Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №539/6334/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/6334/25 Номер провадження 22-ц/814/1963/26Головуючий у 1-й інстанції Гуменюк Г.М. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

суддів: Бутенко С.Б., Дряниця Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни

на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 січня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 ТОВ «Споживчий центр» звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №31.12.2023-100001630 від 31.12.2023 року у розмірі 25 499,98 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ «Споживчий центр та ОСОБА_1 31.12.2023 року укладено кредитний договір (оферти) №31.12.2023-100001630.

Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі - 10000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 31.12.2023 року, строком на 140 днів.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі.

В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, утворилась заборгованість у розмірі 25 499,98 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10 000 грн., заборгованості по процентам в розмірі 13 999,98 грн., 1 500 грн комісії пов`язаної з наданням кредиту, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр». Вказані обставини і змусили позивача звернутися до суду з вищезазначеною позовною заявою.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 січня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №31.12.2023-100001630 від 31.12.2023 року у розмірі 25499 (двадцять п`ять тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) гривень 98 (дев`яносто вісім) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок сплаченого судового збору.

Рішення суду мотивовано доведеністю позовних вимог за спірним кредитним договором.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представника ОСОБА_1 – адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна.

Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вважає рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області винесене з порушенням норм матеріального права, при цьому суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Вказує, позовні вимоги відповідач не підтримує, оскільки твердження позивача не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, разом із тим, із сумою заборгованості у розмірі 25499,98 грн. відповідач не погоджується, вважає її необґрунтованою, непідтвердженою належними та допустимими доказами та такою, що не підлягає задоволенню.

Законодавцем визначені чіткі особливості, щодо розміру відповідальності споживача, яка визначена у п. 2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», а саме: у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Нараховані відсотки за кредитними договорами є незаконними, та підлягають списанню, так як, позичальнику як військовослужбовцю Збройних Сил України проценти за кредитним договором не повинні нараховуватися, оскільки на нього поширюються пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Розрахунок заборгованості, на які посилається позивач, не є. первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах; які вказані позивачем , в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу. Наявність розрахунку не є належним та достатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки є внутрішнім документом установи та не містить відомостей, що дозволили суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.

Нарахування заборгованості за комісією в розмірі 1 500,00 грн. є незаконною, у відповідності до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цю позицію підтримує і судова практика у кредитних справах в ухвалі Верховного суду у справі № 583/3343/19 та у справі № 766/8096/20 та відповідає правовій позиції у постановах Верховного суду України у справі № 6-1746цс16 від 16.11.2016, у справі № 357/9562/15-ц від 16.05.2018, у справі № 204/224/21 від 06.11.2023

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий центр» вказало, що матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем.

Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі.

Загальні витрати за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись.

Норма, на яку посилається сторона відповідача (частина 3 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування») регулює виключно розмір суми неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит.

Комісія за обслуговування пов`язана з наданням ряду перелічених послуг, а саме: 1) організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях; 2) забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях; 3) забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях; 4) забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, 5) консультаційні послуги; 6) інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства.

За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача.

Звертає увагу на те, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наведений позивачем у позовній заяві розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Товариство просило у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

17.03.2026 від представника ОСОБА_1 – адвоката Зачепіло З.Я. надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, яка за змістом є аналогічною з апеляційною скаргою.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 31.12.2023 року укладено Кредитний договір (оферти) №31.12.2023-100001630, шляхом підписання одноразовим ідентифікатором Е154, який був відправлений на номер телефону вказаний відповідачем у Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), Заявці на отримання кредиту.

Під час ідентифікації позичальника ОСОБА_1 на час укладання договору №31.12.2023-100001630 пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку.

Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 10000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 31.12.2023 року ID операції №2410104898, сума 10000грн., призначення платежу: видача за договором №31.12.2023-100001630.

Відповідно до правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/1689115 про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином видача кредитних коштів відповідачу підтверджена квитанцією про видачу коштів від 31.12.2023 року, що наявна у матеріалах справи.

