Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №205/8348/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 205/8348/22

провадження № 61-15814св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

(за первісним позовом)

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

(за зустрічним позовом)

позивач - ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Криничанська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стародубцева Вікторія Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_6 , подану адвокатом Білим Іваном Миколайовичем, ОСОБА_4 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025 року, ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення солідарно з відповідачів, як спадкоємців боржника, на її користь суми боргу за договором позики грошей від 05 листопада 2015 року у розмірі 15 000,00 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом комерційних банків України станом на день винесення рішення у справі.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 05 листопада 2015 року на підставі договору позики грошей, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Стародубцевою В. М. та зареєстрованого у реєстрі за № 1009, вона надала у борг ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 375 000,00 грн, що станом на 05 листопада 2015 року, згідно з курсом комерційних банків України, еквівалентно 15 000,00 дол. США.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, борг залишився неповернутим.

29 грудня 2021 року вона (позивач) направила до Криничанської державної нотаріальної контори лист-претензію, який був долучений до спадкової справи № 90/2021, заведеної після смерті ОСОБА_7 .

До нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись доньки ОСОБА_7 : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Оскільки у зв`язку зі смертю ОСОБА_7 у неї (позивача) виникло право вимоги, а у спадкоємців - обов`язок погашення заборгованості в межах спадкового майна, на адресу відповідачів був направлений лист-претензія та запропоновано протягом 5 днів з моменту його отримання повернути запозичені ОСОБА_7 кошти.

Вказана вимога залишилась без реагування.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила задовольнити позов.

У лютому 2023 року ОСОБА_4 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики грошей від 05 листопада 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Стародубцевою В. М. за реєстром № 1009, недійсним.

Вимоги обґрунтовані тим, що у серпні 2015 року ОСОБА_8 і ОСОБА_7 домовились, що після появи в Україні правових підстав для продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, остання переоформить належну їй земельну ділянку площею 8,050 га, що розташована на території Кудашівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, на ОСОБА_8 , за що він, у свою чергу, має сплатити їй 80 000,00 грн, із яких частину у розмірі 40 000,00 грн - у серпні 2015 року, а решту - через 2-3 місяці у нотаріуса при оформленні заповіту на зазначену земельну ділянку на ім`я ОСОБА_8 .

Вказувала, що на виконання цієї домовленості у серпні 2015 року ОСОБА_8 передав 40 000,00 грн її сестрі ОСОБА_2

05 листопада 2015 року вона, а також її сестри ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 і їх матір ОСОБА_7 були присутні в офісі приватного нотаріуса Стародубцевої В. М., де був складений проєкт заповіту на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 - дружини ОСОБА_8 й останній передав їй за оформлення її матір`ю заповіту другу частину оговореної раніше суми грошей у розмірі 40 000,00 грн.

Зазначала, що нотаріус Стародубцева В. М. , не ознайомивши ОСОБА_7 зі змістом документів, надала останній на підпис, і мати, не читаючи, будучи впевненою, що підписує заповіт на ім`я ОСОБА_1 , підписала. Ні вона, ні сестри, ні ОСОБА_7 не перевіряли, що саме було підписано, оскільки були впевнені, що підписують заповіт, копій підписаних документів ОСОБА_7 не отримувала.

Жодної позики ні від відповідачки ОСОБА_1 , ні від її чоловіка ОСОБА_8 . ОСОБА_7 ніколи не отримувала, про укладення договору позики мова не йшла. ОСОБА_7 до дня своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не знала про те, що 05 листопада 2015 року підписала у нотаріуса Стародубцевої В. М. договір позики на 375 000,00 грн, інакше б не змінила у подальшому заповіт на користь своїх дочок. Про наявність договору позики грошей їй, а також її сестрам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 стало відомо у вересні 2022 року після звернення ОСОБА_1 про стягнення боргу за цим договором.

Посилаючись на те, що ОСОБА_7 не усвідомлювала правову природу підписаного у нотаріуса документу і вважала, що підписує заповіт, спірний правочин був укладений ОСОБА_7 під впливом помилки, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, ОСОБА_4 просила задовольнити її вимоги.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_10 про призначення судової експертизи відео, - звукозапису у справі відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення експертизи, виходив з недопустимості звукозапису на телефоні «Redmi Note 9», носії (флешці), диску, а тому вважав, що відсутні і підстави для призначення судової експертизи відео-, звукозапису згідно клопотання.

Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , виходив із того, що позивач не надала суду доказів про вартість успадкованого майна кожного із спадкоємців та не зверталася із клопотанням про сприяння у витребування таких доказів, призначення експертизи. Суд зазначив, що позивач у встановлений законом спосіб не довела, який саме розмір частки успадкованого майна припадає на кожного із спадкоємців боржника та яка їхня вартість, що позбавляє суд самостійно визначити розмір часток із загальної суми боргу, що припадає на кожного із спадкоємців.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 , суд виходив із недоведеності обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття ОСОБА_7 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення при підписанні договору позики. Суд зазначив, що ОСОБА_4 не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину та не довела вчинення її матір`ю правочину під впливом помилки.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 , ухвалу Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2024 року залишено без змін.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року, за наслідками розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з судовими рішеннями суду першої інстанції як такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав їх законними та обґрунтованими і не вбачав підстав для їх скасування.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

10 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Білий І. М. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись не неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року, ухвалити судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16, від 14 грудня 2021 року у справі № 573/2336/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

15 грудня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 , в якій заявник просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2024 року, рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 19 грудня 2023 року у справі №537/1118/20, від 06 липня 2022 року у справі №537/1118/20, від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник включив до касаційної скарги заперечення на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2024 року з підстав, передбачених частиною другою статті 406 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційні скарги аргументовані тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Представник ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме статтю 1282 ЦК України, і норму процесуального права, а саме статтю 81 ЦПК України, не врахували, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що обов`язок доказування розміру спадкової маси та її вартості покладається на спадкоємців. Доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують, яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов`язок доказування наведених обставин на сторону позивача. У контексті стягнення боргу зі спадкоємців позивач (кредитор) повинен довести факт існування боргу, його розмір та факт прийняття спадщини відповідачами. Проте доведення вартості успадкованого майна є обов`язком саме спадкоємців (відповідачів), оскільки саме вони володіють інформацією та документами щодо складу та вартості спадкового майна, яке вони отримали. Це обумовлено принципом доступності доказів та тим, що спадкоємці зацікавлені у визначенні реальної вартості успадкованого майна, оскільки їхня відповідальність обмежується саме цією вартістю. Якщо спадкоємці заперечують розмір боргу або вартість успадкованого майна, вони повинні надати відповідні докази.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 вказує, що суди не надали оцінки показам свідка ОСОБА_8 , який визнав, що в серпні 2015 року сплатив ОСОБА_7 40 000,00 грн, іншу частину в розмірі 40 000,00 грн - 05 листопада 2015 року у нотаріуса Стародубцевої В. М. при оформленні заповіту, однак сплату ним 80 000,00 грн на користь ОСОБА_7 він безпідставно назвав не купівлею- продажем земельної ділянки, а орендною платою за користування землею наперед за 10 років. Суд не врахував наданий нею електронний доказ - флеш-накопичувач, на якому зафіксована розмова 27 жовтня 2021 року саме з предмету спору між чоловіком позивачки - ОСОБА_8 ( ініціатором угоди і платником коштів) і ОСОБА_5 , яка перебувала постійно з ОСОБА_7 05 листопада 2015 року в день оформлення заповіту і отримання матір`ю коштів за продану земельну ділянку.

За відсутності переконливих аргументів і доказів, які б ставили під сумнів допустимість зазначеного аудіозапису як доказу, суди безпідставно визнали електронний доказ недопустимим речовим доказом та необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання про проведення судової експертизи звукозапису розмови. Вважає, що звукозапис розмови, записаний на телефон, який дає можливість суду встановити учасників розмови та її зміст, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. Результати експертизи відео,-звукозапису могли б поставити під сумнів укладений договір позики.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, скасувати оскаржувані судові рішення в частині вимог зустрічного позову з підстав, що зазначені нею у касаційній скарзі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 05 січня та 11 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Новокодацького районного суду міста Дніпра цивільну справу № 205/8348/22 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики грошових коштів та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання договору позики грошей недійсним, треті особи: Криничанська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стародубцева Вікторія Миколаївна.

Матеріали справи № 205/8348/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2026 року справу № 205/8348/22 призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що 05 листопада 2015року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_7 договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Стародубцевою В. М., зареєстрований у реєстрі за № 1009, згідно з пунктом 1 якого передала у власність позичальникові грошові кошти у сумі 375 000,00 грн, що станом на 05 листопада 2015 року, згідно з курсом комерційних банків України, еквівалентно сумі 15 000,00 доларів США, а остання, у свою чергу, зобов`язалась повернути позикодавцеві суму позичених грошових коштів на умовах, визначених цим договором.

Згідно розписки від 05 листопада 2015 року ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_1 грошову суму 375 000,00 грн, еквівалент 15 000,00 доларів США, за договором позики від 05 листопада 2015 року.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю (пай № 20), виданим 08 листопада 2002 року Криничанською районною державною адміністрацією, ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку площею 8,050 га, розташовану на території Кудашівської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За змістом заповіту, посвідченого 05 листопада 2015року приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Дніпропетровської області Стародубцевою В. М., зареєстрованим у реєстрі за № 1011, ОСОБА_7 на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку площею 8,050 га, що розташована на території Кудашівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області.

07 січня 2021 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла.

29 грудня 2021 року ОСОБА_1 направила спадкоємцям позичальника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 через Криничанську державну нотаріальну контору Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) лист - претензію разом із копією договору позики грошей від 05 листопада 2015 року, згідно якого пропонувала відповідачам протягом 5-ти календарних днів з моменту отримання претензії повернути грошові кошти у сумі 15 000,00 доларів США, що станом на 28 грудня 2021 року, згідно курсом комерційних банків України, еквівалентно 409 120,50 грн, кожна в рівних частках.

Згідно листа від 30 грудня 2021року Криничанська державна нотаріальна контора Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) повідомила ОСОБА_1 , що її претензія надійшла до нотаріальної контори 29 грудня 2021 року та долучена до спадкової справи № 90/2021, заведеної після смерті ОСОБА_7 . У зв`язку зі зверненням спадкоємців до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, про наявність вищевказаної претензії було відправлено лист спадкоємцям, які прийняли спадщину, та запропоновано їм з`явитися до кредитора і надані всі її реквізити.

За заповітом, посвідченим 06 листопада 2019 року державним нотаріусом Третьою Дніпровською державною нотаріальною конторою Янковою І. В., зареєстрованим у реєстрі № 1-700, ОСОБА_7 на випадок своєї смерті заповіла усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, усі майнові права та обов`язки, а також ті майнові права та обов`язки, що належатимуть, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , в рівних частках кожній.

За даними матеріалів спадкової справи № 90/2021 до Криничанської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_7 звернулися 18 червня 2021 року: ОСОБА_2 - заяву зареєстровано в реєстрі за № 4-365; ОСОБА_3 - заяву зареєстровано в реєстрі за № 4-363; ОСОБА_4 - заяву зареєстровано в реєстрі за № 4-364; ОСОБА_5 - заяву зареєстровано в реєстрі за № 4-469; ОСОБА_3 із заявою про відмову від належної їй частини спадщини за заповітом, посвідченим Третьою Дніпровською державною нотаріальною конторою 06 листопада 2019року за реєстровим № 1-700, на її ім`я, - зареєстровано в реєстрі за № 4-362; ОСОБА_4 із заявою про відмову від належної їй частини спадщини за заповітом, посвідченим Третьою Дніпровською державною нотаріальною конторою 06 листопада 2019 року, за реєстровим № 1-700, на її ім`я, - зареєстровано в реєстрі за № 4-361.

Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 18 червня 2021 року № 65258602 Солонянської державної нотаріальної контори зареєстрована спадкова справа номер 67851732, номер у нотаріуса 90/2021, після смерті ОСОБА_7 .

Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 18 червня 2021 року № 65258496 Солонянської державної нотаріальної контори, після смерті ОСОБА_7 , 05 листопада 2015 року посвідчений заповіт №58169777, бланк НАС 269938, номер в реєстрі 1011 приватним нотаріусом Стародубцевою В. М.; 06 листопада 2019 року посвідчений заповіт №65010386, бланк НОА 199382, номер реєстрі 1-100 Третьою Дніпровською державною нотаріальною конторою.

Відповідно до листа КП «Кам`янське районне бюро технічної інвентаризації» ДОР від 14 лютого 2025 року житловий будинок АДРЕСА_1 - право власності на вказаний об`єкт не зареєстровано.

Згідно інформації з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-9947731442025 від 20 лютого 2025року земельна ділянка з кадастровим номером 1222083500:01:026:0002, розташована на території Кудашівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, землі сільськогосподарського призначення 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 8,05 га, зареєстрована 08 листопада 2002 року на праві власності за ОСОБА_7 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16, від 14 грудня 2021 року у справі № 573/2336/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_4 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 19 грудня 2023 року у справі №537/1118/20, від 06 липня 2022 року у справі №537/1118/20, від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявник включила до касаційної скарги заперечення на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2024 року з підстав, передбачених частиною другою статті 406 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала суду доказів про вартість успадкованого майна кожного із спадкоємців та не зверталася із клопотанням про сприяння у витребування таких доказів, призначенні експертизи. Суд зазначив, що позивач у встановлений законом спосіб не довела, який саме розмір частки успадкованого майна припадає на кожного із спадкоємців боржника та яка їхня вартість, що позбавляє суд самостійно визначити розмір часток із загальної суми боргу, що припадає на кожного із спадкоємців.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду та залишив судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено, без змін, пославшись на те, що оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження наявності спадкового майна та його вартості, нотаріусом не визначався повний об`єм спадкової маси після смерті спадкодавиці ОСОБА_7 , а також відсутні відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, за якими б суд міг встановити вищевказані обставини. Суд, зокрема, погодився із висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку він не мав можливості визначити частку суми боргу, яку належить стягнути із відповідачів, а тому і відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Верховний Суд не може погодитись із висновком апеляційного суду з таких підстав.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (частина перша стаття 1282 ЦК України).

Згідно зі статтею 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17, на яку посилається заявник, вказано: «правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

У той же час, суд не врахував, що принцип змагальності цивільного процесу, який був закріплений у статті 81 ЦПК України, передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки суду про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не зазначено перелік спадкового майна, не надано доказів, які підтверджують яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суд безпідставно поклав обов`язок доказування наведених обставин на сторону позивача».

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 521/10631/20 вказано, що «до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна».

Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду складі колегії від 19 березня 2025 року у справі № 201/8538/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц зроблено висновок про те, що «законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права».

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд не звернув уваги на те, що до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, коло спадкоємців боржника, яка прийняли спадщину, звернення з вимогою до спадкоємців боржника з дотриманням строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, а обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити (або спростувати) спадкоємець (спадкоємці), який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна, а кредитор не завжди може визначити яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна. Тому висновок апеляційного суду про відмову у позові, в тому числі, з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують вартість майна, одержаного у спадщину, є помилковим.

У постанові від 09 вересня 2026 року у справі № 640/17320/18 Верховний Суд зазначив, що в ситуації, коли суд не може визначити точний обсяг спадкової маси та вартість такого майна, задовольняючи позов кредитора до спадкоємця, суд в резолютивній частині рішення зазначає дійсний розмір заборгованості, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та встановлює, що її належить стягнути у межах вартості майна, одержаного ним у спадщину. Цим суд встановлює порядок виконання рішення про стягнення заборгованості спадкодавця. У зв`язку з цим з`ясування обсягу спадкового майна, його вартості (проведення оцінки) здійснює виконавець в порядку Закону України «Про виконавче провадження», який, виходячи із вартості успадкованого майна, і визначає остаточну суму, яку належить стягнути зі спадкоємця (спадкоємців), за наявності - враховує виконані та/або які перебувають на стадії виконання судові рішення за вимогами інших кредиторів спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого ним майна та його часткою у спадщині.

Апеляційний суд також не врахував, що солідарне зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України). Законом не передбачена солідарна відповідальність спадкоємців між собою, кожен із яких зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Тому борг спадкодавця підлягає стягненню з кожного спадкоємця у рівних частках.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були враховані в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З огляду на те, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині, що стосуються вимог про стягнення боргу за договором позики не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню в цій частині з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття ОСОБА_7 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення при підписанні договору позики. Суд зазначив, що ОСОБА_4 не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину та не довела вчинення її матір`ю правочину під впливом помилки. Водночас позичальник ОСОБА_7 була ознайомлена з умовами договору позики, всіма істотними обставинами, розуміла зміст і суть оспорюваного правочину та його наслідки, погодилася з ними, що підтверджується її особистим підписом, тобто, сторони досягли згоди з усіх істотних умов спірного правочину, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Верховний Суд погоджується з висновком судів, який зроблений на підставі встановлених обставин справи.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

У постанові від 29 березня 2024 року у справі № 523/13811/21 Верховний Суд вказав, що тлумачення статті 229 ЦК України дозволяє стверджувати, що:

під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення;

під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу);

помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить);

поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що:

при укладенні договору позики грошей від 05 листопада 2015 року ОСОБА_7 усвідомлювала, що підписує договір позики, підписує розписку, заповіт на користь ОСОБА_1 , в подальшому підписала новий заповіт на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , тобто не помилялася щодо правових наслідків договору;

у договорі позики від 05 листопада 2015 року зазначені всі істотні умови договору, нотаріусом роз`яснені вимоги статей 1047, 1048 ЦК України, вимоги законодавства щодо недійсності правочинів, правові наслідки укладеного договору, сторони засвідчили свої наміри та, прочитавши договір, підписали його;

ОСОБА_7 за життя була ознайомлена з умовами договору, всіма істотними обставинами, розуміла зміст і суть оспорюваного правочину та його наслідки, погодилася з ними, що підтверджується її особистим підписом, тобто, сторони досягли згоди з усіх істотних умов спірного правочину, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачка не довела, що на момент укладення оспорюваного договору позики вона помилилася стосовно правової природи укладеного нею правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання договору позики недійсним, оскільки, укладаючи цей договір, позивачка усвідомлювала його істотні умови та правові наслідки його укладення.

Встановивши, що ОСОБА_4 не довела, що її мати ОСОБА_7 підписала договір позики під впливом помилки щодо його правової природи, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень в частині вирішення зустрічного позову, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій надали відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, у тому числі й щодо позовної давності. Наявність у ОСОБА_4 іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь ОСОБА_4 .

З урахуванням того, що інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судами надана належна оцінка, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі доводи, які не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Щодо оскарження ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року

Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

Заявник включила до касаційної скарги заперечення на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2024 року з підстав, передбачених частиною другою статті 406 ЦПК України.

ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_10 під час розгляду справи заявили клопотання про призначення у судової експертизи відео-, звукозапису та на вирішення експерта просили поставити питання, чи належить голос і мовлення, зафіксоване у фонограмі розмови у файлі з іменем: «27 окт., 17.48_ Капинус», яка міститься на наданому для дослідження носієві - флешці у наданому протоколі огляду (стенограмі) ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Клопотання обґрунтовано тим, що наданий суду звукозапис може підтвердити, що насправді спірний договір позики не укладався.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні цього клопотання, виходив із недопустимості звукозапису на телефоні «Redmi Note 9», носії (флешці), диску та вважав, що відсутні і підстави для призначення судової експертизи відео-, звукозапису.

Суд, зокрема зазначив, що здійснення звукового запису голосу особи без її згоди порушує право на охорону інтересів особи. Голос фізичної особи належить до прояву особистого характеру, що охороняється, його звуковий запис можна здійснювати або використовувати тільки з відома фізичної особи. Суд виснував, що ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_10 не надали доказів щодо попередження та отримання згоди іншої особи при розмові 27 жовтня 2021 року на здійснення запису даної розмови, як не надано і будь-яких інших доказів наявності у неї законних підстав втручання у приватне спілкування особи та здійснення звукозапису розмов.

Суди попередніх інстанцій установили, що особи, які, як зазначила заявниця, спілкуються між собою у наданому звукозаписі, не є сторонами спірного договору позики, внаслідок чого дійшли висновку, що зміст такої розмови не має правового значення для визначення справжньої волі саме осіб, які уклали договір позики і проведення експертизи звукозапису не є необхідним у даній справі, оскільки її висновок не матиме жодного доказового значення.

Колегія суддів погоджується з висновками судів.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення боргу за договором позики прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вимог про стягнення боргу за договором позики скасувати, справу направити в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_11 не дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічного позову ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу ОСОБА_11 залишити без задоволення, оскаржувані нею судові рішення в частині вирішення зустрічного позову про визнання недійсним договору позики, а також ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2024 року - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 , подану адвокатом Білим Іваном Миколайовичем, задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання договору позики грошей недійсним, а також ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року, якою залишено без змін ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2024 року, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун