Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №902/1312/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 902/1312/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О. В.

секретар судового засідання - Кравчук О. І.,

за участю представників:

позивача - Тиховського М. О.,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фермерського господарства "Волд"

на постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 13.07.2026

та на рішення Господарського суду Вінницької області від 20.04.2026

у справі № 902/1312/25

за позовом Фермерського господарства "Волд"

до Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області

про визнання права постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Вінницької області звернулось Фермерське господарство "Волд" (далі - ФГ "Волд") з позовом до Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 29,60 га з кадастровим номером 0522684000:02:000:0678, розміщеної на території Кукавської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 18.12.1992 громадянином ОСОБА_1 було створено ФГ "Волд". 07.12.2001 громадянину ОСОБА_1 був виданий Державний акт на право постійного користування землею площею 29,60 га на території Кукавської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області на підставі рішення 14 сесії 23 скликання Могилів-Подільської районної ради народних депутатів Могилів-Подільського району Вінницької області. Громадянин ОСОБА_1 , маючи намір викупити земельну ділянку, яку він використовував на підставі договору оренди та Державного акта на право постійного користування землею, за рекомендацією Вендичанської селищної ради, 06.06.2024 підписав угоду про розірвання договору оренди землі від 01.08.2007, щоб розпочати процедуру викупу. Однак після розірвання договору та подання клопотання про затвердження технічної документації, селищна рада листом від 29.11.2024 відмовила у викупі. Свою позицію рада мотивувала тим, що після припинення оренди ділянки перейшли до земель комунальної власності у загальному порядку. Наступні звернення громадянина ОСОБА_1 щодо недопущення протиправних дій стосовно ділянок рада залишила без відповіді.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 20.04.2026, залишеним без змін постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 у справі № 902/1312/25, в позові відмовлено.

При цьому суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідно до розпорядження Представника Президента України «Про створення фермерського господарства «Волд» №172 від 18.12.1992 року, громадянин ОСОБА_1 створив Селянське (фермерське) господарство «Волд»..

07.12.2001 на підставі рішення 14 сесії 23 скликання Могилів-Подільської районної ради народних депутатів Могилів-Подільського району Вінницької області від 29.12.2000 громадянину ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ВН № 45 на земельну ділянку площею 29,60 га на території Кукавської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Відповідно до п. 1.2 Статуту Селянського (фермерського) господарства «Волд», зареєстрованого Могилів-Подільською районною державною адміністрацією за № 36 від 29.07.2002 (далі - Статут), засновником господарства є ОСОБА_1 . Членами господарства є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (п. 1.3 Статуту).

Відповідно до п. 2.1 Статуту метою діяльності господарства є здійснення господарської діяльності для отримання прибутку.

Відповідно до п.3.1 господарство є юридичної особою, має розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банку, круглу печатку та штамп зі своїм найменуванням.

Відповідно до п. 4.1 Статуту у власності господарства можуть перебувати житлові будинки, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім`ї, сади, посіви та посадки сільськогосподарських культур, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція та доходи від її реалізації, об`єкти інтелектуальної власності, транспортні засоби, переробні цехи та лінії, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення господарства та заняття підсобними промислами.

За умовами п. 5.1 Статуту до земель господарства належать, зокрема, землі, передані господарству у приватну власність та у користування, що посвідчено відповідними Державними актами на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, виданими на ім`я голови господарства.

06.02.2005 видано розпорядження «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель запасу Кукавської сільської ради» № 49, відповідно до якого ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 29,60 га ріллі із земель запасу Кукавської сільської ради для ведення фермерського господарства терміном на 49 років.

01.08.2007 Могилів-Подільська районна державна адміністрація (орендодавець) та громадянин ОСОБА_1 (орендар) уклали договір оренди землі, за умовами п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (землі запасу), розташовану на території Кукавської сільської ради.

Відповідно до п.2 цього договору в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 29,6000 га ріллі.

Договір оренди землі укладено терміном на 49 (сорок дев`ять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмова орендодавця про намір продовжити його дію (п.8 договору оренди землі).

Згідно з п.9 договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та становить 2368,00 грн або (80 грн/га) ріллі на рік.

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 3-х денний термін після реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі (п.19 договору оренди землі).

01.01.2009 орендодавець та орендар уклали договір про внесення змін до договору оренди землі від 01.08.2007, відповідно до якого внесено зміни до п.4 розділу «Орендна плата Договору» та викладено його у такій редакції: «Орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі: 3% нормативної грошової оцінки землі, що становить 5372,70 грн (181,51 грн/га) ріллі на рік». Розмір орендної плати змінено з 01.01.2009.

На виконання наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-10185/15-19-ст від 20.06.2019, 21.06.2019 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду №353 про внесення змін до договору оренди землі від 01.08.2007 (зі змінами згідно з договором від 01.01.2009), відповідно до якої доповнили договір оренди землі новим розділом «Захист персональних даних» та викладено пункти 2, 5, 9 ,11 договору оренди землі в новій редакції:

« 2. В оренду передається земельна ділянка площею 29,6000 га. Кадастровий номер 0522684000:02:000:0678»;

« 5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить - 520754,98 грн. П`ятсот двадцять тисяч сімсот п`ятдесят чотири грн. 98 коп.»

« 9. Орендна плата вноситься «орендарем» виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря - 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за ріллю - в сумі 41660,40 Сорок одна тисяча шістсот шістдесят грн. 40 коп./рік»;

« 11. Орендна плата вноситься до місцевого бюджету орендарем відповідно до Податкового кодексу України.»

Рішенням Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського районну Вінницької області 41 сесії 8 скликання від 06.06.2024 № 2414:

- громадянину ОСОБА_1 припинено право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 0522684000:02:000:0678 площею 29,6000 га, згідно з договором оренди земельної ділянки укладеного 01.08.2007 терміном на 49 років, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Вендичанської селищної ради за межами с. Кукавка, за згодою сторін;

- розірвано за взаємною згодою сторін договір оренди землі від 01.08.2007, укладений Могилів-Подільською районною державною адміністрацією та громадянином ОСОБА_1

06.06.2024 Вендичанська селищна рада та ОСОБА_1 підписали угоду про розірвання договору оренди землі від 01.08.2007.

Листом № 02-18/979 від 29.11.2024 Вендичанська селищна рада Могилів-Подільського району Вінницької області повідомила громадянина ОСОБА_1 про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства у зв`язку з тим, що громадянином ОСОБА_1 припинено право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0522684000:02:000:0678 площею 29,6000 га та розірвано за взаємною згодою Договір оренди землі від 01.08.2007, укладений Могилів-Подільською районною державною адміністрацією та громадянином ОСОБА_1 . Зазначено земельна ділянка належить до земель комунальної власності Вендичанської селищної ради.

Крім того, матеріали справи містять лист Відділу № 5 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин №Д-655/0-0.3,15-875/25-25 від 09.09.2025, яким повідомлено, що в місцевому фонді документації із землеустрою наявна технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки площею 29,60 га гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель комунальної власності Кукавської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Також матеріали справи містять лист Головного управління ДПС у Вінницькій області №33/5/02-32-04-01-11 від 05.01.2026, яким повідомлено, що протягом 2023, 2024 та 2025 років ФГ "Волд" не декларувало, не нараховувало та не сплачувало земельний податок, у тому числі щодо земельної ділянки площею 29,60 га з кадастровим номером 0522684000:02:000:0678. Натомість у період з 01.01.2023 до 31.12.2025 ФГ "Волд" сплачено такі суми орендної плати за землю загалом по Вендичанській територіальній громаді: за 2023 рік - 325347,91 грн; за 2024 рік - 315608,21 грн; за 2025 рік - 333290,46 грн.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою Вендичанської селищної ради гр. ОСОБА_1 у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства, тому ФГ "Волд" звернулося з позовом про визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Відмовляючи в задоволенні позову ФГ "Волд", суд першої інстанції зазначив, що з моменту створення ФГ "Волд" відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки громадянина ОСОБА_1 перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаного висновку, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. За висновком суду, з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.

Водночас, посилаючись на положення ч. 5 ст. 116, ст. 141 Земельного кодексу України, суд виснував, що укладення 01.08.2007 між Могилів-Подільською районною державною адміністрацією та громадянином ОСОБА_1 договору оренди землі та виконання сторонами зазначеного договору свідчать про припинення раніше наданого права користування земельною ділянкою.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, визнав обґрунтованими висновки місцевого господарського суду про те, що після укладення договору оренди землі відбулась трансформація права постійного користування у право оренди, в результаті якої право постійного користування земельною ділянкою, яке існувало на підставі виданого громадянину ОСОБА_1 . Державного акта на право постійного користування землею, припинилось, що виключає підстави для визнання такого права за позивачем.

Не погодившись із постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 та рішенням Господарського суду Вінницької області від 20.04.2026 у справі № 902/1312/25, ФГ "Волд" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове рішення, яким позов ФГ "Волд" до Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ФГ "Волд" посилається на те, що суди неправильно застосували положення ст. 141 Земельного кодексу України та не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17. Скаржник також зазначає, що суди попередніх інстанцій фактично ототожнили укладення договору оренди з добровільною відмовою від речового права, хоча відповідно до принципу правової визначеності припинення речового права має бути виражене в чіткій та однозначній формі й ґрунтуватися на відповідному юридичному факті, визначеному законом. ФГ "Волд" посилається на те, що ОСОБА_1 не подавав заяву про відмову від права постійного користування земельною ділянкою, що компетентний орган не ухвалював рішення про припинення такого права, тому це право, на думку скаржника, не було припинено з передбачених законом підстав. Відтак скаржник вважає, що висновок суду про добровільну відмову ґрунтується виключно на припущеннях. На думку ФГ «Волд», суди попередніх інстанцій, зазначаючи про недопустимість одночасного існування права постійного користування та права оренди щодо однієї земельної ділянки, не навели жодної норми закону, яка би прямо містила таку заборону.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2026 у справі № 902/1312/25 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 29.09.2026 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 21.08.2026.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на зазначений припис Верховний Суд переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення місцевого господарського суду в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.

Скаржник у касаційній скарзі посилається на ухвалення судових рішень без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17, у якій сформульовано такі висновки, зокрема:

"71. Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

72. У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

73. Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

74. Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

75. З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

76. На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція» та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право. Предметом позову та зустрічного позову у справі № 368/54/17 були позовні вимоги фізичних осіб про визнання за ними права довічного успадкованого володіння двох земельних ділянок, для ведення селянського фермерського господарства згідно з державним актом на право довічного успадкованого володіння землею в порядку спадкування після смерті батька. За встановленими судами обставинами у справі № 368/54/17 особі (засновнику) було надано земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства. Після створення та державної реєстрації фермерського господарства виникло питання щодо правової долі земельної ділянки після смерті такого засновника."

Колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц конкретизовано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки, відповідно до яких право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

У справі, яка розглядається, предметом позову є матеріально-правові вимоги ФГ "Волд" про визнання права постійного користування земельною ділянкою. Спір виник у зв`язку із тим, що, на думку позивача, припинення оренди не припинило право постійного користування землею ФГ "Волд", відтак ФГ "Волд" стверджувало, що відмова селищної ради у її викупі порушує права позивача.

Згідно із частиною 1 статті 51 ЗК (у редакції Закону від 13.03.1992, на момент створення ФГ "Волд") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК (у редакції Закону від 13.03.1992, на момент створення ФГ "Волд") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, а статтею 23 ЗК (у відповідній редакції) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

За змістом положень частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 20.02.2002, чинній на момент державної реєстрації ФГ "Волд") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на момент створення ФГ "Волд", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином Державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/19).

У справі, що розглядається, відповідно до встановлених фактичних обставин у справі та зазначених норм законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на момент надання земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалася не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовими висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, яка конкретизувала висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 922/989/19).

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції зазначив, що з моменту створення ФГ "Волд" відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки громадянина ОСОБА_1 перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.

Водночас за встановленим у справі обставинами, 01.08.2007 між Могилів-Подільською районною державною адміністрацією та громадянином ОСОБА_4 укладено договір оренди землі.

Відповідно до статті 125 ЗК (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди 01.08.2007) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині 3 статті 3 цього Закону встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Аналогічний висновок викладений у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19.

Отже, підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є укладення 01.08.2007 між Могилів-Подільською районною державною адміністрацією та громадянином ОСОБА_1 договору оренди землі та виконання сторонами зазначеного договору.

Відтак висновки судів попередніх інстанцій про те, що виконання сторонами договору оренди землі від 01.08.2007 свідчить про припинення раніше наданого права користування земельною ділянкою, узгоджуються з висновками, викладеними в постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19.

Право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК України - 01 січня 2002 року, продовжує зберігатися до його переоформлення в інший правовий титул. Відтак після укладення в подальшому договору оренди землі, право постійного користування припиняється, а після розірвання договору оренди землі попередній правовий титул земельної ділянки автоматично не відновлюється. Отже, безпідставними є доводи скаржника, які викладені в касаційній скарзі, про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 368/54/17, на яку посилається скаржник.

Отже, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування постанови апеляційного господарського суду з цієї підстави.

Колегія суддів зазначає і те, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржників з висновком суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин справи. Однак колегія суддів зауважує, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Решта доводів в касаційній скарзі фактично зводяться лише до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на встановлені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Законодавець у ч. 1 ст. 236 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення, ухвалені відповідно до ст. 236 ГПК України - без змін.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати за подання касаційних скарг покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Волд" залишити без задоволення.

Постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 та на рішення Господарського суду Вінницької області від 20.04.2026 у справі № 902/1312/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.