Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №621/325/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 621/325/25

провадження № 61-5043св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, Зміївський відділ Державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка Андрія Олександровича, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року, постановлену у складі колегії суддів: Маміної О. В., Тичкової О. Ю., Яцини В. Б., та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 липня 2025 року, додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року, ухвалені у складі судді Філіп`євої В. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Маміної О. В., Тичкової О. Ю., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») (після зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (далі - ТОВ «Він Фінанс»)), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т. В. (далі - приватний нотаріус Личук Т. В.), Зміївський відділ Державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Зміївський ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного МРУ МЮ), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Позов обґрунтовано тим, що в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 11135139000 в розмірі 1 294 640,19 грн, в якому вона є позичальницею, 20 листопада 2023 року приватний нотаріус Личук Т. В. вчинив виконавчий напис № 644 про звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення першого поверху п`ятиповерхового житлового будинку, загальною площею 257,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вчиненого виконавчого напису, Зміївським ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного МРУ МЮ 05 грудня 2023 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.

Вважає виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки при його вчиненні було порушено Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), зокрема, не було направлено вимогу перед вчиненням оспорюваного напису нотаріуса; сума заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією не є безспірною, а є оспорюваною сумою та такою, що не визнана позивачем як безумовна, оскільки проценти були нараховані з відповідача після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості за кредитом.

Так, рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 22 червня 2010 року у справі № 2-84/10 з неї стягнуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» (первісний кредитор за договором кредиту) заборгованість у розмірі 632 503,82 грн, що на дату ухвалення рішення еквівалентно 79 955,48 дол. США. При цьому, у виконавчому написі визначено значно більшу суму заборгованості, ніж встановлено рішенням суду.

Крім того, на момент вчинення виконавчого напису відповідач не мав відповідної ліцензії як фінансової установи на здійснення валютних операцій, а тому самостійно не мав права нараховувати відсотки за кредитним договором, строк дії якого припинився достроковим стягненням за рішенням суду.

Нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не перевірив обсяг дієздатністі відповідача як юридичної особи, зокрема його повноваження на здійснення фінансових послуг, відповідність розміру заборгованості, визначеної рішенням суду, до заборгованості, яку пред`явив відповідач, у зв`язку з чим мав би відмовити у вчиненні оспорюваного виконавчого напису.

З огляду на це та посилаючись на положення статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ОСОБА_1 просила суд визнати виконавчий напис, реєстровий № 644, вчинений 20 листопада 2023 року приватним нотаріусом Личуком Т. В., таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 07 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано виконавчий напис, реєстровий № 644, вчинений 20 листопада 2023 року приватним нотаріусом Личуком Т. В., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» заборгованості за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 11135139000 у розмірі 1 294 640,19 грн таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що для вчинення виконавчого напису стягувач не надав нотаріусу домументи на підтвердження безспірності заборгованості ОСОБА_1 , не пересвідчився в безспірності заборгованості позивачки за кредитним договором № 11135139000 та договором іпотеки № 1703 від 29 березня 2007 року.

Крім того, нотаріус порушив вимоги щодо процедури оформлення і змісту виконавчого напису, оскільки останній вчинено поза межами встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат» трирічного строку з дня виникнення права вимоги.

Враховуючи це, вчинений нотаріусом 20 листопада 2023 року виконавчий напис, реєстровий номер 644, про стягнення з позивачки 1 288 640,19 грн заборгованості визнано таким, що не підлягає виконанню.

Додатковим рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка А. О., про ухвалення додаткового судового рішення задоволено. Стягнуто з ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на користь позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 800 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю заявлених представником позивачки вимог та, відповідно, наявністю підстав для задоволення заяви про стягнення правничої допомоги на користь останньої згідно з положеннями статей 137, 141 ЦПК України.

Відповідач із заявою про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, до суду не звертався.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 17 березня 2026 року апеляційні скарги ТОВ «Він Фінанс» залишено без задоволення. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 липня 2025 року та додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у 2010 році кредитор реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, а тому підстави для стягнення відсотків за період з 05 лютого 2010 року до 20 квітня 2015 року (після ухвалення рішення про дострокове стягнення суми боргу) у розмірі 1 288 640,19 грн відсутні.

Оскільки відсотки за період з 05 лютого 2010 року до 20 квітня 2025 року в сумі 128 640,19 грн нараховані поза межами строку дії договору, висновок місцевого суду про відсутність доказів безспірності заборгованості відповідає фактичним обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи, складності справи, принципу співмірності судових витрат, розміру наданої правничої допомоги, часом, витраченим представником відповідача на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих представником позивача послуг, а також критерію розумності їхнього розміру, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на надання правової допомоги у розмірі 10 800 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка А. О., про ухвалення додаткового судового рішення залишено без розгляду.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що представник позивача Лисенко А. О. брав участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 17 березня 2026 року, докази понесення витрат на правову допомогу сторона позивача повинна була подати до апеляційного суду до 23 березня 2026 року, чого зроблено не було.

Неподання стороною доказів на підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду відповідно до положень статті 126 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 квітня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» ТОВ «Він Фінанс» подало касаційну скаргу на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 липня 2025 року, додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2026 року.

21 квітня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко А. О., подав касаційну скаргу на ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року.

Ухвалами Верховного Суду від 05 травня 2026 року касаційну скаргу ТОВ «Він Фінанс» та касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка А. О., залишено без руху для усунення недоліків, зазначено строк виконання ухвали суду, попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк ТОВ «Він Фінанс» та представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко А. О., направили до суду матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалах Верховного Суду від 05 травня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка А. О., на ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року та за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 липня 2025 року, додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року, витребувано із Зміївського районного суду Харківської області цивільну справу № 621/325/25, відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Він Фінанс» про зупинення виконання (дії) рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 липня 2025 року, додаткового рішення Зміївського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року та постанови Харківського апеляційного суду від 17 березня 2026 року.

02 червня 2026 року матеріали цивільної справи № 621/325/25 надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Він Фінанс» просить рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 липня 2025 року, додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко А. О., просить ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду клопотання про ухвалення додаткового судового рішення.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень ТОВ «Він Фінанс» зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц; постановах Верховного Суду від: 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, 14 листопада 2019 року у справі № 910/20306/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, у касаційній скарзі заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, посилається на пункт 4 частини другої статті 389 та пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження.

Касаційну скаргу ТОВ «Він Фінанс» мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції припустився грубого порушення норм процесуального права, а саме частини четвертої статті 82 ЦПК України, оскільки не було враховано, що правомірність набуття ТОВ «Він Фінанс» (до зміни назви - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») права вимоги до позивача за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 11135139000, а також обсяг таких прав вже були предметом судового дослідження. Зокрема, ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 04 листопада 2015 року у справі № 621/2750/15-ц, яка набрала законної сили, було задоволено заяву про заміну стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ «УкрСиббанк» на правонаступника.

Ставлячи під сумнів «безспірність» заборгованості, яка була базою для переходу права вимоги у 2015 році, суд порушив принцип юридичної визначеності.

Суди неправильно застосували норми матеріального права в частині визначення безспірності заборгованості, а саме положення статей 88 Закону України «Про нотаріат» та статей 533, 625 ЦК України, не врахувавши, що сума заборгованості у розмірі 1 288 640,19 грн, зазначена у виконавчому написі, є частиною балансової вартісті активу, який був прийнятий скаржником 20 квітня 2015 року від ПАТ «УкрСиббанк». Ця сума складається з тіла кредиту та відсотків, нарахованих первісним кредитором у доларах США та перерахованих у гривневий еквівалент.

Оскільки рішення суду від 2010 року не було виконано боржником на момент вчинення напису, скаржник як законний кредитор мав право на виконання зобов`язання в натурі (у валюті) або його актуального гривневого еквівалента.

