Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №712/420/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/905/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №712/420/25 Категорія: 306010000Троян Т. Є.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачНовіков О. М.,

суддіВасиленко Л. І., Карпенко О. В.,

секретар Івануса А.Д.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Управління Черкаської єпархії Української православної церкви, третя особа: Управління Черкаської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) про захист честі, гідності та ділової репутації,

в с т а н о в и в :

13 січня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Управління Черкаської єпархії Української православної церкви, третя особа: Управління Черкаської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) про захист честі, гідності та ділової репутації.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що ОСОБА_1 у публічному відеозаписі, поширеному в мережі Інтернет, розповсюдив інформацію, що стосується позивача, а саме: у часовому відрізку 1:43-2:25 відеозапису: «Тому, що 06 січня 2025 року представник ПУ ОСОБА_2 анонсував разом зі своїми прихожанами захоплення Свято-Миколаївського храму. Не дивлячись на те, що дану релігійну громаду незаконно перереєстрували і вона це оспорює зараз в судах, в будівлю храму вони не можуть зайти, оскільки будівля храму не належить саме нашій релігійній громаді, це власність управління Черкаської єпархії, відповідна документація на цю власність - є».

Крім того, Управління Черкаської єпархії Української православної церкви поширило аналогічну недостовірну інформацію на своїх інформаційних ресурсах, а саме: на офіційному сайті, на You-Tube-каналі «Черкаський благовісник» та фейсбук сторінці.

Публічний запис ОСОБА_1 переглядає необмежена кількість людей.

Позивач вважає, що наведена вище інформація є недостовірною, принижує його честь і гідність, як священнослужителя, а також завдає шкоди його діловій репутації.

У зв`язку із зазначеними твердженнями у мирян сформувалося негативне уявлення про позивача, що призвело до подання численних скарг на його діяльність до керуючого Черкаської Єпархії ПУ Митрополита Іоана та проведення розслідування управлінням Черкаської Єпархії ПЦУ.

Щодо звинувачення у захопленні храму зазначено, що позивач ОСОБА_2 ніколи не анонсував захоплення Свято-Миколаївського храму у м. Кам`янка та не закликав до будь-яких незаконних дій.

Вказував, що твердження про незаконність реєстраційних дій є передчасними, оскільки відповідачем не було надано жодних доказів, які могли б підтвердити це твердження.

24 серпня 2023 року відбулись загальні збори парафіян, відкрито, всі знали про ці збори, можливо саме тому ОСОБА_1 і не оскаржив реєстраційні дії за наслідками зазначених зборів та не прибув на них, незважаючи на те, що його запрошували.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта Управління Черкаської Єпархії Української православної церкви від 22 липня 2024 року відсутні будь - які об`єкти нерухомості та земельні ділянки у м. Кам`янка, Черкаської області.

Отже, на думку позивача, твердження ОСОБА_1 про право власності Свято-Миколаївського храму, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за Управлінням Черкаської Єпархії Української православної церкви є передчасним та таким, що не відповідає дійсності.

ОСОБА_1 порушив права позивача шляхом поширення недостовірної інформації, яка завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача, що є підставою для судового захисту.

Внаслідок дій ОСОБА_1 позивач був відсторонений від виконання обов`язків настоятеля Митрополитом Іоаном та відносно позивача розпочалось службове розслідування, що підтверджується відповідним Указом.

З огляду на вищевикладене, позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_1 спростувати недостовірну інформацію в той же спосіб, у який ним було її поширено, а саме створити відеозапис, у якому зачитати резолютивну частину судового рішення у даній справі із зазначенням, що розповсюджена інформація, а саме: «Тому, що 06 січня 2025 року представник ПУ ОСОБА_2 анонсував разом зі своїми прихожанами захоплення Свято-Миколаївського храму. Не дивлячись на те, що дану релігійну громаду незаконно перереєстрували і вона це оспорює зараз в суді, в будівлю храму вони не можуть зайти, оскільки будівля храму не належить саме нашій релігійній громаді, це власність управління Черкаської єпархії, відповідна документація на цю власність – є» недостовірною і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію позивача ОСОБА_2 , стягнути судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 лютого 2026 року позов задоволено.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує право на недоторканність ділової репутації ОСОБА_2 , інформацію, поширену ОСОБА_1 «Тому, що 06 січня 2025 року представник ПУ Рідний В. О. анонсував разом зі своїми прихожанами захоплення Свято-Миколаївського храму. Не дивлячись на те, що дану релігійну громаду незаконно перереєстрували і вона це оспорює зараз в суді, в будівлю храму вони не можуть зайти, оскільки будівля храму не належить саме нашій релігійній громаді, це власність управління Черкаської єпархії, відповідна документація на цю власність – є».

Зобов`язано ОСОБА_1 спростувати недостовірну інформацію в той же спосіб, у який ним було її поширено, а саме здійснити зйомку відеозапису, у якому ОСОБА_1 має зачитати резолютивну частину судового рішення у даній справі із зазначенням того, що розповсюджена ним інформація є недостовірною і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_2 .

Зобов`язано управління Черкаської єпархії УПЦ розмістити на своїх ресурсах (на веб-сайті, фейсбук сторінці та на сервісі відеохостингу You-Tube інформаційне повідомлення із назвою 2спростування недостовірної інформації» у якому опублікувати відеозапис, виготовлений ОСОБА_1 на виконання даного рішення.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та Управління Черкаської єпархії Української православної церкви на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 3 633 грн. 30 коп.

Рішення суду обґрунтовано тим, що під час розгляду справи позивачем було доведено, що поширена інформація ОСОБА_1 є фактичним твердженням, оскільки вона може бути перевірена на предмет її дійсності щодо істинних фактів і вона є недостовірною з огляду на те, що фактичних доказів на підтвердження достовірності реєстрації права власності Свято-Миколаївського храму, що розташований у м. Кам`янка за Управлінням Черкаської Єпархії Української православної церкви суду не надано. Недостовірна інформація, поширена відповідачем в мережі Інтернет, що надає доступ до неї необмеженому колу осіб, визнана судом такою, що принижує статус позивача як громадянина, священнослужителя в очах суспільства, в колі знайомих, оскільки необґрунтовано ставить під сумнів дотримання позивачем у його поведінці загальноприйнятих норм моралі і дотримання законодавства. Тому врахувавши всю сукупність встановлених обставин, суд дійшов висновку, що твердження відповідача відносно позивача формують негативну громадську думку про нього, руйнують імідж та репутацію позивача, тобто є такими, що порушують право позивача на повагу до його честі, гідності і ділової репутації.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 лютого 2026 року як незаконне та необґрунтоване та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Вказано, що судом не встановлено обставини конфлікту між релігійними громадами, не враховано, що висловлювання відповідача мають характер оціночних суджень, тому підстав для задоволення позову немає.

У відзивах на апеляційну скаргу, що надійшли від ОСОБА_2 та Управління Черкаської єпархії православної церкви України вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення. Зазначено, що у поширених ОСОБА_1 публікаціях та відеозверненнях містилися твердження про нібито підготовку священнослужителем ОСОБА_2 захоплення храму саме напередодні Різдва Христового, що завдало суттєвої шкоди його репутації як священнослужителя та викликало значний суспільний резонанс. У зв`язку з поширенням зазначеної інформації Управлінням Черкаської єпархії православної церкви України було проведено перевірку викладених у публічному зверненні відомостей, за результатами якої відомості свого підтвердження не знайшли.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 у публічному відеозаписі, поширеному в мережі Інтернет, розповсюдив інформацію, що стосується позивача, а саме: у часовому відрізку 1:43-2:25 відеозапису: «Тому, що 06 січня 2025 року представник ПУ ОСОБА_2 анонсував разом зі своїми прихожанами захоплення Свято-Миколаївського храму. Не дивлячись на те, що дану релігійну громаду незаконно перереєстрували і вона це оспорює зараз в суді, в будівлю храму вони не можуть зайти, оскільки будівля храму не належить саме нашій релігійній громаді, це власність управління Черкаської єпархії, відповідна документація на цю власність – є».

Управління Черкаської єпархії Української православної церкви поширило аналогічну інформацію стосовно ОСОБА_2 на своїх інформаційних ресурсах, а саме своєму офіційному сайті, на фейсбук-сторінці та на YouTube-каналі «Черкаський благовісник».

Факт поширення вищезазначеної інформації в указаний спосіб підтверджена письмовими доказами, які долучені до матеріалів справи і вказана обставина не заперечується відповідачем.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 вказував на те, що поширення відповідачами недостовірної інформації мало місце порушення його особистих немайнових прав на повагу до честі, гідності та ділової репутації.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Конституція України визначає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28).

У частині першій статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема честь, гідність і ділова репутація.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Водночас стаття 68 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

У національному законодавстві право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань підлягає реалізації з урахуванням обов`язку не поширювати недостовірну і таку, що ганьбить гідність, честь чи ділову репутацію іншої особи, інформацію.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно із статями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, їх недоторканність, а також на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист своєї гідності, честі та ділової репутації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (стаття 277 ЦК України).

