Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №140/8736/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/8736/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Лозовського О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймселл» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Праймселл» (далі – ТзОВ «Праймселл», позивач) звернулася із позовом до Волинської митниці (далі – відповідач, митний орган, митниця) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA205100/2026/000027/2 від 29.06.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою митного оформлення в режимі імпорту товару декларант позивача подав митну декларацію, в якій ми тну вартість товару визначено за основним методом - за ціною договору (контракту). Однак відповідач відмовив у митному оформленні товару за заявленою вартістю і прийняв рішення про коригування митної вартості товарів та карку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. При цьому митний орган дійшов висновку, що вартість товару, що ввозиться на митну територію України, не може бути визнана за вибраним декларантом методом з тих підстав, що подані документи не містять усіх даних для підтвердження митної вартості та містять розбіжності.

Позивач не погоджується із такими рішеннями та зазначив, що подані до митного оформлення документи підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за першим методом і не мали жодних розбіжностей. Проте, не зважаючи на подання усіх документів, які підтверджують заявлену митну вартість, як вартість самого товару, так і витрати по транспортуванню останнього, митний орган відмовив у митному оформленні товару і прийняв протиправне рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України).

У відзиві на позовну заяву відповідач пред`явлені позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити, мотивуючи тим, що при проведенні відповідно до положень статті 54 МК України митного контролю правильності визначення декларантом митної вартості товару за митними деклараціями, поданих з метою імпорту товару, було встановлено, що подані документи не містять усіх відомостей, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та вони містять розбіжності, які є визначальними для сумніву митниці в достовірності заявлених відомостей про митну вартість, та, як наслідок, реалізації права митного органу вимагати додаткові документи, які б спростували ці розбіжності. За результатом опрацювання додатково поданих документів та проведених письмових консультацій щодо вибору методу визначення митної вартості товару, у зв`язку із неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості (у митного органу та декларанта відсутня інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари та відсутня вартісна основа для розрахунку) митну вартість визначено за резервним методом відповідно до статті 64 МК України на підставі цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби (далі – ЄАІС Держмитслужби).

Відповідач вважає, що рішення про коригування митної вартості товару та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідають вимогам митного законодавства, а тому є законними.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач фактично повторив мотиви, наведені в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів, не надавши належної оцінки всім документам, поданим для митного оформлення, та письмовим поясненням декларанта.

Ухвалою суду від 14.09.2026 відмовлено в задоволенні клопотання представника Волинської митниці про розгляд справи в судовому засідання із викликом сторін.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 01.06.2026 між ТзОВ «Праймселл» (покупець) та компанією WERBENA POLSKA SPOLKA Z ORGANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA (продавець) укладено зовнішньоекономічний контракт №01/06/2026, за умовами якого Продавець зобов`язується поставити Покупцеві, а Покупець прийняти та оплатити за Товар вказаний у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною Угоди. Сторонами погоджено, що умовами Поставки є FCA. Розділом №3 встановлено, що оплата за товар здійснюється у польських злотих або євро на умовах після/передоплати. (а. с. 23-25).

Згідно специфікації на товар №2 від 16.06.2026 до контракту від 01.06.2026 №01/06/2026 сторони погодили поставку товару - «Моторний транспортний засіб для перевезення вантажів, бувший у користуванні, не на ходу (непрацюючий двигун) , марки: PEUGEOT, модель BOXER, 2017 року виготовлення, VIN НОМЕР_1 , вартістю 14320,00 польських злотих; умови поставки FCA, 99-420 Lyszkowice, Польща, Інкотермс 2010; умови оплати – 100% попередня оплата або відтермінування оплати 30 днів) (а. с. 56).

З метою митного оформлення імпортованого товару декларант ТзОВ «Праймселл» подав до Волинської митниці електронну МД №26UA205100004074U3 від 29.06.2026 на товар: «Моторний транспортний засіб для перевезення вантажів, бувший у використанні, не на ходу (непрацюючий двигун) -1 шт.: марка: PEUGEOT; модель: BOXER; номер кузова - НОМЕР_1 ; календарний рік виготовлення - 2017; модельний рік виготовлення - 2017; дата першої реєстрації 26.01.2018, тип кузова - фургон; робочий об`єм двигуна - 1997 см. куб; тип двигуна дизельний; номер двигуна - н/в; потужність - 96 кВт; загальна кількість місць, включаючи місце водія за документами виробника - 3 шт; призначення: для використання по дорогах загального користування; маса в разі максимального навантаження - 3500 кг; вантажопідйомність - 1440 кг; колісна формула - 4x2; категорія ТЗ за документами виробника- N1.Торговельна марка: «PEUGEOT». Виробник: «PEUGEOT» (графа 33 МД).

На підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного основного методу її обчислення декларантом до вказаної МД №26UA205100004074U3 від 29.06.2026 були подані такі документи: рахунок-проформа №1/EX/2026 від 16.06.2026, рахунок-фактура №2/EX/2026 від 24.06.2026, автотранспортна накладна №478503 від 25.06.2026, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 25.06.2026, банківський платіжний документ, що стосується товару №103 від 19.06.2026, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №25/06/266 від 26.06.2026, довідка про транспортні витрати від 26.06.2026, висновок про вартісні та якісні характеристики товару від 25.06.2026, контракт №470/1 від 25.06.2026, додаткова угода до Контракту №2 від 16.06.2026, договір про надання послуг митного брокера, договір-заявка на перевезення №22/06/2026 від 22.06.2026, висновок про походження товару №470/1 від 25.06.2026, висновок експерта №Д-26.14416, експортна митна декларація №26PL3601010001к05и1 від 25.06.2025.

Митна вартість визначена за першим (основний) метод визначення митної вартості, тобто за ціною товару (графа 42) 14320,00 польських злотих (205788,91 грн (графа 12).

Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митницею встановлено, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом та містять наступні розбіжності.

Згідно статті 53 та статті 54 МК України декларанту було запропоновано надати в 10-денний термін додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості у митній декларації.

Оскільки позивачем не було надано всіх документів на запит митного органу, які б документально підтвердили або визначили кількісно і достовірно складові митної вартості, митна вартість не могла бути визначена за основним методом визначення митної вартості, 29.06.2026 митний орган за результатами перевірки митної декларації, а також інших документів, наданих відповідно до МК України, прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA205100/2026/000027/2 та видав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205100/2026/000141 (а. с. 14-16), відповідно до якої відмовлено у митному оформленні товарів.

Як зазначено у графі 33 спірного рішення про коригування митної вартості товарів, що митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв`язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності, а саме:

- відповідно до рахунка-проформи від 16.06.2026 №1/ЕХ/2026 термін оплати за товар до 19.06.2026, тобто передбачена 100% передоплата за товар. Копія документа від 16.06.2026 №103 (витяг SWIFT) не відповідає нормам Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII«Про валюту і валютні операції», Положенню про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216, оскільки не містить відомостей про ID ключ виконавця надавача платіжних послуг (банку), які свідчать про виконання операції за такою платіжною інструкцією. Слід відмітити, що дана платіжна інструкція не містить визначених підпунктами 11, 13 пункту 14 Положення №216 коду країни отримувача (три символи) відповідно до його місцезнаходження або проживання (за наявності такої інформації) або країни реєстрації; підпис(у) [власноручного(их)/електронного(их)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації.

- митна декларація країни експорту від 25.06.2026№ 26PL301010001R05B1 не відповідає вимогам статті 254 Кодексу, у зв`язку з чим просимо надати її переклад відповідно до статті 254 Кодексу;

- наданий invoice від 24.06.2026 №2/ЕХ/2026 не містить печаток і штампів митних органів країни відправлення, а також підписів(печаток) продавця та покупця. Це дає підстави для сумніву у достовірності зазначених відомостей та указує на наявність фіскальних ризиків в частині можливого заниження митної вартості заявленого товару;

- Декларантом в графі 31 ЕМД №26UA205100004074U3 вказані пошкодження автомобіля (непрацючий двигун). Відповідно до п. 7.53.9 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003№142/5/2092, підставою для зниження вартості КТЗ унаслідок його аварійних пошкоджень або розукомплектування є обов`язкове підтвердження цього факту в супровідних документах на момент перетину митного кордону України (в декларації, документах на придбання КТЗ або в довідці поліції про дорожньо-транспортну пригоду під час переміщення КТЗ до митного кордону України) та в акті про проведення митного огляду. В супровідних документа на момент перетину кордону не зазначені пошкодження автомобіля.

Вказане свідчить про наявність ризиків, заявлення до митного оформлення неправдивих відомостей стосовно умов та ціни придбання транспортного засобу та неможливість перевірити числовий розрахунок митної вартості.

Митну вартість визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 Кодексу на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС (ЕМД від 21.04.2025 №26UA209200007102U0).

За основу для коригування митної вартості оцінюваного товару взято вартість товару, митне оформлення якого вже завершено,- бувшого у використанні вантажного автомобіля: Вантажний автомобіль, бувший у використанні, - марки PEUGEOT, - моделі BOXER,- ідентифікаційний номер (номер кузова, шасі) - НОМЕР_2 ,- номер двигуна (маркування) невизначений,- тип двигуна - дизель, - робочий об"єм циліндрів - 1997 см3, потужність двигуна - 96 kw,- призначений для використання по дорогах загального користуванння ,- тип кузова - фургон- колісна формула - 4х2, повна маса - 3500 кг,- всасна маса - 2050 кг,- вантажопідйомність - 1450 кг, календарний рік виготовлення - 2017,- модельний рік виготовлення - 2017, дата введення в експлуатацію - 28.07.2017, який ввозився з Угорщини на умовах поставки DAP Зимна Вода UA, та з урахуванням обсягу партії товару (1 шт).

Рівень митної вартості становить 6000 євро за шт. (згідно курсу НБУ на день подання 26UA205100004074U30– 25722,8380 PLN за шт. PLN за шт.).

Коригування на обсяг партії, комерційні умови не здійснювалося. Декларант має право звернутися до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг, за умови забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х та статті 55 Кодексу.

Не погоджуючись із прийнятим митницею рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови, ТзОВ «Праймселл» звернулося із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК України та іншими законами України.

Відповідно до вимог частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товару, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товару.

Частина перша статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товару, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товару, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частинами першою, другою статті 51 МК України митна вартість товару, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товару здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товару у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Як встановлено частиною першою статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною другою статті 53 МК України визначений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Ними є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частини перша, друга статті 54 МК України).

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як визначено частиною п`ятою статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості.

У частині третій статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з частиною четвертою статті 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п`ята статті 53 МК України).

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому, лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України (подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі.

Разом з тим, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості.

Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за основним методом (за ціною договору (контракту)).

Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товару, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товару, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товару; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товару; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товару, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Суд погоджується, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.

Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Наведені норми зобов`язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Разом з тим, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК України).

Згідно з частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У розглядуваному випадку спірне рішення прийняте відповідачем з підстав, визначених пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України: декларант не надав усіх додаткових документів, витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності.

Як визначено частиною другою статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті (частина четверта статті 58 МК України).

У розумінні частини п`ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Повний перелік витрат, які підлягають додаванню до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари при визначенні митної вартості, визначений частиною десятою статті 58 МК України.

Надаючи оцінку доводам сторін у справі, зокрема, щодо наявності у митного органу підстав для витребування додаткових документів, суд зазначає, що для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) позивач подав разом із митною декларацією документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України.

Так, як встановлено судом, що до МД №26UA205100004074U3 від 29.06.2026 були подані такі документи: рахунок-проформа №1/EX/2026 від 16.06.2026, рахунок-фактура №2/EX/2026 від 24.06.2026, автотранспортна накладна №478503 від 25.06.2026, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 25.06.2026, банківський платіжний документ, що стосується товару №103 від 19.06.2026, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №25/06/266 від 26.06.2026, довідка про транспортні витрати від 26.06.2026, висновок про вартісні та якісні характеристики товару від 25.06.2026, контракт №470/1 від 25.06.2026, додаткова угода до Контракту №2 від 16.06.2026, договір про надання послуг митного брокера, договір-заявка на перевезення №22/06/2026 від 22.06.2026, висновок про походження товару №470/1 від 25.06.2026, висновок експерта №Д-26.14416, експортна митна декларація №26PL3601010001к05и1 від 25.06.2025.

На думку суду, подані декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню.

Так, відповідно до рахунку-проформи №1/EX/2026 від 16.06.2026 та рахунку-фактури №2/EX/2026 від 24.06.2026 продавець поставив позивачу товар «Моторний транспортний засіб для перевезення вантажів, бувший у користуванні, не на ходу (непрацюючий двигун), марки: PEUGEOT, модель- BOXER, 2017 року виготовлення, VIN НОМЕР_1 » (а. с. 18-20, 39-40 переклад).

Ціна товару в рахунку-проформі №1/EX/2026 від 16.06.2026 та рахунку-фактурі №2/EX/2026 від 24.06.2026 (14320,00 польських злотих) відповідає фактурній вартості, зазначеній в МД №26UA205100004074U3 від 29.06.2026 (графа 22) (а. с. 16 зворот - 17).

Жодних розбіжностей чи суперечностей щодо ціни товару подані позивачем документи не містять.

Крім того, суд встановив, що на виконання умов контракту контракт №470/1 від 25.06.2026, додаткова угода до Контракту №2 від 16.06.2026 позивач здійснив оплату за товар на загальну суму 14320,00 польських злотих, що підтверджується банківським платіжним документом №103 від 19.06.2026 на суму 14320,00 польських злотих (а. с. 19, 39 зворот (переклад). В графі «інформація про грошовий переказ» вказано: оплата за автомобіль за Контрактом №01/ОЕ/2026 від 01.06.2026, рахунок №2/EX/2026 від 24.06.2026.

Також до митної вартості включені транспортні витрати на доставку товару до кордону України в сумі 35000,00 грн, що підтверджуються договором-заявкою від 22.06.2026 №22/06/2026 (а. с 21), довідкою від 25.06.2026 (а. с. 22), рахунком №25/06/26 від 25.06.2026 (а. с. 21 зворот).

З приводу розбіжностей у поданих до митного оформлення документах, які відображені в рішенні про коригування митної вартості товарів, суд зазначає наступне.

Так, щодо твердження відповідача в оскаржуваному рішенні про те, що «відповідно до рахунка-проформи від 16.06.2026 №1/ЕХ/2026 термін оплати за товар до 19.06.2026, тобто передбачена 100% передоплата за товар. Копія документа від 16.06.2026 №103 (витяг SWIFT) не відповідає нормам Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII«Про валюту і валютні операції», Положенню про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216, оскільки не містить відомостей про ID ключ виконавця надавача платіжних послуг (банку), які свідчать про виконання операції за такою платіжною інструкцією. Слід відмітити, що дана платіжна інструкція не містить визначених підпунктами 11, 13 пункту 14 Положення №216 коду країни отримувача (три символи) відповідно до його місцезнаходження або проживання (за наявності такої інформації) або країни реєстрації; підпис(у) [власноручного(их)/електронного(их)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації», суд зазначає наступне.

Так, надана позивачем платіжний документ є банківським платіжним документом у форматі SWIFT, сформованим банківською установою в електронному вигляді відповідно до правил міжнародної міжбанківської системи передачі фінансових повідомлень SWIFT. Міжнародні SWIFT-перекази регулюються стандартами ISO 20022 (глобальний формат обміну повідомленнями) та внутрішніми Правилами здійснення грошових переказів банку. Для міжнародних платежів SWIFT (зокрема повідомлень типу MT або XML-повідомлень ISO 20022 MX) ключовими реквізитами є: унікальний номер транзакції; платник; отримувач; банк платника; банк отримувача дата платежу; сума та валюта платежу; призначення платежу; ідентифікатори банків (SWIFT/BIC); статус/ підтвердження виконання операції.

Відповідно до міжнародної банківської практики SWIFT-повідомлення формуються та передаються в електронному вигляді через захищену банківську систему, а тому не передбачають обов`язкової наявності власноручних підписів платника або відміток виконавця банку на паперовому носії. Автентичність таких повідомлень забезпечується самою системою SWIFT та банківською аутентифікацією між фінансовими установами.

Крім того, Інструкція про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачами платіжних послуг, затверджена постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163, регулює порядок здійснення розрахунків у національній валюті України, тоді як надані документи підтверджують здійснення міжнародних валютних переказів за зовнішньоекономічним контрактом.

Порядок здійснення валютних операцій визначається Законом України «Про валюту і валютні операції», тоді як порядок виконання платіжних операцій та використання електронних платіжних документів регулюється Законом України «Про платіжні послуги» та нормативно-правовими актами Національного банку України.

При цьому законодавство України не встановлює вимоги щодо обов`язкової наявності власноручних підписів платника або паперових відміток банку на електронних SWIFT повідомленнях, якщо такі документи містять реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну операцію, її учасників, суму, валюту, дату здійснення та призначення платежу.

Суд наголошує, що факт здійснення оплати за придбаний товар підтверджується сукупністю поданих документів, а саме: контрактом №01/06/2026 від 01.06.2026, рахунком-проформою №1/EX/2026 від 16.06.2026, рахунком-фактурою №2/EX/2026 від 24.06.2026, банківським платіжним документом у форматі SWIFT №103 від 19.06.2026.

У банківському платіжному документі у форматі SWIFT від 19.06.2026 вказано: оплата за автомобіль за Контрактом №01/ОЕ/2026 від 01.06.2026, рахунок №2/EX/2026 від 24.06.2026.

Крім того, Верховний Суд у своїх постановах (справа №826/9719/16, №280/1853/19) дійшов до висновку, що повідомлення, сформовані за результатами здійснення переказів в іноземній валюті, в тому числі за допомогою системи SWIFT, за умови наявності у них всіх реквізитів, що дозволяють ідентифікувати здійснення такої операції, можуть вважатись належним документом, що підтверджує факт оплати за товар. Таким чином, надані банківські платіжні документи у форматі SWIFT є належними та допустимими доказами здійснення оплати за оцінюваний товар та підтверджують фактичне виконання розрахунків між сторонами зовнішньоекономічного контракту.

Щодо не подання декларантом копії митної декларації країни відправлення з перекладом, то відповідно до статті 53 МК України перелік документів, що подаються для підтвердження митної вартості товарів, є визначеним законодавством.

Крім того, декларантом подано всі документи, передбачені статтею 53 МК України, які підтверджують заявлену митну вартість товарів, зокрема зовнішньоекономічний контракт, інвойс, пакувальний лист та транспортні документи. Подані документи є взаємопов`язаними та містять повну та достовірну інформацію щодо товару, його вартості та умов поставки.

При цьому звертаємо увагу, що митна декларація країни відправлення відповідно до пункту 7 частини другої статті 53 МК України відноситься до документів, які можуть подаватися для підтвердження митної вартості, однак її ненадання не є безумовною підставою для висновку про не підтвердження заявленої митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №810/4116/17, в якій Суд зазначив, що ненадання митної декларації країни відправлення не може бути підставою для невизнання заявленої митної вартості товару, якщо така вартість підтверджується іншими первинними документами, поданими декларантом під час митного оформлення, а надання такої декларації не є обов`язковим за відповідних обставин підтвердження митної вартості товару.

У даному випадку позивачем було подано повний пакет документів, який у своїй сукупності дозволяв митному органу ідентифікувати оцінюваний товар, встановити сторони зовнішньоекономічної операції, перевірити ціну товару, умови поставки, факт здійснення оплати та числові значення складових митної вартості.

За таких обставин навіть за відсутності митної декларації країни відправлення у первинному пакеті документів митний орган мав усі необхідні відомості для здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару.

Щодо посилання митного органу на те, що наданий рахунок-фактура від 24.06.2026 №2/EX/2026 не містить печаток і штампів митних органів, є безпідставним, формальним та не може свідчити про не підтвердження заявленої митної вартості товару.

Відповідно до частини другої статті 53 МК України рахунок фактура (інвойс) прямо віднесений до документів, які підтверджують митну вартість товарів.

При цьому жодна норма Митного кодексу України не встановлює обов`язкової вимоги щодо наявності на рахунку-фактурі печаток або штампів митних органів країни експорту чи будь-яких інших митних органів.

Рахунок-фактура (інвойс) є комерційним документом, який формується продавцем товару та підтверджує істотні відомості щодо господарської операції: сторін поставки, найменування товару, його кількості, ціни, валюти, умов поставки та загальної вартості.

Отже, сам по собі факт відсутності або наявності на інвойсі митних відміток не є критерієм достовірності митної вартості та не впливає на числове значення її складових.

Більше того, твердження митного органу є фактично помилковим, оскільки на наданому декларантом документі наявний штамп іноземного митного органу, а також QR-код, що дає можливість ідентифікувати та перевірити відповідний документ.

Митний орган не зазначив, яким саме чином відсутність, на його думку, печаток чи штампів митних органів на рахунку-фактурі впливає на правильність визначення митної вартості товару, які саме числові значення митної вартості є непідтвердженими та які відомості щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті, не можуть бути встановлені з поданих документів.

Відтак зазначене зауваження не свідчить про наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності заявленої митної вартості, не підтверджує неповноту чи недостовірність поданих декларантом відомостей та не може бути самостійною правовою підставою для відмови у застосуванні основного методу визначення митної вартості за ціною договору.

При доставленні товару на митну територію України мало місце застосування умов Інкотермс –FCA (Free Carrier – «Франко перевізник»).

Згідно вказаних умов відповідальність знімається з вантажовідправника у той момент, коли він передає товар перевізнику, найнятому покупцем. Подальші ризики за транспортування вантажу покупець несе самостійно. При цьому всі експортні формальності і мита повинен здійснити і оплатити продавець, а витрати на доставку та митне оформлення для імпорту залишається на покупцеві. Слід зазначити, що вибір місця постачання вплине на зобов`язання із завантаження і розвантаження товару у даному місці. Якщо постачання здійснюється у приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Якщо ж постачання здійснюється в інше місце, продавець за відвантаження товару відповідальності не несе.

Так, для підтвердження понесених транспортних витрат до митного оформлення надавались документи: заявка -договір №22/06/2026 про надання автотранспорту на надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 22.06.2026, рахунок-№25/06/26ід 25.06.2026, довідка про транспортні витрати від 25.06.2026.

Вартість транспортних послуг співмірна із заявленим маршрутом і відповідає ринковим умовам перевезення вантажів аналогічного типу та протяжності. Надані документи мають усі необхідні реквізити, дати, підписи та печатки, що підтверджує їх достовірність та автентичність.

Враховуючи умови Інкотермс FCA, відповідальність за транспортування після передачі товару перевізнику покладається на покупця, що повністю відповідає договірним та митним правилам. На підставі викладеного, транспортні послуги були надані відповідно до укладених договорів та умов Інкотермс FCA. Заявлена вартість перевезення повністю відповідає фактичному маршруту та умовам поставки. Підстав для коригування митної вартості з огляду на транспортні витрати не існує.

Таким чином, наведені митницею зауваження стосуються переважно формальних особливостей оформлення окремих документів і не містять посилання на конкретні числові розбіжності щодо ціни товару, його кількості, вартості перевезення чи інших складових митної вартості. Митним органом не встановлено, які саме відомості, необхідні для перевірки заявленої митної вартості, були відсутні, недостовірні або не піддавалися обчисленню на підставі поданих документів.

Висновок митного органу про наявність ризику заявлення неповних відомостей є загальним припущенням і не може самостійно слугувати достатньою підставою для відмови у застосуванні основного методу визначення митної вартості. Наявність такого ризику повинна бути підтверджена конкретними розбіжностями у документах, які впливають на числові значення складових митної вартості, однак таких розбіжностей у рішенні не наведено.

Суд також вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо необхідності подання зазначених додаткових документів з огляду на таке.

Статтею 53 МК України передбачено право митного органу витребувати додаткові документи лише за наявності обґрунтованих підстав вважати, що подані документи містять розбіжності, ознаки підробки або не містять усіх відомостей, необхідних для підтвердження числових значень складових митної вартості товарів. При цьому митний орган зобов`язаний зазначити, які саме складові митної вартості залишилися непідтвердженими, які документи можуть усунути такі сумніви та яким чином їх неподання впливає на можливість визначення митної вартості за основним методом.

Водночас вимога відповідача про надання висновку про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, не ґрунтується на встановлених обставинах справи. Такий висновок не належить до документів, які обов`язково підтверджують ціну договору, а його витребування можливе лише за наявності належним чином обґрунтованих сумнівів щодо достовірності заявленої митної вартості. Однак відповідач не навів обставин, які б свідчили про недостовірність вартості товару чи неможливість її перевірки за поданими документами.

Безпідставною є також вимога про надання виписки з бухгалтерської документації продавця. Такий документ перебуває у володінні іноземного контрагента та не створюється декларантом. Відповідач не зазначив, які саме відомості бухгалтерського обліку продавця могли підтвердити або спростувати заявлену митну вартість та чому поданих контракту, специфікації, інвойсу і платіжних документів було недостатньо для перевірки ціни товару.

Як зазначалося судом вище, посилання відповідача на необхідність подання митної декларації країни відправлення з перекладом також є необґрунтованим. В оскаржуваному рішенні не зазначено, які саме відомості цього документа потребували перекладу, які обставини неможливо було встановити без нього та яким чином це вплинуло на перевірку митної вартості. Крім того, митна декларація країни відправлення не є документом, на підставі якого визначається ціна договору між продавцем і покупцем.

Відповідач не навів, яких саме документів не вистачало, які відомості вони повинні були містити та які суперечності могли усунути.

Отже, наведений відповідачем перелік додаткових документів має загальний характер і не містить належного обґрунтування того, які саме сумніви щодо правильності визначення митної вартості вони повинні були усунути. Фактично митний орган витребував документи без встановлення конкретних обставин, які перешкоджали перевірці заявленої митної вартості за ціною договору, що не відповідає вимогам статті 53 МК України та усталеній практиці Верховного Суду щодо обов`язку митного органу належним чином мотивувати свої сумніви і необхідність витребування кожного додаткового документа.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимога відповідача про подання додаткових документів містить лише їх перелік, однак не містить належного обґрунтування необхідності витребування кожного з них, не визначає, які саме обставини вони повинні підтвердити та які сумніви митного органу усунути.

За таких обставин сам по собі факт неподання окремих документів, необхідність яких митним органом належним чином не обґрунтована, не може бути достатньою підставою для висновку про неможливість визначення митної вартості товару за основним методом.

З урахуванням наведеного, на думку суду, відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, які містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за оцінювані товари.

Таким чином, доводи митного органу про наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, та суд бере до уваги пояснення позивача про те, що надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення.

Суд зазначає, що висновок у спірному рішенні про неможливість визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товару, який імпортується, та за рівнем, визначеним декларантом, не є доведеними. Відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах.

Наведене дає підстави для висновку, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12.03.2019 у справі №826/2313/16, від 13.06.2019 у справі №820/6315/15, суд зауважує, що вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

При вирішенні спору суд враховує, що застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митним органом митних вартостях.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

При вирішенні спору суд керується усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021 у справі №815/6854/17, від 14.07.2020 у справі №809/1734/16), за висновками якого митний орган, здійснюючи митний контроль, зокрема, при визначені митної вартості, має діяти у спосіб, який визначено МК України. При цьому наявна інформація, яка міститься в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, повинна мати лише допоміжний характер. Митним законодавством встановлений вичерпний перелік документів, які зобов`язаний надати декларант на підтвердження митної вартості товару. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.

Отже, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Між тим принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів. Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами (таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №300/784/24).

Водночас, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК України).

На переконання суду, відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом.

Таким чином, підстави вважати, що рішення відповідача №UA205100/2026/000027/2 від 29.06.2026 про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм частини другої статті 55 МК України, відсутні. Тому таке рішення, на думку суду, є протиправним.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування спірного рішення про коригування митної вартості товарів.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2662,40 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 06.07.2026 №155 (а. с. 33).

При вирішенні питання щодо стягнення решти судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) в розмірі 2000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 03.08.2022 (справа №280/4264/21).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав: попередній (орієнтовний) розрахунок №03/07-1 від 03.07.2026, платіжна інструкція №154 від 06.07.2026, рахунок-фактура №1011 від 03.07.2026.

З попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат на професійну правничу допомогу, вбачається що адвокатом Крючковою О.Б. на виконання умов договору надано та планується надати наступні види послуг: ознайомлення керівника позивача із процесуальними правами та обов`язками щодо захисту прав та інтересів порушеного права (30 хв); ознайомлення з рішенням про коригування митної вартості товарів, та іншими товаросупровідними документами наданими до митного оформлення (2 год.); пошук інформації щодо контрагента у мережі Інтернет та перевірка правосуб`єктності учасників зовнішньоекономічної операції (1 год); складання стратегії представництва ТзОВ «Праймселл» у суді щодо даної справи (2 год); вивчення судової практики з відповідних правовідносин (2 год.); складання та подання вищевказаної позовної заяви (3 год).

Отже, з наданих документів слідує, що сума витрат на правову допомогу становить 2 000,00 грн.

При цьому у постанові від 20.06.2023 у справі №280/5922/21 Верховний Суд вказав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву не погодилася із заявленою до стягнення сумою витрат на правничу допомогу та просила зменшити їх розмір.

Суд зазначає, що за загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Разом із тим, частина дев`ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, спірні правовідносини регулюється нормами МК України та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, не передбачають, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування в розмірі 2000,00 грн є співмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг та їх обсяг, а також заперечення відповідача, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу, що підлягають розподілу в даній справі, в розмірі 2000,00 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, на користь позивача підлягають до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в загальному розмірі 4662,40 грн (з них: судовий збір в сумі 2662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн)

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймселл» (44408, Волинська область, Володимирський район, місто Нововолинськ, вулиця Левка Лук`яненка, 44, ЄДРПОУ 44528092) до Волинської митниці (44350, Волинська область, Ковельський район, село Римачі, вулиця Призалізнична, будинок 13, код ЄДРПОУ ВП 43958385) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205100/2026/000027/2 від 29.06.2026.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймселл» за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці судові витрати в сумі 4662 (чотири тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. А. Лозовський