Відмова апеляційного суду в долученні та дослідженні доказів належного повідомлення позивача про наявність заборгованості, попри їх очевидну значимість для правильного вирішення спору, є порушенням статті 367 ЦПК України. Суд не врахував, що необхідність подання цих доказів саме на етапі апеляції була зумовлена специфікою аргументації суду першої інстанції та фактичною поведінкою позивача, який заперечував отримання вимоги лише під час апеляційного розгляду.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок про «недоведеність» процедури повідомлення боржника, не витребувавши матеріали нотаріальної справи.

Підставою касаційного оскарження ухвали Харківського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко А. О., зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Посилається на неврахування судом висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Зокрема, підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка А. О., мотивовано тим, що у відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки - адвокат Лисенко А. О., письмово зазначив, що докази понесення витрат на правничу допомогу будуть долучені до справи до ухвалення рішення суду або протягом п`яти днів з дня його ухвалення.

Позивачка не має електронного кабінету в автоматизованій системі «Електронний суд» і в судовому засіданні участі не брала.

Згідно з повідомленням про доставлення електронного листа документ в електронному вигляді - постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2026 року, доставлено до Електронного кабінету Лисенко А. О. 21 березня 2026 року об 11:10 год.

З урахуванням вимог частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення стороні позивачки постанови Харківського апеляційного суду від 17 березня 2026 року є 20 березня 2026 року (робочий день, наступний за днем його відправлення), і саме з цього дня розпочався п`ятиденний строк для подання заяви про ухвалення додаткового рішення, який закінчується 25 березня 2026 року.

25 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко А. О., подав до суду апеляційної інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання розподілу судових витрат на правничу допомогу з дотриманням строків, передбачених положеннями частини 8 статті 141 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції не дотримався розумних строків направлення повного тексту судового рішення, а отже, у позивачки були об`єктивні підстави неможливості звернутися у встановлений законом термін.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Він Фінанс», поданому до Верховного Суду 03 червня 2026 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко А. О., заперечує проти доводів відповідача, просить касаційну скаргу ТОВ «Він Фінанс» залишити без задоволення, а рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 липня 2025 року, додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2026 року - без змін.

Крім того, представник позивачки заявив про понесення останньою судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн у суді касаційної інстанції, докази на підтвердження чого будуть долучені до ухвалення Верховним Судом судового рішення або протягом п`яти днів після ухвалення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (іпотекодержателем) та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно - нежитлове приміщення, вбудоване на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку, площею 257,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки за домовленістю сторін визначено у розмірі 535 000 грн.

Цією іпотекою в повному обсязі забезпечується зобов`язання іпотекодавця за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 11135139000, за умовами якого ОСОБА_1 було надано кредит у сумі 50 000 дол. США, що на день укладення кредитного договору склало 252 500 грн, з відсотковою ставкою 13 % річних, строком повернення кредиту - 28 березня 2014 року. Цією ж іпотекою за умовами договору забезпечувалися зобов`язання іпотекодавця зі сплати процентів, штрафних санкцій, а також витрат іпотекодержателя, пов`язаних зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на страхування та інших збитків, пов`язаних із виконанням сторонами зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами.

За змістом частини четвертої договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (а. с. 16-17).

Заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 22 червня 2010 року у цивільній справі № 2-84/10 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 11135139000 у розмірі 632 503,82 грн, судовий збір - 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30 грн, а всього - 1 730 грн.

20 листопада 2023 року приватним нотаріусом Личуком Т. В. на підставі статті 262 ЦК України, статей 34, 87-91 Закону України «Про нотаріат», глави 16 Порядку № 296/5 та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року, вчинено виконавчий напис, реєстровий номер 644, яким звернуто стягнення на нежитлове приміщення, вбудоване на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку, площею 257,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки), належне боржнику-іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 29 квітня 2003 року державним нотаріусом Зміївської державної нотаріальної контори Чорнолясовою Т. В., реєстровий № 1-959, в рахунок погашення заборгованості за відсотками в розмірі 1 288 640,19 грн, нарахованими за період з 05 лютого 2010 року до 20 квітня 2015 року, перед кредитором-іпотекодержателем.

На підставі договору факторингу від 20 квітня 2015 року № 18 та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 29 березня 2007 року № 1703 від 27 вересня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В. Д., № 2995, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк».

Згідно з копією розрахунку заборгованості від 06 листопада 2023 року, складеного ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» як кредитором за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 11135139000, який укладено зі ОСОБА_1 , станом на 06 листопада 2023 року сума заборгованості за кредитним договором є непогашеною та становить 2 698 441,28 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 937 119,51 грн; заборгованість за відсотками - 1 761 321,77 грн, у тому числі 1 288 640,19 грн, нарахованих за період з 05 лютого 2010 року до 20 квітня 2015 року (а. с. 14).

Загальна сума заборгованості, яку необхідно перерахувати ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», становить 1 288 640,19 грн, та сума, що сплачена стягувачем за вчинення виконавчого напису - 6 000 грн (а. с. 28).

05 грудня 2023 року державним виконавцем Зміївського ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного МРУ МЮ Смагловою Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 за заявою стягувача ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про примусове виконання виконавчого напису № 644, вчиненого 20 листопада 2023 року приватним нотаріусом Личуком Т. В. про стягнення з боржника ОСОБА_1 1 294 640,19 грн (а. с. 15, 19).

Відповідно до листа т.в.о. начальника Зміївського ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного МРУ МЮ від 29 листопада 2024 року № 38818 на виконанні у Відділі перебувають виконавчі провадження:

№ НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-84/10, виданого 16 липня 2010 року Зміївським районним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 634 203,82 грн на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»;

№ НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису № 644, вчиненого 20 листопада 2023 року приватним нотаріусом Личуком Т. В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» заборгованості у сумі 1 294 640,19 грн.

24 квітня 2014 року головним державним виконавцем було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-84/10, в ході проведення виконавчих дій за яким державним виконавцем було проведено опис й арешт нерухомого майна боржника - нежилого приміщення, вбудованого на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку, загальною площею 257,70 кв. м, основною площею 224,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та яке є іпотечним майном ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Перші та другі торги з реалізації зазначеного нерухомого майна були призначені на 26 жовтня 2023 року та 06 грудня 2023 року відповідно, однак не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів (початкова ціна продажу на перших торгах складала 2 350 000 грн, на других - 1 997 500 грн). Відповідно до вимог статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» прийняло рішення залишити за собою нереалізоване майно боржника за вартістю 1 997 500 грн. На депозитний рахунок Відділу надійшли кошти з метою перерахування різниці між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь за виконавчими документами у сумі 68 655,99 грн, з яких 5 500 грн перераховано витрат виконавчого провадження, 63 155,99 грн - виконавчий збір. Також на виконанні у Зміївському ВДВС у Чугуївському районі Харківської області Східного МРУ МЮ перебувають виконавчі провадження № НОМЕР_3, № НОМЕР_2, № НОМЕР_1 (а. с. 18).

Згідно з копією листа Міністерства юстиції України від 29 листопада 2021 року № 116459/ПІ-М-5759/19.1.5 наказом Міністерства юстиції України від 14 квітня 2021 року № 1358/5 свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 13 серпня 2012 року за № 8832 на ім`я ОСОБА_5 , анульовано.

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру нотаріусів, розміщеного на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, приватний нотаріус Личук Т. В. станом на 07 липня 2025 року продовжує здійснювати нотаріальну діяльність, номер свідоцтва 8832.

Відповідно до протоколу загальних зборів № 1706 25 липня 2024 року ТОВ «ФК Довіра і Гарантія» перейменовано на ТОВ «Він Фінанс».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Щодо вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

Відповідно до статті 18 ЦК нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення нотаріальної дії) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»).

Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку № 296/5.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до положень цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (див. пункти 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису» (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц).

У постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14, від 09 лютого 2022 року у справі № 547/210/20 зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 947/10174/21.

У цій справі позивачка, обґрунтовуючи підстави позову, посилалася, зокрема, на те, що виконавчий напис вчинений із порушенням закону, оскільки нотаріус не переконався в безспірності боргу та порушив вимоги щодо процедури оформлення і змісту виконавчого напису.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги, чи навпаки на заперечення існування такої обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів, здійснює їх оцінку.

29 березня 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки нежитлового приміщення, вбудованого на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку, площею 257,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як забезпечення зобов`язання (іпотекодавця) за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 11135139000, за умовами якого ОСОБА_1 було надано кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у сумі 50 000,00 дол. США, що на день укладення кредитного договору склало 252 500 грн, з відсотковою ставкою 13 % річних. Строк повернення кредиту - 28 березня 2014 року.

З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 22 червня 2010 року у цивільній справі № 2-84/10 стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 11135139000 у розмірі 632 503,82 грн, а також судовий збір у сумі 1 700 грн, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн, а всього 1 730 грн.

Натомість, в оспорюваному виконавчому написі визначено звернути стягнення на нежитлове приміщення - предмет іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за відсотками ОСОБА_1 перед правонаступником ПАТ «УкрСиббанк» - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») (після зміни назви -ТОВ «Він Фінанс»), які нараховано за період з 05 лютого 2010 року до 20 квітня 2015 року в розмірі 1 288 640,19 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) сформульовано правовий висновок про те, що пред`явлення кредитором вимоги про дострокове стягнення кредиту змінює умови та строк дії кредитного договору, а тому нарахування договірних процентів за межами такого строку є неправомірним.

Враховуючи те, що у 2010 році кредитор реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, підстави для подальшого стягнення відсотків, у тому числі за період з 05 лютого 2010 року до 20 квітня 2015 року, в розмірі 1 288 640,19 грн, відсутні.

У справі, що переглядається в касаційному порядку, визначення приватним нотаріусом строку нарахування заборгованості за відсотками, у межах якого звертається стягнення, в понад 5 років суперечить вимогам статті 88 Закону України «Про нотаріат», за змістом якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Врахувавши, що відповідно до абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК, суди дійшли правильного висновку, що у виконавчому написі нотаріус запропонував звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості (процентів), нарахованої в період з 05 лютого 2010 року до 20 квітня 2015 року, незважаючи на те, що ще з 2010 року банк втратив право нараховувати передбачені кредитним договором проценти.

Отже, встановивши, що визначена нотаріусом до стягнення сума заборгованості суперечить судовому рішенню у справі № 2-84/10, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що звертаючись до нотаріуса із заявою про видачу виконавчого напису, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (після зміни назви -ТОВ «Він Фінанс») належним чином не обґрунтувало безспірність заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 11135139000, а також період її нарахування, який перевищує три роки, що згідно з вимогами статті 88 Закону України «Про нотаріат» є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини, узагальнені доводи касаційної скарги банку про те, що виконавчий напис було вчинено відповідно до законодавства, є безпідставними.

Доводи касаційної скарги ТОВ «Він Фінанс» про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив надані ним докази, колегія суддів відхиляє.

Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Посилання заявника на те, що необхідність подання доказів належного повідомлення позивача про наявність заборгованості саме на етапі апеляції була зумовлена специфікою аргументації суду першої інстанції та фактичною поведінкою позивача, який заперечував отримання вимоги лише під час апеляційного розгляду, - не є поважними причинами, які унеможливили подання таких доказів до суду першої інстанції у розумінні положень статті 367 ЦПК України.

Аргументи заявника про те, що суд апеляційної інстанції зробив висновок про недоведеність процедури повідомлення боржника, не витребувавши матеріали нотаріальної справи, суперечить принципам загальності та диспозитивності цивільного процесу.

Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судами норми права, наведена в касаційній скарзі ТОВ «Він Фінанс» практика Верховного Суду не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться у перелічених постановах.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно вирішив спір по суті, дослідивши надані докази у сукупності, обґрунтовано вказав на наявність підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Щодо залишення апеляційним судом без розгляду клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка А. О., про ухвалення додаткового судового рішення

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства

є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У частині першій статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази

і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що

й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу сторона у справі зобов`язана надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.

Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.

Вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати не проводяться.

Указані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої, восьмої статті 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з частинами першою, третьою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Як випливає зі статті 126, частини восьмої статті 141 ЦПК України, у разі неподання доказів понесення судових витрат протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку заява про розподіл судових витрат підлягає залишенню судом без розгляду, якщо причини пропуску цього строку не є поважними.

Правовий висновок про те, що залишення судом заяви сторони про винесення додаткового судового рішення без розгляду є процесуальним наслідком не заявлення до закінчення судових дебатів вимоги на відшкодування судових витрат на правничу допомогу або подання доказів таких витрат із пропуском п`ятиденного строку з моменту винесення рішення у справі, викладено у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 520/8309/18, Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в ухвалах Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі №750/14822/21, від 24 травня 2023 року у справі №446/2455/21.

Постанова Харківського апеляційного суду ухвалена 17 березня 2026 року. Ураховуючи норми частини восьмої статті 141 та частини третьої статті 124 ЦПК України, останнім днем подання заяви про ухвалення додаткового рішення з відповідними доказами є 23 березня 2026 року. Заяву про ухвалення додаткового рішення представником ОСОБА_1 - адвокатом Лисенко А. О. подано до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» 25 березня 2026 року, тобто з пропуском установленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України строку.

У заяві представник позивачки просив поновити пропущений строк через те, що суд апеляційної інстанції не дотримався розумних строків направлення повного тексту судового рішення, а отже, у позивачки були об`єктивні підстави неможливості звернутися у встановлений законом термін.

Верховний Суд в постанові від 26 лютого 2025 року у справі № 750/16288/23 зазначив, що під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти лише ті обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Тобто, причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв`язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Поновлення процесуального строку зі спливом зазначеного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності.

У постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 760/19995/21-ц вказано, що інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15 зазначено, що тлумачення норм національного законодавства, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, свідчить, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку апеляційного оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

Згідно з протоколом судового засідання представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко А. О., був присутній під час розгляду справи Харківським апеляційним судом 17 березня 2026 року, надавав суду пояснення, був обізнаний про перехід суду до стадії ухвалення рішення, однак відповідно до довідки, складеної секретарем судового засідання, на проголошення вступної та резолютивної частини постанови апеляційного суду сторони не з`явився.

Те, що адвокат Лисенко А. О., був обізнаний про перехід суду до стадії ухвалення рішення, має суттєве значення для правильного тлумачення частини восьмої статті 141 ЦПК України, та зобов`язувало заявника надати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу з дати ухвалення рішення, а не з моменту отримання рішення.

Встановивши, що представник позивачки не навів суду поважних причини пропуску процесуального строку, зокрема не зазначив про наявність обставин, які унеможливили або ускладнили можливість подання докази понесення витрат на професійну правничу допомогу у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, а також не надав належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин, суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку про залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на правову допомогу.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені апеляційним судом обставини та переважно зводяться до власного тлумачення заявником норм частин четвертої, п`ятої, восьмої статті 83 ЦПК України, статей 126, 127, частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Апеляційний суд не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженої ухвали.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що рішення місцевого суду, постанова та ухвала апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка Андрія Олександровича, та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 липня 2025 року, додаткове рішення Зміївського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2025 року, постанову Харківського апеляційного суду від 17 березня 2026 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник