званням, неправильне визначення розмірів цих окладів зумовило виплату зазначених сум у меншому розмірі. Тому позовні вимоги до відповідача 2 в частині перерахунку виплат, здійснених при звільненні, підлягають задоволенню.

Натомість матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік позивачу не нараховувалася та не виплачувалася, тому підстави для її перерахунку відсутні.

Разом з тим суд зазначає, що додаткова винагорода, нарахована та виплачена позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, установлена у фіксованому розмірі та не залежить від розміру посадового окладу і окладу за військовим званням, а тому перерахунку у спірних правовідносинах не підлягає.

Щодо позовних вимог у частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі – Порядок № 44), суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі – грошова компенсація).

Абзацом першим пункту 2 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

За приписами пунктів 3– 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами, що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, пов`язаних з утриманням податку з доходів фізичних осіб, одночасно з виплатою грошового забезпечення, за місцем його одержання у розмірі суми утриманого податку.

Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 дійшов висновку, що виплата перерахованих сум грошового забезпечення має бути проведена з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44. Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі № 320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі № 160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі № 360/700/23 та від 19 вересня 2024 року у справі № 400/7201/21.

Таким чином, виплата перерахованого грошового забезпечення за періоди з 21.05.2022 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 26.08.2025 має бути проведена позивачу з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За встановлених у цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать до часткового задоволення з коригуванням обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений. Інших судових витрат учасниками справи не заявлено.

Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 94, 132, 159, 162, 241– 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов адвоката Посвалюк Вікторії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_9 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), Військової частини НОМЕР_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_10 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 21 травня 2022 року по 19 травня 2023 року складових грошового забезпечення та премії, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, допомоги для оздоровлення за 2022 рік без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок складових грошового забезпечення та премії, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, за період з 21 травня 2022 року по 19 травня 2023 року, допомоги для оздоровлення за 2022 рік, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 18 червня 2025 року по 26 серпня 2025 року складових грошового забезпечення та премії, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, допомоги для оздоровлення за 2025 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2025 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 та 2025 роки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок складових грошового забезпечення та премії, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, за період з 18 червня 2025 року по 26 серпня 2025 року, допомоги для оздоровлення за 2025 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2025 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 та 2025 роки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Свергун