Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №754/4684/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 754/4684/25

провадження № 61-1767св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік 0. М.,

Фаловської І. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Багрій Катерина Павлівна, на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року у складі судді Буши Н. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня

2025 року у складі суддів Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І.

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , Cлужба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2025 року заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування у нього на утриманні неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що до 15 травня 2017 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_4 , під час якого у них народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання якого він на підставі рішення суду регулярно сплачує аліменти, заборгованості не має.

08 липня 2022 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , яка має доньку, народжену у попередньому шлюбі, ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року про стягнення аліментів було встановлено, що біологічний батько дитини ОСОБА_6 участі в утриманні дочки не приймає, матеріальної допомоги не надає.

Заявник посилався на те, що з 08 липня 2022 року він проживає разом з дружиною ОСОБА_2 та її донькою ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , сім`я перебуває на його утриманні, оскільки дружина не працевлаштована та не має доходів, а ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилась спільна дитина ОСОБА_7 . Крім того зазначив, що з 08 червня 2023 року біологічний батько дитини

ОСОБА_6 вважається зниклим безвісти поблизу населеного пункту Григорівка Бахмутського району Донецької області.

Заявник посилався на те, що він фактично здійснює утримання трьох дітей віком до 18 років, тому має намір підтвердити наявність права на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою судді Деснянського районного суду міста Києва від 02 квітня

2025 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року, відмовлено у відкритті провадження.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України, оскільки факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 лютого 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Багрій К. П. через підсистему «Електронний Суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва

від 02 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року у складі судді Буши Н. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня

2025 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

07 квітня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована порушенням судами норм процесуального права (абзац 6 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність спору про право у даній справі, оскільки встановлення факту утримання ним неповнолітньої ОСОБА_3 жодним чином не обмежує батьківських прав її біологічного батька ОСОБА_6 і не породжує спір про право між батьком та вітчимом, а лише встановлює факт здійснення такого утримання з боку вітчима на період відсутності батька.

Також, заявник стверджує, що факт звернення до суду із заявою про встановлення факту перебування на його утриманні неповнолітньої

ОСОБА_3 для подальшої реалізації свого права на відстрочку від проходження військової служби під час мобілізації, не свідчить про наявність спору про право з районним ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4) та не виключає можливості встановлення факту утримання у судовому порядку. При цьому, його права у сфері публічних відносин з ІНФОРМАЦІЯ_4 не порушувались і будь-яких спорів з даного приводу не виникало.

Заявник посилається на те, що зазначені суддею підстави для відмови у відкритті провадженні не передбачені у статті 186 ЦПК України, а відтак така відмова фактично створила йому перешкоди у доступі до правосуддя.

Доводи інших учасників справи

Заінтересовані особи не скористались правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строк, встановлений Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни

або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року

в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), на яку посилається заявник, викладено висновок, за яким «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать

до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ,

який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом

із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того,

що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного правового статусу батька, який самостійно виховує неповнолітню дитину. Внаслідок встановлення факту самостійного виховання дитини заявником, останній зможе вирішити питання щодо оформлення відстрочки від призову під час мобілізації.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором)

між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися

з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини

є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується

або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права

та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)).

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків

від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

У цій справі заявник просить встановити факт утримання неповнолітньої дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для батька дитини, потребує дослідження й врахування інтересів дитини.

У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися

з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою

цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на викладене ця справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі батька у матеріальному забезпеченні (утриманні) дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дитини.

Доведення факту утримання неповнолітньої дитини заявником пов`язане

із встановленням обставин щодо невиконання батьком батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (зокрема умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано керувалися тим, що подана заявником заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження. За встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків в утриманні неповнолітньої дитини.

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, зокрема від обов`язків утримання дітей, вимоги, заявлені заявником у цій справі в порядку окремого провадження, не можуть з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та можуть вирішуватися у межах відповідного спору про право між батьками дітей у позовному провадженні (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року в справі № 363/4834/23, провадження

№ 61-7565св24).

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє

у відкритті провадження в справі, якщо із заяви про встановлення факту,

що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Встановивши, що справа пов`язана з вирішенням спору про право, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дитини, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно відмовив у відкритті провадження в справі.

Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 жовтня

2024 року у справі № 333/7023/23 (провадження № 61-9238св24),

від 04 жовтня 2024 року в справі № 752/5665/23 (провадження № 61-13064св23), від 09 жовтня 2024 року у справі № 363/4838/23 (провадження № 61-7565св24), від 06 листопада 2024 року у справі № 468/1025/23 (провадження № 61-14070св23), від 20 лютого 2025 року у справі № 128/3616/24 (провадження № 61-518св25), від 27 березня 2025 року у справі № 353/886/24 (провадження № 61-15497св24), від 20 травня 2026 року у справі № 756/7148/24 та від 20 травня 2026 року у справі № 334/5199/25.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Багрій Катерина Павлівна, залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня

2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська