Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №206/5078/26 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 206/5078/26

Провадження 2/206/2798/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Дніпро

Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Малихіної В.В.,

за участю: секретаря Тимченко Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2026 року представник позивача звернувся до суду із позовом до Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визнання права власності, третя особа ОСОБА_2 .. Свої вимоги обґрунтувала тим, що на протязі 2004 – 2006 років вона, перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким проживали без реєстрації шлюбу і вели спільне господарство. На підставі свідоцтва про право власності від 22 грудня 2005 року, виданого Бюро технічної інвентаризації м. Дзержинська згідно з розпорядженням від 22 грудня 2005 року № 203, ОСОБА_4 разом зі своєю родиною – сином ОСОБА_5 та «цивільним» чоловіком ОСОБА_3 , шляхом приватизації державного житлового фонду в рівних долях, тобто по 1/3 частині, набули права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Наступного дня, право власності зазначених осіб на вказану квартиру було зареєстроване у встановленому порядку, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.12.2005 року, номер запису 53 в книзі 6. 14 червня 2011 року позивачка уклала шлюб зі ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дзержинського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 105, в зв`язку з чим, змінила своє прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ». Крім того, ОСОБА_5 перед досягненням свого повноліття також змінив своє прізвище на « ОСОБА_8 », про що свідчить свідоцтво про зміну імені серії НОМЕР_2 видане 03 лютого 2017 року Торецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. Невдовзі після набуття права власності, а саме навесні 2006 року, ОСОБА_3 покинув родину та виїхав на заробітки до російської федерації і з означеного часу позивачка разом зі своїм сином користується і володіє вказаною вище квартирою. Проживаючи в даній квартирі, ОСОБА_1 на протязі всього часу самостійно сплачувала комунальні платежі та несла всі інші витрати, пов`язані з її утриманням, облаштувала її своїми речами, здійснила капітальний ремонт та періодично проводила поточні ремонти, тобто постійно, безперервно володіла та утримувала спірне нерухоме майно і використовувала його для власного проживання понад 10 років. Відповідач, з моменту свого від`їзду жодного дня у вказаній квартирі не проживав, не приймав участі у сплаті комунальних платежів, не цікавився ні станом квартири, ні життям і справами співмешканців та взагалі не з`являвся спірному помешканні, а через деякий час зв`язок з ним був остаточно втрачений. Єдина інформація, що була відома позивачці про місце знаходження ОСОБА_3 те, що він отримав громадянство російської федерації та постійно мешкає в Краснодарському краї. Наразі позивачці стало відомо, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у станиці Сіверська Сіверського району Краснодарського краю Російської Федерації, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , проте в зв`язку зі смертю останнього за оформленням спадщини ніхто не звертався і до теперішнього часу спадкова справа не відкривалась. Таким чином, в зв`язку з означеними вище обставинами, позивач вважає, що має право на визнання за собою права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 , за набувальною давністю, так як з квітня 2006 року, тобто понад 10 років, ОСОБА_9 постійно, безперервно, відкрито і добросовісно володіє та використовує для власних потреб зазначене помешкання.

Ухвалою суду від 20 липня 2026 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, в своїй заяві просив провести розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, просив ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, причина неявки суду не відома.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що протягом 2004 – 2006 років позивач, перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким проживали без реєстрації шлюбу і вели спільне господарство.

На підставі свідоцтва про право власності від 22 грудня 2005 року, виданого Бюро технічної інвентаризації м. Дзержинська згідно з розпорядженням від 22 грудня 2005 року № 203, ОСОБА_4 разом зі своєю родиною – сином ОСОБА_5 та «цивільним» чоловіком ОСОБА_3 , шляхом приватизації державного житлового фонду в рівних долях, тобто по 1/3 частині, набули права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Право власності зазначених осіб на вказану квартиру було зареєстроване у встановленому порядку, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.12.2005 року, номер запису 53 в книзі 6.

14 червня 2011 року позивачка уклала шлюб зі ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дзержинського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 105, в зв`язку з чим, змінила своє прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».

Навесні 2006 року, ОСОБА_3 покинув родину та виїхав на заробітки до російської федерації і з означеного часу позивачка разом зі своїм сином користується і володіє вказаною вище квартирою.

Позивач посилається на ті обставини, що проживаючи в даній квартирі, ОСОБА_1 на протязі всього часу самостійно сплачувала комунальні платежі та несла всі інші витрати, пов`язані з її утриманням, облаштувала її своїми речами, здійснила капітальний ремонт та періодично проводила поточні ремонти, тобто постійно, безперервно володіла та утримувала спірне нерухоме майно і використовувала його для власного проживання понад 10 років.

ОСОБА_3 з моменту свого від`їзду жодного дня у вказаній квартирі не проживав, не приймав участі у сплаті комунальних платежів, не цікавився ні станом квартири, ні життям і справами співмешканців та взагалі не з`являвся спірному помешканні, а через деякий час зв`язок з ним був остаточно втрачений. Єдина інформація, що була відома позивачці про місце знаходження ОСОБА_3 те, що він отримав громадянство російської федерації та постійно мешкає в Краснодарському краї.

Позивачці стало відомо, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у станиці Сіверська Сіверського району Краснодарського краю Російської Федерації, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , проте в зв`язку зі смертю останнього за оформленням спадщини ніхто не звертався і до теперішнього часу спадкова справа не відкривалась.

Таким чином, в зв`язку з означеними вище обставинами, позивач вважає, що має право на визнання за собою права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 , за набувальною давністю, так як з квітня 2006 року, тобто понад 10 років, ОСОБА_9 постійно, безперервно, відкрито і добросовісно володіє та використовує для власних потреб зазначене помешкання.

За правилами встановленими нормами ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При цьому, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно з правовою позицією висловленою в п.п. 9, 11, 13, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», що особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України).

У подальшому ця правова позиція була неодноразово підтверджена та розвинута Верховним Судом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 року у справі № 910/17274/17 зазначила, зокрема: правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: -наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; -законність об`єкта володіння; -добросовісність заволодіння чужим майном; -відкритість володіння; -безперервність володіння; -сплив установлених строків володіння; -відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю; -для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення; -аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків; -при вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом; -володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном; -крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього (п. 46); -звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю; -підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність; -наявність у володільця певного юридичного титулу, володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник; -володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (п.п. 47, 55); -якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном (п. 48); -відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння; -при цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння; -володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник (п. 50); -давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим; тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи; для нерухомого майна такий строк складає десять років (п. 52); -набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності (п. 54).

Таким чином, Велика Палата ВС дійшла висновку, що після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. Аналогічні правові позиції Верховний Суд висловив і в ряді інших своїх судових рішень, а в постанові від 28.04.2020 року у справі № 552/1354/18 вказав також на те, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, при вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи. Набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу Україниє фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним. Враховуючи наявність сукупності обставин необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а саме його добросовісне, відкрите те безперервне володіння нерухомим майном, а також відсутність законодавчих обмежень та заборон для такого набуття, позивач вважає можливим та ефективним засобом захисту свого права, визнання за нею права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, яке набути іншим чином, крім як за рішенням суду вона можливості не має.

За правилами ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Згідно з нормами ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з нормами ч.ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

За правилами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За правилами визначеними нормами ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, а також частини четвертої статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права.

У зв`язку з вищенаведеним, суд приходить до всивноку, що у позивача є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю.

В зв`язку з тим, що попередній власник майна помер, а про існування його правонаступників позивачу не відомо, спадкова справа не заводилась, відповідачем у даній справі вірно визначена саме Торецька міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області, як орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади міста Торецька Донецької області.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст. 316 ЦК України).

Статтею 41 Конституції України та ч. 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Виходячи з вищевикладеного, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності та кожний доказ окремо, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем було доведено набуття його право власності на частину квартири, однак позивач не може розпоряджатися своїм майном, що порушує його право власності, тому заявлені ним позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.10,11,81, 258,264-266 ЦПК України,328, 349, 392 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_10 , народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_4 , право власності за набувальною давністю на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею – 47,4 м.кв. та житловою площею – 27,2 м.кв.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників провадження:

Позивач: ОСОБА_9 , адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Відповідач: Торецька міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області: ЄДРПОУ 44272449, місцезнаходження: Донецька область, м. Торецьк, вул. Стуса Василя, 24А.

Третя особа: ОСОБА_2 , адреса АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

Суддя В.В. Малихіна