Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №160/20281/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа №160/20281/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

14.07.2026 року (07.07.2026 року направлено засобами поштового зв`язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 09 березня 2023 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 09 березня 2023 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . Представник позивача вказує, що відповідач при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення позивачу у період з 09 березня 2023 року по 19 травня 2023 року протиправно застосовував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений станом на 01 січня 2018 року, як розрахункову величину для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. У зв`язку із цим, на думку представника позивача, відповідачем було занижено розмір грошового забезпечення позивача, а також похідних виплат, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії. Представник позивача зазначає, що зверталася до відповідача із заявою про проведення перерахунку грошового забезпечення із застосуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 року. Однак відповідач листом від 04.05.2026 року повідомив про відсутність підстав для проведення такого перерахунку, зазначивши, що при нарахуванні грошового забезпечення позивача використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1762 грн., встановлений станом на 01.01.2018 року. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, представник позивача звернулася до суду з даним позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення та інших належних виплат за спірний період із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації податку з доходів фізичних осіб.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2026 року зазначена вище справа розподілена та 15.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

20.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : копії документів, на підставі яких здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 09.03.2023 по 19.05.2024, у тому числі розрахункові листи, відомості нарахування та виплати грошового забезпечення, грошові атестати (за наявності); детальний розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за спірний період із зазначенням усіх його складових (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премій, додаткової винагороди та інших виплат), із зазначенням застосованої розрахункової величини та нормативно-правових підстав для її застосування; довідку про розмір фактично нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 09.03.2023 по 19.05.2024 із помісячним розшифруванням усіх складових виплат; копії наказів про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини, призначення на посаду, встановлення тарифного розряду, присвоєння військового звання, встановлення надбавок, доплат та преміювання; інформацію щодо того, який саме тарифний розряд, посадовий оклад та оклад за військовим званням були застосовані при обчисленні грошового забезпечення позивача у спірний період; копії нормативних та розпорядчих документів, якими керувалася військова частина НОМЕР_1 при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, зокрема щодо застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704; інформацію та документальне підтвердження щодо доведення до відома позивача відомостей про структуру та складові виплаченого йому грошового забезпечення (розрахункові листи, повідомлення про складові виплат тощо). Судом зобов`язано витребувані судом докази слід подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 20.08.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. В разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

05.10.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка у відповідний період перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . Зокрема, у листі військової частини НОМЕР_1 від 04.05.2026 року №859 зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а нарахування та виплата належного йому грошового забезпечення здійснювалися військовою частиною НОМЕР_1 .

Як убачається з матеріалів справи, під час нарахування позивачу грошового забезпечення відповідач визначав розміри посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762,00 грн. Цю обставину військова частина НОМЕР_1 безпосередньо підтвердила у листі від 04.05.2026 року.

Водночас спірним у цій справі є правильність визначення грошового забезпечення позивача за період з 09.03.2023 року по 19.05.2023 року, а саме застосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини, встановленої станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2023 року.

Матеріалами справи також підтверджено, що представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою та адвокатським запитом, в яких просив провести перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача за період з 09.03.2023 року по 19.05.2023 року відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Листом від 04.05.2026 року військова частина НОМЕР_1 фактично відмовила у проведенні такого перерахунку, повідомивши, що при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762,00 грн.

При цьому Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року встановлено у розмірі 2684,00 грн, тоді як станом на 01.01.2018 року відповідна величина становила 1762,00 грн.

Унаслідок застосування відповідачем величини прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірному періоді визначався виходячи із меншої розрахункової величини, що, відповідно, вплинуло на розмір належного позивачу грошового забезпечення, а також виплат, розмір яких залежить від складових місячного грошового забезпечення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ставить питання про перерахунок не лише основного грошового забезпечення за період з 09.03.2023 року по 19.05.2023 року, але й виплачених за цей період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, виходячи з належним чином визначених розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

Крім того, позивач просить здійснити відповідний перерахунок з урахуванням фактично виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Не погоджуючись із нездійсненням військовою частиною НОМЕР_1 перерахунку та виплати грошового забезпечення із застосуванням при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2023 року, та вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною і такою, що порушує його право на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення, яке відповідно до частини другої цієї статті включає посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Правовідносини, що виникли між сторонами, стосуються правильності визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовця у період з 09.03.2023 року по 19.05.2023 року, а саме визначення розрахункової величини, яка підлягала застосуванню для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , а нарахування грошового забезпечення позивача здійснювалося із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2018 року.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частинами другою та третьою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно, зокрема, від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, які встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На реалізацію зазначених законодавчих положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 року №704, пунктом 2 якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Аналогічне нормативне регулювання наведено у матеріалах позову.

Первісною редакцією пункту 4 постанови №704 було передбачено визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, але не менше 50 відсотків мінімальної заробітної плати, установленої законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови №704.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 пункт 4 постанови №704 було змінено та передбачено використання для відповідних розрахунків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом саме на 01.01.2018 року.

Разом з тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені відповідні зміни до пункту 4 постанови №704, визнано протиправним та скасовано. Відтак з 29.01.2020 року відновилася дія пункту 4 постанови №704 у редакції, яка існувала до внесення змін постановою №103.

Таким чином, починаючи з 29.01.2020 року для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосуванню підлягав не фіксований показник прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року.

Такий підхід відповідає сталій практиці Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 12.09.2022 року у справі №500/1813/21 сформульовано висновок, що з 01.01.2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині використання прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, оскільки законодавцем прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений на відповідний календарний рік. Верховний Суд також наголосив, що встановлене Законом №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати не перешкоджає такому розрахунку, оскільки розрахунковою величиною виступає саме прожитковий мінімум для працездатних осіб. Цей висновок надалі підтримано Верховним Судом, зокрема, у постанові від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2023 року у справі №320/9431/21: до відповідних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 у частині, що не суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Верховний Суд також застосовував цей підхід у постановах від 04.04.2023 року у справі №120/5264/22 та від 09.05.2023 року у справі №380/5158/22, констатуючи необхідність застосування прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Отже, наведені правові висновки Верховного Суду свідчать про сформований підхід, відповідно до якого після 29.01.2020 року використання незмінної розрахункової величини станом на 01.01.2018 року для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

При цьому суд ураховує, що спірний у цій справі період обмежений 09.03.2023 року - 19.05.2023 року, тобто передує набранню чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року та виклала пункт 4 постанови №704 у новій редакції.

Ця обставина має істотне значення для вирішення справи, оскільки саме до 20.05.2023 року підлягала застосуванню попередня редакція пункту 4 постанови №704 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року. Сам Верховний Суд у подальшій практиці розмежовує нормативне регулювання до та після набрання чинності постановою №481.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 року становить 2684,00 грн.

Натомість прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року становив 1762,00 грн. Зазначене співвідношення розрахункових величин відображено і в матеріалах цієї справи.

Отже, у спірний період з 09.03.2023 року по 19.05.2023 року відповідач повинен був визначати розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача шляхом множення 2684,00 грн на відповідні тарифні коефіцієнти, передбачені додатками 1 та 14 до постанови №704, а не використовувати для такого розрахунку показник 1762,00 грн.

Проте з листа військової частини НОМЕР_1 від 04.05.2026 року вбачається, що під час обчислення грошового забезпечення позивача відповідачем використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений станом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762,00 грн.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем неправильно визначено розмір основних складових грошового забезпечення позивача за спірний період.

При цьому застосування неналежної розрахункової величини при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням закономірно впливає і на розмір тих виплат, базою для обчислення яких є місячне грошове забезпечення або його відповідні складові.

Так, відповідно до статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям надається грошова допомога для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, передбачено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи, зокрема, з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Отже, встановлення судом неправильності визначення посадового окладу та окладу за військовим званням зумовлює необхідність проведення відповідного перерахунку тих виплат, які були обчислені з використанням неправильно визначених складових грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, за умови їх фактичного нарахування та виплати позивачу у спірному періоді.

Саме такий спосіб захисту відповідає характеру встановленого порушення, оскільки забезпечує приведення розміру фактично належних позивачу виплат у відповідність до вимог законодавства без підміни судом повноважень військової частини щодо безпосереднього здійснення розрахунків.

Щодо компенсації ПДФО.

Окремо суд надає оцінку вимозі позивача щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

З аналізу пунктів 2–5 Порядку №44 випливає, що така компенсація виплачується, у тому числі особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата компенсації здійснюється одночасно з виплатою відповідного грошового забезпечення у розмірі фактично утриманого податку.

Тому у разі проведення на виконання рішення суду перерахунку грошового забезпечення та виплати позивачу належних сум відповідач повинен одночасно здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

Таким чином, сукупність установлених обставин справи та наведеного нормативно-правового регулювання дає суду підстави для висновку, що у період з 09.03.2023 року по 19.05.2023 року включно військова частина НОМЕР_1 була зобов`язана визначати розміри посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2023 року у розмірі 2684,00 грн, помноженого на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови №704.

Використання відповідачем при нарахуванні грошового забезпечення позивача розрахункової величини у розмірі 1762,00 грн, установленої станом на 01.01.2018 року, не відповідає положенням пункту 4 постанови №704 у редакції, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин, та суперечить наведеним правовим висновкам Верховного Суду.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України не довів правомірності застосованого ним порядку обчислення грошового забезпечення позивача.

З огляду на викладене, з метою повного та ефективного відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 09.03.2023 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплат, проведених за цей період та розмір яких залежить від посадового окладу й окладу за військовим званням, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2023 року.

Належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 09.03.2023 року по 19.05.2023 року, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, які були нараховані та виплачені у відповідному періоді, визначивши їх розмір виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем-2, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір ним сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 09 березня 2023 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 09 березня 2023 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник