Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №214/6638/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 214/6638/25

провадження № 61-6009св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Сіденко С. І., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та його скасування.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 17 листопада 2023 року вона видала довіреність, якою уповноважила громадянина України ОСОБА_3 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями з питань розпорядження її нерухомим майном (продажу, дарування, обміну, відчуження, зняття з місця реєстрації, виділення частки, здачі в найм (оренду)) для забезпечення виконання її майнових зобов`язань, управління, а також вчинення та/чи у її інтересах будь-яких яких дій належних їй по праву власності квартир:

1) двокімнатну квартиру на 7 поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ,

- подарувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

2) двокімнатну квартиру на 4 поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ,

- подарувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

На підставі зазначеної довіреності на ім`я ОСОБА_2 була здійснена відповідна юридична дія та подарована двокімнатна квартира на 4 поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказувала на те, що до укладення договору дарування відповідач ОСОБА_2 почав систематично принижувати гідність позивачки, висловлювався на її адресу нецензурно, погрожував та спричинив фізичне насилля, неодноразово виганяв її з житла, а також вчиняв психологічний тиск.

З огляду на положення частини першої статті 727 ЦК України, вважала, що вказаний договір дарування підлягає скасуванню.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд визнати договір дарування, здійснений за довіреністю, через її представника ОСОБА_3 , недійсним та скасувати його.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що у справі не встановлено сукупності обставин, які свідчать про те, що ОСОБА_1 неправильно сприйняла фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору дарування. Оскільки, не доведено обставин, на які посилалась як на обґрунтування позовних вимог, тому у суду відсутні законні підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним, відповідно до статті 229 ЦК України.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року змінено в частині правового обґрунтування підстав відмови у позові.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування підстав відмови у позові, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлені ОСОБА_5 позовні вимоги задоволенню не підлягають, однак, послався на відсутність обставин, визначених статтею 229 ЦК України для визнання такого договору недійним, що не було предметом і підставою позову та фактично свідчить про вихід суду за межі заявлених позовних вимог. Водночас, колегія суддів зазначає, що таке посилання на правильність висновку суду про відмову у задоволені позову не вплинуло.

Апеляційний суд зазначив, що колегією суддів не встановлено обставин, визначених частиною першою статті 727 ЦК України, на які ОСОБА_1 посилалася у позові, у зв'язку з чим позовні вимоги є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 727 ЦК України як самостійну підставу для вирішення спору, не встановивши у передбаченому статтею 203 ЦК України порядку дійсність правочину та наявність вільного й усвідомленого волевиявлення сторони, чим порушили обов`язкову послідовність встановлення юридично значимих фактів і правової кваліфікації.

Позивачем було заявлено вимоги, що ґрунтуються на застосуванні статті 727 ЦК України (розірвання договору дарування у зв`язку з поведінкою обдарованого), тоді як суди фактично застосували правову конструкцію, притаманну статті 229 ЦК України (правочин, вчинений під впливом помилки), що не було предметом позову та не заявлялось стороною.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15 (провадження № 14-338цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15 (провадження № 14-112цс19) та у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 522/1916/17 (провадження № К/9901/38368/18, К/9901/38366/18), від 17 листопада 2021 року у справі № 539/1509/20 (провадження № 61-6771св21); суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2026 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У червні 2026 року ОСОБА_2 подав додаткові пояснення у справі та клопотання про долучення до матеріалів справи копії процесуальних документів у справі № 214/693/25.

У червні 2026 року ОСОБА_1 подала додаткові пояснення у справі та відповідь на відзив на касаційну скаргу.

Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу. Отже, подані до Верховного Суду додаткові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягають залишенню без розгляду (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду: від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20); від 14 грудня 2022 року у справа № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22)).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У червні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2

17 листопада 2023 року на підставі довіреності ОСОБА_1 уповноважила громадянина України ОСОБА_3 розпоряджатися своїм нерухомим майном (продаж, дарування, обмін, відчуження, зняттям з місця реєстрації, виділенням частки, дачі в найм (оренду) для забезпечення виконання її майнових зобов`язань, управління, а також вчинення та/чи у моїх інтересах будь-яких яких дій належного їй по праву власності квартир:

1) двокімнатну квартиру на 7 поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ,

- подарувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

2) двокімнатну квартиру на 4 поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

- подарувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , що посвідчений Консулом Іванчов С. Й. та зареєстрований у реєстрі за № 2676/23.

За умовами договору дарування від 10 лютого 2025 року, ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняв у дар квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Дарувальник передала безоплатно у власність (подарувала), а обдаровуваний прийняв у дарунок квартиру, яка належить дарувальнику на праві приватної власності.

Вказаний договір дарування посвідчений ОСОБА_6 , консулом Генерального консульства України в Нью-Йорку та зареєстрований у реєстрі за №2676/23. Довіреність було підписано ОСОБА_1 . Особу її встановлено, дієздатність перевірено.

Ознайомлена з загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, повністю усвідомлюючи своїх дій та згідно вільного волевиявлення, котре відповідає її внутрішній волі.

Дарувальник передала безоплатно у власність (подарувала), а обдаровуваний прийняв у дарунок квартиру, яка належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Дарувальник ствердила, що дарування здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального.

Сторони розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваного вчинення на її користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.

Договір від імені позивачки ОСОБА_1 підписано представником ОСОБА_3

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , однак тимчасово мешкає у США.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 почав систематично принижувати її гідність, висловлювався на її адресу нецензурно, погрожував та спричинив фізичне насилля, неодноразово виганяв з житла, а також вчиняв психологічний тиск, тому вважала, що договір дарування підлягає скасуванню на підставі частини першої статті 727 ЦК України.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

За умовами договору дарування житла до обдарованого переходить право власності на житло, дарувальник фактично втрачає право на володіння, користування та розпорядження ним, право на проживання, а в обдарованого немає обов`язку надавати відчужене на його користь житло для проживання дарувальнику (постанова Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17).

Відповідно до положень частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Апеляційний суд встановив, що позивачка, укладаючи договір дарування квартири, діяла вільно, свідомо, на власний розсуд, із зазначенням усіх істотних умов договору, права та обов`язки щодо змісту правочину повністю усвідомлювала.

Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою статті 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров`я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред`явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов`язаний повернути дарунок у натурі.

Розірвання договору є правовою підставою припинення права власності на подаровану річ у обдаровуваного. Обдаровуваний зобов`язується повернути річ дарувальнику в натурі з урахуванням можливого нормального зносу на час перебування у обдаровуваного та у тому вигляді, в якому вона існувала на момент розірвання договору.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 464/1509/17.

Договір дарування зумовлюється особистими відносинами дарувальника і обдаровуваного та укладається з добрим ставленням до обдаровуваного, а тому містить особливі правила його розірвання, що не застосовуються до інших договорів. Загальною підставою для такого розірвання правочину є злісна невдячність обдаровуваного. Це обумовлено також і тим, що законом не може бути передбачено морального обов`язку для обдарованого, спрямованого на вдячність та повагу до дарувальника.

Законом встановлені певні правові підстави розірвання договору дарування - у випадку вчинення обдаровуваним протиправних та аморальних дій відносно особи дарувальника.

Правова характеристика умисного злочину надається статтею 24 КК України (злочин вважається умисно вчиненим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий умисел), або хоча і не бажала, але свідомо припускала їх настання (непрямий умисел).

Злочин сам по собі є аморальним явищем. Тому вчинення злочину має тягнути настання цивільно-правових наслідків. Такими наслідками закон визначає розірвання договору дарування, предметом якого є нерухоме майно.

У таких випадках дарувальник вправі вимагати розірвання договору дарування та повернення дарунка або відшкодування його вартості. Законом чітко сформульовані умови (підстави) виникнення такого права у дарувальника, причому незалежно від того, чи був договір дарування укладений з обов`язком передати дарунок у майбутньому, чи дарунок вже був переданий дарувальником та прийнятий обдаровуваним.

Відповідно до статті 62 Конституції України та частини шостої статті 82 ЦПК України, оскільки особу не визнано винною у кримінальному провадженні та обвинувальний вирок суду відсутній, її поведінка не може розглядатися як винна або як така, що містить ознаки кримінального правопорушення в межах цивільного судочинства.

Отже, для розірвання договору дарування з підстав, передбачених статтею 727 ЦК України, обов`язковою умовою є наявність такого, що набрав законної сили, вироку суду щодо особи обдарованого, який вчинив злочин. Оскільки в даному випадку право на розірвання договору виникає саме з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. У такому випадку, дарувальник вправі вимагати розірвання договору дарування та повернення дарунка або відшкодування його вартості. При цьому на час пред`явлення позову такий дарунок має бути наявний у натурі та бути збереженим.

Установивши, що матеріали справи не містять відомостей щодо притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування частини першої статті 727 ЦК України до правовідносин сторін.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків апеляційного суду, зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального та процесуального права, а тому відхиляються Верховним Судом.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявниця послалася в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у ОСОБА_1 іншої точки зору на встановлені судом обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого судом судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь ОСОБА_1 .

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк