Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №161/5037/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/5037/25Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В.

Провадження № 22-ц/802/1026/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Киці С. І., Матвійчук Л. В.,

з участю секретаря судового засідання Трикош Н. І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом.

Покликалась на те, що з 02 серпня 2019 року із відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2025 року.

За час шлюбу, а також у період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ними було набуто рухоме та нерухоме майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності. Зокрема, у липні 2019 року, до офіційної реєстрації шлюбу, вони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний будинок було оформлено на відповідача.

Крім того позивач вказувала, що в період шлюбу за відповідачем ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722885000:02:001:0302 на якій знаходиться спірний житловий будинок. Також в цей час ними було придбано автомобіль марки «Renault Zoe», VIN: НОМЕР_1 , який у подальшому відповідач відчужив без її згоди.

Враховуючи наведені обставини, позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; право власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 0722885000:02:001:0302 та стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу «Renault Zoe» 155 778 грн 75 коп. і відшкодувати їй понесені судові витрати.

06 травня 2025 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 подав до суду зустрічний позов, у якому зазначав, що в період шлюбу, за спільні кошти, він з ОСОБА_1 придбали автомобіль марки «Honda Civic», 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований за останньою та перебуває у її користуванні.

Оскільки позивач за первісним позовом не включила дане рухоме майно до складу майна, яке підлягає поділу, то просив суд у порядку поділу спільного майна подружжя залишити автомобіль марки «Honda Civic», VIN: НОМЕР_3 у власності ОСОБА_1 та стягнути з неї на свою користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки цього автомобіля в розмірі 267 385 грн і відшкодувати йому понесені судові витрати.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2025 року зустрічний позов ОСОБА_4 прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 травня 2026 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. В порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 223 078 грн 50 коп. грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля марки Honda Civic, ідентифікаційний номер транспортного засобу - НОМЕР_3 , рік випуску: 2018, реєстраційний номер - НОМЕР_2 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, прийнятим судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку а адресою: АДРЕСА_1 ; право власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 0722885000:02:001:0302, стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу марки «Renault Zoe», VIN: НОМЕР_1 , що становить 155778 грн 75 коп. та змінити рішення в частині розподілу судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у цій справі про відмову у задоволенні первісного позову, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дав неправильну провову оцінку зібраним доказам та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з грудня 2018 року по 02 серпня 2019 року і як наслідок прийняв незаконне рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , вважаючи апеляційну скаргу необґрунтованою, просив її відхилити та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову сторонами спору не оскаржується і апеляційним судом в цій частині не переглядається.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до задоволення не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно: а саме житловий будинок; земельна ділянка; не є спільною сумісною власністю подружжя сторін спору, оскільки набуте відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 .

Щодо автомобіля марки «Renault Zoe» місцевий суд дійшов висновку, що позивач за первісним позовом не довела належними і допустимими доказами факт відчуження автомобіля без її згоди.

Такі висновки суду є правильними.

Встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 02 серпня 2019 року по 18 лютого 2025 року, який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області.

За час шлюбу сторонами було придбано транспортні засоби: автомобіль марки «Renault Zoe», VIN: НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано за відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 , та автомобіль марки «Honda Civic», VIN: НОМЕР_3 , право власності на який зареєстровано за позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 .

Автомобіль марки «Renault Zoe» був відчужений його власником ОСОБА_4 в період шлюбу сторін спору та з відома позивача за первісним позовом ОСОБА_1 . Автомобіль марки «Honda Civic» знаходить у фактичному володінні та користуванні відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 .

Також з наявних матеріалах справи доказів вбачається, що право власності на спірний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 23 липня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722885000:02:001:0302 було зареєстровано за ОСОБА_4 13 червня 2023 року, вже під час перебування сторін спору у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того встановлено, що відповідно з наявної в матеріалах справи технічної документації із землеустрою, вказана земельна ділянка утворилася внаслідок поділу земельної ділянки площею 0,1165 га з кадастровим номером 0722885000:02:001:1312, яка належала ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності ще до реєстрації шлюбу з позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 і не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно частини перша статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно висновків викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, вказано, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16 зазначено, що «при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків».

Також висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 вказують про те, що для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно з наявними в матеріалах справи доказами, будівництво житлового будинку розпочато відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 до знайомства з позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 . А надані у суді першої інстанції показання свідків підтверджують факт спілкування сторін, їх спільного проведення часу та перебування за однією адресою, однак не містять достатніх доказів, які б безспірно підтверджували наявність між сторонами усталених сімейних відносин у розумінні статті 3 СК України. Крім того платіжні документи, надані позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 як доказ спільної оплати послуг, не містять достатніх відомостей щодо призначення платежів, джерела походження коштів та їх безпосереднього зв`язку зі спірним майном.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції встановивши, що спірне нерухоме майно набуте відповідачем до офіційної реєстрації шлюбу, а факт спільного проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу позивачем не доведено, як і не доведено належними та допустимими доказами факт відчуження автомобіля «Renault Zoe» відповідачем без відома позивача за первісним позовом, дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачає.

Наведені представником позивача в апеляційній скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваного ним рішення, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм матеріального права і обставин справи, яким суд першої інстанції дав вірну правову оцінку.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 – Красуна Володимира Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді