Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №154/3726/24 — Волинський апеляційний суд

Справа № 154/3726/24Головуючий у 1 інстанції: Каліщук А. А.

Провадження № 22-ц/802/1187/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Карпук А.К., Киці С.І.,

з участю секретаря судового засідання Прядуна Ю.В.,

позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 ,

прокурора Романішіної Т.Л.,

представника Державної казначейської служби Кучер О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням органів досудового слідства, прокуратури за апеляційними скаргами Головного управління Національної поліції у Волинській області, Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури на рішення Володимирського міського суду Волинської області від 13 липня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом до Волинської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування шкоди у відповідності до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Вимоги позовної заяви обґрунтовує тим, що 21.08.2023 Володимир-Волинський міський суд Волинської області вироком у справі №155/523/18 визнав ОСОБА_1 невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.3 ст. 368 КК України та виправдав на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні даного злочину.

06.12.2023 ухвалою Волинського апеляційного суду апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення, а вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 серпня 2023 без змін.

Починаючи з 05.09.2018, тобто з моменту повідомлення про підозру, розпочалось втручання в приватне та особисте життя ОСОБА_1 , що є порушенням її особистого немайнового права та спричинення у зв`язку з цим моральної шкоди до прийняття кінцевого рішення у справі, що мало місце до 06.12.2023, коли ухвалою Волинського апеляційного суду апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення, а вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 серпня 2023 без змін.

Втручання в приватне життя та порушення конституційних прав ОСОБА_1 тривало в період з 05.09.2018 по 06.12.2023. Інтервал між датами 05.09.2018 року та 06.12.2023 року становить 5 років 3 місяці 2 дні. Тобто повні 63 місяці.

ОСОБА_1 вважає, що розмір завданої їй моральної шкоди є значно більший ніж той мінімум, який передбачено законом.

Незаконне обвинувачення та переслідування з боку правоохоронних органів викликали глибокі моральні страждання, триваюче психологічне напруження та хронічний стрес, внаслідок чого здоров`я ОСОБА_1 суттєво погіршилося.

Внаслідок цього позивач уже на стадії судового розгляду справи зазнала серцевого нападу та була госпіталізована. Це сталося саме у зв`язку з постійним перенесенням значних моральних страждань, пов`язаних з судовими засіданнями та тиском, який зумовлений потенційним тяжким покаранням. ОСОБА_1 перенесла гострий інфаркт міокарда, що підтверджується випискою КП «Луцька міська клінічна лікарня» №0005422 від 04.04.2019 у результаті чого їй було встановлено 2 групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААГ № 048629.

Стійкий розлад функцій організму ОСОБА_1 продовжується і по цей час, що підтверджується медичними довідками.

Внаслідок незаконних рішень та дій органів досудового розслідування та прокуратури, ОСОБА_1 протягом 63 місяців була обмежена у правах і свободах, гарантованих статтями 29, 30, 31, 32, 33, 41 Конституції України, а саме у праві на свободу та особисту недоторканість, таємницю листування та телефонних розмов, невтручання у особисте і сімейне життя, недопущення збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, свободу пересування, вільного вибору місця проживання, у праві вільно залишати територію України, володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Незаконними рішеннями та діями, внаслідок незаконного затримання, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного затримання, застосування запобіжного заходу у вигляді застави, незаконної провокації злочину, незаконного проведення огляду місця події та обшуку, незаконного вилучення та накладення арешту на майно, ОСОБА_1 була спричинена значна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню у встановленому законом порядку. При цьому виправдувальний вирок суду першої інстанції, який залишений без змін апеляційним судом відносно позивача свідчать про безпідставність взагалі кримінального переслідування ОСОБА_1 з моменту внесення відомостей до ЄРДР.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить стягнути із Державного бюджету України на її користь відшкодування моральної шкоди в сумі 3 502 035 гривень та судових витрат.

Рішенням Володимирського міського суду Волинської області від 13 липня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 3 502 035 гривень. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 18 235,44 гривень витрат пов`язаних із проведенням експертизи та 137 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На вказане судове рішенні відповідачі подали апеляційні скарги.

Відповідач Волинська обласна прокуратура просить рішення суду змінити, провести розрахунок моральної шкоди за 63 місяці, та відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу, які були понесені стороною позивача в рамках кримінального провадження.

Головне управління Національної поліції у Волинській області просить скасувати рішення суду та відмовити в позові, оскільки сума немайнової шкоди є завищеною та необґрунтованою.

Державна казначейська служба України, оскаржує рішення суду, в частині стягненні судових витрат, які були стягнути за проведення експертизи в даній цивільній справі та витрат на правничу допомогу.

Заслухавши позивача її представника, прокурора, представника казначейської служби, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга поліції підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга казначейської служби до задоволення.

Судом встановлено, що 04.09.2017 слідчим в ОВС СВ прокуратури області Безушко О.М. було затримано ОСОБА_1 у її службовому кабінеті голови Горохівської РДА.

04.09.2017 було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

05.09.2017 ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №42017030000000255 від 07.06.2017 було повідомлено про підозру за ч.3 ст. 368 КК України.

07.09.2017 ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області задоволено клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу відносно підозрюваної ОСОБА_1 та обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, до 02.11.2017 р. На підставі ч.3 ст. 183 КПК України визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 505 200 гривень

07.09.2017 було внесено на депозитний рахунок Державної судової адміністрації України в Волинській області грошові кошти у сумі 505 200 гривень. Після чого ОСОБА_1 було звільнено з-під варти.

13.09.2017 ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області накладено арешт шляхом заборони розпоряджатися майном, належним на праві приватної власності ОСОБА_1 , а саме: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами загальною площею 104,9 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 .

01.11.2017 ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва продовжено строк дії обов`язків підозрюваної ОСОБА_1 , покладених на неї ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.09.2017. Визначено строк дії ухвали до 27.12.2017 року.

В межах досудового розслідування кримінального провадження №42017030000000255 від 07.06.2017 відносно ОСОБА_1 проводились негласні слідчі (розшукові) дії.

Зокрема: 29.06.2017 ухвалою слідчого судді апеляційного суду Рівненської області надано дозвіл на проведення стосовно ОСОБА_1 таких негласних слідчих (розшукових) дій: - аудіо, - відеоконтроль особи, - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж – абонентського номера НОМЕР_1 , - обстеження публічно недоступного місця – службового приміщення (кабінету) голови Горохівської районної державної адміністрації ОСОБА_1 , розташованого на другому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом таємного проникнення, у тому числі, з використанням технічних засобів, з метою встановлення засобів аудіо-, відеоконтролю особи. - спостереження за особою, з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження. Строк дії ухвали до 29 серпня 2017 включно.

30.08.2017 ухвалою слідчого судді апеляційного суду Рівненської області надано дозвіл на проведення стосовно ОСОБА_1 таких негласних слідчих (розшукових) дій: - аудіо, -відеоконтроль особи, - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж – абонентського номера НОМЕР_1 , - обстеження публічно недоступного місця – службового приміщення (кабінету) голови Горохівської районної державної адміністрації ОСОБА_1 , розташованого на другому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом таємного проникнення, у тому числі, з використанням технічних засобів, з метою встановлення засобів аудіо-, відеоконтролю особи. - спостереження за особою, з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження. Строк дії ухвали до 01 жовтня 2017 включно.

21.08.2023 Володимир-Волинський міський суд Волинської області вироком у справі №155/523/18 визнав ОСОБА_1 невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.3 ст. 368 КК України та виправдав на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні даного злочину.

06.12.2023 ухвалою Волинського апеляційного суду апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення, а вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 серпня 2023 без змін, який набрав законної сили 06.12.2023.

Досудове розслідування кримінального провадження здійснювалось прокуратурою Волинської області та Головним управлінням Національної поліції у Волинській області.

Таким чином, ОСОБА_1 з 05.09.2017 по 06.12.2023 перебувала під слідством та судом, тобто в загальному 75 місяців , а не 63 місяці, як помилково зазначено у позовній заяві та рішенні , що оскаржується.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі – ЄСПЛ). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), на яку посилається заявник у касаційній скарзі).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), на яку посилається заявник у касаційній скарзі).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі – Закон № 266/94-ВР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення (частина перша статті 2 Закону № 266/94-ВР).

У пунктах 4, 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги, моральна шкода.

Відповідно до статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах п`ятій, шостій статті 4 вказаного Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування (постанова Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15).

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Визначаючи гарантований державою розмір мінімальної моральної шкоди суд бере до уваги, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом з 05.09.2017 (повідомлено про підозру) по 06.12.2023 (ухвала Волинського апеляційного суду, котрою виправдувальний вирок залишено без змін).

Загальний строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить 75 місяців.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» мінімальний розмір заробітної плати на час розгляду даної справи становить 8647 гривні.

Отже, розмір гарантованої державою мінімальної моральної шкоди становить 648525 грн (75 місяці х 8647 грн).

Тобто розмір відшкодування моральної шкоди не може бути менший 648525 гривень

З матеріалів справи вбачається, що факт заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок перебування під слідством та судом підтверджується висновком судово-психологічної експертизи №141/25-26 від 19.01.2026.

За змістом вказаного висновку експерта, незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності є психотравмуючою для неї. За своїми психологічними характеристиками вона виходила за межі звичайного життєвого досвіду, супроводжувалась тривалим станом невизначеності, обмеженням звичного життєвого укладу, втручанням у приватний простір, публічним осудом та порушенням професійної і соціальної стабільності. Сукупність зазначених чинників зумовила інтенсивний і тривалий психоемоційний стрес.

Експерт дійшов висновку, що у сукупності результатів аналізу матеріалів справи, індивідуальної бесіди та психодіагностичного дослідження свідчать про наявність у ОСОБА_1 моральних страждань, що перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з тривалою психотравмувальною ситуацією, пов`язаною з кримінальним переслідуванням, подальшим багатоетапним судовим розглядом, публічним осудом та процесуальним обмеженням, а також накладанням на цей період тяжких сімейних обставин (погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 , її сина, смерть чоловіка).

Зміни у психоемоційному стані супроводжуються порушенням звичного життєвого функціонування, зокрема, зниженням відчуття психологічного та фізичного комфорту, порушенням сну, підвищеною настороженістю та обмеженням суб`єктивного відчуття безпеки у повсякденних ситуаціях, що негативно впливає на загальне самопочуття та рівень соціальної активності ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку експерта, ОСОБА_1 завдано моральну шкоду (моральні страждання). Виявленні зміни у її психоемоційному стані проявляються у порушенні емоційної рівноваги, зниженні відчуття внутрішньої безпеки, підвищеної тривожності, емоційної виснаженості, порушення сну, зниженні соціальної активності, обмеженні повноцінного життєвого функціонування. Зазначені переживання мають стійкий характер, не є короткочасною реакцією та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з досліджуваною ситуацією кримінального переслідування і пов`язаних з нею соціально-психологічних обставин.

Орієнтовний психологічний еквівалент грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 моральні страждання становить 405 мінімальні заробітні плати.

Надаючи оцінку висновку експерта в сукупності з іншими доказами, керуючись статтею 110 ЦПК України, відповідно до якої висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу, апеляційний суд вважає, що розрахунки грошової компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду є лише науково-практичною рекомендацією для визначення характеру і ступеня моральних страждань.

Апеляційний суд доходить висновку що розмір моральної шкоди в розмірі 1000000 гривень буде справедливим, з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.

Вказаний розмір є більшим мінімального розміру, що гарантований державою, та достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не призведе до її безпідставного збагачення.

Позивачем не доведено обставин виникнення конкретних захворювань, не доведено причин їх виникнення та їх зв`язок, з незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури під час перебування під слідством.

Окрім того, судом враховується те, що звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 просила стягнути в її користь на відшкодування моральної шкоди саме 1000000 гривень, відповідно сама оцінила грошовий еквівалент, глибину душевних страждань та інших негативних змін в житті, у зв`язку з перебуванням під слідством. А лише в подальшому, з врахуванням висновку експерта, збільшила розмір позовних вимог на суму, що визначена, як орієнтована.

Щодо стягнення витрат на юридичну допомогу, яка була надана позивачу в рамках кримінального провадження.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Згідно з пунктом 10 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, відповідно до пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові підлягають також поверненню суми, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Отже, визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, не є тотожними витратам на правничу допомогу, які передбачені статтею 137 ЦПК України, а тому в цьому випадку потрібно керуватися спеціальною нормою закону, якою передбачено таке відшкодування.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20, від 21 серпня 2024 року у справі № 757/16165/21.

До матеріалів цивільної справи позивачем, на підтвердження понесених витрат на юридичну допомогу, в рамках кримінального провадження, долучено копії договорів про надання правової допомоги у кримінальної провадженні від 04 вересня 2017 року та додаткові договори до договору від 03 квітня 2018 року та від 21 серпня 2023 року, від 15 вересня 2024 року, та актів прийому-передачі від 03 квітня 2018 року, 05 жовтня 2023 року на підставі яких позивачем сплачено адвокатам за надання правничої допомоги під час досудового розслідування 55000 та 82500 гривень за надання правової допомоги під час судового розгляду кримінальної справи.

Апеляційний суд доходить висновку, що надані позивачем докази не можуть слугувати підставою для стягнення таких витрат, оскільки позивачем не надано жодних доказів , які б свідчили про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Вказуючи про те, що витрати на правову допомогу сплачені у розмірі визначеному договором та додатковими договорами до нього, ОСОБА_1 не подала про це доказів, що є підставою для відмови у їх стягненні

Щодо стягнення витрат за проведення експертизи в рамках даної цивільної справи.

Суд першої інстанції стягнув з Державного бюджету України на користь позивача відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням судової психологічної експертизи у цивільній справі.

Стаття 1176 Цивільного кодексу України передбачає, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду .

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі-Закон) відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно з статтею 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що відшкодування шкоди та витрат, яких особа зазнала під час захисту від незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Однак вказані норми не містять положень про те, що за рахунок державного бюджету підлягають стягненню судові витрати, понесені стороною на проведення судової психологічної експертизи у цивільній справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Звертаючись дот суду з позовом ОСОБА_1 вказувала, що моральну шкоду їй завдано діями працівників Волинської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції у Волинській області.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 по справі № 242/4741/16-ц зазначено, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Разом з тим, залучення або незалучення до участі у спорах з державою Казначейства чи його територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є саме Держава Україна, а не Казначейство чи його територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17 (пункт 64).

Враховуючи викладене, витрати, пов`язані із проведенням судової психологічної експертизи, можуть бути стягнуті винятково зі сторін у справі, а не з Державного бюджету України.

Таким чином відповідні судові витрати можуть бути стягнуті саме з суб`єктів, у зв`язку з протиправними діями яких подано позов, а не з Казначейства (органу виконання судових рішень) .

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, то це рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Волинській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити.

Апеляційну скаргу Волинської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Володимирського міського суду Волинської області від 13 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 1000000 гривень.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області та Волинської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 18235,44 гривень витрат пов`язаних з проведенням експертизи у даній справі по 9117, 72 гривень з кожного.

В частині стягнення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги в кримінальній справі ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: