Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №755/6400/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/6400/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Лазоришин А.В.,

представника позивача - ОСОБА_11.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, -

у с т а н о в и в :

15.02.2026 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, у якому просить визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Києві, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , 14.06.2025 року прийняв в спадщину за законом 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , що належала померлій його матері ОСОБА_4 . Враховуючи той факт, що інші 1/2 частини квартири належали померлим бабусям позивача - ОСОБА_3 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ), а після їх смерті спадщину не було оформлено та документи на квартиру не отримані, позивач вирішив скористуватись своїм правом на визнання через суд права власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування. 09 жовтня 1969 року дідусь позивача - ОСОБА_5 отримав Ордер на житлове приміщення №В7510, а саме трикімнатну квартиру, яка знаходилась за адресою: АДРЕСА_1 для проживання в ній родини, яка складалась з ОСОБА_5 , ОСОБА_3 дружини, ОСОБА_4 - доньки, ОСОБА_6 - зятя. У 1971 році ОСОБА_5 помер. 28 листопада 1991року ОСОБА_3 отримала обмінний Ордер на жиле приміщення №В939, а саме трикімнатну квартиру, яка знаходилась за адресою: АДРЕСА_1 для проживання в ній родини, яка складалась з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - сестри, ОСОБА_6 - зятя, ОСОБА_1 - внука. З 1993 року і станом на початок приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 у квартирі були зареєстровані і отримали свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 25.03.1994 р.: ОСОБА_3 (бабуся позивача та мати померлої матері позивача) - яка володіла 1/4 частиною вищезазначеної квартири; ОСОБА_2 (друга бабуся позивача та рідна сестра бабусі позивача ОСОБА_3 ) - яка володіла 1/4 частиною вищезазначеної квартири; ОСОБА_6 (батько позивача) - який володів 1/4 частиною вищезазначеної квартири; ОСОБА_1 (позивач) - який володів 1/4 частиною вищезазначеної квартири. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про смерть № НОМЕР_2 від 18.12.95р). ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть НОМЕР_3 від 04.07.2002р). 14 листопада 2012 року позивач подарував належну йому 1/4 частину квартири своєму батьку - ОСОБА_6 (договір дарування №2549), у володінні якого стало 1/2 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 . З 2013 року 1/2 частиною квартири володіла мати позивача - ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину після померлого чоловіка ОСОБА_6 . З 14 червня 2025року 1/2 частиною квартири володіє позивач - ОСОБА_1 , який прийняв спадщину після смерті своєї матері - ОСОБА_4 , а інша 1/2 частина квартири, якими володіли бабусі позивача досі не оформлена документально, хоча позивач вважається таким, що прийняв спадщину фактично, тому що він проживав (та був зареєстрований) разом зі спадкодавцями ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) на час відкриття спадщини та не відмовився від неї (згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України). Факт проживання однією родиною підтверджується: довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописку №1333 від 26.11.1993 виданої ЖЕКом 1402 на запит ОСОБА_2 ; довідкою №189 від 19.02.2003р виданої ЖЕКом 419; довідкою №190 від 19.02.2003р виданої ЖЕКом 419; свідоцтвом про право власності на житло від 25.03.1994р. З моменту народження позивач та станом на дату подачі позовної заяви зареєстрований та проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Під час отримання свідоцтва про права на спадщину за законом, позивач звернувся з запитом до нотаріуса, про отримання також ж свідоцтва і на другу половину спадкової квартири, але отримав відмову, у зв`язку з тим, що нотаріус не змогла встановити родинний зв`язок між померлими сестрами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Згідно з практикою Верховного Суду (постанова ВП ВС від 21.04.2020 у справі № 758/10619/17, постанова КЦС ВС від 10.11.2021 у справі № 643/10850/18), особа, яка прийняла спадщину, має право на звернення до суду у разі неможливості отримання свідоцтва через відсутність реєстрації права чи інші причини. Позивач фактично прийняв спадщину після смерті своїх бабусь, оскільки з моменту смерті спадкодавців постійно проживав у спірній квартирі, був зареєстрований за цією адресою, здійснював оплату житлово-комунальних послуг, підтримував майно в належному стані, тим самим виконав умови ст. 1268 ЦК України. Оскільки спадкоємці за попередніми чергами (рідні сестри) не прийняли спадщину, а позивач є нащадком однієї з них, то він має право на спадкування за правом представлення (ч. 1 ст. 1266 ЦК України), а також як фактичний набувач спадкового майна (ст. 1296 ЦК України). Про це саме кажуть суди вищих інстанцій у своїх постановах, а саме: Постанова КЦС ВС від 12.10.2022 у справі №161/2982/20: «Особу, яка фактично прийняла спадщину після смерті спадкодавця, можливо визнати власником спадкового майна, навіть якщо між спадкоємцями існував проміжок, і деякі з них не оформили свої права». Постанова ВС від 03.03.2020 у справі № 592/1808/17: «Наявність кількох спадкодавців не позбавляє права звернення до суду з вимогою про визнання права власності на все спадкове майно кінцевим спадкоємцем, який фактично ним користується». З огляду на те, що інших спадкоємців, які б прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не має, а спірна квартира знаходиться у Дніпровському районі міста Києві, належним відповідачем по даній справі є Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація.

Ухвалою суду від 11.05.2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 25.05.2026 року відкрите провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 02.07.2026 року закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Сторона відповідача у визначений судом строк не скористалась правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За змістом ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання ; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

В судовому засіданні представник позивача не заперечувала проти розгляду справи у заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення.

За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд постановив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснила суду, що квартира у рівних частках належала позивачу, його батьку та двом бабусям позивача. В подальшому позивач подарував належну йому частину своєму батькові. Після смерті батька позивача спадщину прийняла матір позивача, а після смерті матері спадщину у вигляді частини квартири прийняв позивач. Відповідно на теперішній час позивачу належить частина квартири. Іншою частиною квартири володіли бабусі позивача по частині кожна. Мати позивача після смерті своєї матері спадщину не приймала. Бабусі були сестрами, але факт родинних відносин нотаріус встановити не змогла, саме тому сторона позивача звернулась до суду і просить визнати за позивачем право власності на частину квартири в порядку спадкування за законом після смерті бабусь позивача. Також представник вказує, ще була відповідь з Костелу , що у бабусь одні й ті самі батько та мати. Позивач є єдиним спадкоємцем, постійно проживає в квартирі, оплачує житлово-комунальні послуги. Бабусі померли у 1995 та 2001 роках відповідно і ніхто з їх майном нічого не робив. Також представник зазначає, що родинний зв`язок можна прослідкувати за наданими стороною позивача довідками.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх взаємозв`язку і сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

За змістом ордеру на житлове приміщення від 09.10.1969 року, цей Ордер виданий ОСОБА_5 на сім`ю, що складається з 4-х осіб на право зайняття квартири АДРЕСА_2 . Склад сім`ї: ОСОБА_5 ; ОСОБА_3 (дружина); ОСОБА_4 (донька); ОСОБА_6 (зять).

Згідно Ордеру на житлове приміщення від 28.11.1991 року, цей Ордер був виданий ОСОБА_3 з сім`єю із 4 осіб на право зайняття в порядку обміну квартири АДРЕСА_2 . Список осіб, які в`їжджають по обміну: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (сестра), ОСОБА_1 (онук), ОСОБА_6 (батько онука).

За змістом довідки ЖРЕО 419 від 19.02.2003 року №С189, ОСОБА_3 проживала та була постійно прописана за адресою: АДРЕСА_1 з 18.11.1969 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 . Померла виписана паспортним відділенням 11.10.2001 року.

За змістом довідки ЖРЕО 419 від 19.02.2003 року №С190, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживала та була постійно прописана за адресою: АДРЕСА_1 з 19.12.1991 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 . Померла виписана паспортним відділенням 18.01.1996 року.

Згідно довідки з місця проживання про склад сім`ї та прописку №1333 від 26.11.1993 року виданої Державним комунальним підприємством по утриманню житла Харківського району міста Києва (ЖЕК 1402), довідка видана ОСОБА_2 про те, що вона проживає та постійно прописана в АДРЕСА_1 . Особовий рахунок відкритий на ім`я ОСОБА_3 . В цьому житловому приміщенні проживає 4 члени сім`ї: ОСОБА_2 , 1912 р.н., прописана з 1991 р.; ОСОБА_3 (сестра), 1918 р.н., прописана з 1969 року; ОСОБА_6 (зять сестри), 1943 р.н., прописаний з 1969 року; ОСОБА_1 (онук сестри), 1976 р.н., прописаний з 1979 року.

За змістом свідоцтва про право власності на житло від 25.03.1994 року, квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 в рівних долях.

За змістом договору дарування частини квартири від 14.11.2020 року, ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_6 прийняв в дар належну дарувальникові на праві власності частину квартири АДРЕСА_2 .

Із наявних у паспорті позивача відміток убачається, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 01.04.1993 року. Такі дані також підтверджуються Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Згідно копії свідоцтва про народження позивача, останній народився ІНФОРМАЦІЯ_7 і його батьками є: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_8 померла мати позивача - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

14.06.2025 року позивачу було видано свідоцтво право на спадщину за законом після смерті його матері щодо частини квартири АДРЕСА_2 .

Водночас, постановою Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Давиденко Л.О. від 14.06.2025 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на всю квартиру АДРЕСА_2 .

У своїй постанові приватний нотаріус зазначила, що позивач звернувся до неї із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом по спадковій справі №11/2022 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_8 його матері ОСОБА_4 , але вказана нотаріальна дія у такій формі не може бути вчинена. Нотаріус зазначила, що 14.06.2025 року нею було видано позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом стосовно частини квартири після смерті його матері ОСОБА_4 . Із поданих документів випливає, що право власності на іншу частину квартири належить ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (по частці кожній) та не входить до складу спадщини після померлої ОСОБА_4 . За інформацією спадкоємця зазначені особи є сестрами ОСОБА_4 (двоюрідними). В порядку безпосереднього доступу нотаріуса до Державного реєстру Записів актів цивільного стану встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_9 померла мати ОСОБА_10 - ОСОБА_3 . Спадщина після ОСОБА_3 не оформлена. В порядку безпосереднього доступу нотаріуса до Державного реєстру Записів актів цивільного стану встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_6 померла рідна тітка ОСОБА_10 - ОСОБА_2 . Спадщина після смерті ОСОБА_2 не оформлена. Станом на 14.06.2025 року ОСОБА_1 є єдиною особою, що подала заяву про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 його матері ОСОБА_4 . Але в матеріалах справи документи, що підтверджують факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_3 та племінницею ОСОБА_2 , відсутні. Внаслідок чого, факт, що ОСОБА_4 прийняла спадщину після їх смертей, чим підтвердила право ОСОБА_1 спадкувати іншу частку, не доведено.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За положеннями ст.ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.ст. 76-81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зі змісту позовних вимог убачається, що позивач має намір успадкувати майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

При цьому, відповідно до постанови Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Давиденко Л.О. від 14.06.2025 року, спадщина після смерті ОСОБА_2 та після смерті ОСОБА_3 не оформлювалась.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

На звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи замінювати неналежного відповідача та зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, або не до всіх осіб, які мають відповідати за позовом, та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним або залучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05.05.2019 у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

Частиною 1 ст. 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

За час судового розгляду справи сторона позивача не зверталась до суду із клопотанням про заміну неналежного відповідача.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним достатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

У постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Разом з тим, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Верховний Суд у постанові від 28.10.2020 у справі №761/23904/19 дійшов висновку, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Незалучення до участі у справі належного відповідача є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

З урахуванням наведеного, враховуючи межі судового розгляду, засади цивільного судочинства, зважаючи на заявлені позовні вимоги та встановлені обставини у сукупності, враховуючи наведене судом вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки вимоги позивача заявлені до неналежного відповідача і не заявлені до належного відповідача, який має відповідати за цим позовом.

Аналізуючи обставини справи та визначений позивачем склад сторони відповідача, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, оскільки до участі у справі залучено неналежного відповідача, який не має відповідати за таким позовом - Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію.

За змістом ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцеві державні адміністрації та їх місце в системі органів виконавчої влади Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Положеннями ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» , місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» , у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу, що у спорах, які виникають з приводу спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є територіальна громада представлена належним органом місцевого самоврядування.

У постанові Верховного Суду від 28 січня 2026 року в справі №686/2466/25 суд касаційної інстанції зазначив, що ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України). У разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади. Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі.

У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі №734/808/14-ц зазначено: Позов спадкоємця про визнання права власності на спадкове майно порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у цих спорах є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року, оприлюдненій 04 липня 2022 року, в справі № 175/772/16-ц, провадження № 61-3581св21 зроблено висновок, що належним відповідачем у спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені заповітом або законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

У постанові Верховного Суду від 13 грудня 2023 року в справі №753/8710/21 вказано: Позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18), від 15 січня 2020 року у справі № 200/9984/16-ц (провадження № 61-11977св19), від 20 грудня 2021 року у справі № 502/1603/18 (провадження № 61-10329св21), від 24 травня 2023 року у справі № 291/559/21 (провадження № 61-4425св23) та інших.

Суд зазначає, що висновки суду по суті вирішення даного спору про обґрунтованість або необґрунтованість вимог позову мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників, водночас у цій справі належний суб`єктний склад сторони відповідача відсутній.

Разом з цим, суд звертає увагу позивача, що останній не позбавлений можливості звернутись до суду з позовом спрямувавши свої позовні вимоги до належного відповідача - Київської міської ради, урахувавши необхідність належного доведення фактів та обставин справи, а також норм чинного ЦК України та норм Цивільного кодексу Української РСР, з огляду на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , померли до набрання чинності Цивільним Кодексом України від 16 січня 2003 року, який набув чинності з 1 січня 2004 року.

Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29; рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00).

На підставі викладеного, керуючись 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 247, 259, 263-265, 280, 281, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, Законами України «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ», суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду складений 05.10.2026 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Відповідач - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація (м. Київ, б-р Івана Котляревського, 1/1, код ЄДРПОУ 37203257).

Суддя -