Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №759/11903/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 759/11903/23

провадження № 61-5273св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка подана представником ОСОБА_5 , на постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивований тим, що у ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_7 . Через 10 місяців після народження дитини, мати дитини ОСОБА_6 привезла її позивачці за адресою: АДРЕСА_1 , для того, щоб дитина побула у позивача, поки відповідачка ОСОБА_6 не знайде роботу.

З 2012 року по сьогоднішній день дитина проживає в будинку позивача та її сім`ї. Протягом року після того як відповідачка ОСОБА_6 залишила свою дитину, позивач намагалась вмовити відповідачку повернути собі дитину для того, щоб дитина росла разом з матір`ю, але матір дитини вела вільний спосіб життя та не мала час на свою дитину. Після того, як мати дитини ОСОБА_6 залишила свою дитину позивачці, тільки один раз відвідала свою дитину у позивача вдома на 2-річний день народження.

Батько дитини відповідач по справі ОСОБА_2 - це рідний брат позивачки і є неблагонадійною людиною, ніколи не приймав участі у вихованні, утриманні, забезпечення та розвитку своєї дитини, проживає окремо від дитини та має судимість і відкриті кримінальні провадження.

Отже, відповідачі по справі, батьки дитини протягом всього життя дитини, якій наразі одинадцять років, не виконували та не виконують своїх батьківських обов`язків: не виховували дитину, взагалі не спілкувались з нею, не піклувались про неї, не намагались побачитись з нею, не забезпечували здобуття дитиною загальної середньої освіти, не готували її до самостійного життя, не забезпечували харчування, одягом, медичним доглядом, лікуванням дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; досі не спілкуються з дитиною, не зверталися до компетентних органів чи суду з приводу здійснення позивачем перешкод у вихованні дитини, тобто фактично батьки самоусунулися (ухилились) від виховання.

З моменту народження дитини, піклуванням, вихованням та її розвитком займалась позивачка, яка є рідною тіткою дитини та рідною сестрою батька дитини. Дитина проживаючи з моменту народження в сім`ї позивача, сприймає родину позивача, як власну родину та називає позивача - мамою, її чоловіка - татом, а сина позивача - братом. У сім`ї позивачки дитина є членом родини та виховується, спілкується та забезпечується всім необхідним на рівних умовах з рідною дитиною позивачки. Дитина не пам`ятає своєї біологічної матері, а з біологічним татом періодично спілкується, але не як з батьком, а як рідним братом позивачки.

ОСОБА_1 просила:

позбавити батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо малолітньої дитини ОСОБА_7 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як таких що ухиляються від виконання батьківських обов`язків.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

12 жовтня 2023 року від третьої особи Служби у справах дітей Білогородсько сільської ради Бучанського району Київської області надійшов до суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_6 відносно їх малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизначених норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками;

з урахуванням того, що жодного доказу на спростування позовних вимог відповідачкою ОСОБА_3 та її адвокатом суду не було надано, з урахуванням висновку Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області № 166 від 06 жовтня 2023 року, згідно якого дитина проживає з рідною тіткою - позивачем, з моменту її народження, де створені належні умови для проживання, виховується в дусі поваги, отримує належну освіту, систематично забезпечується доглядом лікарів, забезпечена всім необхідним для життя, щороку відпочиває та оздоровлюється з позивачем та його сім`єю, сприймає їх родину, як власну, знає про існування біологічних батьків, але сприймає їх як сторонніх осіб, з якими ніколи не проживала/не перебувала, які без поважних причин не приймали участі в її вихованні та утриманні, та не виявляли щодо дитини батьківської уваги та турботи в якій дитина щодня має потребу, з урахуванням думки малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була допитана в судовому засіданні та зазначила, що із своїм біологічним батьком вона спілкується зрідка і він їй ніколи не був татом, а свою біологічну матір вона ніколи не бачила і не має бажання бачити, а своїми батьками вона вважає ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , які піклуються про неї з дитинства та забезпечують всім необхідним, суд зробив висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 березня 2024 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасовано. Ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

з наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що відповідач тривалий час не брав участі у вихованні дитини, в травні 2023 року, до часу звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду, склав нотаріально посвідчену заяву про згоду на позбавлення батьківських прав;

як вбачається зі змісту цієї заяви, надаючи таку згоду, ОСОБА_2 діяв в інтересах дитини, яка тривалий час проживала в родині його сестри, що піклується про неї та займається її вихованням;

з пояснень представника ОСОБА_1 встановлено, що дитині сторін виповнилось вже 14 років, вона почала спілкуватись з батьком,він надає їй матеріальну допомогу;

враховуючи вказану обставину, бажання відповідача брати участь у спілкуванні з донькою, заперечення останнього щодо позбавлення його батьківських прав, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що відповідача доцільно позбавити батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною. Судом не враховано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено;

колегія суддів вважає, що ухилення від виховання доньки протягом тривалого часу стало наслідком неналежного усвідомлення батьком потреби дитини у батьківському захисті та піклуванні;

висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав є необґрунтованим, оскільки останній не містить мотивів, з яких орган опіки та піклування зробив висновок, що вказана дія буде відповідати інтересам дитини;

зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини;

з урахуванням характеру поведінки батька щодо його участі у вихованні та спілкуванні з донькою, колегія суддів вважає за необхідне попередити його про необхідність змінити ставлення до виховання доньки, зокрема приймати реальну та активну участь саме у вихованні дитини;

при цьому відмова у задоволенні даного позову не позбавляє права позивача звернутися до суду з аналогічним позовом у майбутньому, якщо відповідач не змінить свого ставлення до виконання батьківських обов`язків без поважних причин;

суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи, не повністю врахував характер спірних правовідносин, а тому ухвалене у справі рішення в частині задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

20 квітня 2026 року ОСОБА_9 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, через представника ОСОБА_5 , у якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд не врахував, що при вирішенні даного спору мають братися до уваги першочергово саме права та інтереси самої дитини, і вже тільки після них - права та інтереси їх батьків, що відповідатиме принципу забезпеченню найкращих інтересів дитини. Однак у даному випадку апеляційний суд не врахував, що збереження батьківських прав та виконання батьківських обов`язків особою, яка вчинила ряд тяжких злочинів та у зв`язку з цим потребує соціалізації, і яка не має будь-якого зв`язку з дитиною, яка свідомо знаючи про наявність дитини, ухилялася від виконання батьківських обов`язків - не буде відповідати принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, оскільки за відсутності для цього підстав зберігатиме матеріально-правовий зв`язок між батьком із зазначеними характеризуючими обставинами його особистості та біографії, та дитиною, яка не сприймає ОСОБА_2 як батька, і яка ним не виховувалася;

апеляційний суд мав врахувати відсутність наданих ОСОБА_2 будь-яких доказів на підтвердження зміни його поведінки щодо батьківських обов`язків, а самі доводи апеляційної скарги ґрунтуються лише на тому, що він обурений з приводу скасування рішення суду про позбавлення батьківських прав ОСОБА_9 щодо дитини, і невзяття ним участі у вихованні дитини обумовлено вчиненням ряду тяжких злочинів та відбуванням за це покарань;

у цій справі суд першої інстанції правильно врахував, що підтверджуючи обставини відсутності інтересу щодо батьківських обов`язків щодо дитини, ОСОБА_2 11 травня 2023 року виклав заяву, підпис на якій було засвідчено нотаріусом, та зазначив про обізнаність наявності у нього батьківських прав та обов`язків щодо дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак від яких він відмовляється та не заперечує проти позбавлення батьківських прав. Суд першої інстанції правильно кваліфікував зміст заяви від 11 травня 2023 року ОСОБА_2 як такий, з якого вбачається обізнаність останнього щодо наявності у нього батьківських обов`язків щодо дитини, і що невиконання таких обов`язків ОСОБА_2 за таких обставин - є винним ухиленням від виконання батьківських обов`язків щодо дитини, що є підставою для позбавлення батьківських прав згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України;

апеляційним судом хибно кваліфіковані такі дії ОСОБА_2 , як дії, що вчинялися в інтересах дитини, оскільки батько дитини не може діяти в інтересах останньої усвідомлено відмовляючись від виконання власних батьківських обов`язків щодо дитини, і це не може відповідати принципу забезпеченню найкращих інтересів дитини. Більше того, апеляційний суд взагалі не взяв до уваги того, що відсутні підстави вважати відкликаною та скасованою заяву від 11 травня 2023 року ОСОБА_2 , якою він доводить до відома усіх, кого це стосується, що він відмовляється від батьківських прав щодо дитини. Таким чином апеляційний суд не надав правову оцінку діям та поведінці ОСОБА_2 , за яких його заяви не відповідають його подальшим діям як учасника цивільного судочинства, що має бути кваліфіковано як недобросовісна поведінка;

суд першої інстанції правильно встановив наявність винної бездіяльності ОСОБА_2 щодо виконання батьківських обов`язків відносно доньки ОСОБА_7 , у діях останнього відсутнє протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі;

скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд не встановив на підставі зібраних у справі доказів обставин, якими підтверджувалася зміна поведінки ОСОБА_2 щодо виконання батьківських обов`язків щодо дитини та задоволення зазначених вище її базових потреб останнім;

відхилення апеляційним судом висновку органу опіки та піклування як доказу на підтвердження доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини - було безпідставним, оскільки останнім не були надані будь-які докази на підтвердження зміни його поведінки щодо власних батьківських обов`язків щодо дитини;

апеляційний суд залишив поза увагою, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, ОСОБА_2 не надав доказів на підтвердження відновлення або бажання на відновлення зв`язку з дитиною, та виконання його батьківських обов`язків, направлених на забезпечення найкращих інтересів дитини;

апеляційний суд неправильно врахував, що батьківські права та обов`язки батька дитини мають сприяти зростанню та самоусвідомленню самої дитини, а не сприяти соціалізації батька після неодноразового відбування покарання у місцях позбавлення волі;

постановляючи оскаржувану постанову апеляційний суд не врахував, що очевидно не в інтересах дитини буде подальше спілкування з батьком, з метою забезпечення його соціалізації як особи, яка зокрема неодноразово вчинила тяжкі злочини та відбувала покарання за це, і яка все життя дитини не приймала участі у її вихованні та утриманні;

ОСОБА_2 ніколи не виконував свої батьківські обов`язки з виховання дитини та забезпечення отримання нею середньої освіти; вчиняв протиправні дії, пов`язані з незаконним збутом наркотичних речовин та протиправним заволодінням чужою власністю, відмовився від своєї дитини та підтримував позбавлення батьківських прав - є відсутніми підстави стверджувати про можливість зміни його поведінки та реалізації батьківських прав для забезпечення інтересів дитини;

суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та відповіді на відзив

У травні 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в обґрунтування якого зазначає, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції жодним чином не порушує права ОСОБА_9 . Вказує, що справа перетворилася на зведення особистих стосунків ОСОБА_9 з батьком дитини.

У травні 2026 року ОСОБА_9 , через представника ОСОБА_5 , подала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якому зазначила, що твердження ОСОБА_1 , що дана справа перетворилася у зведення особистих рахунків між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 є відверто необгрунтованими. ОСОБА_9 та ОСОБА_2 не підтримують зв`язок, не мають спільних відносин, і у ОСОБА_9 немає ані необхідності, ані можливості зводити з ним особисті рахунки, оскільки ОСОБА_2 є сторонньою особою для неї, вона не має будь-яких конфліктів із ним. Оскаржувана постанова апеляційного суду стосується прав та обов`язків ОСОБА_9 , оскільки остання є матір`ю дитини, ОСОБА_7 , доньки ОСОБА_2 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/11903/23. Витребувано справу із суду першої інстанції.

У травні 2026 року матеріали справи № 759/11903/23 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2026 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 759/11903/23, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 17 липня 2024 року у справі № 755/8647/23, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 19 лютого 2025 по справі № 147/277/24, від 26 січня 2022 року по справі № 203/3505/19, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14, від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 08 червня 2022 року по справі № 362/4847/20 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_7 .

У свідоцтві про народження дитини вказані: батько - ОСОБА_2 та матір - ОСОБА_6 .

З 2012 року та по сьогоднішній день дитина проживає в будинку позивачки та її сім`ї.

Батько дитини ОСОБА_2 є рідним братом позивачки.

Відповідно до довідки Білогородського академічного ліцею № 2 від 15 травня 2023 року № 48 та довідки Білогородської ЗШ 1-ІII ступеня № 2 від 10 квітня 2019 року № 23, позивачка займалась влаштуванням дитини до закладу в 2018 році, для зарахування її до І класу, звертаючись з відповідними документами. Дитина наразі навчається в 5 класі та перебуває під систематичною опікою і доглядом позивача, яка приводить її до школи, відвідує батьківські збори та цікавить навчанням дитини.

Згідно з випискою від 06 червня 2023 року КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, дитина, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , здорова, хвороби відсутні, календар профілактичних щеплення відповідає віку. Дитина перебувала під спостереженням ОСОБА_1 від народження. Житлово-побутові умови задовільні, рекомендації лікаря дотримуються.

Відповідно до декларації з лікарем законним представником дитини, щодо якої укладалась декларація, зазначено - позивачку, а довірену особу зазначено чоловіка позивачки - ОСОБА_8 .

У висновку про стан здоров`я, фізичний та розумовий розвиток дитини від 20 червня 2023 року та висновку про стан здоров`я особи від 20 червня 2023 року на підставі огляду лікарів вказано, що дитина здорова.

За характеристикою від 21 червня 2023 року, яка видана Білгородською сільською радою, позивач характеризується з позитивної сторони, як зразкова, працьовита громадянка та любляча мати, яка проживає разом зі своєю племінницею - ОСОБА_7 , яка перебуває на її повному утриманні й яку виховує.

11 травня 2023 року відповідач ОСОБА_2 , батько дитини, надав заяву, що посвідчена приватним нотаріусом Бучанського РНО Київської області Давидовою Т. М. за реєстровим № 334, про те, що ОСОБА_2 відмовляється від своїх батьківських прав та обов`язків відносно ОСОБА_7 , своєї доньки та надає згоду на позбавлення його батьківських прав.

12 жовтня 2023 року Службою у справах дітей Білогородсько сільської ради Бучанського району Київської області надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_6 відносно їхньої малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якого дитина проживає з рідною тіткою - позивачкою, з моменту її народження, де створені належні умови для проживання, виховується в дусі поваги, отримує належну освіту, систематично забезпечується доглядом лікарів, забезпечена всім необхідним для життя, щороку відпочиває та оздоровлюється з позивачем та його сім`єю, сприймає їх родину, як власну, знає про існування біологічних батьків, але сприймає їх як сторонніх осіб, з якими ніколи не проживала/не перебувала, які без поважних причин не приймали участі в її вихованні та утриманні, та не виявляли щодо дитини батьківської уваги та турботи в якій дитина щодня має потребу.

Допитана в судовому засіданні 28 квітня 2024 року в суді першої інстанції малолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначила, що з своїм біологічним батьком вона спілкується зрідка і він їй ніколи не був татом, а свою біологічну матір вона ніколи не бачила і не має бажання бачити. Своїми батьками вона вважає ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , які піклуються про неї з дитинства та забезпечують всім необхідним.

Позиція Верховного Суду

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність і диспозитивність (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга - четверта статті 12 ЦПК України).

Диспозитивність - один із основних принципів цивільного судочинства, згідно з яким учасник справи самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення у касаційному порядку та в яких межах (див., наприклад, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц, від 2 травня 2024 року у справі № 459/2034/23 (пункт 23), від 9 травня 2024 року у справі № 509/1161/18 (пункт 54), від 23 травня 2024 року у справі № 595/524/18 (пункт 32.3), Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 та від 19 квітня 2024 року у справі № 518/776/20).

За змістом наведених приписів особа може звернутися до суду насамперед за захистом власних прав та інтересів. Відповідно і право на оскарження судових рішень судів першої й апеляційної інстанції вона може реалізовувати у встановленому законом порядку та межах, визначених у відповідних скаргах (апеляційних, касаційних), насамперед для захисту власних прав та інтересів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження№ 61-3480сво21) вказано, що «Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що «основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_2; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_2) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_2) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_2, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_2 належить залишити без змін».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що «ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред`явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частини перша та друга статті 4 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, про позбавлення батьківських прав.

задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що жодного доказу на спростування позовних вимог, відповідачкою ОСОБА_3 та її адвокатом суду не було надано, з урахуванням висновку Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області № 166

від 06 жовтня 2023 року, згідно якого дитина проживає з рідною тіткою - позивачем, з моменту її народження, де створені належні умови для проживання, виховується в дусі поваги, отримує належну освіту, систематично забезпечується доглядом лікарів, забезпечена всім необхідним для життя, щороку відпочиває та оздоровлюється з позивачем та його сім`єю, сприймає їх родину, як власну, знає про існування біологічних батьків, але сприймає їх як сторонніх осіб, з якими ніколи не проживала/не перебувала, які без поважних причин не приймали участі в її вихованні та утриманні, та не виявляли щодо дитини батьківської уваги та турботи в якій дитина щодня має потребу, з урахуванням думки малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була допитана в судовому засіданні та зазначила, що із своїм біологічним батьком вона спілкується зрідка і він їй ніколи не був татом, а свою біологічну матір вона ніколи не бачила і не має бажання бачити, а своїми батьками вона вважає ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , які піклуються про неї з дитинства та забезпечують всім необхідним, суд зробив висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що постановою Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у цій справі касаційну скаргу ОСОБА_9 , яка підписана представником ОСОБА_5 , задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасовано та в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції;

скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції зазначив, що враховуючи бажання відповідача брати участь у спілкуванні з донькою, заперечення останнього щодо позбавлення його батьківських прав, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що відповідача доцільно позбавити батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною. Судом не враховано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Ухилення від виховання доньки протягом тривалого часу стало наслідком неналежного усвідомлення батьком потреби дитини у батьківському захисті та піклуванні. Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав є необґрунтованим, оскільки останній не містить мотивів, з яких орган опіки та піклування прийшов до висновку, що вказана дія буде відповідати інтересам дитини;

з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції до Верховного Суду звернулася відповідачка - ОСОБА_9 ;

аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_9 не навела переконливих доводів на підтвердження того, яким чином оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції порушує її права, свободи чи охоронювані законом інтереси. Колегія суддів зазначає, що вказаною постановою переглядалося рішення суду першої інстанції виключно в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , а тому ухвалене за результатами такого перегляду судове рішення жодним чином не порушує прав та інтересів заявниці як відповідачки у справі;

процесуальна поведінка позивачки - ОСОБА_1 , яка не скористалася правом касаційного оскарження, засвідчує її згоду з постановою апеляційного суду;

колегія суддів зауважує, що рішення суду про позбавлення батьківських прав має індивідуальний характер. У випадку позбавлення батьківських прав одного з батьків, правовий зв`язок з дитиною припиняється виключно для цієї конкретної особи.

З урахуванням принципу диспозитивності та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції оскаржуване судове рішення залишає без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко