Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №509/4011/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4011/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.,

при секретарі Сірман Г.В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду с-ща Овідіополь цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

про

визнання договору недійсним, припинення права власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

24.07.2025 року до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Агакішевої Т.А. про визнання недійсним Договору дарування земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,971 га., з кадастровим №5123781300:04:001:0313, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А., який укладено між ОСОБА_1 як дарувальником та ОСОБА_2 як обдарованою, та який зареєстровано в реєстрі за №140, припинення права власності громадянки ОСОБА_2 на вказану ділянку та визнання за ОСОБА_1 права власності на зазначену ділянку.

Позов обґрунтовано тим, що у 2010 році ОСОБА_1 отримала у власність 8/100 частин земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,971 га, на підставі Рішення 4 сесії VI скликання Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області №40-VI (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 650599851237).

Дана земельна ділянка має кадастровий номер 5123781300:04:001:0313.

З 26.12.2015 року, ОСОБА_1 набула право власності на будинок відпочинку, що розташований за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 159, 1 кв.м., на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26.12.2015 рок, виданого державним реєстратором Кірнас І.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 819394151237).

У 2020 році, ОСОБА_1 прийняла рішення про відчуження будинку відпочинку, який розташований за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 159, 1 кв.м.

05.03.2020 року між ОСОБА_1 як продавцем, та ОСОБА_2 як покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу вказаного будинку відпочинку, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А., та зареєстровано в реєстрі за №135.

Відповідно до умов даного Договору, ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 придбала будинок відпочинку, що розташований за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 159, 1 кв.м., що розташований на земельній ділянці з кадастровим №5123781300:04:001:0313.

Керуючись даними, які зазначені у даному Договорі купівлі-продажу, з метою возз`єднання будинку відпочинку із земельною ділянкою, в той же день, 05.03.2020 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали Договір дарування земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,971 га., з кадастровим №5123781300:04:001:0313, та посвідчили його у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Агакішевої Т.А., який було зареєстровано в реєстрі за №140.

Однак, у 2025 році, ОСОБА_1 випадково виявила, що вчинений у 2020 році правочин з ОСОБА_2 , а саме Договір дарування земельної ділянки, не відповідав намірам та меті його укладання.

Зокрема, ОСОБА_1 встановлено, що проданий нею ОСОБА_2 будинок відпочинку за адресою АДРЕСА_2 , розташований не на ділянці з кадастровим №5123781300:04:001:0313, а на іншій суміжній ділянці, яка має кадастровий номер №51237813:00:04:001:0162.

Отже за твердженнями позивачки, 05.03.2020 року вона подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку, яка не має жодного відношення до проданого останній будинку відпочинку, тобто, правочин відбувся помилково, без мети та волевиявлення ОСОБА_1 на його вчинення.

Даним правочином, ОСОБА_1 помилково позбавила себе права власності на земельну ділянку з кадастровим №5123781300:04:001:0313, хибно вважаючи, що проданий нею будинок відпочинку розташований саме на цій ділянці.

Жодних цілей, намірів, мети та волевиявлення на дарування даної земельної ділянки ОСОБА_2 , за умови реальної обізнаності про те, що на даній ділянці проданий будинок відпочинку не знаходиться, у ОСОБА_1 не було, та ніколи б не виникло.

Наміром дарування ділянки у ОСОБА_1 було лише те, що остання помилково вважала, що проданий будинок знаходиться на даній ділянці.

При цьому ОСОБА_2 керуючись аналогічною метою, довіряючи ОСОБА_1 також не пересвідчувалась та не перевіряла того, що земельна ділянка з кадастровим №5123781300:04:001:0313 не має відношення до придбаного нею будинку.

Тобто, природа даного правочину не відповідала його реальній меті та волевиявленню сторін. Зокрема, ОСОБА_1 вважала, що дарує ОСОБА_2 ділянку під проданим будинком відпочинку, а насправді подарувала зовсім іншу.

За умови реального обізнання, що проданий будинок відпочинку знаходиться на іншій ділянці, а саме на ділянці з кадастровим №51237813:00:04:001:0162, ОСОБА_1 ніколи б не вчиняла даного правочину, та не дарувала б ОСОБА_2 вказану земельну ділянку за кадастровим №5123781300:04:001:0313, оскільки вона не має жодного відношення до проданого будинку.

Ухвалою суду від 25.07.2025 року провадження у справі відкрито, та призначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

14.08.2025 року від позивача надійшла заява про заміну неналежного відповідача, оскільки за твердженнями позивача, відповідачем у даній справі має бути лише сторона правочину, якою є ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 01.09.2026 року, заяву ОСОБА_3 задоволено, замінено неналежного відповідача приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Агакішеву Т.А. на відповідача ОСОБА_2

16.09.2026 на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про визнання позову.

За змістом заяви, ОСОБА_2 вказує, що ознайомившись зі змістом та обгрунтуванням позову, остання заявляє про визнання позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, та просить їх задовольнити, так як дійсно, під час укладання оспорюваного Договору дарування відбулась помилка, та результат укладеного правочину не відповідав волі та намірам ОСОБА_1 .

В судове засідання представник позивачки не з`явився.

Відповідачка ОСОБА_2 судове засідання не з`явилась, проте в заяві про визнання позову зазначила про можливість розгляду справи у її відсутності. Відзиву на справу не надходило.

Дослідивши зміст позову, заяви про визнання позову, оцінивши матеріали справи з точки зору їх належності, допустимості, достатності, достовірності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку про можливість задоволення позову за наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 придбала будинок відпочинку за адресою: АДРЕСА_2 , та з метою встановлення єдності та непорушності об`єкта нерухомого майна з земельною ділянку, ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар земельну ділянку з кадастровим №5123781300:04:001:0313, на якій, на думку та переконання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розташований будинок відпочинку.

При цьому метою та волею ОСОБА_1 на укладання Договору дарування земельної ділянки було те, що проданий нею будинок відпочинку, розташований саме на ділянці з кадастровим №5123781300:04:001:0313.

У 2025 році, ОСОБА_1 випадково виявила, що вчинений у 2020 році правочин з ОСОБА_2 , а саме Договір дарування земельної ділянки, не відповідав намірам та меті його укладання.

Зокрема, ОСОБА_1 встановлено, що проданий нею ОСОБА_2 будинок відпочинку за адресою АДРЕСА_2 , розташований не на ділянці з кадастровим №5123781300:04:001:0313, а на іншій суміжній ділянці, яка має кадастровий номер №51237813:00:04:001:0162.

Отже фактично, ОСОБА_1 , 05.03.2020 року подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку, яка не має жодного відношення до проданого останній будинку відпочинку, тобто, правочин відбувся помилково, без мети та волевиявлення ОСОБА_1 на його вчинення.

Даним правочином, ОСОБА_1 помилково позбавила себе права власності на земельну ділянку з кадастровим №5123781300:04:001:0313, хибно вважаючи, що проданий нею будинок відпочинку розташований саме на цій ділянці.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Отже, з системного аналізу вказаних норм матеріального права вбачається, що правочин є актом волевиявлення, який спрямований на настання певних обставин та наслідків, та який вчиняється особою цілеспрямовано, за певною, реально існуючою метою та ціллю, та якщо особа в повній мірі розуміє наслідки його вчинення.

Правочин, який вчинений особою помилково, тобто за відсутності реального волевиявлення, цілі, мети, та реального розуміння його правових наслідків є недійсним, та може бути визнаний таким в судовому порядку.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Зазначений правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що відчужений позивачкою будинок є відмінним від відчуженої земельної ділянки, на якій він розташований. Тобто позивачкою відчужено два незалежних один від одного об`єкти, що не відповідає принципам єдності земельної ділянки з розташованим на ній майном.

Зазначена обставина на переконання суду підтверджує твердження позивачки про помилковість вчиненого правочину та відсутність її намірів на відчуження земельної ділянки яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,971 га., з кадастровим №5123781300:04:001:0313.

Водночас, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 позов визнала та фактично своєю заявою підтвердила викладені в позові мотиви, зокрема в частині помилковості правочину та відсутності волевиявлення на його вчинення у ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланнями на визнання позову сторонами без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Враховуючи те, що відповідач визнав позов у повному обсязі, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

При цьому, з метою дотримання обов`язку суду пересвідчитись у відсутності порушення вимог закону, прав, свобод та інтересів учасників справи та третіх осіб, судом досліджено матеріали справи в повному обсязі та перевірено вимоги ОСОБА_1 на їх відповідність вимогам діючого законодавства.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 200, 206, 258, 259, 263 - 265 ЦПК України, 202, 203, 215, 229, 7171 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, припинення права власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку – задовольнити.

Визнати недійсним Договір дарування земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,971 га., з кадастровим №5123781300:04:001:0313, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А., який укладено між ОСОБА_1 як дарувальником та ОСОБА_2 як обдарованою, та який зареєстровано в реєстрі за №140.

Припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,971 га., з кадастровим №5123781300:04:001:0313.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,971 га., з кадастровим №5123781300:04:001:0313.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя: А.І.Бочаров