Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №522/3184/24-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3184/24-Е

Провадження № 2/522/1298/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Шенцевої О.П.,

при секретарі судового засідання Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про стягнення заборгованості по заробітній платі, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 29.02.2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті», в якій останній просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті», код ЄДРПОУ 41168795 на користь ОСОБА_1 належні виплати у вигляді заробітної плати, в тому числі лікарняні, відпускні, допомогу при звільненні, у розрахунковій сумі приблизно 350 000 грн;

- зобов`язати Відповідача утримати та перерахувати аліменти в розмірі половини належних ОСОБА_1 виплат на виконання рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 25 жовтня 2023 року (справа № 521/22003/23 провадження № 2/521/5653/23) та згідно відповідної заяви ОСОБА_1 від 17 листопада 2023 року;

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до наказу №17/К від 05.06.2020р. його було прийнято до ТОВ “БІІР Проперті” на посаду директора виконавчого з 09.06.2020р., де він продовжує працювати станом на даний момент відповідно до даних електронних реєстрів Пенсійного фонду України. Але при цьому Відповідач продовжує порушувати трудове законодавство та не виплачує йому заробітну плату за наступні періоди, в тому числі лікарняні, відпускні та допомогу при звільненні починаючи з вересня 2023 року.

22 вересня 2023 року Позивачем на адресу ТОВ “БІІР Проперті” Новою Поштою (відправлення №5900102675541) на ім`я генерального директора ТОВ “БІІР Проперті” Сіллесена Н.Т. було направлено Заяву про надання невикористаної відпустки з наступним звільненням згідно ч.3 ст.38 КзПП. Роботодавець не мoже відмовити працівникові в нaданні відпустки з подальшим звільненням навіть якщо є складений і затверджений графік відпусток на рік. Додатково заяву було направлено електронною поштою на декілька відомих Позивачу електронних адрес Відповідача та додатково відправлено належним чином підписану електронним цифровим підписом заяву про надання відпустки з наступним звільненням у системі обміну електронними документами ВЧАСНО.

Заяву про надання відпустки з наступним звільненням та додані до неї документи було відправлено засобами поштового зв`язку та додаткового відомими засобами електронного зв`язку через те, що роботодавець ТОВ “БІІР Проперті” не знаходиться за зареєстрованим місцезнаходженням, уникає відвідувань та перевірок державними контролюючими органами, не надає жодних документів та інформації щодо трудових відносин та стану розрахунків

Станом на момент подачі даного позову у відповідь на подану заяву про звільнення, Позивач не отримав жодних повідомлень, документів, а також належних виплат згідно діючого законодавства України про працю (копія довідки банку по зарплатному рахунку в РБА Аваль додається)

Крім того, Відповідач мав утримати та перерахувати аліменти згідно рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2023 року (справа №521/22003/23 провадження № 2/521/5653/23) та заяви Позивача про утримання з його доходів частки в розмірі 1/2 належних мені виплат, яку було направлено засобами Нової Пошти 17 листопада 2023 року та отримано Відповідачем 21 листопада 2023 року. Таким чином, Відповідач заборгував Позивачу щонайменше 350 000 грн., а також не перерахував половину належних йому виплат у вигляді аліментів на утримання неповнолітніх дітей на виконання рішення суду та добровільної заяви працівника та одночасно не перерахував до державного бюджету України відповідні податки та внески на соціальне страхування.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу розподілено судді Ковтун Ю.І.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів з дня вручення зазначеної ухвали для усунення недоліків.

Недоліки, зазначені в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2024 року позивачем усунуто.

Ухвалою суду від 15 квітня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

01 травня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у відзиві.

Ухвалою від 13.11.2024 витребувано у ТОВ «БІІР Проперті» наступні документи:

- належним чином засвідчену копію особової картки П-2 відносно ОСОБА_1 ;

- належним чином засвідчені копії документів щодо трудових відносин ОСОБА_1 з роботодавцем ТОВ «БІІР Проперті» за період з жовтня 2019 року по день виконання ухвали суду;

- документів щодо нарахувань та виплат, пов`язаних з виплатою заробітної плати та інших виплат та розрахунків за період з жовтня 2019 року по день виконання ухвали суду;

- належним чином засвідчені копії наказів про прийняття на роботу, надання відпусток, табелів обліку робочого часу за період з жовтня 2019 року по день виконання ухвали суду;

- інформацію про те, чи перебуває ОСОБА_1 , у трудових правовідносинах з ТОВ «БІІР Проперті» станом на час виконання ухвали суду;

- у разі розірвання трудових правовідносин, належним чином засвідчені копію наказу про звільнення ОСОБА_1 , а також докази проведення повного остаточного розрахунку при звільненні.

25.11.2024, Відповідачем на виконання ухвали суду про витребування доказів, через систему «Електронний суд» подано відповідні документи, зокрема трудовий договір № 11/К, наказ № 17/К та особову картку працівника за формою П-2.

02 січня 2026 року до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог (в порядку п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України) в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» (код ЄДРПОУ 41168795) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати за період з 01.06.2023 року по 31.12.2025 року у розмірі 1 395 000,00 грн. (один мільйон триста Документ сформований в системі «Електронний суд» 02.01.2026 3 дев`яносто п`ять тисяч гривень 00 копійок) без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що трудові відносини не припинені. Відповідач проігнорував його заяву про звільнення від вересня 2023 року. Наказ про звільнення не видавався, трудова книжка Позивачу не повернута, повний розрахунок не проведений. Ухвалою суду від 13.11.2024 року Відповідача було зобов`язано надати, зокрема, копію наказу про звільнення. Відповідач цю ухвалу не виконав, доказів звільнення не надав. Відсутність наказу про звільнення свідчить про те, що трудові відносини між ним та ТОВ «БІІР Проперті» де-юре тривають досі. Оскільки трудові відносини не розірвані з вини роботодавця (бездіяльність щодо оформлення звільнення), Відповідач зобов`язаний виплачувати йому заробітну плату (оклад) за весь період триваючих трудових відносин. Надані ним довідки ОК-5, ОК-7 та ВІДОМОСТІ ПРО ТРУДОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ З РЕЄСТРУ ЗАСТРАХОВАНИХ ОСІБ з реєстру Пенсійного фонду України підтверджують відсутність нарахувань та запису про звільнення в офіційному реєстрі, що свідчить про чинність трудового договору. При цьому, сплата страхових внесків та виплата зарплати роботодавцем не здійснюється, що є грубим порушенням його прав. Оскільки трудові відносини тривають, а заробітна плата не виплачується, сума боргу за період з 01.06.2023 по 31.12.2025 становить 1 395 000,00 грн. Разом з тим, Позивач зазначає, що Постановою Одеського апеляційного суду від 12.11.2025 у справі № 947/27723/23 вже встановлено факти системного порушення ТОВ «БІІР Проперті» законодавства про працю щодо нього, а саме невиплати заробітної плати за попередні періоди (2020, 2022 роки). Встановлено, що Відповідач безпідставно не виплачує зароблені кошти та ухиляється від надання документів. При цьому Позивачем не надано суду доказів фактичного виконання ним трудової функції, зокрема будь-яких підписаних ним документів, звітів, розпоряджень, результатів організаційної діяльності чи інших документів, які б підтверджували виконання ним обов`язків виконавчого директора у зазначений період.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, на виконання рішення зборів суддів Приморського районного суду м. Одеси від 20.03.2026 року та на підставі службової записки помічника судді Ковтун Ю.І. з метою дотримання розумних строків розгляду справи за Розпорядженням керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Шарага А.О. № 483/26 від 07.04.2026 року дана справа була передана на розгляд судді Шенцевій О.П.

Ухвалою суду від 20.04.2026 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» - прийнято до провадження.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2026 року заяву позивача від 02 січня 2026 року про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду.

28 вересня 2026 року Відповідачем подано додаткові пояснення, в яких зазначається, що Протягом спірного періоду, а саме з жовтня 2023 по теперішній час, Позивач, обіймаючи посаду виконавчого директора, фактично не з`являвся на робочому місці та не виконував покладених на нього трудових обов`язків.

В судове засідання 29.09.2026 сторони не з`явилися, при цьому від позивача та відповідача надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.

З огляду на наведене суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що відповідно до наказу ТОВ «БІІР Проперті» № 17/К від 05 червня 2020 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до ТОВ «БІІР Проперті» на посаду директора виконавчого з 09 червня 2020 року.

Згідно з умовами наказу № 17/К посадовий оклад позивача становить 45 000,00 грн.

22 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «БІІР Проперті» із заявою про надання невикористаної щорічної відпустки з наступним звільненням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Зазначену заяву позивач направив відповідачу засобами поштового зв`язку відправленням «Нова пошта» № 5900102675541 на ім`я генерального директора ТОВ «БІІР Проперті» Сіллесена Н.Т., а також додатково направив її на електронні адреси відповідача та через систему електронного документообігу «Вчасно» із накладенням кваліфікованого електронного підпису.

Разом з тим, матеріали справи не містять наказу ТОВ «БІІР Проперті» про звільнення ОСОБА_1 , доказів проведення з ним остаточного розрахунку у зв`язку з припиненням трудових відносин, а також інших документів, які б підтверджували належне оформлення припинення трудових відносин.

Відповідно до відомостей з реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України, зокрема форми ОК-5, ОК-7 та відомості про трудову діяльність, нарахування заробітної плати та дні трудових відносин за період з жовтня 2023 по 2026 роки відсутні.

17 листопада 2023 року позивач направив ТОВ «БІІР Проперті» заяву про утримання з належних йому доходів аліментів у розмірі 1/2 відповідних виплат, яку, відповідно до наданих позивачем доказів, відповідач отримав 21 листопада 2023 року. Доказів здійснення відповідачем відповідних утримань та їх перерахування на виконання зазначеного рішення суду та заяви позивача матеріали справи не містять.

Таким чином, при вирішенні спору суд виходить із встановлених матеріалами справи обставин щодо виникнення трудових відносин між сторонами, їх оформлення, наявності або відсутності доказів припинення таких відносин, умов трудового договору щодо оплати праці, а також наявності доказів нарахування та виплати позивачу заробітної плати та інших належних йому виплат.

Предметом позовних вимог позивача є стягнення заробітної плати та інших належних виплат працівника з ТОВ «БІІР Проперті».

Відомості про те, що ОСОБА_1 обіймає посаду виконавчого директора в ТОВ «БІІР Проперті» відповідачем не оспорюються, а тому не потребують доказуванню.

Щодо виплат заробітної плати за період з вересня 2023, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу. Аналогічне визначення міститься у статті 94 Кодексу законів про працю України. Таким чином, право працівника на отримання заробітної плати нерозривно пов`язане з фактичним виконанням ним трудової функції. Саме по собі перебування особи у трудових відносинах з роботодавцем, за відсутності доказів виконання роботи або наявності законних підстав для збереження середнього заробітку (зокрема, у разі простою не з вини працівника, щорічної відпустки, тимчасової непрацездатності тощо), не породжує автоматичного обов`язку роботодавця щодо виплати заробітної плати. Згідно з ч.1 ст.21 Закону працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд бере до уваги, що тягар доказування факту виконання роботи лежить на позивачі у цій справі, оскільки не визнається відповідачем.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.( Постанова ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13).

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Згідно із ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Таким чином заробітна плата за місяць нараховується на основі відпрацьованого часу чи виконання норми праці за даними табеля обліку робочого часу та затвердженого окладу.

Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008 № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі обліку використання робочого часу (типова форма № П-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, у тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також про відхилення від нормальних умов роботи. У табелі проставляється позначка «НЗ» — неявка з нез`ясованих причин. Табель обліку робочого часу є первинним документом, який фіксує фактично відпрацьований працівником час і слугує підставою для нарахування заробітної плати.

Верховний Суд у постановах від 16.01.2020 у справі № 2040/7558/18 та від 09.09.2020 у справі № 493/2031/17 наголосив, що саме табель обліку робочого часу є належним доказом відпрацьованого часу працівника.

Посилання позивача на рішення суду по справі № 522/27011/25-Е суд вважає таким. що не відноситься до предмету доказування, оскільки в тій справі справа стосувалась інших правовідносин - про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

У судовій практиці України (зокрема у рішеннях Верховного Суду) чітко закріплено принцип: заробітна плата є винагородою за виконану роботу, тому відсутність доказів фактичного виконання працівником своїх трудових обов`язків є законною підставою для невиплати заробітної плати

Копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір, до того ж за цей період не відбулось нарахування заробітної плати.

У даній справі позивач, на якого відповідно до ст. 81 ЦПК України покладається обов`язок довести обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, не надав суду жодних належних та допустимих доказів фактичного виконання ним трудових обов`язків на посаді директора виконавчого ТОВ «БІІР Проперті» спірного періоду. Посилання позивача виключно на факт наявності трудового договору та відсутності наказу про звільнення не може бути визнано достатнім для підтвердження права на отримання заробітної плати за конкретний період, оскільки заробітна плата, як було зазначено вище, є оплатою за виконану роботу, а не гарантійною виплатою за сам статус працівника.

Саме по собі перебування особи у трудових відносинах з роботодавцем, за відсутності доказів виконання роботи або наявності законних підстав для збереження середнього заробітку (зокрема, у разі простою не з вини працівника, щорічної відпустки, тимчасової непрацездатності тощо), не породжує автоматичного обов`язку роботодавця щодо виплати заробітної плати.

Натомість відповідачем надано до матеріалів справи табелі обліку використання робочого часу за період з жовтня 2023 по червень 2026 року та акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з якого вбачається що позивач не виконував роботу та позначений як «НЗ».

У постановах ВС від 20.01.2020 р. у справі №2040/7558/18 та від 09.09.2020 р. у справі № 493/2031/17 Верховний суд наголосив що саме табель обліку робочого часу є належним доказом відпрацьованого часу працівником. Вимоги про оплату праці не можуть ґрунтуватись на припущеннях або неналежних доказах., якщо відсутні відповідні дані в офіційному табелі.

Суд вважає, що сукупність Актів про відсутність працівника на роботі у поєднанні з табелем обліку використання робочого часу за спірний період та відсутністю будь-яких доказів виконання роботи з боку позивача підтверджує факт невиконання позивачем трудової функції.

Доводи позивача про те, що відповідач не застосував досі не звільнив його, не спростовують головного факту - відсутності виконаної роботи. Законодавець пов`язує обов`язок виплати заробітної плати саме з результатом праці (виконаною роботою).

Бездіяльність роботодавця у питанні притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не трансформується автоматично в обов`язок оплатити невідпрацьований час, якщо інше не передбачено законом (наприклад, при простої не з вини працівника, що має бути оформлено належним чином).

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено факт виконання роботи у період з жовтня 2023 року по теперішній час, що також спростовується згідно табелю обліку використання робочого часу, правові підстави для стягнення заробітної плати за вказаний період відсутні.

Щодо вимоги позивача у виплаті відпускних за період з червня 2020 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», грошова компенсація за невикористану відпустку може бути стягнута на вимогу працівника за всі дні невикористаної основної та додаткової щорічної відпустки лише у разі звільнення його з роботи. При цьому розмір такої компенсації визначається виходячи із середнього заробітку працівника на час її проведення.

Таким чином, право працівника на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у повному обсязі пов`язується саме з припиненням трудових відносин. Сам по собі факт наявності у працівника невикористаних днів щорічної відпустки за попередні робочі періоди не породжує у роботодавця обов`язку здійснити їх грошову компенсацію за відсутності звільнення.

Судом встановлено, що належних та допустимих доказів припинення трудових відносин між сторонами у матеріалах справи не міститься. Відповідачем не надано наказу про звільнення позивача, доказів проведення з ним остаточного розрахунку, а також інших документів, які б підтверджували припинення трудового договору у встановленому законом порядку. За сукупністю наданих у справі доказів суд приходить до висновку, що трудові відносини між позивачем та відповідачем не були припинені, а тому юридична підстава для виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, передбачена статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про відпустки», у даному випадку не настала.

За таких обставин вимога позивача про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є передчасною та задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги Позивача у виплаті вихідної допомоги у розмірі, що не менше тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП), суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 44 КЗпП, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему установлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Тобто право на вихідну допомогу, у визначених законодавством випадках, виникає у працівника в день його звільнення.

У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належить до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №520/4500/21 та від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19.

Оскільки, судом встановлено, що матеріали справи не містять наказу про звільнення позивача, так як не надано такого наказу ані позивачем, ані відповідачем. Відтак обставина припинення трудових відносин та фактичного звільнення позивача не підтверджена належними доказами.

Таким чином, право на виплату вихідної допомоги виникає у працівника у зв`язку з припиненням трудових відносин та звільненням, за відсутності підтвердженого факту звільнення правові підстави для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги відсутні.

Отже, така вимога є передчасною та не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено настання передбаченої законом підстави для виплати вихідної допомоги — припинення трудових відносин та звільнення.

Щодо вимоги позивача про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають, зокрема, особи, які працюють на умовах трудового договору. Згідно з частиною першою статті 22 цього Закону допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі за основним місцем роботи, а підставою для її призначення є сформований на основі медичного висновку листок непрацездатності. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності у випадках захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, а допомога за наступні дні — у порядку, встановленому законом за рахунок коштів системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У 2023 році щодо позивача сформовано ряд електронних листків непрацездатності. При цьому ТОВ «БІІР Проперті» у Реєстрі зазначено як страхувальника та як основне місце роботи позивача.

У витягу відображені листки непрацездатності. Так, позивач просить стягнути лікарняні за вересень 2023, а саме з 30 серпня по 11 вересня 2023 року, з 12 по 13 вересня 2023 року та з 18 по 22 вересня 2023 року.

Отже, сам факт того, що за позивача за окремі періоди відсутні відомості про сплату страхових внесків, не є самостійною підставою для відмови у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності, оскільки право на таку допомогу пов`язується, насамперед, із настанням страхового випадку та наявністю належно оформленого листка непрацездатності. Водночас для стягнення конкретної суми допомоги суду мають бути встановлені її розмір, підстава та факт невиплати.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності у разі захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця. Допомога по тимчасовій непрацездатності за період, починаючи з шостого дня, надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1105-XIV документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності розглядаються не пізніше десяти робочих днів з дня їх надходження, а застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору, допомога виплачується у найближчий після дня її призначення строк, установлений для виплати заробітної плати.

Разом з тим із наявних у матеріалах справи документів суд не має можливості встановити розмір допомоги по кожному з листків непрацездатності, дату її призначення та суму, яка фактично підлягала виплаті позивачу. Сам витяг з Електронного реєстру листків непрацездатності підтверджує факт формування відповідних листків та їх статус, однак не містить відомостей про конкретний розмір належної до виплати допомоги.

Відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, суд відповідно до викладеної в позові вимоги може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Отже, визначення судом належного та ефективного способу захисту не обмежується формальним відтворенням способу, зазначеного позивачем, за умови, що визначений судом спосіб спрямований на захист саме того права чи інтересу, щодо якого особа звернулася до суду, та не змінює предмета спору.

За таких обставин, за відсутності належного та перевіреного розрахунку суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, а також доказів визначення її розміру та невиплати відповідачем, суд не вбачає достатніх правових та доказових підстав для стягнення заявленої позивачем суми лікарняних у конкретному розмірі.

Виходячи з вище викладеного, суд зобов`язує ТОВ «БІІР Проперті», ЄДРПОУ 41168795, нарахувати та виплатити лікарняні за період з 30 серпня по 4 вересня, з 12 по 13 вересня 2023 року та з 18 по 22 вересня 2023 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача утримати та перерахувати аліменти у розмірі 1/2 належних позивачу виплат суд зазначає наступне.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби органи державної виконавчої служби дозволяли, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.

Згідно з частинами першою та другою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд.

У частині першій статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За вимогами статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Боржник має обов`язок за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України (пункт 3 частини п`ятої статті 19 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, шостої, восьмої статті 71 Закону № 1404-VIII порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України.

Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до ФОП, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.

У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, ФОП відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця.

Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, ФОП, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Отже, з наведених положень закону вбачається, що у разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) відрахування на підприємстві здійснюються з фактичного заробітку (доходу) боржника на підставі постанови виконавця. При цьому визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), здійснюється виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Таким чином, сам факт наявності у позивача вимоги до роботодавця про виплату заробітної плати, у тому числі встановлення судом заборгованості із заробітної плати, сам по собі не означає, що відповідач повинен самостійно визначити та перерахувати 1/2 такої заборгованості як аліменти. Обов`язок щодо визначення розміру аліментів, заборгованості за ними та здійснення відповідних відрахувань виникає та реалізується у порядку, передбаченому законодавством про виконавче провадження.

Відтак, за відсутності доказів нарахування та фактичного одержання позивачем відповідного заробітку (доходу), з якого підлягали б проведенню відрахування, а також визначення виконавцем розміру аліментних зобов`язань та заборгованості у встановленому законом порядку, вимога позивача про зобов`язання відповідача самостійно утримати та перерахувати 1/2 належної йому, але не виплаченої заробітної плати як аліменти є передчасною та не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності із застосуванням принципу диспозитивності в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 1-3, 5 статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст. 6 (право на справедливий суд), ст. 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст. 17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), ст. 1 Протоколу № 1 (захист власності, право мирно володіти своїм майном).

За таких обставин, враховуючи наведене, суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення вимог в частині.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про стягнення заборгованості по заробітній платі, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Зобов`язати ТОВ «БІІР Проперті» (код ЄДРПОУ 41168795, адреса: 65026, м. Одеса, вул. Приморська, 3-Б) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) лікарняні за період з 30 серпня по 4 вересня, з 12 по 13 вересня 2023 року та з 18 по 22 вересня 2023 року.

В задоволені решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: