Вирок від 30 вересня 2026 р. у справі №521/160/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

521/160/26

1-кп/521/1259/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1

за участю секретарів – ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурорів – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

захисника адвоката – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Хаджибейського районного суду м. Одеси обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62025150020002395 від 06.06.2025 року за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Кропивницький, Кіровоградської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовець військової служби за мобілізацією – стрілець-радіотелефоніст 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ, з середньою освітою, одружений, раніше не судимий, у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, суд

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією – стрілець-радіотелефоніст 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ, 16.03.2025 року, о 19 годині 50 хвилин, діючи з прямим умислом, з мотивів ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, вчинив нез`явлення вчасно до військової частини НОМЕР_1 НГУ, яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , та ухилився від проходження військової служби до 12.11.2025 року.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, не визнав, надав наступні покази, а саме пояснив що пішов служити в ЗСУ добровольцем до в/ч НОМЕР_1 НГУ, є головним стрільцем, зам.ком. взводу, остання посада радіотелефоніст. З січня по лютий 2025 року по 1 березня 2025 року перебував у відпустках. З 1.03.2025р. по 15.03.2025р. був у відпустці та 16.03.2025 р. повинен був повернутися, однак у телефонному режимі повідомив в/ч що займається відновленням медичних документів, ВЛК не проходив. З 16.03.2025 року по 03.05.2025 року лікувався, самостійно їздив до лікарні. З травня 2025 року по 28.08.2025 року лікувався вже за направленням частини. Просив його виправдати, хоче повернутися до лав ЗСУ.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що він працює на посаді офіцера по роботі з особовим складом у військовій частині НОМЕР_1 . З обвинуваченим познайомився восени 2024 року. ОСОБА_4 мав нестандартну поведінку та вимагав комфорту від командирів. Напередодні повернення на місце проведення служби, 16.03.2025 року були здійснені дзвінки задля повідомлення ОСОБА_4 про необхідність повернення на службу. Він повідомив, що в нього були сімейні проблеми з сином, були спроби зателефонувати дружині та відвідати місце його проживання. Нестандартна поведінка була в тому, що він зловживав алкоголем. Йому невідомо, що командир батальйону заборонив ОСОБА_4 їздити до військової частини. Про взаємовідносини між ОСОБА_4 та керівником медичної частини йому не відомо. Коли ОСОБА_4 надав свої медичні документи, він передав їх далі, санітарному інструктору батальйону. Колишній командир ОСОБА_4 пояснив, що обвинувачений схильний до СЗЧ та до вживання алкогольних напоїв. Особисто у стані сп`яніння ОСОБА_4 не бачив.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира роти. ОСОБА_4 був його підлеглим, були службові відносини. В березні 2025 року йому була надана чергова відпустка з 01.03.2025 року по 15.03.2025 року, він повинен був повернутися на службу 16.03.2025 року, але не повернувся. На телефонні дзвінки не відповідав. 16.03.2025 року автомобіль з військовослужбовцями відвідав місце його проживання, дружина відчинила двері та повідомила, що його вдома немає. Він доповів командуванню про відсутність ОСОБА_4 . В підрозділі проходять службу мобілізовані військовослужбовці, відносини дружні. В м. Одеса, знаходиться управління роти, ОСОБА_4 проходив службу на об`єкті, який знаходиться в Одеській області. Вказівку виїхати він давав, військовослужбовці виїжджали на службовому автомобілі. Проводилось службове розслідування, під час якого військовослужбовці давали пояснення щодо подій. Щодо захворювання, необхідно було повідомити по телефону, що він звернувся до лікувального закладу та було прийнято рішення покласти його на стаціонар.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав, що він головний сержант роти військової частини НОМЕР_1 . З ОСОБА_4 проходив разом службу. Проблем з ОСОБА_4 не було, був відповідальним, накази виконував своєчасно. Нестатутних відносин у військовій частині не має. Командири відділень доводять до військовослужбовців положення статей 407, 408 КК України.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав, що він є водієм у військовій частині НОМЕР_1 . Разом з ОСОБА_4 проходив службу, були службові відносини. ОСОБА_4 був у відпустці, після якої не повернувся до служби. По вказівці командира роти приїхали на місце його проживання. Двері відкрила жінка, повідомила що вона дружина та зв`язку з ОСОБА_4 не має. Нестатутних відносин у військовій частині немає. Командування регулярно роз`яснює положення статті 407 КК України. Виїжджав з сержантом ОСОБА_10 та старшим сержантом ОСОБА_8 .

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показав, що він проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника військової служби. Медичний пункт знаходиться в пункті тимчасової дислокації військової частини. Він надавав ОСОБА_4 скерування до лікарні МВС. У ОСОБА_4 був поширений остеохондроз та грижі хребта, проте він у цей період залучався до легких робіт. Він лікарняні листи не відкривав, тому не міг їх закривати, лікарняні листи відкривались в поліклініці МВС, тому він не міг їх закривати. ОСОБА_4 надавав виписки зі стаціонарного лікування за червень 2025 року та липень 2025 року.

Крім того, провина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненому кримінальному правопорушенні підтверджується наступними письмовими документами дослідженими в ході судового розгляду:

- відомості щодо нез`явлення вчасно ОСОБА_4 на військову службу внесені до ЄРДР (рапорт, витяг з ЄРДР за №62025150020002395);

- 12.11.2025 року ОСОБА_4 був затриманий та 13.11.2025 року у відношенні нього обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (протокол затримання особи від 12.11.2025 року, ухвала слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 13.11.2025 року про обрання запобіжного заходу);

- 19.05.2022 року ОСОБА_4 призвано на військову службу до військової частини НОМЕР_1 (витяг з наказу №130 від 19.05.2022 року);

- ОСОБА_4 15.01.2025 року ознайомлений зі статтями КК України, які передбачають відповідальність військовослужбовців (картка особистого ознайомлення військовослужбовця від 15.01.2025 року);

- ОСОБА_4 в 2023 році проходив стаціонарне лікування (виписки із медичної картки стаціонарного хворого);

- ОСОБА_4 23.12.2025 року пройшов військово-лікарську комісію та був визнаний придатним до військової служби (постанова про проведення військово-лікарської комісії від 10.12.2025 року; довідка №926/4);

- ОСОБА_4 направлений на медичний огляд (направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи від 15.07.2025 року);

- ОСОБА_4 з 04.06.2025 року по 17.06.2025 року знаходився на стаціонарному лікуванні в ДУ «ТМО МВС України» по Одеській області (медична характеристика ОСОБА_4 , виписка із медичної карти стаціонарного хворого від 17.06.2025 року);

- обвинувачений 21.11.2024 року був звільнений від кримінальної відповідальності (копія ухвали Київського районного суду м. Одеси від 21.11.2024 року); 02.01.2013 року виписаний з діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю (довідка); з 01.03.2025 року в КНП «МКЛ №1» ОМР за медичною допомогою не звертався (запит, відповідь); сержант ОСОБА_4 відповідає займаній посаді (службова характеристика).

Інших доказів сторони не надавали. Клопотань щодо визнання доказів недопустимими не заявляли.

Провина ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення підтверджується витягом з наказу №130 від 19.05.2022 року, відповідно до якого ОСОБА_4 був призваний на військову службу до військової частини НОМЕР_1 ; карткою особистого ознайомлення військовослужбовця від 15.01.2025 року, відповідно до якої ОСОБА_4 був ознайомлений зі статтями КК України, які передбачають відповідальність військовослужбовців; показами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , відповідно до яких ОСОБА_4 не з`явився вчасно до військової частини НОМЕР_1 та за місцем проживання його не було.

Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_4 хворів, тому не міг виконувати обов`язки військової служби, суд сприймає критично, так як відповідно до наданих стороною захисту доказів ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні з 04.06.2025 року по 17.06.2025 року, а не з`явився вчасно до військової частини 16.03.2025 року, тобто до перебування на лікуванні.

Таким чином, вбачається, що з моменту не з`явлення вчасно до військової частини та потраплянням ОСОБА_4 на стаціонарне лікування пройшло майже 2,5 місяці, тобто понад три доби, що є кваліфікуючою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України.

Суд встановив обставини та розвиток подій, які відбувалися ґрунтуючись на доказах, які були досліджені та показах осіб. Так, судом встановлено, що ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем, військової частини НОМЕР_1 , 16.03.2025 року, не з`явився вчасно до військової частини НОМЕР_1 .

Зазначені вище обставини є доведеними та суд вважає, що провина ОСОБА_4 доведена поза розумним сумнівом.

Таким чином, суд, дослідивши обставини кримінального провадження, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку вважає, що вони є достатніми для прийняття рішення про винуватість ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України.

Таким чином, оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі відомості про факти, які підлягають доказуванню у справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суд застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним (справа Дж. Мюрей проти Сполученого Королівства).

З врахуванням викладеного, розглянувши кримінальне провадження в межах пред`явленого обвинувачення, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободі в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч.5 ст.407 КК України – нез`явлення вчасно на службу військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , згідно зі ст. 66 КК України – судом не встановлено.

Обставинами, згідно зі ст. 67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 – судом не встановлено.

Призначаючи покарання суд керується вимогами ч.2 ст.65 КК, якою встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення (постанова Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №298/95/16-к провадження №51-2501км18).

Крім того, суд керується загальними засадами кримінального провадження: змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п.15 ч.1 ст. 7 та ст. 22 КПК України) та диспозитивність (п.19 ч.1 ст. 7 та ст. 26 КПК України).

При визначенні виду та міри покарання, суд враховує ступінь тяжкості та суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення – згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину; особу винного, а саме те, що він раніше не судимий; його вік – 55 років та соціальне положення – одружений; характер, мотиви та обставини вчиненого кримінального правопорушення, раніш перебував у СЗЧ однак повернувся до лав ЗСУ, які встановлені в ході судового розгляду справи та викладені вище, а також відсутність обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання та вважає можливим призначити ОСОБА_4 покарання за ч.5 ст. 407 КК України у вигляді позбавлення волі.

При цьому суд бере до уваги, що у зв`язку із набранням 27.01.2023 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року № 2839-IX, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування ст.75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст.407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

З урахуванням всіх вищезазначених обставин, судом не знайдено підстав для застосування ст.ст. 69, 75 КК України.

Запобіжний захід, обраний ОСОБА_4 у виді тримання під вартою, з урахуванням призначеного виду покарання, особи обвинуваченого, з метою забезпечення виконання вироку, суд на підставі статті 377 КПК України, до набрання вироком законної сили вважає необхідним залишити без змін.

Відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України, суд вважає необхідним зарахувати ОСОБА_4 у строк відбуття покарання строк їх попереднього ув`язнення, а саме знаходження під вартою під час досудового розслідування за цим кримінальним провадженням та судового провадження у період з моменту затримання, а саме з 12.11.2025 року по день набрання цим вироком законної сили включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі у вигляді 5 /п`ять/ років позбавлення волі.

Початок строку відбуття призначеного покарання у вигляді позбавлення волі обчислювати з дня набрання цим вироком законної сили.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 до набрання цим вироком законної сили – залишити без змін.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 в строк відбуття покарання, строк його попереднього ув`язнення у даному провадженні під час досудового розслідування та судового провадження, а саме період з 12.11.2025 року по день набрання цим вироком законної сили включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

На вирок може бути подана апеляційна скарга на протязі 30 діб з моменту проголошення вироку, через Хаджибейський районний суд м. Одеси до Одеського апеляційного суду.

Суддя: ОСОБА_1