Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №473/1822/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/1822/25

РІШЕННЯ

іменем України

"05" жовтня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., представниці позивача Старчеус О.П., відповідачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , представниці третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , прокурора Вознесенської окружної прокуратури Андріїшиної Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Березанської селищної ради, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, в якому вказував, що з 04 травня 2018 року до 22 березня 2024 року він перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 , який з квітня 2021 року проживає разом з батьком.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 04 березня 2024 року з відповідачки на користь позивача стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5 у розмірі частини її заробітку (доходу) щомісячно.

У той же час відповідачка ОСОБА_1 тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дитини, зокрема: з 2021 року не підтримує зв?язку з сином; не піклується про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, не приймає жодної участі у його вихованні; не цікавиться життям, здоров`ям, навчанням потребами ОСОБА_5 ; не утримує сина матеріально (не сплачує аліменти).

У зв`язку з цим ОСОБА_5 протягом тривалого часу знаходиться на повному утриманні батька.

Жодних заходів з метою налагодження відносин з сином та виконання своїх батьківських обов?язків щодо дитини відповідачка не вчиняла, свою поведінку щодо ОСОБА_5 у кращий бік не змінила.

Враховуючи вказані обставини, з метою найкращого врахування та забезпечення інтересів дитини, позивач просив позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо сина.

10 липня 2025 року від представника відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову, вказуючи на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав та необґрунтованість, невідповідність інтересам дитини висновку опікунського органу про доцільність позбавлення матері батьківських прав. При цьому вказував, що відповідачка жодним чином не ухилялася від виконання батьківських обов?язків щодо сина, оскільки саме позивач, самовільно змінивши місце проживання ОСОБА_5 та забравши сина до себе, створював перешкоди у спілкування матері с сином, погрожував відповідачці фізичною розправою у разі невиконання його вимоги не підтримувати жодних зв?язків з ОСОБА_5. Усі спроби переконати позивача надати відповідачці можливість підтримувати зв?язок з дитиною не мали успіху. Водночас ОСОБА_1 бажає налагодити відносини з сином, на час розгляду справи сплачує аліменти на його утримання, тобто цікавиться долею дитини та не бажає втрачати з ним зв?язку.

В судовому засіданні, яке проводилося без особистої участі позивача ОСОБА_4 , його представниця ОСОБА_6 позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали.

Представниця третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала, вказуючи на наявність передбачених законом підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина, що буде відповідати інтересам останнього. При цьому вказувала, що відповідачка дійсно тривалий час ухилялася від виконання батьківських обов?язків щодо ОСОБА_5 , жодним чином не цікавилася його долею, а до органу опіки з приводу налагодження відносин з сином звернулася лише після звернення позивача до суду з позовом про позбавлення батьківських прав. Вважала, що таке ставлення до дитини з боку матері є неприпустимим, а тому вважала доцільним позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо ОСОБА_5 .

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі позивача, оскільки матеріали справи містять усю необхідну інформацію та докази для вирішення спору.

Заслухавши пояснення представниці позивача ОСОБА_6 , відповідачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , представниці третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , думку прокурора Вознесенської окружної прокуратури Андріїшиної Т.С., яка вбачала підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав, показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що з 04 травня 2018 року до 22 березня 2024 року сторони перебували між собою у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 , який з квітня 2021 року проживає разом з батьком.

Згідно висновку Органу опіки та піклування Березанської селищної ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Березанської селищної ради від 28 березня 2024 року №65, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 разом з батьком.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 04 березня 2024 року з відповідачки на користь позивача стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5 у розмірі частини її заробітку (доходу) щомісячно.

Також судом встановлено, що з 2022 року ОСОБА_1 з сином не підтримує жодного зв`язку, має заборгованість за аліментами (а.с. 24, 27).

Зокрема, протягом вказаного строку ОСОБА_1 не спілкувалася з сином у жодний спосіб, не піклувалася про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, не приймала участі у його вихованні, навчанні, не утримувала сина матеріально (не сплачувала аліменти).

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 пояснила, що відповідачка тривалий час не підтримує жодних відносин з сином, абсолютно не цікавиться його життям. Останній проживає з ОСОБА_7 (бабусею). Востаннє ОСОБА_1 приїжджала до свідка у вересні 2022 року з метою забрати ОСОБА_5 до себе. Також у листопаді 2022 року телефонувала свідку. Після цього зв?язок з нею обірвався, відповідачка перестала цікавитися дитиною взагалі. ОСОБА_5 забув рідну матір та не пам?ятає її.

Однак допитаний в якості свідка ОСОБА_8 (батько відповідачки) в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 жодним чином не ухилялася від виконання батьківських обов?язків щодо сина, оскільки саме позивач, самовільно змінивши місце проживання ОСОБА_5 та забравши сина до себе, створював перешкоди у спілкування матері с сином, погрожував відповідачці фізичною розправою у разі невиконання його вимоги не підтримувати жодних зв?язків з ОСОБА_5 . Незважаючи на це, відповідачка часто телефонувала сину, однак у 2023-2024 роках відповідач припинив будь-які зв?язки відповідачки з дитиною.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу не виконувала свої батьківські обов?язки щодо ОСОБА_5 , що було обумовлено як байдужею поведінкою відповідачки щодо сина, так і наявністю між сторонами конфліктних відносин.

Водночас, як вбачається з пояснень учасників справи, зокрема відповідачки, її представника, частково - представниці органу опіки та піклування, матеріалів справи, після звернення ОСОБА_4 з позовом до суду про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 значною мірою змінила відношення до сина, зокрема відвідує усі судові засідання, заперечує проти позову, бажає налагодити відносини з ОСОБА_5 , зверталася до органу опіки та піклування з приводу надання допомоги у спілкуванні з сином, почала сплачувати аліменти на утримання дитини (а.с. 77, 78, 92, 103, 115, 122).

Суд з урахуванням положень ч. 2 ст. 171 СК України при вирішенні спору не з`ясовував особисту думку малолітнього ОСОБА_5 щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав. Проте в цій частині суд вважає доцільним врахувати висновок психолога КНП «Березівський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Березівської міської ради Одеської області (а.с. 133-139), згідно якого ОСОБА_5 не пам?ятає та не згадує біологічну матір, що свідчить про відсутність між ними будь-якого зв?язку та контактів протягом тривалого часу. Водночас у висновку не виключається налагодження контакту між матір?ю та сином за умови, що це буде здійснюватися поступово, без завдання психологічної травми ОСОБА_5 .

Відповідно до вимог ч.ч. 2, 3, 5 ст. 150, ч.ч. 1, 3 ст. 155, ст. 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток останньої, забезпечити здобуття нею загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, що є найважливішими обов`язками матері і батька, а також повинні матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» (аналогічно положеннями Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року) передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Відповідно до п.п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч. 1 ст. 9 Конвенції).

У той же час, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року та у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року висловлено наступне: «Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним».

Фактичне розірвання сімейних зв`язків, що означає позбавлення дитини її коріння, може бути виправдане лише за виняткових обставин, має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року).

Водночас, заперечення відповідачкою проти позову про позбавлення її батьківських прав, з урахуванням встановлених судом обставин, свідчить про її інтерес до дитини (дивитись рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», постанова Верховного Суду від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23).

За встановлених обставин, суд відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України не погоджується з висновком органу опіки та піклування Березанської селищної ради, затвердженим рішенням ради від 26 лютого 2025 року №30, щодо доцільності позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо сина, оскільки він суперечить інтересам дитини, не враховує обставин справи та обставин, які свідчать про позитивні зміни в поведінці відповідачки.

Водночас, згідно п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Тому, ретельно зваживши доводи, надані докази, встановлені в судовому засіданні обставини, суд вважає необхідним відмовити в позбавленні відповідачки батьківських прав, однак попередити останню про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання сина і покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов`язків.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України також не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Березанської селищної ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженку м. Миколаєва, про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Миколаєва, і покласти на орган опіки та піклування за місцем її проживання контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов`язків щодо сина.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.В. Вуїв