Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №554/3716/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/3716/25 Номер провадження 22-ц/814/2601/26Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Юхимця Андрія Володимировича

на рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 26 лютого 2026 року, ухваленого в місті Полтаві під головуванням судді Материнко М. О.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,

в с т а н о в и в:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та в порядку поділу спільного майна подружжя просила виділити їй у приватну власність нежитлове приміщення (магазин) за адресою: АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_2 - квартиру АДРЕСА_2 , стягнути різницю вартості часток у спільному майні подружжя.

Позов мотивовано тим, що під час шлюбу сторонами було придбано вказане нерухоме майно, яке фактично знаходиться у володінні та користуванні окремо у кожного із співвласників відповідно до здійсненої реєстрації права власності.

У зв`язку із перебуванням спірного нерухомого майна в іпотеці банку питання його реального поділу сторонами не вирішувалося, проте після припинення іпотеки відповідач відмовляється в добровільному порядку поділити спільне майно та намагається реалізувати квартиру без згоди позивача.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 26 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відносно сторін є безліч судових справ та виконавчих проваджень, та борги, на яке може бути накладено арешт, про які відомо сторонам по справі, а отже позовна заява містить ознаки фіктивності.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Юхимець А. В., посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та здійснити поділ спірного майна за пропонованим позивачем варіантом.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що у колишнього подружжя після розірвання шлюбу були досить неприязні стосунки, тому поділ майна відбувався виключно у судовому порядку. Деякі дії відповідача закінчувалися вироком у рамках кримінальних проваджень. Саме ці дії, ймовірно, суд розцінив як фіктивність позову.

Вказує, що об`єкти, які залишилися неподіленими у колишнього подружжя, перебували в іпотеці фінансових установ і тому сторони не порушували питання про їх поділ. Наразі іпотека по цим об`єктам припинена, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

Наголошує на тому, що єдиним виконавчим провадженням, де ОСОБА_1 є стороною по справі, це стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь їхньої доньки. Інших проваджень з її участю не існує.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою, четвертою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно з пунктом 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що з 29.12.1995 сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 13 лютого 2014 року.

За час шлюбу ними набуто у спільну сумісну власність квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19.07.2005, та нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі рішення суду від 20.04.2006.

Згідно з Довідками про оціночну вартість об`єкта нерухомості оціночна вартість квартири за адресою: АДРЕСА_3 на дату оцінки 10.03.2025 становить 5 443 189,57 грн, оціночна вартість нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на дату оцінки 10.03.2025 становить 2 023 126,29 грн.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції правильно встановив, що і квартира і нежитлове приміщення, які є предметом спору у цій справі, належать до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, як придбані під час шлюбу сторін, що сторонами по справі не оспорюється.

Проте висновки суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 60 СК України, частина третя статті 368 ЦК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

За наявності у складі спільного майна неподільних речей, які не можна поділити без втрати їх цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України), такі відповідно до частини другої статті 71 СК України присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Під час судового розгляду справи сторони дійшли згоди про врегулювання спору шляхом передачі у власність ОСОБА_1 нежитлового приміщення, а у власність ОСОБА_2 квартири в порядку поділу спільного майна подружжя з припиненням права спільної сумісної власності на це майно, що безпідставно не враховано судом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про поділ спільного майна сторін, суд першої інстанції не вказав перед ким у них існують боргові зобов`язання, не встановив наявність відкритих виконавчих проваджень та судових справ за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо відсутності діючого обтяження майна, обґрунтувавши свої висновки про фіктивність позову припущенням про чисельність судових справ, виконавчих проваджень та боргів, відомих самим сторонам по справі, що не відповідає вимогам законності та обґрунтованости судового рішення.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Вказаних норм процесуального права суд першої інстанції не дотримався, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 р. за № 1126/29256, Міністерство юстиції України забезпечує вільний та безоплатний доступ до інформації Системи у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації (на основі поширених веб-оглядачів та редакторів) без обмежень та цілодобово (абзац перший пункту 1 розділу із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції № 1385/5 від 06.05.2019).

Порядком ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженим рішення Вищої ради правосуддя 19.04.2018 № 1200/0/15-18 (із змінами) також передбачено надання безоплатного цілодобового доступу до інформаційних ресурсів Реєстру на офіційному веб-порталі «Судова влада України».

Таким чином, суд мав пересвідчитися у наявності чи відсутності відкритих виконавчих проваджень та судових справ відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як боржників перед третіми особами, за необхідності залучити таких осіб до участі у справі, та вирішити спір відповідно до встановлених фактичних обставин.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша, друга статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18) вказано, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Разом з тим, наявність невиконаного боргового зобов`язання на момент звернення до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя та зловживання сторонами правом з метою недопущення звернення стягнення на майно боржника підлягає встановленню судом з дотриманням правил оцінки доказів, їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо квартири АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , та нежитлового приміщення (магазину) А-1 загальною площею 43 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстроване на ОСОБА_1 , зареєстровані обтяження у виді заборони відчуження та арешту майна відсутні у зв`язку з вилученням обтяжень на підставі судових рішень, а за даними АСВП виконавче провадження, у якому накладався арешт нерухомого майна боржника ОСОБА_2 , завершене.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23.04.2025 у справі № 554/3086/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ВІН Фінанс» визнано припиненою іпотеку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та виключено реєстраційний номер обтяження 3205660 з Державного реєстру іпотек та реєстраційний номер обтяження 3205679 з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07.08.2024 у справі № 554/633/24 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» виключено запис № 10332969 від 02.06.2006 про іпотеку з державного реєстру іпотек, відповідно якого ОСОБА_2 є іпотекодавцем, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є іпотекодержателем, на підставі виплати ОСОБА_2 іпотеки у строки та у повному обсязі в розмірі 77 900 доларів США.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 16.02.2026, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27.05.2026, у справі № 554/5648/25 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» припинено обтяження № 10332615 у виді заборони на нерухоме майно від 02.06.2006 ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки № 954479-954482 від 02.06.2006.

Вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено факт відсутності заборгованості сторін за основними кредитними зобов`язаннями.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, колегія суддів зауважує, що статус сторін як іпотекодавців спірного нерухомого майна, не впливає на можливість його поділу у запропонований позивачем спосіб, оскільки титульний власник майна не змінюється та навіть у разі переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, згідно положень статті 23 Закону України «Про іпотеку», новий власник набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Позивач ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності на нежитлове приміщення оціночною вартістю станом на 10.03.2025 - 2 023 126,29 грн, відповідачу ОСОБА_2 присудити квартиру оціночною вартістю станом на 10.03.2025 - 5 443 189,57 грн.

Таким чином, вартість майна, яке переходить у власність ОСОБА_2 на 1 710 031,64 грн більше вартості його ідеальної частки у спільному майні подружжя, що сторонами по справі не заперечувалось, та поділ між сторонами спірного нерухомого майна не впливає на обсяг майнового зобов`язання боржника ОСОБА_2 за наявними боргами.

За даними АСВП усі виконавчі провадження відносно ОСОБА_3 станом на час судового розгляду цієї справи були завершені.

Згідно звітів про автоматизований розподіл, доступних з 01 вересня 2015 року, веб-порталу «Судова влада України» незавершених судових справ відносно боржників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 наразі немає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя з урахуванням досягнутої між сторонами домовленості щодо порядку поділу спільного майна та відсутності доказів зловживання сторонами своїм правом з метою ухилення від виконання майнового зобов`язання.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Юхимця Андрія Володимировича задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 26 лютого 2026 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

В порядку поділу спільного майна подружжя виділити у приватну власність ОСОБА_1 нежитлове приміщення загальною площею 43 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Виділити у приватну власність ОСОБА_2 квартиру загальною площею 81,70 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , припинивши право спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Г. Л. Карпушин

О. І. Обідіна