Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №947/1362/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/1362/26

Провадження № 2/947/1440/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2026 року

Київський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В., Швидкій В.М,

за участі:

- позивача - ОСОБА_1 ,

- відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 09.01.2026 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якій просить суд: стягнути з ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 250 737,00 грн. та у відшкодування моральної шкоди 150 000,00 грн., а також стягнути з ОСОБА_3 у відшкодування матеріальної шкоди 271 617,00 грн. та у відшкодування моральної шкоди 150 000,00 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 10 липня 2025 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які були засуджені на підставі вироку Київського районного суду м. Одеси від 03.06.2025 р. у кримінальній справі №947/5155/25, було вчинено умисний підпал транспортного засобу марки «Volkswagen Transporter», білого кольору, із номерним знаком білими літерами на чорному фоні, іноземної реєстрації НОМЕР_1 , який був наданий БО «Благодійним фондом «Рух оборони та відбудови України» йому - ОСОБА_1 , військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 , для виконання завдань, пов`язаних з відбиттям збройної агресії Російської Федерації проти України.

Позивачем зазначає, що вогнем автомобіль було знищено і виведено з ладу. Відповідно до експертного висновку, вартість матеріальних збитків становить 543 234 грн., які підлягають стягненню з відповідачів в рівних частках. Поряд з цим, як вказує позивач, один із співучасників - ОСОБА_2 , через свого батька, визнав завдані збитки та запропонував добровільно відшкодувати суму у розмірі 1/2 частини від загальної суми матеріальної шкоди, що складає - 271 617 грн., що еквівалентно шести тисячам доларів США. Позивач вказує, що батько відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 за період з 31.07.2025 року по 04.11.2025 року сплатив усього 20880 грн., що еквівалентно становило п`ятистам доларам США, на підтвердження чого він - ОСОБА_1 склав відповідні розписки щодо отримання коштів. Другий співучасник - ОСОБА_3 , який на момент скоєння злочину та винесення вироку суду був неповнолітнім, не відшкодував шкоду, його батьки відмовилися виплачувати відшкодування.

Приймаючи вищевикладене, позивач зазначає, що вимушений до суду звернутись до суду з даним позовом до відповідачів про відшкодування матеріальної шкоди.

Також, позивач стверджує, що діями відповідачів йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в сумі по 150 000,00 грн. до стягнення з кожного з відповідачів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 16.02.2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання з повідомленням сторін по справі.

Визначено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідачі під час підготовчого провадження у справі правом на подання відзиву на позовну заяву не скористались.

11.06.2026 року судом у підготовчому судовому засіданні було постановлено ухвалу, без оформлення окремим документом, якою постановлено закрити підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

23.09.2026 року до судового засідання з`явились:

- позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити в повному обсязі;

- відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги та обов`язок по відшкодування завданих матеріальних збитків.

Відповідач ОСОБА_3 , у судове засідання призначене на 23.09.2026 року не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Щодо сповіщення відповідача ОСОБА_3 по справі, суд зазначає наступне.

У відповідності до положень статті 128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається зокрема:

2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Частиною 6 статті 187 ЦПК України передбачено, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

На виконання вказаних приписів процесуального законодавства, судом було отримано відповідь №2231923 від 12.01.2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру у відповідності до якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

За наслідком встановленого зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_3 , відсутність інформації про зареєстрований електронний кабінет в ЄСІТС, повідомлення відповідача про розгляд справи здійснювалось шляхом скерування копії ухвали суду про відкриття провадження по справі, разом з копією позовної заяви з додатками до неї, судовою повісткою про дату, час і місце проведення кожного з призначених підготовчого судового засідання та судового засідання з розгляду справи по суті, разом з рекомендованим поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції, засобами поштового зв`язку на ім`я ОСОБА_3 за вказаною адресою зареєстрованого місця реєстрації.

Однак, судова кореспонденція скерована судом по справі №947/1362/26 відповідачеві ОСОБА_3 за адресою його зареєстрованого місця проживання, останнім не отримана, повернута до суду без вручення, з підстав відсутності адресата за місцем проживання.

Відповідно до п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Таким чином, відповідач - ОСОБА_3 про дату, час і місце проведення розгляду справи №947/1362/26 повідомлявся належним чином і вважається повідомленим про розгляд справи у відповідності до положень статті 128 ЦПК України належним чином, однак, у встановлений судом строк не скористався процесуальним правом на прийняття участі в розгляді справи, правом на подання відзиву на позовну заяву, про причини неявки до судового засідання суд не повідомляв.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень статті 223 ЦПК України судом не встановлено.

З урахуванням викладеного, думку інших учасників справи, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 23.09.2026 року за наявною явкою учасників справи та за відсутності відповідача ОСОБА_3 , на підставі наявних документів в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення позивача та відповідача, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, закінчивши з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, заслухавши промову сторін по справі у судових дебатах, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлялись належним чином.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши докази наявні в матеріалах справи, суд вважає позов підлягаючим частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу, на ім`я якого відділом персоналу військової частини НОМЕР_3 10.10.2023 року видано посвідчення серії НОМЕР_4 , у відповідності до якого пред`явник посвідчення має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій п.19 ст.6, з дією безтерміново і дійсне на всій території України.

З наданою до суду декларації про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою вбачається, що Благодійною організацією «Благодійний фонд «Рух оборони та відбудови України», код ЄДРПОУ: 44914045, за підписом уповноваженої особи Омельчука Миколи, було отримано в якості гуманітарної допомоги для потреб ЗСУ від донора гуманітарної допомоги - волонтерів Австрії, ввезений з-за кордону транспортний засіб марки «Volkswagen Transporter», 1968 куб.см, вид палива - Дизель, 2012 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 .

30.05.2024 року між Благодійною організацією «Благодійний фонд «Рух оборони та відбудови України», код ЄДРПОУ: 44914045, за підписом уповноваженої особи Сірець Олександра, та ОСОБА_1 , як солдатом, складено Акт приймання-передачі, за умовами якого Благодійною організацією «Благодійний фонд «Рух оборони та відбудови України» передано ОСОБА_1 для потреб Сил Оборони України транспортний засіб - марки «Volkswagen Transporter», номер кузову НОМЕР_5 , безоплатно отриманий Благодійною організацією в якості благодійної пожертви від Благодійної організації «Благодійний фонд «РАЗОМ ДЛЯ УКРАЇНИ» для подальшого ввезення його до України та передачі Сил Оборони України, придбаний за рахунок коштів наданих Razom.Ink.

Судом встановлено, що 03.06.2025 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено вирок по справі №947/5155/25, яким визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.2 ст.28 ч.2 ст.194, ч.2 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України та призначити покарання: за ч.1 ст.114-1 КК України, застосовуючи ч.1 ст.69 КК України, у виді 4 років позбавлення волі; за ч.2 ст.28 ч.2 ст.194 КК України у виді 3 років позбавлення волі; за ч.2 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років. На підставі ст.ст.75, 104 КК України звільнено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 2 (два) роки. На підставі п.1, п.2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України покладено на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - скасовано, звільнивши в залі суду негайно.

Також вказаним вироком, визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28 ч.2 ст.194, ч.2 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України та призначити покарання: за ч.2 ст.28 ч.2 ст.194 КК України у виді 3 років позбавлення волі; за ч.2 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років. На підставі ст.ст.75, 104 КК України звільнено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 2 (два) роки. На підставі п.1, п.2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України покладено на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - скасовано, звільнивши в залі суду негайно.

Вказаним вироком суду встановлено у тому числі, що: «приблизно в середині липня 2024 року, більш точні дата та час судом не встановлені, знаходячись у невстановленому судом місці в м.Одесі, ОСОБА_2 отримав на свій смартфон «XIAOMI Hyper OS», IMEI (1) НОМЕР_6 , IMEI ( НОМЕР_7 з номером телефону НОМЕР_8 у месенджері «Telegram» від невстановленої судом особи на ім`я « ОСОБА_6 », користувача месенджера « ОСОБА_7 » пропозицію здійснювати підпали автотранспортних засобів, які перебувають в користуванні військовослужбовців Збройних Сил України, за обіцянку грошової винагороди за кожне підпалене авто від невстановлених судом осіб.

В свою чергу, ОСОБА_2 , усвідомлюючи те, що триває збройний конфлікт і на території України введено воєнний стан, погодився на вказану пропозицію. Таким чином, у ОСОБА_2 виник злочинний умисел на умисне знищення чужого майна, шляхом підпалу автомобілів, які перебувають у користуванні військовослужбовців ЗС України з метою перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період.

Надалі, ОСОБА_2 у невстановлені судом дату та час, але не пізніше 10.08.2024, у невстановленому судом місці, запропонував здійснювати підпали автотранспортних засобів, які перебувають в користуванні військовослужбовців Збройних Сил України, та отримувати за вказані протиправні дії грошову винагороду за пропозицією від невстановленої судом особи, користувача месенджера «Telegram» на ім`я « ОСОБА_6 », своєму знайомому, громадянину України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На вказану пропозицію ОСОБА_3 , усвідомлюючи те, що триває збройний конфлікт і на території України введено воєнний стан, погодився, тим самим ОСОБА_2 і ОСОБА_3 вступили у злочинну змову, направлену на умисне пошкодження та знищення чужого майна з метою перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період. При цьому, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 усвідомлювали об`єктивно існуючу небезпеку свого діяння та передбачали настання суспільно небезпечних наслідків.

Діючи на виконання спільного злочинного умислу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснили підготовку до вчинення злочину, а саме, на початку серпня 2024 року ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_3 здійснювали пошук автомобілів військовослужбовців ЗС України у м. Одеса, які мають відповідні ознаки: темний сіро-зелений або чорний кольори кузову, камуфляжний окрас, чорні номерні знаки або номерні знаки іноземної реєстрації, тощо - для їх подальшого умисного знищення або пошкодження.

Надалі, на початку серпня 2024 року, у невстановлені судом дату та час, але не пізніше 10.08.2024, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час прогулянки побачили автомобіль марки «Volkswagen Transporter», білого кольору, із номерним знаком білими літерами на чорному фоні, іноземної реєстрації НОМЕР_1 , який мав явні візуальні ознаки автомобіля, що перебував у користуванні військових частин ЗС України, і використовувався військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 у відбитті збройної агресії Російської Федерації проти України, про що повідомили невстановлену судом особу, користувача месенджера « ОСОБА_7 » на ім`я « ОСОБА_6 ».

Узгодивши через мобільний месенджер «Telegram» з невстановленою судом особою, користувачем месенджера «Telegram» на ім`я « ОСОБА_6 » підпал вказаного транспортного засобу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , діючи на виконання спільного злочинного умислу, здійснили підготовку до вчинення злочину та домовились, хто з них буде палити автомобіль, а хто буде знімати підпал на відеозапис для подальшого надання відеозапису підпалу невстановленій особі на ім`я « ОСОБА_6 » і отримання грошової винагороди.

Надалі, у невстановлений судом час, але не пізніше 22-50 год. 10.08.2024, ОСОБА_2 , діючи спільно з ОСОБА_3 , за попередньою змовою з ним, умисно, реалізуючи спільний злочинний умисел, направлений на умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу, з метою перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період, зокрема військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , переслідуючи протиправну мету знищення чужого майна і ослаблення обороноздатності України в умовах збройної агресії Російської Федерації, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій і бажаючи настання шкідливих наслідків у вигляді порушення встановленого порядку захисту приватної власності, керуючись корисливим мотивом, використовуючи заздалегідь пристосовану для підпалу запалювальну суміш невстановленого складу у полімерній ємності, наніс вказану суміш на лобове скло та капот автомобіля марки «Volkswagen Transporter», білого кольору, із номерним знаком білими літерами на чорному фоні, іноземної реєстрації НОМЕР_1 , який розташовувався у дворі біля будинку АДРЕСА_2 , використовувався військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 у відбитті збройної агресії Російської Федерації проти України, після чого здійснив умисне пошкодження вказаного транспортного засобу, шляхом підпалу джерелом відкритого вогню, викликавши тим самим його займання.

При цьому ОСОБА_3 , дотримуючись спільно узгодженого з ОСОБА_2 плану з урахуванням інструкцій невстановленої судом особи, користувача месенджера «Telegram» на ім`я « ОСОБА_6 », здійснив відеозйомку підпалу автомобіля на власний мобільний телефон марки RedmiNote 8 pro, IMEI 1: НОМЕР_9 з сім картками мобільних операторів зв`язку «Лайфсел» НОМЕР_10 та «Водафон» НОМЕР_11 , після чого у цей же період часу надіслав вказаний відеозапис ОСОБА_2 , який приблизно в цей же період часу в ході спілкування в месенджері «Telegram» передав невстановленій судом особі на ім`я « ОСОБА_6 » відеозапис підпалу з метою подальшого одержання грошової винагороди.

Автомобіль марки «Volkswagen Transporter», білого кольору, із номерним знаком білими літерами на чорному фоні, іноземної реєстрації НОМЕР_1 , був задекларований та ввезений на територію України БО «Благодійний Фонд «Рух оборони та відбудови України» (код ЄДРПОУ 44914045) з метою передачі Силам оборони України для виконання завдань, пов`язаних зі сприянням обороноздатності та мобілізаційної готовності країни. Після ввезення в Україну вказаний автомобіль було передано у користування військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В результаті вчинених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільних протиправних дій, транспортний засіб марки «Volkswagen Transporter», білого кольору, із номерним знаком білими літерами на чорному фоні, іноземної реєстрації НОМЕР_1 , було знищено і виведено з ладу, чим унеможливлено його подальше цільове використання. Розмір матеріального збитку (шкоди), завданої внаслідок підпалу, становить 543234,00 грн. (п`ятсот сорок три тисячі двісті тридцять чотири грн.), тобто протиправні дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спричинили шкоду у великих розмірах. Відновити вказаний автомобіль технічно можливо, проте економічно недоцільно.

Таким чином, дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кваліфіковано за ч.2 ст.28, ч.2 ст.194 КК України, як умисне знищення чужого майна, що заподіяло майнову шкоду у великих розмірах, вчинене шляхом підпалу та вчинене за попередньою змовою групою осіб.».

Вищевказаний вирок Київського районного суду міста Одеси від 03.06.2025 року у справі №947/5155/25, набрав законної сили 04.07.2025 року.

Частиною 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-IV передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Частиною 2 ст.3 означеного Закону встановлено, що Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

За наслідком чого, судом було перевірено та встановлено наявність оприлюдненого у Єдиному державному реєстрі судових рішень тексту вироку Київського районного суду міста Одеси від 03.06.2025 року у справі №947/5155/25, який відповідає наданій до суду копії цього вироку, встановлено факт набрання ним законної сили та не оскарження в апеляційному порядку.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою..

Тобто, наявність вини в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у скоєні кримінального правопорушення та підпалу 10.08.2024 року транспортного засобу марки «Volkswagen Transporter», який був задекларований та ввезений на територію України БО «Благодійний Фонд «Рух оборони та відбудови України» (код ЄДРПОУ 44914045) та був переданий і перебував у користуванні позивача, за наслідком чого позивачу завдано матеріальної шкоди, додатковому доказуванню не підлягає.

Вказаним вироком також засвідчено, що потерпілим ОСОБА_1 цивільний позов заявлено не було.

Також судом встановлено, що станом на час вчинення відповідачами вищевказаного кримінального правопорушення, встановленого вироком Київського районного суду міста Одеси від 03.06.2025 року у справі №947/5155/25, останні були неповнолітніми, однак станом на час розгляду даної справи та ухвалення рішення суду набули повноліття.

У відповідності до наданих позивачем до суду письмових розписок та безпосередньо визнаних у судовому засіданні позивачем і відповідачем ОСОБА_2 обставин, батьком ОСОБА_2 в порядку відшкодування завданої його сином ОСОБА_2 вищевказаної майнової шкоди, було відшкодовано на користь позивача ОСОБА_8 грошові кошти в загальній сумі 20880,00 грн., що становило еквівалент п`ятисот доларів США.

Як вказує позивач, завдану йому матеріальну шкоду за наслідком підпалу транспортного засобу марки «Volkswagen Transporter», за що відповідачі були визнані винними у вчиненні кримінального правопорушення на підставі вироку Київського районного суду міста Одеси від 03.06.2025 року у справі №947/5155/25, в іншій частині розміру, її в позасудовому порядку відповідачами не відшкодовано, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Щодо заявлених позовних вимог в частині відшкодування завданої матеріальної шкоди, суд зазначає, що відповідно до частин першої, четвертої та сьомої статті 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, на підставі якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Підставою виникнення зобов`язання з відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.

Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір (див.: постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20).

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі № 945/1826/24 (провадження № 61-500св26) зазначено, що загальними підставами для покладення відповідальності на особу, яка завдала шкоду, за змістом статті 1166 ЦК України є: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; шкідливий результат такої поведінки, тобто наявність самої шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди, та вина особи у заподіянні шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за завдану шкоду.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага.

У постановах Верховного Суду: від 13 серпня 2025 року у справі № 757/339/23, від 02 жовтня 2025 року у справі № 758/14624/21, від 22 січня 2026 року у справі № 752/3888/24, від 03 лютого 2026 року у справі № 757/19441/22-ц, вказано про те, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Питання відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди визначені статтею 22 ЦК України.

Відповідно до вказаної норми права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 82 ЦПК України).

Вищевказані висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 08.07.2026 року у справі №174/1507/24.

Положеннями частини 1статі 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В порядку визначеному ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постановах від 11 лютого 2022 року у справі № 947/22756/19, від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19, від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорії стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри».

Приймаючи вищевикладене в цілому, суд вважає встановленим належними доказами, що у відповідності до вироку Київського районного суду міста Одеси від 03.06.2025 року у справі №947/5155/25, який набрав законної сили 04.07.2025 року, злочинними діями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , внаслідок підпалу 10.08.2024 року транспортного засобу марки «Volkswagen Transporter», який перебував у користуванні позивача, завдано матеріальні збитки (шкоду), розмір яких в обвинуваченні був визнаний в сумі 543234,00 грн., яку суд під час ухвалення вказаного вироку визнав обґрунтованою.

Одночасно судом враховується, що під час розгляду даної цивільної справи розмір вказаної матеріальної шкоди, завданої внаслідок підпалу транспортного засобу марки «Volkswagen Transporter», який був задекларований та ввезений на територію України БО «Благодійний Фонд «Рух оборони та відбудови України» (код ЄДРПОУ 44914045) та був переданий і перебував у користуванні позивача, відповідачами не спростовувався.

За наслідком чого, суд вважає доведеними, що розмір матеріального збитку (шкоди) завданого протиправними діями відповідачів внаслідок підпалу вказаного транспортного засобу, який встановлено вироком Київського районного суду міста Одеси від 03.06.2025 року у справі №947/5155/25 в сумі 543234,00 грн., за відсутності надання інших доказів та вимог, суд вважає обґрунтованими.

Також приймаючи, що у відповідності до вироку Київського районного суду міста Одеси від 03.06.2025 року у справі №947/5155/25, який набрав законної сили 04.07.2025 року, встановлено, що потерпілим ОСОБА_1 цивільний позов заявлено не було, суд, у відповідності до приписів ч.7 ст. 128 КПК України вважає, що позивач має право на пред`явлення цього позову в порядку цивільного судочинства.

Крім того, як вже судом встановлено, транспортний засіб марки «Volkswagen Transporter», який було знищено і виведено з ладу, чим унеможливлено його подальше цільове використання, внаслідок вчинених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільних протиправних дій, був задекларований та ввезений на територію України БО «Благодійний Фонд «Рух оборони та відбудови України» (код ЄДРПОУ 44914045) та був переданий і перебував у користуванні позивача - ОСОБА_1 , що також встановлено вироком Київського районного суду міста Одеси від 03.06.2025 року у справі №947/5155/25.

У відповідності до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 06 червня 2018 року у справі № 597/1070/15-ц (провадження № 61-9445св18), зазначено, що: «пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Враховуючи те, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.

За змістом частини другої статті 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (в редакції, чинній на час вчинення ДТП) передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб».

Вищевказані висновки також викладені Верховним Судом у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 623/290/21, в якій Верховний Суд дійшов до висновку, що позивачу, який правомірно керував транспортним засобом належить право на відшкодування майнової шкоди.

Приймаючи вищевикладені висновки Верховного Суду та встановлені вироком Київського районного суду міста Одеси від 03.06.2025 року у справі №947/5155/25, який набрав законної сили 04.07.2025 року обставини щодо перебування транспортного засобу марки «Volkswagen Transporter», який було знищено і виведено з ладу, чим унеможливлено його подальше цільове використання, внаслідок вчинених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільних протиправних дій, саме у користуванні позивача - ОСОБА_1 , який був визнаний потерпілим у вказаному кримінальному провадженні, а також обставини з користування яким додатково підтверджуються наданим до суду Актом приймання-передачі від 30.05.2024 року, укладеним між БО «Благодійний Фонд «Рух оборони та відбудови України» (код ЄДРПОУ 44914045) та ОСОБА_1 , суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що останній має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок знищення і виведення з ладу вищевказаного транспортного засобу, за наслідком вчинених відповідачами протиправних дій.

При цьому суд бере до уваги, що у відповідності до положень статті 1182 ЦК України, шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду. Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом враховується, що вищевказана шкода у відповідності до вироку Київського районного суду міста Одеси від 03.06.2025 року у справі №947/5155/25 була завдана відповідачами спільно, та станом на час її завдання, відповідачі були неповнолітніми, за наслідком чого суд погоджується з доводами позивача, що відповідачі, які наразі набули повноліття, відповідають перед позивачем за відшкодування завданої матеріальної шкоди в загальному розмірі 543234,00 грн., в рівних частках кожний, тобто кожен з відповідачів має відповідати за її відшкодування в сумі по 271617,00 грн.

Також судом встановлено, що батьком відповідача ОСОБА_2 було відшкодовано позивачеві частку завданої його сином матеріальної шкоди в сумі 20880,00 грн., що безпосередньо наголошено особисто позивачем, за наслідком чого, відповідач ОСОБА_2 відповідає за шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, в сумі 250737,00 грн., вимоги з чого відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні 23.09.2026 року визнані, за наслідком чого суд вважає в цій частині вимоги позивача обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Щодо стягнення завданої відповідачем ОСОБА_3 матеріальної шкоди в сумі 271617,00 грн., судом враховується, що відповідачем під час розгляду справи в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано жодного доказу на підтвердження її відшкодування на користь позивача, за наслідком чого, з урахуванням вищевикладених обставин, суд також доходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині до відповідача ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 271617,00 грн.

Щодо позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди в сумі по 150 000,00 грн. з кожного з відповідачів, суд зазначає наступне.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 1 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Разом з тим, розглядаючи цивільну справу в частині позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає, що позивачем в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано до суду жодного доказу на підтвердження її понесення.

У зв`язку з чим, суд доходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Ухвалюючи рішення суду у даній справі, суд також враховує, що відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58,

Приймаючи вищевикладене в цілому, суд доходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , який підлягає задоволенню в частині вимог позивача про відшкодування матеріальної шкоди з кожного з відповідачів у заявленому до стягнення розмірі. В іншій частині позовні вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про відшкодування судових витрат, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч.1, 2, 6 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до положень п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються зокрема позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Приймаючи, що позивач у даній справі звільнений від сплати судового збору на підставі п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», з кожного з відповідачів підлягає стягненню на користь держави судовий збір за вимогою майнового характеру про відшкодування матеріальної шкоди пропорційно до задоволеної частини позовних вимог до кожного з відповідачів, а саме з відповідача ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 2507,37 грн., з відповідача ОСОБА_3 судовий збір в сумі 2716,17 грн.

Вимог про відшкодування інших видів судових витрат позивачем до відшкодування не заявлено.

Керуючись ст. ст.1-19, 76-81, 89, 133, 141, 246, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_5 ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_12 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_13 , у відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення в сумі 250 737 (двісті п`ятдесят тисяч сімсот тридцять сім) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_14 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_13 , у відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення в сумі 271 617 (двісті сімдесят одна тисяча шістсот сімнадцять) гривень 00 копійок.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в іншій частині вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_12 , на користь Держави судовий збір в сумі 2507 (дві тисячі п`ятсот сім) гривень 37 (тридцять сім) копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_14 , на користь Держави судовий збір в сумі 2716 (дві тисячі сімсот шістнадцять) гривень 17 (сімнадцять) копійок.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 05.10.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко