Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №706/1536/13-к — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 706/1536/13-к

провадження № 51 - 4360 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданого ОСОБА_6

у режимі відеоконференції,

та його захисника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32013250000000133

від 30 травня 2013 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Верхнячка Христинівського району Черкаської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 4, ст. 28 ч. 2, ст. 366 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_8 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 травня 2018 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 4, ст. 28 ч. 2, ст. 366 ч. 1 КК України, та виправдано на підставі ст. 373 ч. 1 п. 3 КПК України через недоведеність того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінальних правопорушень.

Прийнято рішення щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

У листопаді-грудні 2010 року за місцем реєстрації Приватного акціонерного товариства «Монастирищенський котельний завод» (далі - ПрАТ) за адресою: Черкаська область, м. Монастирище, вул. Леніна, 122, ОСОБА_6 , будучи службовою особою суб`єкта господарської діяльності, відповідальною за правильність нарахування і своєчасність сплати податків та платежів до державного бюджету та державних цільових фондів, - головним бухгалтером ПрАТ, зловживаючи своїм службовим становищем, за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, в порушення вимог п.п. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (зі змінами та доповненнями), п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами й доповненнями та з урахуванням положень Закону України від 20 травня 2010 року № 2275-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»), а також в порушення «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 166 (зі змінами й доповненнями), з метою завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за листопад 2010 року та незаконне відшкодування з державного бюджету України коштів у сумі 165 768 грн, що становить 381 неоподатковуваний мінімум доходів громадян, внесли завідомо неправдиві відомості в офіційні документи, а саме: податкову звітність ПрАТ з податку на додану вартість (далі - ПДВ) і додатки до неї та подали ці документи до Державної податкової інспекції в Монастирищенському районі Черкаської області (далі - ДПІ), але свій злочинний намір не довели до кінця, оскільки їхні діяння у червні 2011 року були припинені працівниками ДПІ в ході позапланової виїзної перевірки ПрАТ.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, залишено без задоволення, а вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 травня 2018 року щодо ОСОБА_6 - без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що висновки апеляційного суду про законність виправдувального вироку щодо ОСОБА_6 ґрунтуються виключно на позиції сторони захисту без урахування доводів сторони обвинувачення та аналізу всіх зібраних доказів у їх сукупності. Вважаючи, що апеляційний суд не застосував визначених законом критеріїв належності та допустимості доказів, прокурор заперечує правильність оцінки показань ОСОБА_6 щодо обізнаності з порядком заявлення бюджетного відшкодування, показань свідка ОСОБА_9 про юридичну природу акта взаємозвірки між суб`єктом господарювання та податковим органом, висновків судово-економічних експертиз та показань експерта. Крім того, спираючись на практику суду касаційної інстанції, прокурор заперечує вагомість факту скасування податкового повідомлення-рішення для встановлення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

На думку прокурора, суд апеляційної інстанції не зважив на викладені в апеляційній скарзі аргументи сторони обвинувачення та формально здійснив розгляд провадження, що призвело до неправильного тлумачення й незастосування закону України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, та постановлення ухвали, яка не узгоджується з приписами ст. 419 КПК України.

Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження

не надходило.

Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила

її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,

та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою

у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип

«in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих

та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, - як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Згідно з вимогами ст. 373 ч. 1 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється

у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав

для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 4, ст. 28 ч. 2, ст. 366 ч. 1 КК України, а саме у закінченому замаху на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та у великих розмірах, а також у службовому підробленні, тобто внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та їх видачі, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

Частиною 4 ст. 191 КК України (тут і далі - в редакції, чинній на час вчинення інкримінованих ОСОБА_6 діянь) передбачено кримінальну відповідальність

за привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинені повторно

або за попередньою змовою групою осіб та у великих розмірах. Це злочин з матеріальним складом, а тому визначальним для кваліфікації дій за цією частиною статті є спричинення майнової шкоди.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 191 КК України, характеризується тільки прямим умислом. Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб`єктами, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об`єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Згідно з приміткою до ст. 185 КК України великим розміром є сума, яка у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 15 ч. 2 КК України замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але воно не було закінчено з причин, які не залежали від волі особи.

Кримінальна відповідальність за ст. 366 ч. 1 КК України настає в разі внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше їх підроблення, а також складання і видачі завідомо неправдивих документів. Якщо такі діяння вчинено спільно декількома (двома або більше) особами, які заздалегідь про це домовилися, кримінальне правопорушення вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб (ст. 28 ч. 2 КК України).

У ході судового розгляду суд першої інстанції, дослідивши представлені сторонами докази, дійшов висновку, що ОСОБА_6 не вчиняв умисних дій, спрямованих на внесення у податкові документи неправдивих відомостей з метою безпідставного одержання завдяки ним бюджетних коштів у вигляді відшкодування ПДВ і така виплата була неможливою без перевірки та узгодження сум податковим органом, рішення якого було підставою для нарахування бюджетних коштів. Разом з тим, сторона обвинувачення не вказувала про наявність змови директора та головного бухгалтера ПрАТ із будь-яким працівником ДПІ чи державної казначейської служби. Суд врахував і те, що податкове повідомлення-рішення, яким констатовано неправильність задекларованих службовими особами ПрАТ розрахунків, скасував суд адміністративної юрисдикції, що не було враховано експертами сторони обвинувачення, котрі проводили судово-економічне дослідження. При цьому з огляду на недоліки документування ходу кримінального провадження місцевий суд поставив під сумнів обсяг документів, наданих для дослідження, що зумовило визнання неналежними й недопустимими висновків судово-економічних експертиз від № 136 та № 13/931/16-23.

Дослідивши і врахувавши обставини кримінального провадження, районний суд встановив, що наявності в діяннях ОСОБА_6 складу кримінальних правопорушень, передбачених ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 4, ст. 28 ч. 2, ст. 366 ч. 1 КК України, не доведено, і виправдав його на підставі ст. 373 ч. 1 п. 3 КПК України.

Не погодившись із вироком, прокурор ОСОБА_8 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, оскаржила його в апеляційному порядку на підставах невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Акцентуючи на однобічності судового розгляду та безпідставному визнанні окремих доказів недопустимими, прокурор заперечувала позицію суду про неможливість заволодіти бюджетними коштами внаслідок дій виключно службових осіб суб`єкта господарювання, про подвійне притягнення ОСОБА_6 до юридичної відповідальності та неправомірність визнання його суб`єктом кримінальних правопорушень. Просила повторно дослідити низку доказів, скасувати виправдувальний вирок та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_6 винуватим за ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 4, ст. 28 ч. 2, ст. 366 ч. 1 КК України і призначити покарання з урахуванням положень ст. 49 КК України.

Сторона захисту в запереченнях на апеляційну скаргу прокурора наголошувала на скасуванні в судовому порядку податкового-повідомлення рішення, сформованого на основі акта перевірки ПрАТ з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ, та просила залишити вирок без зміни.

Переглянувши кримінальне провадження в апеляційному порядку, повторно дослідивши за клопотанням прокурора ряд письмових доказів і допитавши свідка ОСОБА_9 та експерта ОСОБА_10 , апеляційний суд підтримав висновок місцевого суду про відсутність у діяннях ОСОБА_6 складу кримінальних правопорушень, передбачених ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 4, ст. 28 ч. 2, ст. 366 ч. 1 КК України.

При цьому, всупереч твердження авторки касаційної скарги, суд апеляційної інстанції ретельно розглянув аргументи сторони обвинувачення та погодився з частиною з них.

Зокрема, апеляційний суд визнав помилковою вказівку суду першої інстанції на подвійне притягнення ОСОБА_6 до двох видів юридичної відповідальності - адміністративної та кримінальної за ті самі діяння, а також про неналежність службової особи платника податків до суб`єктів злочинів, пов`язаних з порушенням податкового законодавства. Крім того, врахувавши показання експертів щодо обсягу документів, наданих для судово-економічних досліджень, апеляційний суд спростував позицію місцевого суду про неможливість достовірного встановлення цього обсягу. Разом з тим, апеляційний суд зауважив, що вказані дослідження проведено без урахування всіх обставин, які мають істотне значення для досягнення мети, визначеної ст. 242 КПК України.

Так, правомірність складення податкового повідомлення-рішення від 14 червня 2011 року про завищення службовими особами ПрАТ суми бюджетного відшкодування з ПДВ була предметом перевірки Черкаського окружного адміністративного суду. Згідно з наявною в матеріалах справи та дослідженою судами обох інстанцій постановою від 27 жовтня 2011 року (справа № 2а/2370/7097/2011), претензії податкового органу до ПрАТ визнано такими, що не відповідають чинному на час подання відповідної декларації законодавству. Суд констатував, що ПрАТ мало право на відшкодування заявленої суми ПДВ за рахунок державного бюджету, а ДПІ як суб`єкт владних повноважень не довела, що діяла в межах закону. Тому податкове повідомлення-рішення ДПІ від 14 червня 2011 року № 0000212301/0 про зменшення ПрАТ сум бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 364 091 грн скасовано.

За таких обставин апеляційний суд визнав висновки судово-економічних експертиз № 136 та № 13/931/16-23, які збігалися з позицією податкового органу про завищення заявлених у декларації ПрАТ сум відшкодування ПДВ, неналежними.

Твердження в касаційній скарзі про те, що таке рішення апеляційного суду суперечить практиці суду касаційної інстанції, є безпідставними.

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду неодноразово зазначав, що предмет кримінального правопорушення, пов`язаного з податковими правовідносинами, не може встановлюватися на основі неузгодженого податкового повідомлення-рішення, і висновки експертиз не в змозі його замістити. Винятки з цього правила становлять ситуації, в яких винний недобросовісно взаємодіє з державою в особі податкових органів (постанови в справах № 711/1481/20, 201/9734/21, 172/1310/23).

Проте ОСОБА_6 не пред`являлось обвинувачення в тому, що він з метою досягнення корисливої мети незаконного заволодіння бюджетними коштами спотворив результати господарської діяльності ПрАТ або намагався вплинути на рішення службових осіб податкового органу чи державного казначейства.

Тому посилання в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду в справах № 690/443/14-к, 707/472/18, 523/3384/21 не доводять позиції прокурора, адже на відміну від описаної юридичної ситуації в них було встановлено фіктивність господарських операцій, на основі яких складалася податкова документація, та ухилення від реєстрації платника податку, що знівелювало вагомість скасування податкових повідомлень-рішень для встановлення винуватості осіб у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 212 КК України.

Разом із тим, апеляційний суд, перевіряючи викладені в апеляційній скарзі доводи, проаналізував положення податкового законодавства, показання обвинуваченого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 і встановив, що бюджетні кошти у вигляді відшкодування ПДВ неможливо було отримати лише на підставі виготовлених та поданих ОСОБА_6 документів без попередньої перевірки їх податковими органами.

Водночас суд апеляційної інстанції зважив на факт ініціювання службовими особами ПрАТ звірення розрахунків з бюджетом за період з 01 січня до 01 листопада 2010 року, за результатами якого 31 грудня 2010 року інспектором ДПІ ОСОБА_9 складено акт, де не зазначено будь-яких розбіжностей. Ця обставина додатково вказує на добросовісність дій ОСОБА_6 , спрямованих на одержання ПрАТ відшкодування ПДВ за рахунок бюджетних коштів.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність доказів наявності в діяннях ОСОБА_6 прямого умислу, корисливого мотиву та корисливої мети на заволодіння чужим майном (державними коштами), шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, а також прямого умислу на службове підроблення є обґрунтованим.

Тож за невстановлення належними, допустимими доказами факту завищення суми бюджетного відшкодування та суб`єктивної сторони кримінальних правопорушень, передбачених ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 4, ст. 28 ч. 2, ст. 366 ч. 1 КК України, викладені в апеляційній скарзі доводи щодо доведеності пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення слушно визнано неприйнятними.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах поданої прокурором апеляційної скарги з дотриманням положень статей 404, 405 КПК України і дійшов правильного висновку, що виправдувальний вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим.

За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі надав докладні відповіді на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, які є подібними доводам його касаційної скарги, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував своє рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Апеляційний суд дотримався приписів статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судового рішення, не виявлено.

За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції за результатом касаційного розгляду не встановлено.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1ОСОБА_2ОСОБА_3