Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №522/15424/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/15424/25-Е

Провадження № 2/522/3708/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

за участю секретаря судового засідання Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши в залі засідань суду в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожитий природний газ, -

ВСТАНОВИВ:

09 липня 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 борг за спожитий природний газ за об`єктом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 49861,69 грн., та судовий збір – 2422,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за об`єктом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у період з травня 2022 року по травень 2025 року спожито природний газ на загальну суму 49 861,69 грн., вартість якого залишилась не оплаченою споживачем.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді Шенцевій О.П.

Оскільки відповідачем, у позовній заяві вказано фізичну особу, відповідно до приписів ч. 6 ст. 187 ЦПК України, судом направлений запит щодо отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.

28.07.2025 судом отримано відповідь з ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області №5188/14008 від 24.07.2025 про місце проживання відповідача, з якої слідує, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, суддя Приморського районного суду м. Одеси Шенцева О.П. у період з 28.07.2025 по 22.08.2025 перебувала у щорічній основній відпустці.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2025 року, було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

04 березня 2026 року до суду від відповідача надійшли пояснення по справі № 522/15424/25-Е про стягнення боргу за спожитий природний газ, в яких просила в задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач в позові зазначив про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

22 вересня 2026 року до суду надійшла заява відповідача про проведення судового засідання згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позовної заяви, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У зв`язку з набранням чинності Наказом Міненерго №198 від 08.06.2022, Відповідач була автоматично переведена на обслуговування до ТОВ «ГК «Нафтогаз України» як до постачальника «останньої надії», а згодом як до основного постачальника на умовах Типового договору приєднання.

В силу приписів ст.ст. 319, 322 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України «Про житлово-комунальні послуги», на Відповідача покладено обов`язок щодо утримання майна та своєчасної оплати спожитих енергоресурсів. Водночас, обсяг такого споживання та розмір заборгованості мають бути підтвердженні належними, допустимими та достовірними доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) послуги з постачання та розподілу природного газу належать до житлово-комунальних послуг, а тому положення даного Закону застосовуються до регулювання відносин, що виникають у процесі надання та споживання цих послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами.

За ч. 1 ст. 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

За змістом п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, та оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону).

Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати фактично отриманих послуг.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 554/7740/17, який відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 8 Закону виконавець комунальної послуги зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання.

Натомість індивідуальний споживач згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7, ч. 1 ст. 9 Закону зобов`язаний оплачувати надані (спожиті) житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Судом встановлено, що за особовим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано лічильник природного газу № 8006993. З наданих Відповідачем матеріалів з особистого електронного кабінету GAZOLINA убачається, що станом на 27.12.2023 року контрольні показники лічильника становили 3083 куб. м.

Відповідно до розрахунку Позивача за період з 01.01.2024 року по 01.01.2025 року обліковано споживання природного газу в обсязі 2149,02 куб. м. Водночас Відповідач зазначила, що у січні 2025 року представниками АТ «Одесагаз» було припинено газопостачання та запломбовано кран на зовнішньому вуличному стояку, а показники лічильника на момент припинення газопостачання становили 3255 куб. м.

Таким чином, різниця між контрольними показниками 27.12.2023 року (3083 куб. м) та показниками на момент припинення газопостачання у січні 2025 року (3255 куб. м) становить 172 куб. м, що не відповідає обсягу 2149,02 куб. м, відображеному у розрахунку Позивача за відповідний період.

Суд також враховує, що розрахунки за послуги з постачання природного газу мають проводитися на підставі даних про об`єм (обсяг) природного газу, визначений споживачем та Оператором ГРМ за підсумками відповідного розрахункового періоду, або за плановою величиною середньомісячного споживання лише у передбачених законом випадках.

При цьому, якщо обсяг постачання та споживання природного газу визначався за плановими величинами, постачальник зобов`язаний здійснювати звіряння фактичного обсягу споживання природного газу з даними Оператора ГРМ та проводити відповідний перерахунок споживачу. Отже, позивач, заявляючи вимоги про стягнення заборгованості, мав довести не лише наявність внутрішнього розрахунку, а й те, що ним були враховані фактичні показники лічильника, дані Оператора ГРМ, здійснені відповідачем оплати та проведені необхідні перерахунки.

Саме Оператор ГРМ веде облік та визначає обсяг спожитого побутовим споживачем природного газу, у тому числі за даними комерційного вузла обліку, а постачальник природного газу здійснює нарахування вартості спожитого газу на підставі таких обсягів. Тому за наявності розбіжностей між фактичними показниками лічильника, даними Оператора ГРМ та розрахунком позивача останній повинен надати суду належні пояснення і докази правильності сформованої заборгованості.

Крім того, відповідач надала суду копії квитанцій про оплату природного газу за 2023-2024 роки, зокрема квитанції від № 28/134 від 04.01.2023 року, № 10/51 від 12.02.2023 року, № 32/215 від 13.03.2023 року, № 34/168 від 22.05.2023 року, № 29/189 від 16.06.2023 року, № 41/218 від 09.07.2023 року, № 54/262 від 08.08.2023 року, № 10/48 від 25.09.2023 року, № 24/1210 від 08.10.2023 року, № 2/9 від 13.11.2023 року, № 1/4 від 27.12.2023 року, № 9/75 від 15.01.2024 року. Із поданого Позивачем витягу про фінансовий стан рахунку не вбачається належного відображення зазначених оплат, що унеможливлює перевірку правильності визначення заявленої до стягнення суми.

Суд також бере до уваги, що з інформації особового електронного кабінету GAZOLINA у розділі «Споживання газу» станом на липень 2025 року у графі «об`єм газу, м. куб.» зазначено значення «-5847». Наведене свідчить про здійснення перерахунку обсягів споживання природного газу на підставі фактичних показників лічильника. Водночас доказів того, що такий перерахунок було належним чином ураховано Позивачем при визначенні суми позовних вимог, матеріали справи не містять.

З листування сторін вбачається, що Відповідач 29.01.2025 року зверталася до Позивача із заявою щодо відновлення газопостачання, повідомляла про відсутність заборгованості, відмову представника АТ «Одесагаз» у проведенні звірки розрахунків, фактичні показники лічильника 3255 куб. м та наявну переплату. У відповіді Позивача від 14.02.2025 року наявність заборгованості обґрунтовано даними інформаційної платформи, при цьому зазначено про невнесення АТ «Одесагаз» відповідних даних до інформаційної платформи, що свідчить про наявність ознак технічної неузгодженості між суб`єктами ринку природного газу.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що Відповідач зверталася до АТ «Одесагаз» із заявами від 13.03.2026 року та 18.05.2026 року щодо упорядкування та передачі показників лічильника, а також щодо надання довідки про перерахування спожитого природного газу. Ненадання належної відповіді на такі звернення свідчить про те, що відповідач вживала залежних від неї заходів для з`ясування причин формування спірної заборгованості, проведення звірки та усунення розбіжностей у нарахуваннях.

Наданий позивачем розрахунок не містить належного пояснення причин розбіжності між фактичними показниками лічильника та обсягами споживання, відображеними у розрахунку заборгованості. Також позивачем не доведено, що при формуванні заявленої до стягнення суми були враховані звернення відповідача щодо упорядкування показників, дані особового електронного кабінету GAZOLINA, здійснені Відповідачем оплати та перерахунок обсягів споживання природного газу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив, що позивач не надав належного та допустимого обґрунтування заявленого розміру заборгованості. Наданий позивачем витяг про фінансовий стан рахунку не містить відображення фактичних показів лічильника, що унеможливлює перевірку реальних обсягів спожитого газу. Натомість відповідачем надано докази фактичних показників лічильника, здійснення оплат та звернення до відповідних суб`єктів ринку природного газу щодо проведення звірки й перерахунку. Саме на позивача покладено обов`язок доведення як факту надання послуг у заявленому обсязі, так і правильності розрахунку заявленої до стягнення суми.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили, а тому сам по собі витяг про фінансовий стан рахунку, без підтвердження фактичних показників лічильника та належного врахування здійснених оплат і перерахунків, не може бути достатньою підставою для стягнення заявленої суми заборгованості.

Суд окремо враховує процесуальну поведінку сторони позивача. Позивач самоусунувся від участі у процесі, у визначене судом засідання не з`явився та жодних письмових спростувань позиції відповідача не надав. Відповідно до принципу змагальності (ст.ст. 12, 81 ЦПК України), обов`язок доказування обставин, на які посилається сторона, покладено на саму сторону, а ризик настання наслідків невчинення процесуальних дій у цьому випадку несе позивач.

Аналіз матеріалів справи, зокрема листування сторін, копій квитанцій про оплату природного газу за 2023-2024 роки, інформації з особового електронного кабінету GAZOLINA, дає підстави стверджувати, що виникнення спірної суми «заборгованості» свідчить про наявність ознак технічної неузгодженості між ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та АТ «Одесагаз» щодо передачі та відображення даних на інформаційній платформі Оператора ГТС. Споживач, який належним чином виконує обов`язки з оплати за показниками лічильника, не може нести відповідальність за помилки або несвоєчасне внесення інформації енергопостачальними компаніями.

Суд окремо враховує, що споживач, який здійснює оплату за показниками лічильника та надає докази таких оплат, не може нести негативні наслідки помилок, неповноти або несвоєчасного внесення інформації суб`єктами ринку природного газу до інформаційної платформи.

Таким чином, суд доходить висновку, що спірна сума заборгованості сформована на підставі неповних та суперечливих даних, без належного підтвердження фактичного обсягу споживання природного газу. Ризик невідповідності між даними інформаційної платформи, відомостями Оператора ГРМ та фактичними показниками лічильника не може покладатися на побутового споживача, який надав докази здійснення оплат та вживав заходів для проведення звірки і перерахунку.

Оскільки факт наявності заборгованості у розмірі 49 861,69 грн. не знайшов свого підтвердження належними та допустимими доказами, а позовні вимоги ґрунтуються на неповних та суперечливих даних, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними.

Враховуючи принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, суд не збирає докази за власною ініціативою та ухвалює рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

У відповідності до положень ч. 1, ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, так як не обґрунтовані та не доведені.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5,12,13,76-81,89,141,223,259,263,263-265,268,273, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожитий природний газ – залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.10.2026 року.

Суддя: