Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №175/13758/26 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер 175/13758/26

провадження 2-о/175/201/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року Дніпровський районний суд

Дніпропетровської області

у складі: головуючого

судді Васюченка О.Г.

з секретарем Кульпіною Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у селищі Слобожанське цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Акціонерне товариство «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОДВИГУН», про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою в якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме:, що 01 квітня 2024 року припинено трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та акціонерним товариством «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОДВИГУН» (ЄДРПОУ: 14309014), відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, в обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що вона з 01 грудня 2017 року працювала бухгалтером на вказаному підприємстві. Заявник електронною поштою направив заяву про звільнення з 01.04.2024 року на електронну адресу підприємства, після чого отримав Наказ (розпорядження) від 01.04.2024 року № 01-к про звільнення з підприємства за угодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Запис про звільнення не був внесений до трудової книжки, оскільки трудова книжка була видана працівникам підприємства перед припиненням його роботи у січні 2022 року, відповідні відомості не були внесені роботодавцем до електронної трудової книжки, у зв`язку чим заявник не може внести запис про своє звільнення з АТ «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОДВИГУН» до трудової книжки, оскільки підприємство знаходиться на території міста Покровськ, яке за даними DeepState станом на серпень 2026 року знаходиться під повною окупацією російськими військами, а за даними 7-го корпусі ДШВ – знаходиться під оборонною операцією. На даний час у ОСОБА_1 виникла необхідність у працевлаштуванні, але вона фактично позбавлена такої можливості через відсутність відповідного запису у трудовій книжці. При цьому ані КЗпП України, ані Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Мінпраці, Мін`юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 № 58 не містять норм, які б дозволяли внесення записів за іншого роботодавця. До того ж новий роботодавець не може прийняти таку особу на основне місце роботи і, відповідно, не може внести запис до трудової книжки, зважаючи на вимоги розділу 2 Інструкції № 58. При таких обставинах, враховуючи те, що установа заінтересованої особи знаходиться на території Україні, де ведуться активні бойові дії, у ОСОБА_1 відсутня можливість припинити трудові відносини в інший спосіб, окрім звернення до суду, з метою отримання можливості в подальшому реалізовувати своє право на працю.

Представник заявника в судовому засіданні заяву підтримав та просив задовольнити заявлені вимоги у повному обсязі.

Представник заінтересованої особи до суду не з`явився, про час та дату повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки не повідомив відповідних заяв чи клопотань не надавав.

Суд, вислухавши представника заявника, дослідивши письмові докази по справі, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 01 грудня 2017 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду бухгалтера до акціонерного товариства «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОДВИГУН», яке знаходиться за адресою: 85300, Україна, Донецька обл., місто Покровськ, вулиця Захисників України, будинок 130.

З січня 2022 року на підприємстві припинили нарахування та виплату заробітної плати, працівникам підприємства було запропоновано подати заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати, що й було зроблено ОСОБА_1 .

В березні 2022 року ОСОБА_1 покинула територію України.

В липні 2024 року безпосередньо на Покровському напрямку та підступах до міста розпочалися бойові дії, коли російські війська після прориву під Очеретиним розгорнули масштабний наступ у бік Покровська. Місто зазнало критичних руйнувань, інфраструктура знищена, а вулиці фактично пусті через постійні бойові дії.

В квітні 2024 року до ОСОБА_1 телефоном звернувся керівник підприємства та повідомив про припинення роботи АТ «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОДВИГУН», запропонував подати заяву про звільнення за угодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

ОСОБА_1 електронною поштою направила заяву про звільнення з 01.04.2024 р. на електронну адресу підприємства, після чого отримала Наказ (розпорядження) від 01.04.2024 року № 01-к про її звільнення з підприємства за угодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Запис про звільнення не був внесений до трудової книжки Гладкої, оскільки трудова книжка була видана працівникам підприємства перед припиненням його роботи у січні 2022 року, відповідні відомості не були внесені роботодавцем до електронної трудової книжки.

В жовтні 2024 року ОСОБА_1 повернулася на територію України, наразі проживає в селищі Слобожанському Дніпровського району Дніпропетровської області, як внутрішньо переміщена особа.

Частиною третьою ст. 48 КЗпП передбачено, що роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

ОСОБА_1 не може внести запис про своє звільнення з АТ «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОДВИГУН» до трудової книжки, оскільки підприємство знаходиться на території міста Покровськ, яке за даними DeepState станом на серпень 2026 року знаходиться під повною окупацією російськими військами, а за даними 7-го корпусі ДШВ – знаходиться під оборонною операцією.

На даний час у ОСОБА_1 виникла необхідність у працевлаштуванні, але вона фактично позбавлена такої можливості через відсутність відповідного запису у трудовій книжці.

При цьому ані КЗпП України, ані Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Мінпраці, Мін`юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 № 58 не містять норм, які б дозволяли внесення записів за іншого роботодавця. До того ж новий роботодавець не може прийняти таку особу на основне місце роботи і, відповідно, не може внести запис до трудової книжки, зважаючи на вимоги розділу 2 Інструкції № 58.

При таких обставинах, враховуючи те, що установа заінтересованої особи знаходиться на території Україні, де ведуться активні бойові дії, у ОСОБА_1 відсутня можливість припинити трудові відносини в інший спосіб, окрім звернення до суду, з метою отримання можливості в подальшому реалізовувати своє право на працю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Згідно ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч.1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У відповідності до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що заява підлягає задоволенню.

При таких обставинах суд вважає можливим заяву задовольнити та встановити юридичний факт припинення трудових правовідносин.

Таким чином обставини заяви про встановлення юридичного факту знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, доведені, а тому заява обґрунтована і підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.5,10,12,13,76,81,141,259,263,264,265, 293, 315 та 319 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме:, що 01 квітня 2024 року припинено трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Акціонерним товариством «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОДВИГУН» (ЄДРПОУ: 14309014), відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Судові витрати по сплаті судового збору залишити за заявником.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 05 жовтня 2026 року.

Суддя О.Г. Васюченко