Постанова від 12 серпня 2025 р. у справі №703/3555/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 703/3555/23

провадження № 61-6240св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,

Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», в інтересах якого діє адвокат Говорова Альона Ігорівна, на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Биченка І. Я., та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 березня 2024 року, ухвалену колегією у складі суддів Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Новікова О. М., та касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», в інтересах якого діє адвокат Говорова Альона Ігорівна, на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, ухвалену колегією у складі суддів Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову вказувала, що вона працює на посаді старшого ревізора у Департаменті внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниця ».

Наказом АТ «Українська залізниця» від 1 квітня 2022 року № 389/ос відповідач призупинив дію укладеного з позивачем трудового договору до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

На день винесення наказу абсолютна неможливість надання відповідачем роботи позивачу не вбачалась, оскільки на території міста Сміла, де вона безпосередньо працювала, не велись активні бойові дії, місто під окупацією не перебувало. Відповідач не запропонував їй переведення на іншу роботу із збереженням середньої заробітної плати, в тому числі до іншого структурного підрозділу. Позивач зверталась до відповідача з повідомленням про готовність працювати, однак отримала відмову.

Крім того, просила врахувати, що відповідач після винесення оспорюваного наказу не ознайомив позивача з його змістом; копію наказу вона отримала 30 червня 2023 року.

Оспорюваний наказ не відповідає частині другій статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки в ньому відсутні:

- відомості щодо її реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії і номеру паспорту;

- інформація про погодження наказу з військовою адміністрацією.

За таких обставин просила визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Українська залізниця» від 1 квітня 2022 року № 389/ос про відсторонення працівників від роботи і додаток до нього в частині, що стосується позивача, та стягнути з відповідача належну суму заробітної плати та інших виплат за період дії вказаного наказу.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2023 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Українська залізниця» № 389/ос

від 1 квітня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору

з ОСОБА_1 та стягнено з відповідача середній заробіток за час призупинення дії трудового договору за період з 1 квітня 2022 року до 24 липня

2023 року у розмірі 373 546,08 грн, із якого підлягають вирахуванню обов`язкові податки, збори та інші платежі.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач не надав належних та допустимих доказів неможливості надання роботи позивачу за її посадовими обов`язками, з огляду на те, що АТ «Українська залізниця» здійснює господарську діяльність. Відповідач не довів, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.

Місцевий суд вказав на відсутність підстав вважати пропущеним встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, враховуючи, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-XI Кодекс законів про працю України було доповнено главою XIX, яка набула чинності на час виникнення спірних правовідносин. Пункт 1 Прикінцевих положень цієї глави визначає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 березня 2024 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишено без задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Додатковою постановою Черкаського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року задоволено частково заяву представника ОСОБА_1 -

адвоката Світличного О. С. та стягнено з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 7 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, понесену під час апеляційного перегляду справи, у розмірі 7 000,00 грн є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, відповідає критеріям розумності і справедливості.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи особи, яка їх подали

У квітні 2024 року представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Говорова А. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2023 року і постанову Черкаського апеляційного суду від 13 березня 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга АТ «Українська залізниця» на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2023 року і постанову Черкаського апеляційного суду від 13 березня 2024 року мотивована неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновку щодо застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», викладеного у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23). У вказаній постанові Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що абсолютна неможливість надання та виконання роботи не є обов`язковою умовою призупинення дії трудового договору, однак такий висновок не виклав.

Також заявник зазначає про відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо можливості застосування частини другої статті 235 КЗпП України.

У травні 2024 року представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Говорова А. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 13 березня 2024 року та відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Касаційна скарга АТ «Українська залізниця» на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 13 березня 2024 року мотивована порушенням судом апеляційної інстанції частини восьмої 141 та частини першої статті 246 ЦПК України з огляду на те, що позивач до закінчення судових дебатів у справі не заявив про намір подати докази на підтвердження понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Заявник зазначає про відсутність у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду щодо застосування частини восьмої 141 ЦПК України. При цьому у постанові Верховного Суду від 7 лютого 2024 року у справі № 910/216/23 викладено висновок щодо застосування аналогічної норми ГПК України (частини восьмої статті 129).

Крім того, заявник вказує про неврахування апеляційним судом відсутності у матеріалах справи доказів направлення заяви про ухвалення додаткового рішення іншим учасникам справи, що відповідно до частини четвертої статті 183 ЦПК України є підставою для залишення без розгляду цієї заяви.

Ухвалюючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах частини четвертої статті 183 ЦПК України, викладених у постановах від 17 травня 2023 року

у справі № 463/12950/21 (провадження № 61-403св23) та від 27 липня 2023 року

у справі № 759/29344/21 (провадження № 61-4746св23).

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Світличний О. С. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2023 року і постанову Черкаського апеляційного суду від 13 березня 2024 року, в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків судів про часткове задоволення позову.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заявника на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою

АТ «Українська залізниця» на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 7 лютого 2024 року у справі № 910/216/23,

від 17 травня 2023 року у справі № 463/12950/21 (провадження № 61-403св23) та від 27 липня 2023 року у справі № 759/29344/21 (провадження № 61-4746св23) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заявника на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2023 року і постанову Черкаського апеляційного суду від 13 березня 2024 року.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою

АТ «Українська залізниця» на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2023 року і постанову Черкаського апеляційного суду від 13 березня 2024 року були доводи заявника про неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23).

Ухвалою Верховного Суду від 7 серпня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 1 грудня 2016 року призначено на посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління аудиту та контролю регіональної філії «Одеська залізниця» Департаменту аудиту та контролю АТ «Українська залізниця» за переведенням з регіональної філії «Одеська залізниця». З 21 серпня 2017 року позивача переведено на посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Одеська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю.

Наказом голови правління АТ «Українська залізниця» від 24 лютого

2022 року № Ц-42/6-В встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року працівників апарату управління АТ «Українська залізниця» відповідно до додатка 1. Зі змісту вказаного додатку суди встановили, що простій застосовано і до старшого ревізора ОСОБА_1 на період з 24 до 28 лютого 2022 року.

Наказом голови правління АТ «Українська залізниця» від 24 березня

2022 року № Ц-42/12-В внесено зміни до додатка 1 наказу від 24 лютого

2022 року № Ц-42/6-В та викладено його у новій редакції. Так, згідно з указаними змінами ОСОБА_1 встановлено режим простою з 24 до 28 лютого

2022 року та з 1 до 31 березня 2022 року.

З витягу з протоколу засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 суди встановили, що час простою з причин, які не залежать від працівника товариства, оплачується з розрахунку двох третин тарифної ставки (посадового окладу), встановленої (ого) працівнику.

Суди встановили, що 1 квітня 2022 року на адресу управління персоналом та соціальної політики АТ «Українська залізниця» надійшов лист Департамента внутрішнього аудиту та контролю з переліком працівників цього департаменту у загальній кількості 104 особи, до якого включено і ОСОБА_1 , з якими пропонується призупинити дію трудових договорів на період військового стану.

Наказом АТ «Українська залізниця» від 1 квітня 2022 року № 389/ос припинено простій, введений наказом від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6, та з 1 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, які зазначені в додатку № 1 до цього наказу, в тому числі з ОСОБА_1 . Підставами винесення цього наказу зазначено неможливість надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв`язку з втратою через військову агресію Російської Федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності товариства.

Листом та заявою від 25 липня 2022 року, адресованими голові

правління АТ «Українська залізниця», позивач просила визнати недійсним (скасувати дію) наказу про призупинення дії її трудового договору як такого, що суперечить чинному законодавству України, та поновити дію укладеного з нею трудового договору.

18 серпня 2022 року відповідач надав відповідь на вказані звернення

ОСОБА_1 про те, що плани внутрішніх аудитів на 2022 рік Наглядовою радою товариства затвердженні не були, тому, враховуючи функції та завдання департаменту, АТ «Українська залізниця» абсолютно позбавлена можливості надати працівникам департаменту відповідну роботу, а працівники департаменту, в свою чергу, позбавлені можливості виконувати таку роботу. Крім того, повідомив, що призупинення дії трудових договорів відбулося зі всіма без виключень працівниками департаменту та відновлення дії трудового договору буде можливим і в період дії воєнного стану, якщо будуть наявні процеси, функції і завдання для виконання, що надасть змогу забезпечити її роботою.

Наказом АТ «Українська залізниця» від 18 липня 2023 року № 1249/ос

ОСОБА_1 звільнено з 24 липня 2023 року із займаної посади

у зв`язку з переведенням до апарату управління регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця».

Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на касаційну скаргу на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 березня 2024 року, суд дійшов таких висновків.

Щодо касаційної скарги на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду

від 13 березня 2024 року

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до цього часу. Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44,

53 Конституції України.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Вказаний Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом (частини друга, третя статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «Українська залізниця» від 1 квітня 2022 року № 389/ос).

Призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин (частина перша статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу).

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення

наказу АТ «Українська залізниця» від 1 квітня 2022 року № 389/ос) відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61-13363сво23)).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 5 травня 2025 року у справі № 758/4178/22

(провадження № 61-6935сво24) дійшов висновку про те, що сам факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «Українська залізниця» від 1 квітня 2022 року

№ 389/ос), за яким дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє дійти висновку, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.

Обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «Українська залізниця»

від 1 квітня 2022 року № 389/ос) є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.

У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом із тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.

Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватися не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі.

У справі, яка переглядається, відповідач прийняв рішення про призупинення дії укладеного з позивачем трудового договору та припинення виплати заробітної плати. Позивач, обґрунтовуючи підстави позову, вважала, що оспорюваний нею наказ АТ «Українська залізниця» про призупинення дії трудового договору є незаконним, оскільки у відповідача була можливість надавати їй роботу, а у неї була можливість її виконувати.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що відповідач не припиняв своєї господарської діяльності після запровадження воєнного стану. При цьому відповідач не надав відповідних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позивачем позовні вимоги і свідчили б про неможливість надання роботи позивачу за її посадовими обов`язками на час прийняття оспорюваного наказу. Суди не встановили, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.

Суди обґрунтовано вважали, що саме лише незатвердження Наглядовою радою

АТ «Українська залізниця» планів аудиту не є беззаперечним доказом неможливості відповідача забезпечити позивача роботою з незалежних від нього причин або перевести її на іншу роботу.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визнання незаконним та скасування оскарженого наказу АТ «Українська залізниця» від 1 квітня 2022 року № 389/ОС

«З особового складу» в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Стягуючи середній заробіток, суди правильно застосували положення

статті 235 КЗпП України за аналогією до правовідносин у зв`язку з призупиненням дії трудового договору. У випадку незаконності призупинення дії трудового договору обов`язок виплатити працівнику середній заробіток за період призупинення покладається на роботодавця.

Суди врахували, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору.

Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили позов. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, тому аргументи касаційної скарги з цього приводу є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 березня 2024 року є безпідставними та спростовуються висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 5 травня 2025 року

у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24) та від 29 травня 2025 року

у справі № 947/14653/23 (провадження № 61-1402св25).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник про такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням

норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої

статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Щодо касаційної скарги на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду

від 13 березня 2024 року

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша

статті 270 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша-друга статті 133 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 грудня 2023 року в справі № 907/850/22 вказано, що:

«5.23. Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19);

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року

у справі № 921/221/21 та від 31 травня 2022 року у справі № 917/304/21);

- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року

у справі № 755/9215/15-ц);

- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 161/5317/18)».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 7 лютого 2024 року в справі № 910/216/23, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:

«18. Водночас частиною першою статті 221 ГПК України передбачено якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

19. Така норма кореспондується з частиною восьмою статті 129 ГПК України, якою визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

21. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач або його представник не подали докази, що підтверджують розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції до ухвалення апеляційним судом судового рішення, або заяву про те, що докази розміру судових витрат будуть надані після ухвалення судового рішення протягом п`яти днів. Наведене скаржник не спростовує.

22. Доводи скаржника, що він зазначив орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в апеляційних скаргах та відзивах на апеляційні скарги відповідача, що, на його думку, є підставою для відшкодування понесених витрат, є необґрунтованими, адже це була заява про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікував понести (поніс) у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції (частина перша статті 124 ГПК України).

23. Водночас заяви, яка стосується витрат на професійну правничу допомогу, яка б змістовно висловлювала намір позивача отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат, апеляційні скарги та відзиви на апеляційні скарги відповідача не містять.

24. Аргументи скаржника, що в матеріалах справи були докази, які підтверджують понесення судових витрат, визнаються необґрунтованими, оскільки, як вказує сам позивач, додаткові угоди, в яких було узгоджено фіксований розмір витрат на правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції, було надано заявником після ухвалення постанови у справі. Тобто на момент ухвалення постанови у суду були відсутні докази на підтвердження факту понесення позивачем витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції і сторона не заявила до судових дебатів про намір надати відповідні докази після ухвалення рішення.

25. Незаявлення до ухвалення судового рішення про необхідність розподілу витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та про подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат, а не для залишення її без розгляду».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2025 року в справі № 542/937/23 (провадження № 61-2239св25) зазначено, що «апеляційний суд не врахував, що потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду».

У справі, що переглядається:

- апеляційним судом встановлено, що у письмових поясненнях адвокат Світличний О. С. зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;

- АТ «Українська залізниця» подало заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких вказувало про те, що позивачем у суді апеляційної інстанції не було зроблено заяву про подання доказів після ухвалення рішення;

- суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що незаявлення до ухвалення судового рішення про необхідність розподілу витрат на правничу допомогу та про подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат;

- апеляційний суд не врахував, що позивач в суді апеляційної інстанції не заявляв до ухвалення судового рішення про необхідність розподілу витрат на правничу допомогу та про подання відповідних доказів у строки, передбачені

частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Тому оскаржувана додаткова постанова підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні заяви.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року

у справі № 492/800/23 (провадження № 61-999св25).

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі AT «Укрзалізниця» також просило передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему щодо застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 403 ЦПК України.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Клопотання учасника справи про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду повинно бути мотивованим, містити достатні та обґрунтовані підстави для передачі, визначені статтею 403 ЦПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявником не наведено мотивів та аргументів для такої передачі, наведені заявником обґрунтування у розумінні положень частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Щодо клопотання про зупинення провадження у справі

Представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Говорова А. І. звернувся до Верховного Суду з клопотанням про зупинення провадження у справі, яка переглядається, до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24).

Клопотання мотивоване тим, що правовідносини, спір з приводу яких вирішується у цій справі, є подібними до правовідносин, які є предметом розгляду

у справі № 758/4178/22.

Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України встановлено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої

статті 252цього Кодексу, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у справі № 758/4178/22 ухвалив постанову 5 травня 2025 року, тому клопотання

АТ «Українська залізниця» про зупинення провадження у цій справі до завершення розгляду об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 758/4178/22 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Акціонерному товариству «Українська залізниця», в інтересах якого діє адвокат Говорова Альона Ігорівна, у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», в інтересах якого діє адвокат Говорова Альона Ігорівна, на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 березня 2024 року залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 березня 2024 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», в інтересах якого діє адвокат Говорова Альона Ігорівна, на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року задовольнити.

Додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Світличний Олег Сергійович, про ухвалення додаткового рішення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік