Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №160/4042/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа №160/4042/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що, починаючи з 25 лютого 2022 року, відповідач розраховував грошове забезпечення та похідні від нього виплати із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, чим порушив майнові права позивача.

Ухвалою суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та надано термін для надання відзиву на позовну заяву.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що всі виплати здійснені відповідно до чинної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, що визначення розрахункової величини для обчислення грошового забезпечення військовослужбовців належить до повноважень Кабінету Міністрів України, а не відповідача, та що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою виплатою і перерахунку не підлягає.

Крім того, відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин. Позивачем разом із позовною заявою подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (частина перша статті 257, частина п`ята статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

У період з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови № 704.

Представник позивача звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату позивачу за вказаний період грошового забезпечення, визначеного виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року та на 1 січня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Листом від 01 січня 2026 року відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року, у розмірі 1762 гривні.

Не погоджуючись із зазначеною відповіддю та вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Разом з тим Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 (справа за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України) частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення визначено, що зазначений припис, визнаний неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Позов у цій справі подано в лютому 2026 року, тобто після 11 грудня 2025 року, коли припис частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України щодо тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат уже втратив чинність. Отже, станом на час подання позову та вирішення справи строку, на пропуск якого посилається відповідач, законом не встановлено.

Частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України, якою передбачено тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, до спірних відносин не застосовується, оскільки предметом позову є перерахунок грошового забезпечення та похідних від нього виплат за період проходження військової служби, а не виплати, пов`язані зі звільненням; на це вказує і сам відповідач у своєму клопотанні.

Крім того, у частині спірного періоду, що передувала 19 липня 2022 року, право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не було обмежене будь-яким строком (частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Згідно з частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 цього Кодексу суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Оскільки строк звернення до адміністративного суду позивачем не пропущено, підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у цій справі немає, а тому клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає. Заява позивача про поновлення строку звернення до суду вирішенню по суті не підлягає, оскільки строк, який на час подання позову законом не встановлено, не може вважатися пропущеним, а отже, і поновленню не підлягає.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Спірним питанням у цій справі є застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні позивачу грошового забезпечення та похідних від нього виплат.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців унормовано Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII). За змістом частин другої, третьої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-XII).

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260). Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення; до щомісячних основних видів належать посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14.

Пунктом 4 постанови № 704 (у первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанови № 704, виклавши її пункт 4 у редакції, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таким чином, станом на дату набрання чинності постановою № 704 (01 березня 2018 року) її пункт 4 діяв у редакції змін згідно з пунктом 6 постанови № 103.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови № 704; постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року зазначене судове рішення залишено без змін. Отже, з 29 січня 2020 року у зв`язку з втратою чинності пунктом 6 постанови № 103 відновлено дію пункту 4 постанови № 704 у первинній редакції, якою передбачено визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Правову позицію щодо застосування пункту 4 постанови № 704 сформульовано Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у якій Суд касаційної інстанції зазначив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. Колегія суддів Верховного Суду зауважила, що закони України про Державний бюджет України на 2020 та наступні роки не містять застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відміну від пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік».

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік. Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 у частині, що не суперечить акту вищої юридичної сили, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням (та похідних від них виплат) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Наведений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22 та від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, а також із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18.

Крім того, згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення відповідних змін застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Отже, відсутні правові підстави для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року встановлено в розмірі 1762 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-IX розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року встановлено в розмірі 2481 гривня.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року встановлено в розмірі 2684 гривні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, виклавши його абзац перший у редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні. Постанова № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року, і саме з цієї дати діє нова редакція пункту 4 постанови № 704. Зворотної дії в часі постанові № 481 не надано, а тому до спірного періоду застосуванню підлягає пункт 4 постанови № 704 у первинній редакції.

Застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача за період з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року, що є нижчим за прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж установлений законодавством, чим порушено право позивача на належне грошове забезпечення.

Суд звертає увагу, що перерахунок розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням зумовлює необхідність перерахунку (донарахування) усіх похідних від них видів грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії.

З огляду на викладене нарахування позивачу грошового забезпечення (щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів) за період з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року має здійснюватися з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату спірних сум з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, суд зазначає таке.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Наразі відсутні підстави вважати, що після нарахування та виплати відповідачем спірних сум позивачу не буде виплачено компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб. Відтак позовні вимоги у цій частині звернені на майбутнє, права позивача в цій частині не є порушеними, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити як передчасних.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; своєчасно.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (єдрпоу НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у період з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначених виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (єдрпоу НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) перерахунок та виплату за період з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначених виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова