Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №639/1916/16-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 639/1916/16-ц

провадження № 61-17609св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Карпенко С. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_6 , Друга Харківська міська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мангушева Ольга Степанівна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Баркової Н. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року, ухвалену колегією у складі суддів Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_6 , Друга Харківська міська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мангушева О. С., про визначення частки у спільній сумісній власності, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності в порядку спадкування за законом та витребування майна з незаконного володіння.

В обґрунтування позову вказував, що батьками сторін ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у шлюбі, укладеному 4 березня

1959 року, набуто у власність житловий будинок з надвірними будівлями (далі - житловий будинок) на АДРЕСА_1 . Згідно з дублікатом договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, виданого П`ятою харківською державною нотаріальною конторою 11 червня 1957 року, земельна ділянка

на АДРЕСА_1 виділена батьку позивача ОСОБА_7 , на якій він спільними зусиллями з ОСОБА_8 побудував спірний будинок.

Вказував, що вперше зведений акт про закінчення будівництва і готовність об`єкта оформлений за час шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . 21 квітня 1970 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 ; на час смерті їй належала 1/2 частка вказаного будинку, оскільки він вважається спільною власністю подружжя. Спадщину після ОСОБА_8 прийняли позивач та його батько ОСОБА_7 , фактично вступивши в управління та володіння майном. Про прийняття спадщини позивачем свідчать докази того, що позивач після смерті матері продовжував володіти будинком, самостійно повністю утримував його, ремонтував, оплачував комунальні платежі, підводив комунікації.

Після смерті матері батько позивача виїхав на постійне проживання до США та неодноразово надавав позивачу нотаріально посвідчені довіреності на управління будинком.

У подальшому ОСОБА_7 подарував 2/3 частки спірного житлового будинку відповідачам за договором дарування від 1 вересня 2014 року, а 1/3 частку будинку їм заповів.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.

На думку позивача, ОСОБА_7 незаконно розпорядився 1/4 часткою спірного нерухомого майна з огляду на те, що ця частка будинку належала позивачу, який успадкував її після матері, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном.

Уточнивши позовні вимоги, посилаючись на правові підстави статей 22, 28 КпШС України, статей 529, 548, 549 ЦК Української РСР та статті 202, 203, 215, 317, 319, 330, 357, 387, 388, 1216, 1219, 1226, 1268, 1270, 1297 ЦК України, просив:

- визначити, що частка ОСОБА_8 у праві спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 становила 1/2 частку;

- визнати недійсним договір дарування 2/3 часток вказаного житлового будинку

від 1 вересня 2014 року, укладений ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Мангушевою О. С. за № 871;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку зазначеного житлового будинку в порядку спадкування за законом після ОСОБА_8 ;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2

1/4 частку спірного житлового будинку.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2023 року відмовлено у задоволенні позову.

Суд першої інстанції керувався тим, що:

- право особистої власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 виникло у ОСОБА_7 до реєстрації шлюбу (4 березня 1959 року)

з ОСОБА_9 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, посвідченого П`ятою харківською державною нотаріальною конторою 11 червня 1957 року

за № 3815;

- факт реєстрації договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку в Харківському міському бюро технічної інвентаризації (далі - Харківське МБТІ) 13 травня 1970 року не має наслідки набуття права власності на вказаний будинок з моменту реєстрації;

- спірний житловий будинок не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_8 набула права власності

на 1/4 частку спірного житлового будинку, а позивач його успадкував;

- враховуючи недоведення факту набуття ОСОБА_8 права власності

на 1/4 частку вказаного житлового будинку, та, як наслідок, факту набуття позивачем вказаної частки майна в порядку спадкування, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні похідних позовних вимог про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності та витребування майна.

Постановою Харківського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Шпіньова О. М., задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2023 року змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови апеляційного суду.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що:

- на час відкриття спадщини після ОСОБА_8 разом із нею у житловому будинку були зареєстровані спадкоємці першої черги: ОСОБА_7 (чоловік),

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (сини) та ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (дочки);

- в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції позивач визнав, що на час відкриття спадщини після ОСОБА_8 зі спадкодавцем фактично проживала її дочка - ОСОБА_10 зі своєю сім`єю;

- суд першої інстанції не залучив до участі у справі всіх спадкоємців першої черги за законом після ОСОБА_8 , а саме: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ;

- вимоги позову безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_10 та

ОСОБА_11 , які є спадкоємцями першої черги за законом ОСОБА_8 .

Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав його пред`явлення не до всіх належних відповідачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12 грудня 2018 року

у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача.

Також зазначає про неврахування судами висновків, викладених у пункті 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року

у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), за яким пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Неврахованими судами заявник вважає висновки, викладені у постановах Верховного Суду від:

- 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20), в якому зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад;

- 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18), про те, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року

у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 12 грудня 2018 року

у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_1 , батьками якого є ОСОБА_7 та

ОСОБА_9 , що уклали шлюб 4 березня 1959 року.

Рішенням № 127 виконкому Краснобаварської районної Ради депутатів трудящих від 10 травня 1957 року ОСОБА_7 виділено у безстрокове користування земельну ділянку розміром 600 кв. м на АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку; у рішенні вказано строк закінчення будівництва житлового будинку - травень 1960 року.

З копії договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового буднику на праві особистої власності з кількістю кімнат від однієї до п`яти включно від 4 червня 1957 року, посвідченого П`ятою харківською державною нотаріальною конторою 11 червня 1957 року, на підставі зазначеного рішення виконкому Краснобаварської районної Ради депутатів трудящих

від 10 травня 1957 року, забудовнику ОСОБА_7 виділена на праві безстрокового користування земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 600 кв. м, на якій забудовник зобов`язується побудувати житловий одноповерховий будинок житловою площею 43 кв. м з кількістю кімнат - 3, сарай 12 кв. м,

вбиральню 1,9 кв. м., а також виконати інші будівельні роботи, передбачені договором. Пунктом 4 договору передбачено, що до побудови будівель забудовник зобов`язаний приступити не пізніше одного року від дня підписання даного договору та проводити будівельні роботи з таким розрахунком, щоб вся забудова була закінчена протягом не більше 3 років, тобто до травня 1960 року. Договір зареєстровано в Краснобаварському РЖУ 13 червня 1957 року та в Харківському міському БТІ - 13 травня 1970 року.

Суди встановили, що перший зведений оціночний акт за домоволодінням АДРЕСА_1 та технічну документацію виготовлено на підставі основної інвентаризації 21 квітня 1970 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 щодо майна якої 18 листопада 2015 року Перша харківська державна нотаріальна контора завела спадкову справу № 739/2015.

З листа П`ятої харківської державної нотаріальної контори від 25 лютого 1916 року, адресованого ОСОБА_1 у відповідь на його заяву

від 22 лютого 2016 року, суди встановили, що:

- спадкову справу № 739/2015 щодо майна ОСОБА_8 заведено на підставі заяви ОСОБА_1 від 18 листопада 2015 року № 1688, в якій він зазначав щодо проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини;

- заповіт ОСОБА_8 за життя не склала;

- місце відкриття спадщини після спадкодавця ОСОБА_8 достеменно визначити станом на теперішній час немає можливості;

- у паспорті громадянина України ОСОБА_1 НОМЕР_1 наявна відмітка про реєстрацію його постійного місця проживання у житловому будинку АДРЕСА_1 з 28 квітня 1992 року, а відомостей щодо фактичного прийняття ним спадщини у розумінні статті 549 ЦК Української РСР не надано;

- в ході визначення складу спадкового майна та перевірки факту належності спадкодавцю ОСОБА_8 будь-якого рухомого або нерухомого майна на момент відкриття спадщини не здобуто доказів належності спадкодавцю такого майна, а зміст наданих відомостей та долучених до справи правовстановлюючих документів суперечать відомостям Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З відповіді П`ятої харківської державної нотаріальної контори від 15 червня 2016 року № 1667/01-16 слідує, що інших заяв про прийняття спадщини після ОСОБА_8 , крім заяви ОСОБА_1 , якому відмовлено у видачі свідоцтва про право не спадщину, до нотаріальної контори на надходило.

1 вересня 2014 року укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушеною О. С. за номером 871, відповідно до умов якого ОСОБА_7 подарував 2/3 частки вказаного житлового будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (по 1/3 частці кожному). Зі змісту

пункту 3 договору суди встановили, що відповідна частка житлового будинку належить дарувальнику на підставі дубліката договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, виданого П`ятою харківською державною нотаріальною конторою 11 червня 1957 року за номером 3815.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.

Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна

від 8 листопада 2019 року № 118150650 суди встановили, що житловий будинок

на АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (по 1/3 частці кожному).

Зі змісту листа Другої харківської міської державної нотаріальної контори

від 28 січня 2020 року № 184/02-14/П року встановлено, що:

- згідно з алфавітними Книгами обліку спадкових справ і Книг обліку та реєстрації спадкових справ П`ятої харківської державної нотаріальної контори (зараз Друга Харківська міська державна нотаріальна контора) щодо майна ОСОБА_7 , який на час відкриття спадщини проживав на АДРЕСА_1 , заведено спадкову справу № 125/2016 року;

- із заявами про прийняття спадщини за заповітом звернулися ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та із заявою про прийняття спадщини за законом звернувся ОСОБА_1 ;

- інші заяви про прийняття або відмову від прийняття спадщини ОСОБА_7 ОСОБА_7 в матеріалах спадкової справи відсутні;

- свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_7 не видавалися.

Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Відносини щодо спадкування у справі, яка переглядається, врегульовані правилами ЦК Українського РСР (надалі - в редакції Кодексу, чинній на час відкриття спадщини після ОСОБА_8 - 22 січня 1992 року)

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі статтею 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини (стаття 526 ЦК Української РСР).

Частиною першою статті 529 ЦК Української РСР визначено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Для придбання спадщини потрібно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини

(стаття 548 ЦК Української РСР).

Згідно з частинами першою, другою статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 заявив вимоги про визначення частки ОСОБА_8 (спадкодавця) у спільній сумісній власності подружжя на житловий будинок АДРЕСА_1 , визнання недійсним договору дарування зазначеного будинку, укладеного

ОСОБА_7 з відповідачами, визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частку вказаного будинку та витребування відповідної частки майна від відповідачів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що спірний житловий будинок не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_8 набула право власності на 1/4 частку спірного житлового будинку.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у мотивувальній частині, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі

ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які є дочками ОСОБА_8 і були зареєстровані разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

З таким висновком суду апеляційної інстанцій колегія суддів не погоджується, керуючись наступним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Стаття 175 ЦПК України визначає вимоги до форми та змісту позовної заяви, зокрема, вона повинна містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати

Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року

у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) викладено висновок про те, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності, усунення від права на спадкування, неприйняття ним спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Відомостей про те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 прийняли спадщину після

ОСОБА_8 матеріали справи не містять

У справі, яка переглядається, місцевий суд дійшов висновку про те, що житловий будинок АДРЕСА_1 не увійшов до спадкової маси ОСОБА_8 .

Позовні вимоги щодо іншого майна ОСОБА_8 у справі, яка переглядається, не заявлені і відомостей про існування у неї будь-яких прав та обов`язків, що могли увійти до складу спадщини матеріали справи не містять.

Не перевіривши зазначений висновок суду першої інстанції на предмет його законності та обґрунтованості, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що позовні вимоги стосуються прав та обов`язків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які є спадкоємцями першої черги за законом після ОСОБА_8 , оскільки предметом спору в цій справі є житловий будинок АДРЕСА_1 ,

2/3 частки якого відповідачі набули за договором дарування, а іншу 1/3 частку їм заповів ОСОБА_7 .

Дійшовши передчасного висновку про пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів суд, апеляційної інстанції не переглянув справу за наявними в ній доказами та не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої

статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків в контексті визначення належного суб`єктного складу справи, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20).

Ураховуючи викладене, оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною та підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін, і ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач СуддіС. О. Карпенко В. М. Ігнатенко А. А. Калараш С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська