Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №486/1988/23 — Південноукраїнський міський суд Миколаївської області

Справа № 486/1988/23

Провадження № 2/486/98/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Південноукраїнськ

Південноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді Далматової Г.А.,

при секретарі Манзенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВВС-ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

учасники справи: позивач ТОВ «ВВС-ФАКТОРИНГ», представник позивача Юхименко Ю.Ю., відповідач ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВВС-ФАКТОРИНГ», яке діяло через представника Юхименка Ю.Ю., через підсистему «Електронний суд» звернулось з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свою позицію позивач обґрунтовує тим, що 07 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРАГОН» (далі - ТОВ «ФК «АРАГОН») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3513577. Відповідно до умов Кредитного договору Первісний кредитор надав Відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 2400 грн строком на 24 дні, шляхом перерахування грошових коштів на банківську карту № НОМЕР_1 , що належить Відповідачу.

05 серпня 2021 року між Первісним кредитором (ТОВ «ФК «АРАГОН») та ТОВ «ВВС-ФАКТОРИНГ» укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 05.08.2021, відповідно до умов якого до Позивача перейшло право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Відповідно до Реєстру боржників права вимоги до яких відступаються, сума та підстава заборгованості від 05 серпня 2021 року до Позивача перейшло право вимоги за зобов`язаннями Відповідача за кредитним договором в сумі 8692,80 грн, з яких 2400 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 979,20 грн - сума простроченої заборгованості, 5313,60 грн - сума простроченої заборгованості по підвищеним відсоткам.

Станом на день звернення із даним позовом до суду заборгованість за Кредитним договором не погашена. Загальна сума заборгованості станом на 10 жовтня 2023 року за Кредитним договором становить - 41169,60 грн, яка складається з: 8692,80 грн - розмір заборгованості на дату відступлення права вимоги; 32 476,80 грн - сума нарахованих відсотків станом на 10 жовтня 2023 року; відповідальність за порушення грошового зобов`язання становить: 470,66 грн - збитки завдані інфляцією за період із 05 серпня 2021 року по 24 лютого 2022 року; 145,04 грн - три проценти річних від простроченої суми за період із 05 серпня 2021 року по 24 лютого 2022 року.

Ухвалою суду від 23 грудня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової спарви між суддями від 10 червня 2024 року справу розподілено головуючому судді Савіну О.І.

Ухвалою суду від 24 вересня 2024 року справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

19 червня 2026 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено головуючому судді Далматовій Г.А.

Ухвалою суду від 23 червня 2026 року прийнято цивільну спрвау до свого провадження та залишено без руху. 06 липня 2026 року недоліки позивачем усунуто.

Ухвалою суду від 07 липня 2026 року призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

В судове засідання відповідач не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Розгляд справи проведено без участі сторін з урахуванням положень ч.1 ст.223 ЦПК України.

Вирішуючи справу на основі наявних письмових доказів, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 07 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «АРАГОН» та ОСОБА_1 укладено Договір № 3513577 надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі - Договір). Договір підписаний ОСОБА_1 Електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA523911.

За умовами договору Кредитодавець зобов`язується надати Позичальнику кредит у сумі 2400 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та всі інші платежі на умовах, визначених цим Договором. Мета отримання кредиту не зазначена (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору, Кредит надається строком на 24 дні до 03 березня 2021 року (включно) від дати отримання Позичальником кредиту, але не більше 30 днів.

Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строк визначений п. 3.1. цього Договору. (п. 3.2. Договору).

В розділі Договору зазначено, що нарахування процентної ставки за користування кредитом залежить від фактичного виконання Позичальником умов цього Договору, а саме: в силу положень п. 4.1. Договору Знижена процентна ставка в розмірі 1,7% процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом (плата за користування кредитом (проценти) є фіксованою і становить 620,5% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом) застосовується на період строку надання кредиту, зазначеного в п. 3.1. даного Договору, якщо Позичальник здійснить повне погашення кредиту в цей строк надання Кредиту або протягом трьох робочих днів, що слідує за датою, визначеною в п. 3.1. даного Договору. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня отримання кредиту та включаючи дату його повернення, крім випадку передбаченого п. 4.6. цього Договору. У випадку дострокового погашення кредиту, нарахування процентів здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом, враховуючи день погашення. Знижена процентна ставка скасовується з дати її застосування, у разі якщо до відносин між сторонами застосовується Стандартна процентна ставка.

Відповідно до п. 4.2. Договору, Стандартна процентна ставка в розмірі 2,3% (два цілих тридцять сотих) процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом (плата за користування кредитом (проценти) є фіксованою і становить 839,50% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом) застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 3.1. цього Договору, якщо Позичальник не виконав умови, передбачені в п. 4.1. даного Договору. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня отримання кредиту та включаючи дату його повернення. У випадку застосування стандартної процентної ставки, Кредитодавець надає Позичальнику інформацію щодо визначення сукупної вартості кредиту та графіку погашення заборгованості у вигляді оновленого Графіку платежів.

Згідно вимог п. 4.3. Договору, Якщо кредит надавався на акційних умовах по ставці 1,7% в день, то у разі пролонгації цього Договору, Позичальник сплачує 1,70% (один цілий сімдесят сотих) процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом (620,50% річних), починаючи з другого дня пролонгації, та 1,70% (один цілий сімдесят сотих) процентів за перший день продовженого строку кредиту.

В силу порложень п. 4.6. Договору, у випадку повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом протягом трьох календарних днів, після закінчення визначеного пунктом 3.1. цього Договору строку, проценти за користування кредитом не нараховуються протягом вказаних трьох календарних днів, в іншому випадку - проценти за користування кредитом нараховуються відповідно до умов п. 4.2. цього Договору з першого дня прострочення. В будь-якому випадку проценти нараховуються до повного виконання Позичальником своїх зобов`язань по сплаті заборгованості за цим Договором, проте не більше ніж 100 (сто) календарних днів з першого дня прострочення, після чого нарахування процентів може бути припинено Кредитодавцем в односторонньому порядку.

Додатком № 1 до договору є графік платежів, в якому зазначена процентна ставка 1,7%.

До позовної заяви позивачем долучено анкету ОСОБА_1 , яка серед іншого містить її номер телефону НОМЕР_2 , НОМЕР_3 та адресу її проживання АДРЕСА_1 .

Як вбачається з довідки щодо ідентифікації Позичальника в системі ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРАГОН» від 07 лютого 2021 року, ОСОБА_1 07 лютого 2021 року о 12:31:53 год. на номер телефону НОМЕР_2 відправлено Одноразовий ідентифікатор UA523911, який введено позичальником/відправлено Товариству того ж дня о 12:42 год. Також того ж дня, о 12:42:45 год. позичальнику були перераховані грошові кошти за кредитним Договором №: 3513577 від 07 лютого 2021 року.

Перерахування коштів за Договором № 3513577 від 07 лютого 2021 року підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН».

05 серпня 2021 року між ТОВ «ФК «АРАГОН» та ТОВ «ВВС-ФАКТОРИНГ» укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 05/08.2021 та до останнього перейшло право вимоги до боржників, вказані у Додатку № 1 до договору, у тому числі до ОСОБА_1 за Договором № 3513577 від 07 лютого 2021 року у сумі 8692,80 грн, з яких 2400 грн - прострочена заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) 979,20 - прострочена заборгованість по відсоткам, 5313,60 - прострочена заборгованість за підвищеними відсотками.

Згідно розрахунків заборгованості, за Договором № 3513577 від 07 лютого 2021 року, укладеним з ОСОБА_1 , за період з 06 серпня 2021 року по 10 жовтня 2021 року (тобто за 796 днів) відповідачу нарахована заборгованість у сумі 32476,80 грн. Проценти нараховані по 40,80 грн (щоденно) за процентною ставкою 1,7%.

Також позивачем долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості інфляційних збитків нарахованих за період з 05 серпня 2021 року по 24 лютого 2022 року у сумі 470,66 грн та 3% річних за вказаний період - 145,04 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Припис абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України встановлює, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

В силу положень Закону України «Про електронну комерцію» в момент укладення правочину відповідач прийняв на себе зобов`язання, погодившись на істотні умови фінансової установи.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 та від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 щодо можливості укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем.

Відтак після підписання договору електронним підписом у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у товариства виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов`язання оплачувати послуги фінансової установи.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно вимог ст. ст. 526, 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Крім того, згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Фінансова установа ТОВ «ФК «АРАГОН» свої зобов`язання за вказаним договором стосовно надання кредиту виконало, а ОСОБА_1 в порушення умов договору зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість.

Стосовно стягнення заборгованості за кредитним договором на користь ТОВ «ВВС-ФАКТОРИНГ», суд приходить до наступного.

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

Вказана правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у № справі № 2-1055/11.

У зв`язку з тим, що до ТОВ «ВВС-ФАКТОРИНГ» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення кредитної заборгованості на користь ТОВ «ВВС-ФАКТОРИНГ».

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Як вже зазначалось вище, з наданих позивачем розрахунків за Договором № 3513577 від 07 лютого 2021 року, укладеним з ОСОБА_1 , за період з 06 серпня 2021 року по 10 жовтня 2021 року (тобто за 796 днів) відповідачу нарахована заборгованість у сумі 32476,80 грн. Проценти нараховані по 40,80 грн (щоденно) за процентною ставкою 1,7%, інфляційні збитки - 470,66 грн та 3% річних - 145,04 грн.

Доказів виконання зобов`язань за кредитним договором відповідачем суду не надано, отже суд погоджується з нарахуванням заборгованості за тілом кредиту. Стосовно інших нарахувань суд дійшов наступного.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 75-119, 122, 123 постанови від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) звертає увагу на таке.

«За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підстав відступити від указаних вище правових висновків немає.

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.».

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 2018 у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.

Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.

Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Тобто твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.»

З урахуванням вищенаведеного, тієї обставини, що умовами Договору сторони не визначили можливість пролонгації строку кредитування, доказів такої пролонгації позивачем не надано, а також не передбачено сплату збільшених порівняно із правилами статті 625 ЦК України процентів як міри відповідальності боржника-позичальника за прострочення виконання грошового зобов`язання, з відповідача підлягає стягненню проценти за обумовлений сторонами строк кредитування 30 днів (до 03 березня 2021 року) за виключенням дня отримання кредиту.

Враховуючи, що кредит відповідач отримала 07 лютого 2021 року, строк кредитування становив 30 днів по 03 березня 2021 року, заборгованість за процентами становить 1224 грн (30 днів х (2400 грн х 1,7%). За такого загальний розмір непогашеної позивачки заборгованості становить 3624 грн.

Також позивач має право на отримання передбачених статтею 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних від суми невиконаного грошового зобов`язання.

Так, згідно позовної заяви позивач просить про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 05 серпня 2021 року по 24 лютого 2022 року.

Оскільки розмір основної заборгованості за Договором змінено, то й нарахування сум, передбачених статтею 625 ЦК України, підлягає перерахуванню.

Так, з урахуванням суми боргу 4530 грн та визначеного позивачем у своєму розрахунку періоду для застосування статті 625 ЦК України (05 серпня 2021 року - 24 лютого 2022 року), сума боргу з урахуванням інфляційний втрат, яка має бути стягнена з ОСОБА_1 , становить 3819,49 грн (0,998х1,012х1,009х1,008х1,006х1,013х1,007) х 4530 грн.), а сума інфляційних втрат становить 195,49 грн (3624 грн - 3819,49 грн), тоді як 3% річних (за 203 дні) становить 34,26 грн (3% : 365 днів х 203 днів прострочення х 3624 грн.).

З урахуванням вищенаведеного, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за Договором № 3513577 від 07 лютого 2021 року у сумі 6253,75, яка складається з 2400 грн - тіло кредиту, сума нарахованих відсотків - 3624 грн, 195,49 грн - інфляційні збитки та 3% річних - 34,26 грн.

Згідно вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 185,52 грн (8,67 %).

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4900 грн.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з копії договору про надання правничої допомоги, копії додаткової угоди № 2 до нього, копії протоколу погодження видів правничої допомоги, копії акту приймання передачі наданих послуг, копії рахунку та копії платіжної інструкції, позивачем сплачено за правничу допомогу адвоката кошти в сумі 4900 грн.

В силу ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи із викладеного, оскільки суд частково задовольнив позовні вимоги позивача останній має право на відшкодування з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 424,83 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВВС-ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВВС-ФАКТОРИНГ» заборгованість за Договором № 3513577 про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту від 07 лютого 2021 року, у сумі 6253 (шість тисяч двісті п`ятдесят три) гривні 75 копійок, з яких з 2400 (дві тисячі чотириста) гривень - тіло кредиту, 3624 (три тисячі шістсот двадцять чотири) гривні - сума нарахованих відсотків, 195 (сто дев`яносто п`ять) гривень 49 копійок - інфляційні збитки та 3% річних - 34 (тридцять чотири) гривні 26 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВВС-ФАКТОРИНГ» судовий збір в розмірі 185 (сто вісімдесят п`ять) гривень 51 копійка.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВВС-ФАКТОРИНГ» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 424 (чотириста двадцять чотири) гривні 83 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повне найменування позивача: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВВС-ФАКТОРИНГ», місцезнаходження: провулок Бутишів, буд. 12, м. Київ, 01010, ЄДРПОУ 37686875.

Повне ім`я відповідача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Г. А. Далматова