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, як не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції та практики ЄСПЛ щодо її застосування.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 та постанові Верховного Суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 757/47672/18.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України та статті 12 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

У відповідності до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

В той же час відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 19 постанови Пленуму ВС України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у той самий спосіб з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

При розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з тексту поширеної ОСОБА_1 інформації вбачається, що вона є фактичним твердженням, оскільки вона може бути перевірена на предмет її дійсності щодо істинних фактів.

Позивач є священнослужителем православної церкви України та перебуває у клірі Черкаської єпархії Православної церкви України.

У січні 2025 року відповідачем ОСОБА_1 в мережі інтернет через відеохостінг You-Tube, на офіційному сайті Управління Черкаської єпархії Української православної церкви та соціальних мережах було поширено інформацію про звинувачення ОСОБА_2 у організації «захоплення храму», «штурму храму», рейдерських діях», а також у незаконній перереєстрації релігійної громади. Фактично інформація стосувалась захоплення позивачем Свято-Миколаївського храму в м. Кам`янка.

Внаслідок оприлюднення вказаної інформації відносно позивача була проведена перевірка за результатами якої не було знайдено підтвердження його протиправних дій, однак, враховуючи те, що інформація набула широко розголосу та з метою недопущення подальших спекуляцій навколо релігійних питань щодо храму, позивача тимчасово переведено на інше місце здійснення священнослужіння.

Під час розгляду справи суд першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність відповідачем наміру позивача анонсувати захоплення храму. До матеріалів справи не долучено жодних доказів реєстрації права власності Свято-Миколаївського храму за Управлінням Черкаської Єпархії Української православної церкви.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта Управління Черкаської Єпархії Української православної церкви відсутні будь-які об`єкти нерухомості та земельні ділянки у м. Кам`янка Черкаської області.

Отже, твердження відповідача, висловлені публічно про те, що Свято-Миколаївський храм - це власність управління Черкаської єпархії, відповідна документація на цю власність – є, а позивач 06 січня 2025 року анонсував разом зі своїми прихожанами захоплення Свято-Миколаївського храму спростовується вищевстановленими обставинами.

Судом обґрунтовано враховано, що вказана публікація з твердженнями була розміщена в мережі Інтернет та надала доступ до неї необмеженому колу осіб, а вільний доступ до неї підтверджує обставину поширення інформації, тобто доведення до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.

За приписами частини 2 статті 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності, оскільки тягар доказування достовірності поширюваної інформації покладається на особу, яка її поширила.

Врахувавши сукупність встановлених судом першої інстанції фактів і обставин, а саме: поширення в мережі Інтернет серед невизначеного кола осіб негативної інформації про позивача; недоведеність відповідачем правдивості цієї інформації, суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання інформації недостовірною і такою, що порушує особисті немайнові права позивача.

Відповідно до частини 7 статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою , яка поширила інформацію (частина 4 статті 277 ЦК України).

Враховуючи вищевикладені норми права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про покладення обов`язку на відповідача спростувати інформацію в той же спосіб у який її було поширено.

Доводи апеляційної скарги про врахування релігійного конфлікту між громадами є безпідставними та не стосуються предмету розгляду даної справи, а доводи про те, що поширена інформація є оціночним судженням спростовуються встановленими обставинами справи. Враховуючи загальне смислове навантаження повідомлення та враження, яке воно формує у пересічного спостерігача, колегія суддів погоджується з висновком районного суду.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Разом з тим, ухваливши по суті законне та обґрунтоване рішення, суд першої інстанції допустився помилки під час вирішення питання стягнення судового збору, стягнувши його солідарно з відповідачів на користь позивача, не врахувавши, що солідарне стягнення судового збору законом не передбачено.

Судові витрати, включаючи судовий збір, стягуються з відповідачів пропорційно до розміру задоволених вимог щодо кожного з них, а не спільно (солідарно). Стягнення збору солідарно вважається порушенням процесуального права.

За подання позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 3 633,30 грн., що підтверджується квитанцією № YU5F-6L6R-2AFE (а.с. 20 т. 1), тому вказаний судовий збір підлягає стягненню з відповідачів в рівних частках по 1 816, 65 грн. з кожного з них.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 лютого 2026 року в частині вирішення розподілу судових витрат - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути судовий збір з відповідачів в рівних частках на користь позивача, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 35, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 лютого 2026 року в частині вирішення питання про стягнення судового збору скасувати.

Ухвалити в цій частині нову постанову, якою стягнути з ОСОБА_1 та Управління Черкаської єпархії Української православної церкви на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3 633 грн. 30 коп. в рівних частках по 1 816 грн. 65 коп. з кожного з них.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 05 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді