Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №292/903/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №292/903/25 Головуючий у 1-й інст. Лотуга В. Ф.

Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Бондар О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі

цивільну справу №292/903/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс»

на заочне рішення Пулинського районного суду Житомирської області від 22 вересня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Лотуги В.Ф. у селищі Пулини,

у с т а н о в и в:

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (далі – ТзОВ «ФК «Еліт Фінанс» або позивач) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути заборгованість за кредитним договором №501174865 від 16 серпня 2019 року в сумі 32 850,21 грн, яка складається із: тіла кредиту – 23 693,19 грн, процентів за користування кредитом – 7 957,02 грн та неустойкою – 1 200 грн, а також вирішити питання судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 200 грн.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 16 серпня 2019 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №501174865, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 23 693,19 грн строком на 12 місяців зі сплатою 45% річних. АТ «Альфа-Банк» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, перерахувавши кредитні кошти на рахунок позичальника, але відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Також позивач посилається на те, що 22 лютого 2021 року право вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу №1 перейшло від АТ «Альфа-Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Форт», а 23 лютого 2021 року згідно з договором факторингу №01-23-02/21 — від ТзОВ «ФК Форт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Еліт Фінанс», унаслідок чого останнє набуло статусу нового кредитора у зобов`язанні.

Заочним рішенням Пулинського районного суду Житомирської області від 22 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ТзОВ «ФК «Еліт Фінанс» подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального права, просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність факту укладення кредитного договору. На переконання скаржника, надані позивачем оферта та виписка з рахунку підтверджують укладення між відповідачем та АТ «Альфа-Банк» кредитного договору шляхом акцепту оферти, а також фактичне перерахування відповідачу кредитних коштів. Використання відповідачем отриманих коштів додатково свідчить про виникнення між сторонами кредитних правовідносин. Окрім того, скаржник вважає помилковим висновок районного суду про відсутність належних доказів перерахування кредитних коштів та розміру заборгованості. Зазначає, що банківські виписки з особових рахунків є первинними документами, які відображають здійснені операції та можуть бути належними і допустимими доказами, як видачі кредиту, так і наявності та розміру заборгованості.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду заочного рішення суду першої інстанції.

Частиною четвертою ст.268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій ст.268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11).

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, призначеній до розгляду на 19 березня 2026 року, є дата складення повного судового рішення 02 жовтня 2026 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із недоведеності заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами. Зокрема, суд установив, що надані позивачем оферта, акцепт, паспорт споживчого кредиту та графік платежів не містять підпису відповідача, а також відсутні докази укладення кредитного договору №501174865 від 16 серпня 2019 року в електронній формі, у зв`язку з чим факт укладення такого договору не доведений. Крім того, позивач не надав належних первинних документів, які б підтверджували фактичне перерахування відповідачу кредитних коштів, їх використання, рух коштів по рахунку та розмір заборгованості. Наданий позивачем розрахунок заборгованості суд визнав таким, що не є первинним документом, а виписку по особовому рахунку не прийняв до уваги через недоліки її оформлення та відсутність підтвердження її належності до спірних правовідносин. Також суд звернув увагу на суперечність щодо суми кредиту: у позові зазначено про надання 23 693,19 грн, тоді як у документах АТ «Альфа-Банк» сума кредиту становить 30 000 грн. За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність факту виникнення та розміру заборгованості й відмовив у позові.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких мотивів.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 16 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа-Банк» із офертою на укладення угоди про надання кредиту №501174865, якою запропонував банку укласти угоду про надання споживчого кредиту (а.с.6 зворот). Того ж дня наданий паспорт споживчого кредиту, графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту і реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, а також акцепт пропозиції на укладення угоди про надання кредит (а.с.5+зворот - 6).

Між АТ «Альфа-Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Форт» 22 лютого 2021 року укладений договір факторингу №1, у відповідності до умов якого, фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити фактору право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в додатку №1-1 до договору (а.с.7-11). Сторони погодили, що до фактора переходять всі права, які належать клієнту за договорами, на умовах передбачених ними.

Згідно з актом приймання-передачі реєстру боржників від 22 лютого 2021 року до договору факторингу №1 від 22 лютого 2021 року, укладеного між АТ «Альфа-Банк» та ТзОВ «ФК Форт», клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників (а.с.12).

Відповідно до платіжного доручення №35 від 23 лютого 2021 року, ТзОВ «ФК «Форт» сплатило АТ «Альфа-Банк» за право вимоги згідно договору факторингу №1 від 22 лютого 2021 року (а.с.12 зворот).

Із реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами до договору факторингу №1 від 22 лютого 2021 року, вбачається, що ОСОБА_1 за кредитним договором №501174865 від 16 серпня 2019 року має заборгованість у сумі 32 850,21 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 23 693,19 грн, заборгованості за процентами – 7 957,02 грн, заборгованості за штрафними санкціями – 1 200 грн (а.с.13).

Між ТзОВ «ФК Форт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Еліт Фінанс» 23 лютого 2021 року укладений договір факторингу №01-23-02/21, у відповідності до умов якого, фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити фактору право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в додатку №1-1 до договору. Сторони погодили, що до фактора переходять всі права, які належать клієнту за договорами, на умовах передбачених ними (а.с.14-18).

Згідно з актом приймання-передачі реєстру боржників від 23 лютого 2021 року до договору факторингу №01-23-02/21 від 23 лютого 2021 року, укладеного між ТзОВ «ФК Форт» та ТзОВ «ФК «Еліт Фінанс», клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників (а.с.19).

Відповідно до платіжного доручення №129 від 23 лютого 2021 року, ТзОВ «ФК «Еліт Фінанс» сплатило ТзОВ «ФК «Форт» за право вимоги згідно з договором факторингу №01-23-02/21 від 23 лютого 2021 року (а.с.20).

Із реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами до договору факторингу №01-23-02/21 від 23 лютого 2021 року, вбачається, що ОСОБА_1 за кредитним договором №501174865 від 16 серпня 2019 року має заборгованість у сумі 32 850,21 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 23 693,19 грн, за процентами – 7 957,02 грн, за штрафними санкціями – 1 200 грн (а.с.21).

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №501174865 від 16 серпня 2019 року станом на 22 лютого 2021 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість у сумі 32 850,21 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 23 693,19 грн, за процентами – 7 957,02 грн, за штрафом за прострочку платежів – 1 200 грн (а.с.22).

Відповідно до частин першої та другої ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої ст.638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За положеннями частини другої вказаної вище статті, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст.1048 ЦК України).

Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з частиною першою ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, окрім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, із якими він ознайомлений.

Відповідно до частини другої ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність ТзОВ «ФК «Еліт Фінанс» належними, допустимими та достатніми доказами обставин, на які воно посилалося, як на підставу заявлених вимог.

Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Саме на позивача як кредитора покладається обов`язок доведення факту виникнення кредитного зобов`язання, передачі позичальнику кредитних коштів, погоджених сторонами умов кредитування та розміру непогашеної заборгованості.

Надані позивачем оферта на укладення угоди про надання кредиту №501174865 від 16 серпня 2019 року, паспорт споживчого кредиту та графік платежів, розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту і реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг не містять підпису ОСОБА_1 , як позичальника або споживача, та матеріали справи не містять доказів підписання цих документів відповідачем в електронній формі.

За таких обставин, відсутні належні докази волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору саме на тих умовах, на які посилається позивач.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір укладено відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», самі по собі висновків районного суду не спростовують. Застосування механізму укладення електронного договору не звільняє позивача від обов`язку надати докази, за якими можливо встановити факт здійснення саме відповідачем відповідних дій в інформаційно-комунікаційній системі та його волевиявлення.

Не спростовують правильності рішення суду першої інстанції й покликання скаржника на виписку по особовому рахунку, як на первинний документ, який підтверджує видачу кредиту та розмір заборгованості.

Дійсно, банківська виписка за умови її належного оформлення може бути первинним документом та доказом руху коштів, але належність такого доказу оцінюється з урахуванням змісту конкретної виписки та можливості встановити з неї особу власника рахунку, проведені операції, їх зміст, перерахування кредитних коштів та подальший рух коштів.

Надана позивачем виписка не містить даних про особу, яка її сформувала, та не підписана. Іншої виписки, з якої можливо було б достовірно встановити перерахування відповідачу кредитних коштів, їх подальше використання, рух коштів та фактичний розмір заборгованості, позивач не надав.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне уточнити мотиви суду першої інстанції в частині неприйняття виписки лише через те, що вона сформована АТ «Сенс Банк», тоді як кредитодавцем зазначено АТ «Альфа-Банк». Зміна найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк» сама по собі не свідчить про неналежність банківської виписки, оскільки зміна найменування банку не впливає на правильність кінцевого висновку суду, бо вирішальними є недоліки змісту самої виписки та недостатність сукупності доказів для встановлення обставин видачі кредиту і розміру боргу.

Окрім того, в матеріалах справи наявна істотна неузгодженість щодо суми кредиту. У позовній заяві ТзОВ «ФК «Еліт Фінанс» стверджує, що відповідачу надано 23 693,19 грн, тоді як із доданих АТ «Альфа-Банк» документів убачається, що сума кредиту - 30 000 грн.

Апеляційна скарга належного пояснення цієї суперечності та доказів, які б дозволяли її усунути і достовірно встановити фактично надану суму кредиту, не містить.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості не усуває зазначених недоліків доказування, оскільки він складений самим позивачем і за відсутності належних доказів укладення договору та первинних документів про видачу й рух кредитних коштів самостійно не підтверджує факту виникнення та розміру боргу.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що такий розрахунок не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту та користування ним. При цьому сам факт того, що відповідач не подав відзиву, не заперечив проти позову та не надав власного контррозрахунку не звільняє позивача від передбаченого ст.81 ЦПК України обов`язку доказування своїх вимог.

Отже, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки наданих позивачем доказів та не спростовують основного висновку суду першої інстанції про те, що сукупність наявних у справі доказів не дозволяє достовірно встановити укладення саме ОСОБА_1 кредитного договору №501174865 від 16 серпня 2019 року на умовах, про які стверджує позивач, фактичний розмір наданих кредитних коштів та розмір непогашеної заборгованості.

За усталеною судової практикою усі сумніви слід тлумачити на користь споживача, як більш слабкої ланки у кредитних правовідносинах.

За таких обставин, суд першої інстанції, оцінивши докази відповідно до ст.89 ЦПК України, дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог ТзОВ «ФК «Еліт Фінанс». Підстав для скасування заочного рішення з доводів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до положень ст.375 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для залишення заочного рішення суду першої інстанції без змін.

За приписами частини тринадцятої ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовляється, то підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, відсутні.

Відповідно до пункту частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт перший частини шостої ст.19 ЦПК України). Ця справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст.ст.259,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» залишити без задоволення.

Заочне рішення Пулинського районного суду Житомирської області від 22 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої ст.389 ЦПК України.

Головуюча Судді