Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №504/1228/26 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа № 504/1228/26

Номер провадження 2/504/2916/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Литвинюк А.В.,

секретаря судового засідання Данько Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області Стоєва Андрія, в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунальне некомерційне підприємство «Південнівська міська лікарня» Південнівської міської ради, про відшкодування витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину,

встановив:

Керівник Доброславської окружної прокуратури Одеської області Стоєв А., в порядку ст.56 ЦПК України, звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, в якому просить стягнути витрати на стаціонарне лікування потерпілої від кримінального правопорушення в сумі 5398,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2026 року справу розподілено судді Литвинюк А.В.

Ухвалою суду від 30.03.2026 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином, в порядку ст.ст.128-130 ЦПК України.

В судове засідання, призначене на 21.09.2026 року о 12:00 год., представник Доброславської окружної прокуратури Одеської області не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак 21.09.2026 року представник Заварзін Д.Д. через систему «Електронний суд» звернувся з заявою, в якій просив здійснювати розгляд справи за відсутності представника прокуратури, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Крім того, 23.09.2026 року прокурор Карцева І.Ю. через канцелярію суду звернулася з заявою, в якій просила здійснювати розгляд справи за відсутності представника прокуратури, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

В судове засідання, призначене на 21.09.2026 року о 12:00 год., представник Національної служби здоров`я України не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак 02.04.2026 року представник ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» звернулася з клопотанням, в якому просила здійснювати розгляд справи за відсутності представника служби, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

В судове засідання, призначене на 21.09.2026 року о 12:00 год., відповідач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом відправлення ухвали суду та судових повісток на адресу зареєстрованого місця проживання, що підтверджується відповіддю №2494670 з Єдиного державного демографічного реєстру від 23.03.2026 року, причини неявки суду не повідомив.

В судове засідання, призначене на 21.09.2026 року о 12:00 год., представник КНП «Південнівська міська лікарня» ПМР не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами, ухваливши заочне рішення у справі, за згодою представника позивача, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, оскільки, надані матеріали є повними і достатніми для розгляду справи у відсутності відповідача.

У зв`язку із неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу не здійснювалось (ч.2 ст.247 ЦПК України).

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 06.08.2025 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.286 КК України, на підставі ст.46 КК України, у зв`язку із примиренням з потерпілою (справа № 504/2920/25).

Встановлено, що ОСОБА_1 , будучи особою, яка у встановленому законодавством порядку набула права керування транспортними засобами та який 31.05.2005 року отримав посвідчення водія НОМЕР_1 з категорією «В», близько 09:20 год. (точний час не встановлено) 18.04.2025 року керуючи технічно справним автомобілем «RENAULT-DUSTER», реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював рух у денний час доби по ґрунтовому сухому дорожньому покриттю автодороги між селами Любопіль і Визирка в Одеському районі Одеської області, зі сторони села Любопіль у напрямку автодороги М-14 сполученням «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ», і в салоні цього автомобіля, на місці переднього пасажира, перевозив свою матір ОСОБА_3 .

Наблизившись до нерегульованого перехрестя з автомобільною дорогою загального користування міжнародного значення М-14 сполученням «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ», в районі її 49 км + 80 м, що має відповідне обладнання дорожнього покриття та придорожньої зони, на якій організований двосторонній рух і проїзна частина має по одній, місцями по дві, смуги для руху у протилежних напрямках, що позначені горизонтальною дорожньою розміткою 1.1. (вузька суцільна лінія, які поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, позначає межі проїзної частини, на які в`їзд заборонено), 1.5. (розділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, що мають дві смуги руху в обох напрямках і де дозволено виїжджати на смугу зустрічного руху; позначає межі смуг руху за наявності двох і більше смуг, призначених для руху в одному напрямку), яка є головною дорогою на цьому перехресті нерівнозначних доріг, про що водіїв інформували дорожні знаки пріоритету 2.1. «Дати дорогу», установлені з обох боків дороги «Любопіль-Визирка», перед виїздом на автодорогу М-14, а також явно виражена горизонтальна дорожня розмітка 1.13 (позначає місце, де водій повинен у разі потреби зупинитися і дати дорогу транспортним засобам, що рухаються по перехрещуваний дорозі), водій ОСОБА_1 , перед виїздом на автодорогу М-14, зупинився першим у смузі свого напрямку руху і почав пропускати транспорт, що рухався по головній дорозі, оскільки мав намір перетнути це перехрестя у прямому напрямку, проте, заходів, що виключають виникнення і розвиток аварійної ситуації, не вжив, вкрай уважним не був, за дорожньою обстановкою постійно не стежив та відповідним чином не відреагував на її зміну, чим свідомо створив небезпеку як для себе, так для інших учасників дорожнього руху, проявив кримінальну протиправну недбалість, тобто не передбачав можливість настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення тілесних ушкоджень іншій особі, як наслідку своєї дії, що утворювала реальну загрозу для життя і здоров`я цієї особи, хоча повинен був і міг передбачити ці наслідки, якщо б діяв більш обачливо.

У той самий час, по автодорозі М-14, зі сторони міста Одеси у напрямку міста Миколаїв прямолінійно у смузі свого напрямку руху зі швидкістю близько 90 км/год, до цього перехрестя наближався автомобіль «RENAULT-DOKKER», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 .

Виїжджаючи на головну дорогу на нерегульованому перехресті і перетинаючи його у прямому напрямку, водій ОСОБА_1 , рухаючись в умовах необмеженої видимості, керуючи джерелом підвищеної небезпеки, за відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, які б заважали йому своєчасно виявити автомобіль «RENAULT-DOKKER», не дав дорогу його водієві, не утримався від небезпечного маневру, зі швидкістю близько 10 км/год (фактична швидкість не встановлена), виїхав на авто дорогу М-14 у напрямку протилежного узбіччя, одночасно повністю перекриваючи її обидві смуги для руху, чим створив аварійну ситуацію водієві ОСОБА_4 , який, з моменту виявлення небезпеки в русі у вигляді автомобіля «RENAULT-DUSTER», застосував екстрене гальмування і відворіт керма праворуч.

Як наслідок, в результаті грубого порушення водієм ОСОБА_1 вимог пунктів: 1.5; 2.3. б); 10.1; 16.11 та розділу 33 «Дорожні знаки» «Правил дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, що зобов`язують водія:

- п.1.5. «дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

-п.2.3. «для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) «бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

-п.10.1. «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;

-п.16.11. «на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху»;

Розділ 33. «Дорожні знаки»

-2.1 «дати дорогу». Водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під`їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі»,

відбулось зіткнення у смузі руху автомобіля «RENAULT-DOKKER», його передньою лівою частиною з правою бічною частиною автомобіля «RENAULT-DUSTER», під кутом близько 85-95 градусів, з подальшим виїздом автомобіля «RENAULT-DOKKER», у некерованому стані, за межі проїзної частини на праве за ходом його руху узбіччя.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля «RENAULT-DUSTER» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому правої ключиці зі зміщенням уламків, множинних садна кінцівок і тулуба, що складають єдиний морфологічний комплекс, оцінюються разом, і за критерієм тривалого розладу здоров`я строком понад 21 день, відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Отже, водій ОСОБА_1 , шляхом належного виконання вимог п.п.: 1.5.; 2.3 б); 10.1.; 16.11. та дорожнього знаку 2.1. «Дати дорогу» Правил дорожнього руху, гарантовано мав технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді і його фактичні дії знаходяться у причинному зв`язку з настанням події цієї пригоди, а також настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення потерпілій ОСОБА_3 тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

Під час розгляду у суді кримінального провадження позовна заява про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням у вигляді понесених медичною установою витрат на стаціонарне лікування особи, потерпілих від кримінального правопорушення, не подавалася.

Згідно з інформацією КНП «Південнівська міська лікарня» Південнівської міської ради від 15.01.2026 року потерпіла від кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала в КНП «Південнівська міська лікарня» Південнівської міської ради на лікуванні.

Лікування ОСОБА_3 здійснювалося за кошти Національної служби здоров`я України, відповідно до вимог чинного законодавства. Фактичні витрати на лікування потерпілої складають 5398,00 грн., що підтверджується листом КНП «Південнівська міська лікарня» Південнівської міської ради» від 27.11.2025 року та листом НСЗУ від 10.03.2026 року.

Невідшкодування витрат, здійснених НСЗУ за рахунок коштів державного бюджету на стаціонарне лікування потерпілої від кримінального правопорушення ОСОБА_3 , негативно впливає на фінансування інших хворих, внаслідок чого порушуються інтереси держави у сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров`я, забезпечення пов`язаних з ними державних гарантій, що і є підставою звернення прокурора в межах своєї компетенції до суду на захист державних інтересів.

Доброславською окружною прокуратурою Одеської області листом №58-681вих-26 від 25.02.2026 року повідомлено Національну службу здоров`я України про виявлені порушення та тим самим надано можливість відреагувати на порушення інтересів держави.

Однак, Національна служба здоров`я України, згідно листа вх. №959-26 від 10.03.2026 року не зверталась з таким позовом до суду, а також не заперечує щодо представництва окружною прокуратурою інтересів держави в особі НСЗУ.

Оскільки, НСЗУ, з часу набрання законної сили ухвалою Доброславського районного суду Одеської області 06.08.2025 року самостійно із позовом до суду про відшкодування понесених витрат закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілої від злочину особи не звернулись, вказане свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави, крім того, уповноважені державою органи не заперечують щодо представництва інтересів держави в суді Доброславською окружною прокуратурою Одеської області.

Враховуючи викладене, сторона позивача просить стягнути із ОСОБА_1 на користь Національної служби здоров`я України із зарахуванням коштів до державного бюджету витрати на лікування потерпілого від кримінального правопорушення у розмірі 5398 гривень 00 копійок.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 56 ЦПК України визначено, що прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» (чинної на час виникнення спірних правовідносин) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.1, 3 ст.12, ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України).

Частиною 1 ст.1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

У п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 року № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» роз`яснено, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16.07.1993 року. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебуває на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.

Пунктом 6 цієї ж Постанови також передбачено, що відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину можливе лише тоді, коли є причинний зв`язок між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на такому лікуванні.

Положеннями п.п.1, 2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до бюджету і їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №545 від 16.07.1993 року, передбачено, що сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого (форма 003 (у) або інших документів, які підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу.

Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.

У разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, в разі закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора.

Стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я (пункт 4 Порядку).

Таким чином, особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілої особи відповідно до ст.1206 ЦК України.

Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 01.04.2019 року у справі №450/1335/15-ц (провадження №61-33915св18) та від 19.06.2019 року у справі №295/2579/17 (провадження №61-33266св18).

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.11.2025 року у справі №308/1463/19 (провадження №61-17459св24).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Згідно з ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд приймає до уваги надану розрахункову суму, оскільки вона є належним та допустимим доказом у розумінні ст.ст.76-81 ЦПК України.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що витрати, понесені на лікування потерпілої, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача відповідно до наданої розрахункової суми.

Враховуючи те, що позивач звільняється від сплати судового збору до п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», то судовий збір на користь держави слід стягнути з відповідача в розмірі 3328 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10,12,19,81,141-142,258-260,263-265,274-279,280, суд,

вирішив:

Позов керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області Стоєва Андрія, в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунальне некомерційне підприємство «Південнівська міська лікарня» Південнівської міської ради, про відшкодування витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь держави в особі Національної служби здоров`я України до державного бюджету кошти на відшкодування витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілої від кримінального правопорушення в сумі 5398,00 гривень, перерахувавши їх на розрахунковий рахунок UA978999980313080115000026011 в ГУК у м.Києві/Шевченківський р-н /24060300, код отримувача (ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.).

Враховуючи те, що позивач звільняється від сплати судового збору, відповідно до п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», то відповідача - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) слід стягнути судовий збір у розмірі 3328 гривень на користь держави.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Литвинюк А. В.