Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №344/1415/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 344/1415/22

провадження № 61-11063св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А, Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приватне підприємство «Туристичне агентство «Оле-Тур», фізична особа - підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Туристичне агентство «Оле-Тур», фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про захист авторського права

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Струць Тетяни Ігорівни на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2025 року у складі судді Бородовського С. О. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2025 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Баркова В. М., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Приватного підприємства «Туристичне агентство «Оле-Тур» (далі - ПП «ТА «Оле-Тур») на його користь компенсацію за порушення майнових авторських прав у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а саме - 65 000,00 грн;

зобов`язати відповідача опублікувати на особистому сайті протягом місяця відомості про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення;

зобов`язати відповідача надати інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та про канали їх розповсюдження.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 01 листопада 2014 року він опублікував у соціальній мережі «Facebook» свій авторський твір - власне художнє бачення Головної брами палацу Потоцьких, підписавши роботу псевдонімом «ІНФОРМАЦІЯ_3» в правому нижньому кутку графічного зображення. Крім того, 11 червня 2016 року він поширив свою роботу в соціальній мережі «Dribbble».

28 травня 2021 року він, зайшовши в магазин «Оле-Тур», побачив, що його авторський твір зображено на магнітах без відмітки про авторство. Магніти пропонували для продажу та реалізації невизначеному колу осіб, дозволу на розповсюдження твору та отримання прибутку він підприємству не надав, що свідчить про порушення відповідачем його авторського права.

З метою досудового врегулювання спору 26 листопада 2021 року він звернувся до ПП «ТА «Оле-Тур» з відповідною претензією. ПП «ТА «Оле-Тур» у відповіді на претензію зазначило, що воно не здійснює жодної господарської діяльності щодо роздрібної торгівлі товарами, зокрема зазначеними у претензії магнітами. Проте вказане не відповідає дійсності та спростовується чеком, який підтверджує придбання ним магніту, фотографією прилавку, а також відомостями щодо видів діяльності ПП «ТА «Оле-Тур».

У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Протокольною ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2022 року залучено до участі у справі як співвідповідача фізичну особу -підприємця ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 08 квітня 2025 року позов задовольнив частково. Стягнув з ПП «ТА «Оле-Тур» на користь ОСОБА_1 6 000,00 грн. Зобов`язав ПП «ТА «Оле-Тур» опублікувати на особистому сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 протягом місяця відомості про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення. В іншій частині вимог позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. При цьому суд виходив з того, що позивач довів той факт, що більшість графічних елементів за його твором відображено на спірному магніті, проданому в місці розташування та реєстрації ПП «ТА «Оле-Тур» на АДРЕСА_1 . Визначаючи розмір компенсації за порушення майнових авторських прав, суд виходив з того, що сторона позивача при визначенні розміру компенсації посилалася на норму Закону України «Про авторське право і суміжні права», яка вже не була чинною. При цьому суд зазначив, що на час порушення права позивача не передбачалось відшкодування в розмірі 10 заробітних плат. З урахуванням змісту та особливостей порушеного права та необхідності компенсування доведеного порушення, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація в розмірі 6 000,00 грн.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 01 липня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Струць Т. І. залишив без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2025 року в оскаржуваній частині залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У серпні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Струць Т. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2025 року в частині розміру компенсації і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження зазначено те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 755/22219/14, від 17 січня 2024 року у справі № 308/7570/18.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що суд формально визначив суму компенсації, не навівши будь-якого її обґрунтування та без урахування справедливого підходу. Крім того, суди залишили поза увагою певні обставини, які свідчать про ознаки умисного порушення відповідачем авторського права, а отже, безпосередньо впливають на розмір компенсації. Такими обставинами є: невжиття відповідачем заходів для припинення правопорушення після отримання претензії позивача; неявка відповідача у судові засідання та надання неправдивих пояснень; публічне розповсюдження об`єкта авторського права з метою отримання прибутку. Суди не оцінили характер і тяжкість порушення (умисність, тривалість використання графічного зображення, комерційний контекст. Також суди не врахували, що позивач є військовослужбовцем, який добровільно мобілізувався у перші дні збройної агресії проти України, а тому компенсація в сумі 6 000,00 грн є очевидно непропорційною та надто мізерною.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

23 вересня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій установили, що 01 листопада 2014 року ОСОБА_1 (архітектор, диплом серії НОМЕР_1 ) опублікував у соціальній мережі «Facebook» свій авторський твір - Головну браму палацу Потоцьких (м. Івано-Франківськ), підписавши роботу псевдонімом «ІНФОРМАЦІЯ_3» у правому нижньому кутку графічного зображення, що підтверджується дописом в соціальній мережі. Позивач також поширив свої роботи в соціальній мережі «Dribble», де 11 червня 2016 року опублікував графічне зображення реконструкції Головної брами палацу Потоцьких, підписавши роботу «ІНФОРМАЦІЯ_3» в правому нижньому кутку зображення, що підтверджується дописом в мережі за адресою:

ІНФОРМАЦІЯ_5. 28 травня 2021 року , ОСОБА_1 , зайшовши в магазин сувенірів «Оле-Тур» за адресою: АДРЕСА_2 , побачив свій авторський твір - зображення реконструкції Головної брами Палацу Потоцьких на сувенірних магнітах без відмітки про своє авторство. Магніт продавався за ціною 25,00 грн за 1 екземпляр, що підтверджується квитанцією № 014897 від 28 травня 2021 року.

Після цього ОСОБА_1 звернувся до ПП «ТА «Оле-Тур» із претензією про усунення порушення та виплату грошової компенсації.

У листі від 08 грудня 2021 року № 12/09 ПП «ТА «Оле-Тур» зазначило, що вважає вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, та відмовило у задоволенні претензії.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційних скарг з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені тільки в частині вирішення вимог позову про стягнення компенсації, а тому переглядаються лише у цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 426 ЦК України використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Первинним суб`єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб`єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону (стаття 435 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 15 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та звернення до суду (далі - Закон № 3792-XII), виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти виконання і публічне сповіщення творів.

Звертаючись до суду, позивач стверджував, що порушення його авторського права він виявив у травні 2021 року, однак обраховував розмір компенсації відповідно пункту «г» частини другої статті 52 Закону № 3792-XII в редакції, яка була чинною до 22 липня 2018 року.

З цього приводу Верховний Суд зауважує таке.

У пункті «г» абзацу другого частини першої, пункті «г» частини другої статті 52 Закону № 3792-XII в редакції, яка була чинною до 22 липня 2018 року, було визначено, що при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право: подавати позови до суду про виплату компенсацій. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Разом з цим Законом України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», який набрав чинності 22 липня 2018 року, внесено зміни, зокрема до Закону № 3792-XII, а саме пункт «г» частини другої статті 52 викладений в такій редакції:

««г» виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення - як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу».

Таким чином, на час виявлення порушень прав позивача норма закону, яка регулювала порядок визначення розміру компенсації за порушення авторського права, не пов`язувала розмір компенсації із розміром мінімальної заробітної плати.

У частині другій статті 52 Закону № 3792-XII також було передбачено, що при визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд зобов`язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. У розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката.

При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов`язаний у встановлених пунктом «г» цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За загальним правилом, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав. Для визначення суми такої компенсації, яка є адекватною порушенню, суд має дослідити: факт порушення майнових прав та яке саме порушення допущено; об`єктивні критерії, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об`єкта авторського права і (або) суміжних прав; тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об`єктів); розмір доходу, отриманий унаслідок правопорушення; кількість осіб, право яких порушено; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. При цьому слід враховувати загальні засади цивільного законодавства, встановлені статтею 3 ЦК України, зокрема справедливість, добросовісність та розумність. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації повинні бути наведені в судовому рішенні.

Встановивши, що позивач не надав доказів на підтвердження розміру паушальної суми в заявленому розмірі 60 000,00 грн, а також доказів, які вказують на наявність умислу зі сторони відповідача щодо порушення авторських прав позивача та врахувавши зміст і особливості порушеного права, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильно висновку про стягнення компенсації в розмірі 6 000,00 грн.

З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Струць Тетяни Ігорівни залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко

В. М. Коротун