Суд: Волинський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них
Дата: 23 вересня 2026 р.
Справа: №140/6841/26
Суддя: Стецик Назар Васильович
ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/6841/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
за участі секретаря судового засідання Ткачук І.І.,
представника відповідача Дмитрук Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також – ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі також – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.05.2025 №01343303202407.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.05.2026 ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення №01343303202407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1325440,00 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 132544,00 грн. Оскаржуване рішення прийнято на підставі Акта документальної позапланової невиїзної перевірки №9416/03-20-24-07/ НОМЕР_1 від 14.04.2026 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 15.07.2022 по 30.09.2024.
Позивач зазначає, що з 15.07.2022 він зареєстрований як фізична особа-підприємець, того ж дня подав заяву про застосування спрощеної системи оподаткування і з 01.08.2022 являвся платником єдиного податку 3 групи за ставкою 5%. Починаючи з III кварталу 2022 року він регулярно подавав податкові декларації платника єдиного податку засобами електронного зв`язку, які приймалися податковим органом без зауважень. У розділі «Розрахунки з бюджетом» в електронному кабінеті платника відображалися зобов`язання та зарахування сплачених коштів зі сплати єдиного податку.
Наголошує, що як платник єдиного податку 3 групи за ставкою 5%, він відповідно до п. 297.1 ст. 297, п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України звільнений від обов`язку нарахування, сплати ПДВ та подання звітності з ПДВ.
Як наслідок, висновки відповідача про його перебування на загальній системі оподаткування та обов`язок зареєструватися платником ПДВ у зв`язку з перевищенням обсягу доходу в 1 млн грн вважає такими, що суперечать фактичним обставинам та матеріалам справи.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
ГУ ДПС у Волинській області проти задоволення позову ФОП ОСОБА_1 заперечило повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що за даними інформаційно-аналітичної системи «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 у період з 15.07.2022 по 30.09.2024 перебував на загальній системі оподаткування, а заяв про перехід на спрощену систему оподаткування в матеріалах обліку контролюючого органу немає.
За результатами аналізу поданих позивачем декларацій встановлено, що за 2022 рік позивач отримав дохід у розмірі 1003239,48 грн, за 2023 рік - 5555118,52 грн, за I квартал 2024 року - 1011659,80 грн. Оскільки за 2022 рік обсяг оподатковуваних операцій перевищив 1 млн грн, у позивача відповідно до п. 181.1 ст. 181, п. 183.2 ст. 183 ПК України виник обов`язок подати реєстраційну заяву платника ПДВ не пізніше 10 числа наступного місяця.
Оскільки позивач таку заяву не подав, він на підставі п. 183.10 ст. 183 ПК України несе відповідальність за ненарахування та несплату ПДВ на рівні зареєстрованого платника без права на податковий кредит.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено дану справу до судового розгляду по суті.
В судових засіданнях представник позивача позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях по справі, просив його задовольнити повністю.
Представник ГУ ДПС у Волинській області в судових засіданнях позов не визнала з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях, просила відмовити у його задоволенні.
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 09.04.2012 по 29.12.2016, з 08.06.2018 по 29.09.2021 та повторно зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.07.2022.
Основним видом економічної діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41).
Починаючи з III кварталу 2022 року та впродовж 2022, 2023, 2024, 2025 років позивач систематично подавав до ГУ ДПС у Волинській області податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця. Усі декларації прийняті контролюючим органом, що підтверджується копіями квитанцій №2 з результатом «прийнято пакет». Повідомлень про відмову у прийнятті декларацій у порядку п. 49.11 ст. 49 ПК України контролюючий орган позивачу не надсилав.
На підставі наказу від 13.02.2026 №492-п (з урахуванням змін, внесених наказом відповідача №859-п від 18.03.2026) ГУ ДПС у Волинській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 15.07.2022 по 30.09.2024 (а.с.85).
За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 14.04.2026 №9416/03-20-24-07/ НОМЕР_1 , у якому зроблено висновок про порушення позивачем п. 181.1 ст. 181, п. 183.2, п. 183.10 ст. 183, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 «а» ст. 187, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 1325440,00 грн (у т.ч. за 2023 рік - 1111024,00 грн, за 2024 рік - 214 416,00 грн) (а.с.106-109).
21.05.2026 ГУ ДПС у Волинській області винесло податкове повідомлення-рішення №01343303202407, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 1325440,00 грн за основним платежем та застосовано 132544,00 грн штрафних (фінансових) санкцій (а.с.34).
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України (далі також - ПК України).
Відповідно до пункту 181.1 статті 181 ПК України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі операцій з постачання товарів/послуг з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі (зокрема, але не виключно шляхом встановлення спеціального застосунку або додатку на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях), нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.
Отже, для застосування наведеного положення необхідно встановити дві юридично значимі обставини: чи належала особа до категорії платників, на яких поширюється обов`язок обов`язкової реєстрації платником податку на додану вартість, та чи перевищила загальна сума здійснених нею протягом останніх 12 календарних місяців операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Податкового кодексу України, встановлену законом межу.
При цьому пункт 181.1 статті 181 Податкового кодексу України прямо виключає з кола осіб, на яких поширюється передбачений ним обов`язок, платників єдиного податку першої - третьої групи.
Такий висновок повністю узгоджується із спеціальними нормами Глави 1 Розділу XIV ПК України, які регулюють правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.
Так, відповідно до пункту 291.2 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою (абзац 1 пункту 291.3 ПК України).
За приписами пункту 291.4 ПК України (в редакції чинній на момент реєстрації позивачем як ФОП) суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку, в тому числі: третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року
Згідно з підпунктом 3 пункту 297.1 статті 297 ПКУ платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу, а також що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи.
Як убачається з матеріалів справи, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 09.04.2012 по 29.12.2016, з 08.06.2018 по 29.09.2021.
Заявою про застосування спрощеної системи оподаткування від 29.09.2021 (а.с.115) позивач відмовився від застосування спрощеної системи оподаткування з 30.09.2021 у зв`язку з припиненням провадження господарської діяльності.
15.07.2022 позивач повторно зареєстрований фізичною особою-підприємцем.
Доказів подання після такої державної реєстрації (15.07.2022) заяви про обрання спрощеної системи оподаткування та реєстрації позивача платником єдиного податку з 2022 року матеріали справи не містять.
Натомість із заяви про застосування спрощеної системи оподаткування від 13.09.2024 (а.с.148) вбачається, що позивач просив перевести його на спрощену систему оподаткування з 01.10.2024, обравши третю групу зі ставкою єдиного податку 5 відсотків доходу без реєстрації платником податку на додану вартість.
В обгрунтування перебування в статусі платника єдиного податку 3 групи позивач посилається на факт подання ним протягом спірного періоду (3 та 4 квартали 2022 року, 2023–2024 роки) до контролюючого органу податкових декларацій платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця та прийняття таких декларацій відповідачем без жодних зауважень.
Суд зазначає, що відповідно до пунктів 48.3, 48.4 та 49.9.1 ПК України, квитанція про прийняття від платника податків податкової декларації підтверджує лише факт прийняття та реєстрації електронного документа. Вона засвідчує успішне проходження автоматизованого форматно-логічного контролю (наявність обов`язкових реквізитів, відповідність форми та підпису).
Відтак саме по собі подання позивачем протягом 2022-2024 років податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи-підприємця та прийняття таких декларацій контролюючим органом не є достатнім та беззаперечним доказом набуття ним у цей період статусу платника єдиного податку третьої групи.
Разом з тим суд враховує і фактичну поведінку контролюючого органу протягом спірного періоду.
Так, подані позивачем декларації платника єдиного податку приймалися контролюючим органом, задекларовані в них податкові зобов`язання відображалися в інформаційних системах ДПС, а сплачені позивачем кошти зараховувалися в рахунок погашення зобов`язань з єдиного податку.
25.07.2024 ГУ ДПС у Волинській області складено акт камеральної перевірки №19596/03-20-24-06-10/2847305490 з питань своєчасності сплати позивачем узгодженого податкового зобов`язання з єдиного податку.
За результатами вказаної камеральної перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем строків сплати узгодженого податкового зобов`язання з єдиного податку та визначено штрафні санкції у сумі 5500,60 грн.
Таким чином, ще у липні 2024 року ГУ ДПС у Волинській області у межах здійснення податкового контролю адмініструвало податкові зобов`язання позивача з єдиного податку, тоді як під час перевірки, проведеної у 2026 році, цей же контролюючий орган виходив із того, що протягом періоду з 15.07.2022 по 30.09.2024 позивач перебував на загальній системі оподаткування.
Наведене свідчить про суперечливість дій контролюючого органу щодо визначення податкового статусу позивача та підлягає врахуванню судом при оцінці обґрунтованості висновків перевірки.
Водночас, зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів реєстрації позивача платником єдиного податку після його повторної державної реєстрації 15.07.2022 та наявність заяви від 13.09.2024 про перехід на спрощену систему оподаткування лише з 01.10.2024, суд не вважає наведені обставини самостійною і достатньою підставою для висновку про поширення на позивача у період з 15.07.2022 по 30.09.2024 винятку, передбаченого останнім реченням пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України.
Разом з тим, навіть виходячи з позиції відповідача про перебування позивача у спірний період на загальній системі оподаткування, контролюючий орган повинен був установити наявність усіх передбачених пунктом 181.1 статті 181 ПК України умов для виникнення обов`язку щодо реєстрації платником податку на додану вартість.
Зміст пункту 181.1 статті 181 ПК України свідчить, що законодавець пов`язує виникнення такого обов`язку не з розміром отриманого особою доходу як таким, а із загальною сумою здійснених протягом останніх 12 календарних місяців операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню відповідно до розділу V цього Кодексу.
Як убачається з акта перевірки №9416/03-20-24-07/2847305490 від 14.04.2026, висновок про перевищення позивачем установленого пунктом 181.1 статті 181 ПК України обсягу операцій відповідач зробив на підставі податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця за 2022 рік, у якій позивач задекларував дохід у сумі 1003239,48 грн.
Однак показник доходу, задекларованого платником єдиного податку, та загальна сума операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Податкового кодексу України, не є тотожними за своїм змістом показниками.
На переконання суду, встановлення податковим органом факту отримання особою доходу понад 1 млн грн саме по собі не є достатнім для висновку про перевищення таким платником податку обсягу операцій, визначеного пунктом 181.1 статті 181 ПК України.
В акті перевірки відсутні відомості та висновки відповідача про те, з яких саме господарських операцій сформовано задекларований позивачем за 2022 рік дохід у сумі 1003239,48 грн, коли такі операції здійснені, яка вартість кожної з них та чи належить кожна з таких операцій до операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V ПК України.
Отже, контролюючий орган фактично ототожнив показник доходу, зазначений позивачем у податковій декларації платника єдиного податку, із загальною сумою оподатковуваних операцій у розумінні пункту 181.1 статті 181 ПК України без встановлення складу та характеру господарських операцій, за рахунок яких сформовано такий дохід.
Крім того, в акті перевірки не встановлено конкретного календарного місяця, в якому сукупна сума здійснених позивачем операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, вперше перевищила суму 1 млн грн.
Відповідно до пункту 183.2 статті 183 ПК України у разі обов`язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 183.10 статті 183 ПК України будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що для застосування передбачених пунктом 183.10 статті 183 ПК України наслідків необхідним є встановлення не лише самого факту перевищення визначеного законом обсягу оподатковуваних операцій, а й конкретного місяця, у якому таке перевищення відбулося вперше.
Саме з цією обставиною закон пов`язує визначення граничного строку подання реєстраційної заяви та, відповідно, періоду, з якого особа, яка не виконала такий обов`язок, несе відповідальність на рівні зареєстрованого платника податку на додану вартість.
Однак акт перевірки не містить визначення конкретного місяця, у якому позивач уперше перевищив обсяг оподатковуваних операцій у сумі 1 млн грн.
На думку суду, зазначення відповідачем загальної суми доходу за результатами 2022 року (1003239,48 грн) не дозволяє встановити, коли саме протягом цього року відбулося перевищення встановленого законом порогу та, відповідно, з якого моменту у позивача виник обов`язок подати заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість.
Також суд вважає необґрунтованим визначення ГУ ДПС у Волинській області розміру податкового зобов`язання позивача з податку на додану вартість.
Так, відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України визначено правила встановлення дати виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням податків та зборів, крім передбачених цією нормою випадків.
Отже, визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість передбачає встановлення конкретної господарської операції, наявності об`єкта оподаткування, дати виникнення податкового зобов`язання, бази оподаткування та ставки податку, що підлягає застосуванню до відповідної операції.
Як вбачається з акта перевірки № 9416/03-20-24-07/2847305490, податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 1 111 024 грн за 2023 рік відповідач визначив на підставі задекларованого ФОП ОСОБА_1 доходу в сумі 5 555 118,52 грн та шляхом застосування ставки ПДВ у розмірі 20 відсотків.
За 2024 рік із суми доходу 1072077,80 грн таким самим способом визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 214416 грн.
Водночас, із акта перевірки вбачається, що інформація щодо руху коштів за банківським рахунком позивачем не надавалася, зустрічні звірки з контрагентами не проводилися, а інформація щодо дебіторської та кредиторської заборгованості, розрахунків із постачальниками та покупцями - відсутня.
Отже, при визначенні податкового зобов`язання контролюючий орган фактично прирівняв увесь показник доходу, зазначений позивачем у податкових деклараціях платника єдиного податку, до бази оподаткування податком на додану вартість та застосував до нього ставку 20 відсотків.
Суд вважає такий підхід необґрунтованим, оскільки сам по собі факт відображення певної суми доходу у декларації платника єдиного податку не підтверджує, що вся така сума є вартістю операцій, які становлять об`єкт оподаткування податком на додану вартість, дата виникнення податкових зобов`язань за якими припадає на відповідний звітний період та які підлягають оподаткуванню за застосованою контролюючим органом ставкою.
В акті перевірки відповідачем не наведено переліку конкретних господарських операцій, які включено до бази оподаткування, не встановлено контрагентів позивача за такими операціями, предмет та вартість таких операцій, дати їх здійснення і дати виникнення податкових зобов`язань.
Основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 є вантажний автомобільний транспорт, що вимагало від контролюючого органу встановлення характеру конкретних послуг, які надавалися позивачем, для вирішення питання щодо їх оподаткування податком на додану вартість та відповідної ставки податку.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За встановлених обставин ГУ ДПС у Волинській області не доведено належними та допустимими доказами конкретного моменту виникнення у позивача передбаченого пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України обов`язку щодо реєстрації платником податку на додану вартість.
Також відповідачем не доведено, що весь задекларований позивачем дохід, який використаний під час перевірки для визначення грошового зобов`язання, є базою оподаткування податком на додану вартість та підлягає оподаткуванню за ставкою 20 відсотків.
Суд не вправі підміняти контролюючий орган та самостійно встановлювати замість нього місяць перевищення позивачем установленого законом обсягу оподатковуваних операцій, визначати інший момент виникнення обов`язку щодо реєстрації платником податку на додану вартість, установлювати склад оподатковуваних операцій, їх базу, відповідну ставку податку та здійснювати новий розрахунок податкового зобов`язання.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України суд дійшов висновку, що ГУ ДПС у Волинській області не доведено наявності належних фактичних та правових підстав для визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 1325440,00 грн.
Оскільки штрафні (фінансові) санкції у сумі 132544,00 грн застосовані у зв`язку з визначенням основного грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 1325440,00 грн, то за недоведеності правомірності визначення основного грошового зобов`язання відсутні правові підстави і для застосування відповідних штрафних санкцій.
Відтак податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 21.05.2026 №01343303202407 є протиправним та підлягає скасуванню.
Отже, позов належить задовольнити.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Позивачем за подання даного позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 11663,87 грн, який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 21.05.2026 №01343303202407.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в сумі 11663,87 (одинадцять тисяч шістсот шістдесят три гривні 87 копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 05.10.2026.
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43027, Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 4; код ЄДРПОУ 44106679).
Суддя Н. В. Стецик
Оригінал: reyestr.court.gov.ua