Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №182/27/22 — Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/27/22

Провадження № 2/0182/7810/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02.10.2026 року м. Нікополь

Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька -Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради, до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права приватної власності та визнання договору купівлі-продажу недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради, до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права приватної власності та визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що, відповідно до дозволу на розміщення малої архітектурної форми № 97, виданого управлінням архітектури та містобудування виконавчого комітету Нікопольської міської ради 28.01.2004 року, ФОП ОСОБА_1 надано дозвіл на розміщення малої архітектурної форми, а саме: павільйону торгівлі, розміром 3,5x4,5 м., загальною площею 15,75 кв.м., по АДРЕСА_1 . 16.11.2015 року між Нікопольською міською радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, площею 0,0035 га, кадастровим номером 1211600000:03:117:0004. Вказаний договір оренди зареєстрований 28.12.2015 року Державним реєстратором Нікопольського міськрайонного управління юстиції Шевченко М.О. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 825484412116) зі строком дії - до 27.12.2020 року. Відповідно до п.3.4 Договору, на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, земельна ділянка передається за фактичним розміщенням павільйону торгівлі, строком на 5 років. 02.06.2021 року до виконавчих органів Нікопольської міської ради звернувся громадянин ОСОБА_2 із заявою про надання в оренду земельної ділянки за фактичним розміщенням нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , площею 0,0035 га, кадастровим номером 1211600000:03:117:0004. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єкт нерухомого майна «Нежитлова будівля», площею 25,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , з 26.01.2021 року належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Підставою для державної реєстрації права власності стали: договір купівлі - продажу нерухомості, серія та номер: 83, виданий 26.01.2021 року, видавник: Хамула Н.Г., приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу. Вказані відомості внесені до реєстру вказаним приватним нотаріусом (індексний номер рішення: 56313904). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що об`єкт нерухомого майна «Нежитлова будівля», площею 25,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 з 19.06.2020 року по 26.01.2021 року належав на праві приватної власності ОСОБА_1 , попередній власник (1/1 частка). Підставою для державної реєстрації права власності за попереднім власником стали наступні документи: договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 16.11.2015 року, видавник: сторони договору; акт-висновок, серія та номер: 497/АВ/ПА-06/20, виданий 10.06.2020 року, видавник: ТОВ «Компанія «Земельно-кадастровий проектно-будівничий центр»; технічний паспорт, серія та номер: 0000714, виданий 09.06.2020 року, видавник: ТОВ «Компанія «Земельно-кадастровий проектно-будівничий центр». Вказані відомості внесені до реєстру ОСОБА_3 (Виконавчий комітет Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області, індексний номер рішення: 52735489). Разом з цим, відомості щодо надання у користування та реєстрації відповідних дозвільних документів ОСОБА_1 , у зв`язку із будівництвом об`єкта нерухомого майна, площею 25,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні. Відповідно до інформації, наданої виконавчим комітетом Нікопольської міської ради листами № 3005/21 від 25.08.2021 року та № 4314/21 від 08.12.2021 року, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1211600000:03:117:0004 по АДРЕСА_1 не передавалась у користування (оренду) фізичним або юридичним особам та, згідно відомостей з Державного земельного кадастру, є комунальною власністю. Позивач вважає, що ОСОБА_1 , з метою створення передумов до подальшого незаконного заволодіння зазначеною земельною ділянкою та створення видимості обґрунтованого її зайняття, вжито заходи, спрямовані на безпідставну державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на ній. Таким чином, враховуючи вищевикладене, змушені звернутись до суду та просять ухвалити рішення, яким зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою комунальної власності, шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, кадастровим номером 1211600000:03:117:0004, площею 0,0035 га., по АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю А-1, площею 25,3 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 , проведену рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучковою Т.Ф. від 19.06.2020 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2104004812116, номер запису - 36962633), з одночасним припиненням права приватної власності, а також визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі А-1, площею 25;3 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчений 26.01.2021 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, видавник: Хамула Н.Г., серія та номер: 83, з одночасним припиненням права приватної власності, та стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2023 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідачів неодноразово було повідомлено належним чином про розгляд справи, проте, тривалий час будь-які заяви чи клопотання на адресу суду від них не надходило та конверти, які були направлені за адресою їхнього місця перебування та реєстрації, поверталися до суду з відміткою «за закінченням строку зберігання». Однак, 21 січня 2025 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив, в якому він просив суд поновити його право, передбачене ст.178 ЦПК України, на відзив, в якому зазначив, що пред`явлені до нього позовні вимоги є безпідставними та незаконними, оскільки він є добросовісним набувачем нежитлової будівлі АДРЕСА_1 , оскільки вищевказане приміщення придбав, відповідно до закону, про що було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н.Г. Крім того, нежитлова будівля не є будівлею, яка самочинно збудована, а є будівлею, яка відповідає державним будівельним нормам, згідно даних технічної інвентаризації, та не потребує додаткових документів. Окрім цього, реєстраційні документи є чинними, не скасовані, незаконними чи недійсними не визнані, а отже, є чинними та створюють відповідні юридично значущі наслідки. Таким чином, рішення про реєстрацію права власності було прийнято на підставі належних документів, в наслідок чого за ним було зареєстровано право власності. Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити.

Позивач, у відповідності до вимог чинного законодавства, скористався своїм правом, визначеним цивільно-процесуальним законодавством, та подав до суду відповідь на відзив, згідно якого посилався на обставини, викладені в позовній заяві. Окрім цього, вказав, що порушення інтересів держави полягає у самовільно зайнятій земельній ділянці комунальної власності та створення перешкод законному власнику, тобто, територіальній громаді міста Нікополя, в особі Нікопольської міської ради, у користуванні, володінні та розпорядженні земельною ділянкою, яка безпідставно зареєстрована за відповідачами. Таким чином, позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі та на задоволенні позову наполягає.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод”, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Як встановлено судом, підставою для звернення до суду з даним позовом є обставини, які, на думку сторони позивача, суперечать інтересам держави та полягають у безпідставній державній реєстрації спірної земельної ділянки, яка фактично є комунальною власністю Нікопольської міської ради. При цьому, відповідно до дозволу на розміщення малої архітектурної форми № 97, виданого управлінням архітектури та містобудування виконавчого комітету Нікопольської міської ради 28.01.2004 року, ФОП ОСОБА_1 надано дозвіл на розміщення малої архітектурної форми, а саме: павільйону торгівлі, розміром 3,5x4,5 м., загальною площею 15,75 кв.м., по АДРЕСА_1 . 16.11.2015 року між Нікопольською міською радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, площею 0,0035 га, кадастровим номером 1211600000:03:117:0004. Вказаний договір оренди зареєстрований 28.12.2015 року Державним реєстратором Нікопольського міськрайонного управління юстиції Шевченко М.О. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 825484412116) зі строком дії - до 27.12.2020 року. Відповідно до п.3.4 Договору, на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, земельна ділянка передається за фактичним розміщенням павільйону торгівлі, строком на 5 років.

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 19 січня 2022 року, щодо об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що власником з 26 січня 2021 року вищевказаного майна є ОСОБА_2 та підставою для державної реєстрації права власності стали: договір купівлі - продажу нерухомості, укладений 26.01.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу та вказані відомості внесені до реєстру. Тобто, з вищевказаного вбачається, що об`єкт нерухомого майна «Нежитлова будівля», площею 25,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , з 19.06.2020 року по 26.01.2021 року належала на праві приватної власності ОСОБА_1 , попередній власник (1/1 частка), а з 26 січня 2021 року власником став ОСОБА_2 (а.с.31-56).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи, може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим, відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто, особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (Постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14).

Так, звертаючись до суду з позовом у справі, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, а її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном, шляхом зобов`язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою комунальної власності, шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, кадастровим номером 1211600000:03:117:0004, площею 0,0035 га, по АДРЕСА_1 ; також скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 , а також визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі А-1, площею 25,3 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння, у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов), й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, згідно статті 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема, віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість, ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема, фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов), в порядку статті 387 ЦК України, є ефективним способом захисту права власності (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але, як власник, має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому, права держави підлягають захисту, шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 , суд приходить до висновку, що заявлений прокурором позов про усунення перешкоди у користуванні, шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки зі скасуванням державної реєстрації, а також визнанням недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку.

У цьому контексті суд зауважує, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку, на підставі правочину, а також пропорційності втручання у його право власності, у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи, належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, враховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою.

Таким чином, якщо позивач або прокурор обрали неналежний спосіб захисту, суд не має аналізувати: чи підлягає порушене право захисту в аспекті критеріїв легітимності та пропорційності, оскільки, в такому випадку, суд буде робити висновки про легітимність та пропорційність захисту певного права у абстрактний спосіб, який не заявлений позивачем або прокурором. Це пояснюється тим, що, по-перше, неналежний спосіб захисту виключає законність втручання у право приватної власності, а по-друге, пропорційність втручання, в даному випадку, напряму пов`язана з належним способом захисту та дотриманням, у зв`язку з цим, строків позовної давності, про застосування яких заявив представник відповідача (заявлений прокурором негаторний спосіб захисту виключає застосування строків позовної давності, в той час, як віндикаційний спосіб захисту передбачає можливість застосування цих строків).

Разом з тим, відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України, якщо майном незаконно заволоділа інша особа, то власник має право витребувати своє майно від цієї особи. Отже, з урахуванням норм ст.387 Цивільного кодексу України, а також з урахуванням висновків, які викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року по справі № 359/3373/16-ц, суд вважає обраний прокурором спосіб захисту неналежним та, в підсумку, вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, у зв`язку з обранням неналежного способу захисту прав позивача, оскільки заявлений спосіб захисту не відповідає характеру порушення права та спричиненим цим діянням наслідкам.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрату цій справі, суд враховує, що, згідно статті 141 ЦПК України, ці витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку, суд повністю відмовив у задоволенні позову, а відповідачі не заявили про наявність у них будь-яких документально підтверджених судових витрат. Отже, у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.

Керуючись ст.4, 5, 7, 10-12, 76-81, 83, 89, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В позовних вимогах Нікопольській окружній прокуратурі Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради, до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права приватної власності та визнання договору купівлі-продажу недійсним - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал