Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них
Дата: 29 вересня 2026 р.
Справа: №522/16379/17
Суддя: Карпенко Світлана Олексіївна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 522/16379/17
провадження № 61-10753св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Карпенко С. О.,
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гарська Вікторія Валеріївна, ОСОБА_3 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу
ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси
від 9 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Шенцевої О. П., та постанову Одеського апеляційного суду від 4 червня 2024 року, ухвалену колегією у складі суддів Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гарська В. В., про встановлення нікчемності заяви про скасування заповіту, встановлення нікчемності заповіту, скасування та вилучення запису, визнання права на спадкування.
В обґрунтування позову вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після якої відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . Позивач, вважаючи себе спадкоємцем за заповітом, складеним 12 травня 2016 року, звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте з`ясувалося, що спадкова справа вже відкрита приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. за заявою ОСОБА_2 , на користь якої ОСОБА_4 склала заповіт 14 вересня
2016 року.
Позивач зазначала, що ОСОБА_2 працювала соціальним працівником Комунального підприємства (далі - КП) «Територіальний центр соціального обслуговування» Приморського району м. Одеси. 5 лютого 2016 року відповідач уклала з ОСОБА_4 договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В, проте у зв`язку з невиконанням його умов цей договір розірваний за згодою сторін (під час розірвання договору позивач діяла в інтересах відчужувача на підставі довіреності від 4 квітня 2016 року.
12 травня 2016 року ОСОБА_4 склала на користь ОСОБА_1 заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу
Корнік Д. А.; заповіт підписаний ОСОБА_5 за дорученням ОСОБА_4 у присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Позивач вказувала, що ОСОБА_4 була похилого віку, мала хвороби, які впливали на її психічний стан, неодноразово їй надавалася психіатрична медична допомога (перебувала на відповідному обліку). Вона відвідувала ОСОБА_4 двічі на день, доглядала за нею, матеріально допомагала, проте ОСОБА_4 дратувала присутність позивача, тому протягом певного періоду за спадкодавцем доглядала соціальний працівник ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 підтримувала зі спадкодавцем зв`язок за телефоном.
У лютому 2017 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_4 померла та про складення нібито то нею 14 вересня 2016 року заяви про скасування заповіту
від 12 травня 2016 року і заповіту на користь ОСОБА_2
ОСОБА_1 вважала, що на момент складення заповіту на користь
ОСОБА_2 на ОСОБА_4 здійснювався психологічний тиск, а у зв`язку з хворобою та похилим віком вона не розуміла значення своїх дій. Крім того, спадкодавець була особою з інвалідністю 1-Б групи по зору, тому не могла прочитати заяву про скасування заповіту, складену нотаріусом. На думку позивача, посвідчення заяви про скасування заповіту в порушення частини сьомої
статті 1257 ЦК України відбулося за відсутності двох свідків, тому зазначена заява є нікчемною.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, за клопотанням позивача залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 .
За таких обставин змінивши предмет позову (заява від 29 січня 2021 року
на а.с. 70-71 у т. 4), просила:
- встановити нікчемність заяви про скасування заповіту, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. 14 вересня
2016 року (в Спадковому реєстрі № 59499445, в реєстрі нотаріальних дій № 689);
- встановити нікчемність заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. 14 вересня 2016 року (в Спадковому реєстрі 59499601, в реєстрі нотаріальних дій № 691;
- скасувати та вилучити зі Спадкового реєстру записи, внесені 14 вересня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В., про реєстрацію вказаної заяви про скасування заповіту та про реєстрацію заповіту;
- визнати за позивачем право на спадкування за попереднім заповітом, посвідченим 12 травня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корнік Д. А. ( в Спадковому реєстрі № 58952828, в реєстрі нотаріальних дій № 538).
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 9 червня 2023 року відмовлено у задоволенні позову.
Суд першої інстанції зазначив, що:
- заява та заповіт від 14 вересня 2016 року підписані власноручно заповідачем ОСОБА_8 ;
- нотаріус на прохання заповідача записала заповіт з її слів власноручно та внаслідок фізичної вади заповідача посвідчення заповіту відбулося при свідках ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ;
- заповіт містить дату, час та місце його посвідчення;
- позивач не довела факту порушень вимог закону під час посвідчення заяви про скасування заповіту та заповіту, складених 14 вересня 2016 року.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про недоведення позову належними і допустимими доказами, що є підставою для відмови у його задоволенні.
Постановою Одеського апеляційного суду від 4 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Приморського районного суду
м. Одеси від 9 червня 2023 року змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання нікчемною заяви про скасування заповіту та визнання заповіту нікчемним не є належним способом захисту прав, тому задоволенню не підлягають саме з цієї правової підстави. Апеляційний суд застосував висновок щодо ефективності способу захисту права, викладений у постанові Верховного Суду від 28 лютого
2023 року у справі № 205/8049/20 (провадження № 61-10163св22).
Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведення позивачем порушень вимог закону під час посвідчення заяви про скасування заповіту та заповіту, пскладених 14 вересня 2016 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 9 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 4 квітня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від:
- 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),
від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18),
від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), за якими застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам;
- 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18),
від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), відповідно до яких за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Зазначає про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від:
- 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21), про те, що до односторонніх правочинів відноситься, зокрема, одностороння відмова від договору;
- 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18 (провадження № 61-4071св20), про те, що ЦПК України не надає суду такого права як вихід за межі позовних вимог з власної ініціативи. На думку заявника, застосувавши до спірних правовідносин частину другу статті 1257 ЦК України, суди вийшли за межі позовних вимог;
- 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), в якому зазначено, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Подібний висновок викладений
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2020 року
у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19);
- 27 березня 2024 року у справі № 638/14198/18 (провадження № 61-14390св20), про те, що згідно з частиною першою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним;
- 8 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21 (провадження № 61-4349св23), в якому зазначено, що вимога про встановлення нікчемності заповіту без застосування наслідків такого правочину є неналежним способом захисту права;
- 30 січня 2023 року у справі № 472/566/19 (провадження № 61-938св22) про те, що особа, яка вважає свої права порушеними, може пред`явити позов про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом виключення із Спадкового реєстру відомостей про реєстрацію заповіту, який є ефективним способом захисту. Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 4 квітня 2024 року у справі № 720/1722/19 (провадження № 61-10203св23), від 11 листопада 2020 року у справі № 756/10183/16-ц (провадження № 61-6108св19);
- 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18 (провадження № 61-697св21), про те, що нікчемність правочину має абсолютний ефект. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає;
- 7 грудня 2022 року у справі № 303/4566/20 (провадження № 61-7706св22), про те, що ймовірний висновок експерта не може бути покладений в основу рішення суду, оскільки на підставі проведених ним досліджень експерт встановлює нові фактичні дані і викладає їх у своїх відповідях, і саме ці дані є доказами в справі, якщо вони сформульовані в категоричній формі, а не як припущення;
- 22 березня 2023 року у справі № 755/1549/22 (провадження № 61-6415св22), в якому зазначено, що, отримавши процесуальні документи в електронній формі, суд має перевірити, чи містить такий документ електронний підпис. Доступ до перевірки електронного підпису є відкритим, тому суд має можливість та зобов`язаний достовірно встановити, що особа, яка подає процесуальний документ до суду, підписала його електронним підписом, який прирівнюється до власноручного. Суд апеляційної інстанції помилково послався на відеозапис, який за висновком суду підтверджує додержання порядку складення оспорюваних правочинів, оскільки зазначений доказ не підписаний електронним підписом, тому є недопустимим;
- 9 червня 2021 року у справі № 755/8686/17 (провадження № 61-8444св19), згідно з яким аналіз абзацу 1 частини четвертої статті 207 ЦК України свідчить, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертою
статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин, сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов`язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину;
- 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18), про те, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України;
- 31 березня 2020 року у справі № 348/1259/18 (провадження № 161-7353св19), про те, що заповіт, який за змістом і формою не відповідає вимогам статті 1247,
частини четвертої статті 207 ЦК України та Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок № 3306/5), на підставі частини першої статті 1257 ЦК України є нікчемним;
- 1 березня 2021 року у справі № 473/1878/19 (провадження № 61-20469сво19) та від 1 листопада 2023 року у справі № 730/624/20 (провадження № 61-5984св23), про те, що частина четверта статті 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту, оскільки нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат. При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт.
Також заявник зазначає про відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 1254 ЦК України, статті 202 ЦК України, статті 52 Закону України «Про нотаріат», в саме щодо:
- вимог до форми заяви про скасування заповіту, порядку її посвідчення та підстав для визнання її недійсною (нікчемною) і обов`язковості нотаріального посвідчення одностороннього правочину - заяви про скасування заповіту;
- існування підстав вважати нотаріальну дію щодо посвідчення заяви про скасування заповіту вчиненою в разі неможливості ідентифікувати особу, підпис якої міститься в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.
Також вказує про недослідження судами зібраних у справі доказів, а саме документів щодо стану здоров`я заповідача. Крім того, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про застосування частини десятої
статті 84 ЦПК України у зв`язку з невиконанням відповідачем ухвали суду про надання документів на підтвердження чи спростування факту існування у неї родинних зв`язків зі свідком ОСОБА_10 , в присутності якої посвідчувався заповіт від 14 вересня 2016 року.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про:
- неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року
у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 10 квітня 2019 року
у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), від 4 червня 2019 року
у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), постановах
Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц
(провадження № 61-11896св18), від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 31 березня 2020 року у справі № 348/1259/18 (провадження № 161-7353св19), від 19 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18 (провадження № 61-4071св20), від 11 листопада 2020 року у справі № 756/10183/16 (провадження № 61-6108св19), від 9 червня 2021 року у справі № 755/8686/17 (провадження № 61-8444св19), від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18 (провадження № 61-697св21), від 7 грудня 2022 року у справі № 303/4566/20 (провадження № 61-7706св22), від 30 січня 2023 року у справі № 472/566/19 (провадження № 61-938св22), від 22 березня 2023 року у справі № 755/1549/22 (провадження № 61-6415св22), від 8 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21 (провадження № 61-4349св23), від 27 березня 2024 року у справі № 638/14198/18 провадження № 61-14390св20), від 4 квітня 2024 року у справі № 720/1722/19 (провадження № 61-10203св23) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- відсутність у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 1254 ЦК України, статті 202 ЦК України,
статті 52 Закону України «Про нотаріат» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);
- недослідження судами зібраних у справі доказів, необґрунтоване відхилення клопотання та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 3 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 30 червня 1993 року ОСОБА_4 разом з її чоловіком ОСОБА_11 в порядку приватизації набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 (свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , видане Бюро приватизації житла Одеського сталепрокатного виробничого об`єднання ім. Дзержинського на підставі рішення від 3 червня 1993 року № 72 та зареєстроване в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації у реєстровій книзі № 13пр за № 301).
Зі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою одеською державною нотаріальною конторою 22 лютого 1996 року за № 9-461, суди встановили, що ОСОБА_4 набула право власності на 1/2 частку зазначеної квартири в порядку спадкування після ОСОБА_11 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 7 квітня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. (номер запису про право власності 14061516).
12 травня 2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корнік Д. А. за № 538, зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 58952828, відповідно до якого ОСОБА_4 заповіла все своє майно ОСОБА_1 .
За заявою ОСОБА_4 від 14 вересня 2016 року № 59499445 скасовано заповіт, посвідчений 12 травня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корнік Д. А. за № 538. Заяву про скасування заповіту
від 12 травня 2016 року засвідчила 14 вересня 2016 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гарська В. В. за № 689.
14 вересня 2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В., зареєстований у Спадковому реєстрі за № 59499601, відповідно до якого ОСОБА_4 заповіла все своє майно ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
13 лютого 2017 року за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини після ОСОБА_4 приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гарська В. В. завела спадкову справу № 5-2017.
27 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріально округу Гарської В. В. із заявою про прийняття спадщини.
Листом від 5 вересня 2017 року за вих. № 152/02-14 нотаріус роз`яснила ОСОБА_2 , що у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на зазначену квартиру, вона має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності у порядку спадкування, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на це майно.
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом
на квартиру АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2017 року у справі № 522/17703/17 позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за нею право власності на квартиру
АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_4 .
Постановою апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року
у справі № 522/17703/17 апеляційну скаргу ОСОБА_12 як особи, яка не брала участі у справі, залишено без задоволення, а заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2017 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 522/17703/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року
у справі № 522/17703/17 апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси
від 12 грудня 2017 року закрито.
Ухвала Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року мотивована тим, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права ОСОБА_1 не вирішувалися, оскільки відсутні рішення суду, якими було б встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_4 ; інших доказів права на спадщину ОСОБА_1 не надала. За таких обставин немає правових підстав вважати, що оскаржуваним заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2017 року вирішені питання про права та обов`язки
ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 522/17703/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року - без змін.
Суди встановили, що ОСОБА_2 відчужила квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 на підставі укладеного ними договору купівлі-продажу від 25 січня 2018 року.
Зі змісту висновку експертів № 21-6498 додаткової комісійної судово-почеркознавчої експертизи, складеного 29 липня 2022 року Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз, суди встановили неможливість надання відповіді на поставлені судом питання (чи належать ОСОБА_4 підписи в двох примірниках заповіту від 14 вересня 2016 року, в двох примірниках заяви про скасування заповіту від 14 вересня 2016 року та в реєстрі реєстрації нотаріальних дій за 2016 рік, оскільки за результатами порівняльного дослідження ні збіжні, ні розбіжні ознаки не створюють сукупності, достатньої для якого-небудь (позитивного чи негативного) висновку про виконання досліджуваного підпису ОСОБА_4 ; більшу кількість ознак виявити не вдалося через короткість та конструктивну простоту досліджуваного підпису, порушення координації рухів 1-ї та 2-ї груп, що значно обмежило в ньому обсяг графічного матеріалу; вирішення питання ускладнено обмеженим обсягом порівняльного матеріалу, більшість зразків наявні в однотипних документах.
Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Щодо позовних вимог про встановлення нікчемності заяви про скасування заповіту від 12 травня 2016 року та нікчемності заповіту від 14 вересня 2016 року
Згідно з частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним»
(постанова Верховного Суду від 9 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)).
У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 620/564/19 (провадження № 61-6254св21), від 13 вересня 2021 року у справі № 146/898/20 (провадження № 61-10983св21), від 28 жовтня 2021 року у справі № 498/606/17 (провадження № 61-545св20) у справах за позовом про встановлення нікчемності правочину суд дійшов висновку про те, що позивач заявив вимогу про встановлення нікчемності заповіту без застосування наслідків недійсності правочину, у зв`язку з чим обрав неналежний спосіб захисту, а отже позов з цих підстав задоволенню не підлягає.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 червня 2019 року
у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) дійшла висновку про те, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні норми матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що такий спосіб захисту як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині встановлення нікчемності заяви про скасування заповіту та нікчемності заповіту, зазначивши про обрання позивачем в цій частині неналежного способу захисту права, застосування якого не призводить до реального поновлення її порушених прав.
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду,
викладеними у постановах від 30 січня 2023 року у справі № 472/566/19 (провадження № 61-938св22), від 4 квітня 2024 року у справі № 720/1722/19 (провадження № 61-10203св23), від 11 листопада 2020 року
у справі № 756/10183/16-ц (провадження № 61-6108св19), від 8 листопада
2023 року у справі № 466/9242/21 (провадження № 61-4349св23), про неврахування яких зазначає заявник у касаційній скарзі, тому відповідні доводи касаційний суд відхиляє.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту права в частині встановлення нікчемності заяви про скасування заповіту та нікчемності заповіту, безпідставними є доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах
Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц провадження № 14-338цс18), в контексті необхідності надання оцінки обраному позивачем способу захисту права.
Щодо позовних вимог про скасування та вилучення записів зі Спадкового реєстру та визнання права на спадкування
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша
статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
Згідно з частиною третьою статті 45 Закону України «Про нотаріат» якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її та в нотаріуса присутності цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.
Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем або якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу згідно з якою якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. При цьому підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Відповідно до вимог статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним відповідно до вимог статті 1257 ЦК України.
Аналіз Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240,
1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.
Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема
у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.
Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним (частина третя статті 1254 ЦК України).
Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто (частина п`ята статті 1254 ЦК України).
Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту, і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 1254 ЦК України).
У постанові від 29 травня 2026 року у справі № 308/13066/16-ц
(провадження № 61-13064св25) Верховний Суд зазначив, що:
- в ЦК передбачено два способи скасування заповіту: шляхом складення нового заповіту; шляхом вчинення одностороннього правочину - скасування заповіту;
- законом встановлено, що скасування заповіту повинно відбуватися в тому ж порядку, що і посвідчення заповіту. Це означає, що такий односторонній правочин як скасування заповіту має бути вчинений у письмовій формі та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами;
- непідписання особою такого одностороннього правочину як скасування заповіту свідчить, що такий правочин складено з порушенням вимог щодо його форми, що, відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, має наслідком його нікчемність.
Звертаючись з вказаним позовом, ОСОБА_1 зазначала про нікчемність заяви про скасування заповіту з огляду на те, що її посвідчення мало відбуватися відповідно статті 1253 ЦК України з обов`язковою присутністю двох свідків.
Надаючи оцінку зазначеним доводами позивача та поданим на їх підтвердження доказам, суд першої інстанції та апеляційний суд зазначили про недоведення позивачем належними і допустимими доказами обставин непідписання зазначеної заяви особисто ОСОБА_4 .
Також апеляційний суд відхилив доводи заявника про необхідність посвідчення заяви про скасування заповіту у присутності двох свідків зазначивши про те, що законом їх обов`язкова присутність не передбачена.
Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на те, що стаття 1253 ЦК України передбачає посвідчення при свідках саме заповіту. При цьому стаття 1254 ЦК України, якою передбачено право заповідача на скасування та зміну заповіту, таких положень не містить.
На спростування такого висновку апеляційного суду ОСОБА_1 не наводить прикладів неоднакового застосування норм матеріального права з посиланням на конкретний висновок Верховного Суду.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 1254 ЦК України та статті 202 ЦК України (щодо вимог до форми заяви про скасування заповіту, порядку її посвідчення та підстав для визнання її недійсною (нікчемною) і обов`язковості нотаріального посвідчення одностороннього правочину - заяви про скасування заповіту). У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про існування такого висновку, викладеного у постанові від 27 червня 2024 року
у справі № 754/11476/22 (провадження № 61-2423св24), який зводиться до того, що законодавство про нотаріат не містить жодних вимог ні до змісту, ні до форми заяви про скасування заповіту, окрім однієї вимоги - засвідчення нотаріально справжності підпису особи на такій заяві, тому така заява викладається в довільній формі, в тому числі така заява може бути написана власноруч (без використання технічних засобів).
Враховуючи недоведення заявником обставин щодо належності підпису як у заяві про скасування заповіту, так і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, іншій особі, а не заповідачу, касаційний суд не вбачає підстав для викладення у спірних правовідносинах висновку щодо застосування статті 52 Закону України «Про нотаріат».
За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, викладаючи у судових рішеннях мотиви відсутності підстав вважати заяву про скасування заповіту нікчемною, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначена заява відповідає всім вимогам, передбаченим законом, підписана ОСОБА_4 особисто та посвідчена належним чином особою, яка мала всі необхідні повноваження на вчинення нотаріальних дій.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24 листопада 2021 року
у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21), про те, що до односторонніх правочинів відноситься, зокрема, одностороння відмова від договору, оскільки касаційна скарга не містить жодного обґрунтування, в чому саме полягає неврахування зазначеного висновку.
Обґрунтовуючи позов в частині нікчемності заповіту від 14 вересня 2016 року, ОСОБА_1 також зазначала про порушення порядку його складення, посилаючись на те, що:
- свідок ОСОБА_10 проживала разом з ОСОБА_2 , тобто є членом її сім`ї;
- в заповіті не зазначено місце проживання свідка ОСОБА_9 ;
- в порушення статті 1253 ЦК України замість свідків заповіт зачитала нотаріус;
- у ОСОБА_4 були проблеми із зором, тому вона не могла підписати заповіт.
Надаючи оцінку зазначеним доводами позивача, суд першої інстанції зазначив:
- заповіт від 14 вересня 2016 року підписаний власноручно заповідачем ОСОБА_8 ;
- нотаріус на прохання заповідача записала заповіт з її слів власноручно та унаслідок фізичної вади заповідача, прочитала його та посвідчила при свідках ОСОБА_13 та ОСОБА_10 ;
- в заповіті вказано дату, час та місце його посвідчення;
- позивач не довела факту порушення вимог закону під час посвідчення заповіту.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що свідок ОСОБА_10 є членом сім`ї ОСОБА_2 , апеляційний суд зазначив про недоведення таких обставин належними і допустимими доказами.
Статтею 1253 ЦК України визначено, що на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом;
3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Пунктами 1.8, 1.11 глави 3 «Посвідчення заповіту, внесення змін до нього та його скасування» розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого
2012 року № 296/5 (з відповідними змінами), визначено, що якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
Процесуальне значення свідка полягає у тому, що при ньому відбуваються дії щодо складання заповіту і він готовий про це свідчити (про зміст заповіту, а також про обставини його посвідчення) (постанова Верховного Суду від 25 грудня
2024 року у справі № 713/2583/22 (провадження № 61-14663св24)).
Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема
у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України (постанови Верховного Суду від 8 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21 (провадження № 61-4349св23) та від 10 квітня 2024 року у справі № 683/1110/21 (провадження № 61-471св24)).
У справі, яка переглядається, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заповіт від 14 вересня 2016 року посвідчено приватним нотаріусом у присутності заповідача та двох свідків, однак у зв`язку із хворобою заповідача та неможливістю самостійно його прочитати, такий заповіт було прочитано нотаріусом.
Встановивши, що позивач не довела належними і допустимими доказами порушення вимог до форми і посвідчення заповіту, які прямо визначені
главою 85 ЦК України, зокрема статтями 1247-1249, 1253 ЦК України, суд першої
інстанції, з яким у відповідній частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині скасування та вилучення запису зі Спадкового реєстру і визнання права на спадкування.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), про те, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє такі доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину;
- Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 638/14198/18
(провадження № 61-14390св20), за яким згідно з частиною першою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним;
- Верховного Суду від 1 березня 2021 року у справі № 473/1878/19
(провадження № 61-20469сво19) та від 1 листопада 2023 року у справі № 730/624/20 (провадження № 61-5984св23), про те, що частина четверта статті 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту, оскільки нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат. При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт;
- Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 348/1259/18
(провадження № 161-7353св19), про те, що заповіт, який за змістом і формою не відповідає вимогам статті 1247, частини четвертої статті 207 ЦК України та Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок № 3306/5), такий правочин на підставі частини першої статті 1257 ЦК України є нікчемним,
оскільки суди першої та апеляційної інстанцій перевірили доводи ОСОБА_1 про порушення вимог до форми і посвідчення заповіту від 14 вересня 2016 року та у мотивувальних частинах судових рішень, застосувавши положення норм матеріального права, спростовували обставину нікчемності правочину з огляду на недоведення позивачем таких обставин належними і допустимими доказами.
Також підлягають відхиленню посилання заявника на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 січня 2020 року
у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), в якому зазначено, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі,
оскільки у справі, яка переглядається, позивач не спростувала належними і допустимими доказами належність підпису в заповіті саме заповідачу.
Безпідставними є доводи заявника про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 9 червня 2021 року у справі № 755/8686/17 (провадження № 61-8444св19), оскільки у справі, яка переглядається, заповіт підписано особисто заповідачем, а не іншою особою.
Доводи касаційної скарги про те, що суди вийшли за межі позовних вимог (не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 9 червня
2021 року у справі № 755/8686/17 (провадження № 61-8444св19)), спростовуються змістом заявлених позовних вимог та оскаржуваних судових рішень.
Також підлягають відхиленню і доводи заявника про неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 7 грудня 2022 року
у справі № 303/4566/20 (провадження № 61-7706св22), про те, що ймовірний висновок експерта не може бути покладений в основу рішення суду, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій такий висновок в основу оскаржуваних судових рішень не покладали.
Аргумент заявника про помилкове посилання суду апеляційної інстанції на відеозапис, який не підписаний електронним підписом (неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 755/1549/22 (провадження № 61-6415св22), не впливає на правильність висновку суду апеляційної інстанції, оскільки обставини вимог до форми і посвідчення заповіту підтверджені іншими зібраними у справі доказами.
Крім того, в обґрунтування нікчемності заповіту ОСОБА_1 посилалася на те, що під час його складення ОСОБА_2 здійснювала психологічний тиск на ОСОБА_4 , яка у зв`язку з хворобою та похилим віком не розуміла значення своїх дій й не могла керувати ними.
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Позовних вимог про недійсність заповіту ОСОБА_1 не заявляла і доказів на підтвердження абсолютної неспроможності ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними суду в момент вчинення заповіту не надала.
Враховуючи відсутність позовних вимог про визнання недійсним заповіту, посвідченого 14 вересня 2016 року, на підставі статті 225 ЦК України та ненадання
відповідних доказів на підтвердження зазначених у вказаній нормі обставин, не впливають на правильність висновків судів доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові
від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18), та недослідження судами документів щодо стану здоров`я заповідача.
Також підлягають відхиленню доводи заявника про необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання, заявленого в судовому засіданні апеляційного суду 13 лютого 2024 року, про застосування частини десятої статті 84 ЦПК України, оскільки у вказаному судовому засіданні представник відповідача - адвокат Верхола І. О. пояснив, що ОСОБА_2 не має родинних відносин зі свідком ОСОБА_10 , подати докази на спростування такого факту не може, оскільки такі докази у неї відсутні (такі обставини підтверджуються записом технічної фіксації судового засідання від 13 лютого 2024 року (диск на а.с. 99 т. 7). При цьому
частина десята статті 84 ЦПК України застосовується в разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів з неповажних причин або без повідомлення причин неподання доказів.
Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального права і з порушенням процесуального права, не спростовують правильних висновків судів та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК
України оскаржувані судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у вказаній частині та постанови апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та
апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 9 червня 2023 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Одеського апеляційного суду від 4 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач СуддіС. О. Карпенко А. А. Калараш С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська
Оригінал: reyestr.court.gov.ua