Окрема думка від 06 вересня 2026 р. у справі №916/312/18 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

07 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 916/312/18

судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Мачульського Г. М. на постанову Верховного Суду від 07.09.2026

1. Колегія суддів Касаційного господарського суду (далі - колегія суддів) залишаючи без задоволення касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ?Укркава?, а ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у справі № 916/312/18 без змін, свою постанову мотивувала тим, що доводи щодо скасування постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 свідчать про зміну правової позиції суду в іншій подібній справі, що не може вважати нововиявленою обставиною у справі № 916/312/18. З огляду на вищезазначене колегія суддів погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРКАВА" у заяві обставини не є підставою в розумінні приписів пункту 3 частини другої статті 320 ГПК України для перегляду постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 у справі № 916/312/18 за нововиявленими обставинами.

2. Із такими висновками не можу погодитися виходячи із наступного.

3. У касаційній скарзі позивач просив скасувати ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2026, подану заяву задовольнити, скасувавши постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 із ухваленням нового рішення про залишення в силі рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2018.

4. На обґрунтування касаційної скарги відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції фактично усунувся від повного та всебічного з`ясування обставин звернення з цією заявою, в результаті чого дійшов помилкового висновку щодо відсутності нововиявлених обставин, та, як наслідок підстав для перегляду своєї постанови, оскільки:

- проігнорував те, що у цьому випадку має місце повна ідентичність обставин справ № 916/3006/17 та № 916/312/18, які були встановлені судами в ході судового розгляду (учасників, дати вчинення виконавчих написів та підстав звернення стягнення на майно, дати виникнення у банку права вимоги);

- залишив поза увагою, що за результатами розгляду справи № 916/3006/17, Велика Палата Верховного Суду своєю постановою від 02.07.2019 визнала дотримання банком строку звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису від 09.11.2017 № 2727, оскільки право вимоги виникло у банку 04.05.2016 і до моменту звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису 09.11.2017 минуло менше трьох років. Цим рішенням Велика Палата Верховного Суду вирішила юридичну долю всіх вчинених 09.11.2017 приватним нотаріусом Малим О. С. за заявою банку виконавчих написів, якими звернуто стягнення на заставне майно в рахунок погашення заборгованості позивача перед банком за договором кредитної лінії від 28.12.2011 № 86, обставини вчинення та підстави оскарження яких є ідентичними;

- не врахував, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 скасована, з урахуванням ідентичності обставин справ та доводів визнання постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2025 у межах справи № 916/3006/17 вчиненого 09.11.2017 за заявою банку виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, з підстав пропуску строку для такого звернення, спростовує висновки апеляційного суду, викладені у постанові від 02.10.2019 у справі № 916/312/18 щодо дотримання строку для такого звернення;

- незабезпечення ефективного засобу відновлення порушених прав є підставою для звернення до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)

5. Банк, заперечуючи стосовно задоволення касаційної скарги, у відзиві вказує на те, що скаржник фактично не погоджується з національними судами про застосування частини 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат", але право на звернення до ЄСПЛ на оскарження таких рішень використано тільки щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, а не до остаточного судового рішення у справі № 916/312/18. У цій справі, маючи ту саму можливість звернення до ЄСПЛ, позивач, отримавши судове рішення на рівні апеляційної та касаційної інстанцій, не використав право на оскарження судового рішення касаційної інстанції, яким підтримано відмову позивача у визнанні виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, до ЄСПЛ.

6. За результатами розгляду касаційної скарги слід зазначити, що ухвалюючи постанову від 02.10.2019, яку заявник просить переглянути за нововиявленими обставинами у справі № 916/312/18, Південно-західний апеляційний господарський суд в її основу поклав висновки щодо непропущення трирічного строку для звернення до нотаріуса, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, до якої суд апеляційної інстанції і зупиняв апеляційний розгляд цієї справи № 916/312/18 та котра (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019) у подальшому після закінчення апеляційного розгляду у справі № 916/312/18 була скасована за результатами її перегляду за виключними обставинами самою Великою Палатою Верховного Суду.

7. Отже, як вбачається, ухвалюючи постанову від 02.10.2019 Південно-західний апеляційний господарський суд врахував висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17.

8. Однак у подальшому Велика Палата Верховного Суду постановою від 19.11.2025 переглянула свою постанову від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 за виключними обставинами у порядку статті 325 ГПК України, за результатами чого її скасувала, а судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову залишила без змін, оскільки право вимоги у банку виникло у травні 2016 року і до моменту звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису 09.11.2017 минуло більше одного року.

9. Маю зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя як така не суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) за умови відсутності зловживання (пункти 27-28 рішення від 18.11.2004 у справі "Правєдная проти Росії", заява № 69529/01 та пункт 46 рішення від 06.12.2005 у справі "Попов проти Молдови № 2" заява № 19960/04).

10. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

11. Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

12. У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

13. Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

14. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»).

15. Аналізуючи таку практику у контексті гарантій, закріплених статтею 6 розділу І Конвенції, можна зробити висновок, що причини порушення прав людини частіше за все полягають у недосконалому законодавстві або в його практичному застосуванні державними органами та судовими інстанціями.

16. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

17. Отже, враховуючи, що суд касаційної інстанції мав застосувати у даній справі № 916/312/18 практику ЄСПЛ про те, що суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини») як джерело права, вважаю, що за обставин даної справи № 916/312/18 з метою недопущення порушення прав заявника, які очевидно за обставинами даної справи можуть бути захищені ЄСПЛ, як це мало місце у cправі № 916/3006/17 (ЄСПЛ ухвалив рішення від 06.02.2025 у справі «ТОВ "Укркава" проти України» (CASE OF UKRKAVA, TOV v.), відповідно до якого установлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, права заявника мають бути захищені шляхом задоволення його касаційної скарги у даній справі № 916/312/18.

18. За вказаних обставин у заявника виникло право на перегляд зазначеної постанови суду апеляційної інстанції за нововиявленими обставинами, таке право узгоджується із усталеною практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції.

Суддя Г. М. Мачульський