Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №362/2749/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 362/2749/22

провадження № 61-18339св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Васильківський відділ Обухівської окружної прокуратури,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2023 року у складі судді Ковбеля М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у складі колегії суддів Мережко М. В., Поліщук Н. В., Кашперської Т. Ц.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Васильківського відділу Обухівської окружної прокуратури про скасування арешту майна.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Васильківського відділу Обухівської окружної прокуратури про скасування арешту майна.

Позов мотивувала тим, що їй на праві власності належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

У серпні 2020 року, після поділу земельної ділянки за нотаріальним договором із іншим співвласником будинку, вона звернулася із заявою до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221455800:01:010:0199 та житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, як зазначає позивач, 07 вересня 2020 року вона отримала від державного реєстратора відмову в проведенні реєстрації прав власності з причини наявності зареєстрованого обтяження речового права на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (архівний запис) від 14 жовтня 2004 року № 1381139. Вказане обтяження, на думку позивача, з`явилося в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у зв`язку з наявністю щодо неї кримінальної справи № 79-553 по обвинуваченню ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за статтями 86-1, 165, 172 КК України. Так, зі змісту обвинувального висновку від 30 квітня 1999 року відомо, що слідчий Васильківської міжрайонної прокуратури Пелих І. П. наклав арешт на майно ОСОБА_1 . Вказана кримінальна справа була завершена постановленням вироку.

Вироком Васильківського районного суду Київської області від 03 серпня 1999 року ОСОБА_1 була засуджена за статтями 86-1, 165, 172 КК України і щодо неї було застосовано міру покарання без конфіскації майна.

Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, ОСОБА_1 змушена звертатися до суду за захистом порушеного права шляхом скасування такого арешту.

Позивач просила суд:

- скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (архівний запис) від 14 жовтня 2004 року № 1381139 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3221455800:01:010:0199 та житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Васильківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 16 лютого 2023 року, яке Київський апеляційний суд постановою від 16 листопада 2023 року залишив без змін, позов задовольнив.

Скасував в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (архівний запис) від 14 жовтня 2004 року № 1381139 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3221455800:01:010:0199 та житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивач має намір розпорядитися належним їй майном, проте через наявність арешту позбавлена можливості це зробити.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини та враховуючи наявність накладеного арешту на майно позивача, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту захистити своє порушене право не може, суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту її прав шляхом скасування такого арешту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Васильківського міськрайонного суду Київської області.

29 січня 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Верховний Суд ухвалою від 29 липня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів

від 30 липня 2026 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І.

(суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17-ц, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19.

У касаційній скарзі зазначається, що у справах, на які послалися суди, арешт накладався у кримінальних провадженнях, які були закриті, а питання про арешт майна не було вирішено. Натомість у цій справі щодо позивача був постановлений обвинувальний вирок, тому правові висновки із зазначених постанов Верховного Суду не можуть застосовуватися.

Васильківський відділ Обухівської окружної прокуратури є неналежним відповідачем у справі, оскільки не є самостійною юридичною особою.

Вказана справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Позивач обрав неефективний спосіб захисту.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3221455800:01:010:0199 та житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини встановлені рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2002 року, договором про поділ житлового будинку від 28 січня 2020 року, договором про поділ земельної від 28 січня 2020 року, витягом з рішення Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області від 06 серпня 2020 року № 41-06.

Рішенням державного реєстратора від 07 вересня 2020 року позивачу відмовлено в проведенні реєстрації прав власності з причини наявності зареєстрованого обтяження речового права на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (архівний запис) від 14 жовтня 2004 року № 1381139, а саме тип обтяження - арешт (архівний запис), зареєстрований 14 жовтня 2004 року о 17:21:37 за № 1381139 реєстратором - Васильківською районною державною нотаріальною конторою.

Згідно відповіді Державного нотаріального архіву Київської області за вих. № 1472/01-17 від 16 вересня 2022 року, копії документів на підставі яких було накладено зазначену заборону та інші відомості надати неможливо у зв`язку з їх відсутністю.

Відповідно до листа Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27 січня 2020 року, перевіркою відомостей АСВП з`ясовано, що виконавчі документи щодо стягнення з ОСОБА_1 до відділу не надходили та на примусовому виконанні не перебувають.

З тексту обвинувального висновку по кримінальній справі № 79-553 по обвинуваченню ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за статтями 86-1, 165, 172 КК України від 30 квітня 1999 року відомо, що слідчим Васильківської міжрайонної прокуратури Пелих І. П. накладено арешт на майно ОСОБА_1 .

Кримінальна справа була завершена постановленням Васильківським районним судом Київської області вироку від 03 серпня 1999 року, зі змісту якого відомо, що до ОСОБА_1 було застосовано покарання без конфіскації майна.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У справі, яка переглядається, позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, для скасування арешту спірного майна потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року - на підставі постанови слідчого в порядку частини шостої 126 КПК України 1960 року, або судом під час попереднього судового засідання в порядку статті 253 КПК України 1960 року, під час ухвалення вироку в порядку статті 324 КПК України 1960 року, або судом в порядку виконання вироку в порядку статей 409, 411 КПК України 1960 року.

Згідно зі статтею 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Згідно з пунктами 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України 1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17).

Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц).

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).

У цій справі суд установив, що кримінальна справа № 79-553 по обвинуваченню ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за статтями 86-1, 165, 172 КК України завершена постановленням Васильківським районним судом Київської області вироку від 03 серпня 1999 року, зі змісту якого відомо, що до ОСОБА_1 було застосовано покарання без конфіскації майна.

Тобто стосовно ОСОБА_1 постановлено обвинувальний вирок за правилами КПК України 1960 року.

При цьому в межах кримінальної справи суд не вирішив питання щодо накладеного арешту на вклади, цінності та інше майно ОСОБА_1 .

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 409 КПК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.

Тобто, зняття арешту має здійснювати суд, який постановив вирок у кримінальній справі.

З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій на зазначене увагу не звернули та дійшли до помилкового висновку про можливість вирішення цієї справи за правилами цивільного судочинства. За встановлених у цій справі обставин питання про скасування арешту, який був накладений за правилами КПК України 1960 року, підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, оскільки арешт було накладено на майно позивача (обвинуваченого) під час досудового слідства у кримінальній справі, за результатами розгляду якої постановлено вирок.

Тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Подібні правові висновки зазначені у постановах Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 185/9002/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 272/469/21 та від 21 березня 2024 року у справі № 953/12593/21.

Щодо клопотання про участь у судовому засіданні

У касаційній скарзі керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області просить про дату, час і місце судового засідання повідомити Обухівську окружну прокуратуру Київської області та Офіс Генерального прокурора, а розгляд касаційної скарги здійснювати в судовому засіданні за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються під час касаційного розгляду, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому немає підстав для задоволення клопотання керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області про участь сторін у судовому засіданні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

У зв`язку з наведеним, касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414-416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області про участь у судовому засіданні відмовити.

Касаційну скаргу керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року скасувати, провадження у справі закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачА. І. Грушицький

СуддіА. А. Калараш І. В. Литвиненко Є. В. Петров

В. В. Пророк