Згідно умов договору дата надання кредиту 31.12.2023року, сума кредиту становить 10000 грн., строк на який надається кредит 140 днів з дати його надання, дата повернення кредиту 18.05.2024 року.

Пунктом 3.2. встановлено, що Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п. 4.1 Договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника.

Згідно п. 4.3 Договору днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу день зарахування коштів на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця. У випадку перерахування коштів позичальником на поточний рахунок кредитодавця, Позичальник зобов`язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку сплати платежу.

Відповідно до п. 6.1. Договору позичальник зобов`язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів за користування шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів - до дати, вказаній у заявці, якає невід`ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором, - негайно, з моменту пред`явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Відповідно до п.9 Заявки комісія пов`язана з наданням кредиту становить 15% від суми кредиту та дорівнює 1500 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність факту укладення кредитного договору та погодження позичальником істотних умов зобов`язання, які він належним чином не виконав, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

Проте, колегія суддів не може в повній мірі погодитись з таким висновком районного суду з огляду на наступне.

Щодо укладення кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

На підставі частини першої та другої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).

Відповідно до частини сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною першою статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203св20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Частиною четвертою статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.01.2021 р. у цивільній справі № 524/5556/19: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом».

Без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір № 31.12.2023-100001630 від 31.12.2024.

Таким чином, між відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця, заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Отже, порядок укладення електронного кредитного договору побудований таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами, на яких бажає укласти електронний кредитний договір, позичальник не міг перейти до наступного етапу підписання правочину.

Крім того, за змістом заявки ОСОБА_1 від 31.12.2023 року, яка є невід`ємною частиною договору, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем, останній ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти).

Також відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яка є частиною електронного кредитного договору, містить підтвердження позичальника ОСОБА_1 , що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 31.12.2023-100001630 від 31.12.2023, з яким попередньо уважно ознайомилася.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем досягнуто домовленості, щодо розміру кредиту, процентної ставки та інших платежів.

Відповідач та його представник не заперечували проти факту укладення 31.12.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем кредитного договору (оферти).

Щодо нарахування відсотків.

Згідно з положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, право кредитодавця на одержання процентів за користування кредитом може бути обмежене законом.

Відповідно до вимог ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до умов договору, а саме п. 6 заявки кредитного договору №31.12.2023-100001630 (кредитної лінії) та п. 6 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №31.12.2023-100001630 (кредитної лінії) процентна ставка – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Відповідно до ч. 15 ст.14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Зазначена норма є імперативною та спрямована на забезпечення додаткових соціальних гарантій військовослужбовців, які виконують конституційний обов`язок із захисту Вітчизни. Її застосування не залежить від волі кредитора та не може бути поставлене у залежність виключно від факту попереднього повідомлення фінансової установи про проходження боржником військової служби, якщо відповідний статус підтверджено належними доказами під час судового розгляду.

В доводах апеляційної скарги сторона відповідача посилались на те, що відповідач є військовослужбовцем, проходить військову службу під час дії особливого періоду, а тому відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» проценти за користування кредитом йому не повинні нараховуватися.

На підтвердження зазначених обставин до суду апеляційної інстанції подано копії документів, які підтверджують проходження ним військової служби.

Як вбачається з витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій службі) № 139 від 23.07.2022 молодшого сержанта ОСОБА_1 , військовослужбовця військової служби по мобілізації на особливий період, призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 18.07.2022 № 187-РС, який прибув з військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , зараховано з 23 липня 2022 року до списків особового складу частини та поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду головного сержанта 2-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до Довідки Форми №5 від 22 серпня 2022 року за вих. № 3143 вбачається, що молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 . Довідка видана за місцем вимоги та підписана командиром військової частини НОМЕР_1 – ОСОБА_2 .

Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по строковій службі) № 296 від 21.10.2025 молодшого сержанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 15 жовтня 2025 № 379-РС на посаду командувача відділення-командири екіпажу безпілотних літальних комплексів 8 відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів 1 єгерського батальйону, вважати таким, що з 21 жовтня 2025 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до Довідки Форми №5 від 22 листопада 2025 року за вих. № 7/2682 вбачається, що молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_4 з 21.10.2025. Довідка видана за місцем вимоги та підписана командиром військової частини НОМЕР_4 – ОСОБА_3 .

З копії військового квитка, долученого до апеляційної скарги, вбачається, що ОСОБА_1 з 23.07.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а з 21.10.2025 почав проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_4

Разом з тим, з посвідчення ветерана № НОМЕР_5 та витягу з Єдиного державного реєстру ветеранів війни № 20251119-00113963 від 19.11.2025 надано статус учасника бойових дій з 21.02.2024.

Колегія суддів вважає, що зазначені докази підлягають прийняттю судом апеляційної інстанції, оскільки вони мають істотне значення для правильного вирішення справи.

З наданих представником відповідача доказів вбачається, що станом на день укладення кредитного договору № 31.12.2023-100001630 від 31.12.2023 ОСОБА_1 був призваний у Збройні Сили України та є військовослужбовцем по теперішній час.

Таким чином суд, апеляційний суд вбачає наявність правових підстав для застосування положень ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Також колегія суддів зазначає, що неповідомлення позичальником кредитора про проходження військової служби може пояснювати причини складення позивачем первісного розрахунку заборгованості, однак не звільняє суд від обов`язку перевірити правильність такого розрахунку після подання відповідачем доказів, які мають істотне значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за відсотками в сумі 13 999,98 грн., тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості за процентами підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаної вимоги.

Щодо стягнення комісії.

Пунктом 9 Заявки кредитного договору вбачається, що Комісія, пов`язана з наданням Кредиту 15 % від суми кредиту дорівнює 1500 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення комісії.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

За приписами частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1,ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Аналізуючи умови кредитного договору у цій справі, суд апеляційної інстанції приходить висновку про правомірність дій Товариства щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Включення до тексту спірного Кредитного договору, умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що вимога позивача щодо стягнення комісії за кредитним договором не суперечить нормам Закону України «Про споживче кредитування», оскільки умовами кредитного договору №31.12.2023-100001630 від 31.12.2023, а саме - п. 9 передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 1500 грн.

Підстав для визнання умови договору про сплату комісії за надання кредиту нікчемною немає.

Таким чином, заявлена до стягнення сума прострочених платежів за комісією у розмірі 1500,00 грн. відповідає як умовам кредитного договору, так і розрахунку заборгованості, наданого позивачем.

Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача процентів.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, відповідно, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 січня 2026 року необхідно скасувати, а позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково та стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №31.12.2023-100001630 від 31 грудня 2023 року у розмірі 11 500,00 грн, з яких: заборгованість за основним боргом по тілу кредиту 10 000,00 грн; комісія 1 500,00 грн. В іншій частині – відмовити.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 та п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Споживчий центр» сплатило 2 422,40 грн судового збору.

Позовні вимоги задоволено на 45,10%.

Отже, з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1092,50 грн (2422,40 х 45,10%).

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 3 633,00 грн.

Апеляційна скарга задоволена на 54,90%.

Отже, ОСОБА_1 має право на стягнення з ТОВ «Споживчий центр» 2493,56 грн судового збору (4542,00 х 54,90%).

Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1092,50 грн, а з ТОВ «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2493,56 грн, то, враховуючи ч.10 ст. 141 ЦПК України, з ТОВ «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути різницю судових витрат, покладених на обидві сторони, в розмірі 1401,06 грн. (2493,56 - 1092,50), а також звільнити ОСОБА_1 від обов`язку сплачувати ТОВ «Споживчий центр» частину судового збору.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни - задовольнити частково.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 січня 2026 скасувати, ухвалити нове.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 500,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 1 401,06 грн судового збору.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді: Ю.В. Дряниця

С.Б. Бутенко