Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №910/20111/23 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/20111/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 (суддя Карабань Я. А.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 (головуючий суддя Станік С. Р., судді Гончаров С. А., Сибіга О. М.)

у справі № 910/20111/23

за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до 1) Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Антимонопольний комітет України,

про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору і стягнення коштів

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Єреп В. В., представник позивача - Потапова Г. М., представник відповідача-1 - Пелих В. А., представники відповідача-2 - Рудометкіна М. О., Рибалко К. С.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог, підстав заявленого позову

1. Заступник керівника Київської міської прокуратури (далі ? Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» (далі - КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс» (далі - ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс»), у якому просив:

- визнати недійсним рішення тендерного комітету відповідача-1 від 07.06.2018 № 6 про визнання переможцем закупівлі (ідентифікатор закупівлі 2018-02-21-000440-а);

- визнати недійсним договір генерального підряду від 26.06.2018 № 26/06-18, укладений відповідачами;

- стягнути з відповідача-2 на користь відповідача-1 кошти в розмірі 1 117 440 774, 48 грн, а з КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» одержані за рішенням суду кошти стягнути в дохід держави.

2. Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час проведення публічної закупівлі робіт із реконструкції транспортної розв`язки на перетині проспекту Перемоги з вулицею Гетьмана у Солом`янському та Шевченківському районах м. Києва за кошти місцевого бюджету із використанням електронної системи «Prozorro» були допущені порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендера, що свідчить про наявність підстав для визнання рішення тендерного комітету та укладеного за результатами відповідної закупівлі договору генерального підряду недійсними, а також застосування наслідків недійсності цього правочину.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/20111/23 поданий Прокурором позов задоволено повністю. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 зазначене рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

4. Згідно з висновками місцевого та апеляційного господарських судів підтверджене рішенням Антимонопольного комітету України вчинення ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів публічної закупівлі, свідчить про спрямованість таких дій на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Неправомірна поведінка, що мала місце на стадії проведення процедури закупівлі та прийняття оспорюваного рішення про визнання переможцем відповідача-2, не може мати правомірного наслідку ? укладення договору.

5. З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій виснували, що рішення тендерного комітету КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва», оформлене протоколом від 07.06.2018 № 6, суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, а тому підлягає визнанню недійсним. Так само визнанню недійсним підлягає договір генерального підряду від 26.06.2018 № 26/06-18, укладений за закупівлею, результати якої спотворено антиконкурентними узгодженими діями її учасників. При цьому, ураховуючи наявність умислу лише у ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс», одержані ним кошти у розмірі 1 117 440 774, 48 грн за недійсним правочином мають бути повернуті в дохід держави, що відповідає приписам частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Касаційна скарга

6. Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач-1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення тендерного комітету та визнання недійсним договору генерального підряду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарг

7. У поданій касаційній скарзі (з урахуванням її нової редакції) відповідач-1 окремо зауважує, що ним оскаржуються судові рішення судів попередніх інстанцій в частині, що стосується двох вимог немайнового характеру (оспорення рішення тендерного комітету та укладеного на його підставі договору), а також посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та наводить висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, яким, на його думку, не відповідають висновки місцевого та апеляційного господарських судів, наведені у оскаржуваних судових рішеннях.

8. Так, КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва», зокрема, зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили процесуальні норми, не урахувавши висновків Верховного Суду, які свідчать про:

- неправильне визначення Прокурором уповноваженого органу за вимогами про визнання недійсним рішення тендерного комітету та визнання недійсним договору (постанови Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.12.2021 у справі № 917/565/21 та від 21.12.2021 у справі № 917/764/21, від 16.06.2020 у справі № 910/12787/17, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18);

- порушення порядку представництва Прокурором інтересів держави та порушення принципу правової визначеності (постанова Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 912/2385/18);

- недотриманням Прокурором статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № 909/63/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 15.12.2020 у справі № 904/82/19, від 27.07.2021 у справі № 909/835/18);

- обрання неефективного способу захисту (постанови Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 922/814/21, від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21);

- відсутність підстав для визнання недійсним договору, який укладений з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» (постанова Верховного Суду від 03.05.2017 у справі № 922/3393/17).

9. Із вказівкою і на численні інші правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, скаржник стверджує, що саме по собі визнання недійсним рішення тендерного комітету щодо визначення переможця відкритих торгів, яке вже було реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, та визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору про закупівлю, який вже частково виконано, не призведе до поновлення майнових прав держави, з огляду на те, що відповідачем-2 на підставі оспорюваного договору майже завершено реконструкцію відповідної транспортної розв`язки, відповідачем-1 сплачено кошти за виконані роботи, а громада міста Києва користується цією розв`язкою вже декілька років, що свідчить про неефективність обраних Прокурором способів захисту та наявність підстав для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 09.09.2021 у справі №925/1276/19, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 26.06.29018 у справі № 916/1952/17 від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17, від 27.11.2019 у справі № 396/29/17).

10. Заразом відповідач-1 наполягає на тому, що у даному випадку відсутні підстави для звернення Прокурора до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, яка не є стороною оспорюваного договору, не була учасником проведеної закупівлі та не має повноважень фінансового контролю щодо КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва», позаяк саме Державна аудиторська служба України має бути належним позивачем у цьому разі.

11. На підтвердження таких доводів скаржник наводить висновки, викладені у тому числі у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.05.2022 у справі № 303/7119/19, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 y справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20, від 18.05.2023 у справі № 904/4203/20.

12. Крім того, у касаційній скарзі відповідача-1 містяться аргументи щодо неналежного дослідження та оцінки судами попередніх інстанцій наявних у матеріалах справи доказів (зокрема, листа-роз`яснення Державної аудиторської служби України про дотримання КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» законодавства у сфері закупівель при придбанні робіт за оспорюваним договором).

Позиція інших учасників справи

13. У межах встановленого Верховним Судом строку Прокурор подав відзив на касаційну скаргу відповідача-1, у якому просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 у справі № 910/20111/23 залишити без змін.

14. Серед іншого у цьому відзиві Прокурор зазначає, що висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, висловлено у справах з неподібними до справи № 910/20111/23 правовідносинами, та звертає увагу на те, що оспорюваний договір фінансувався за рахунок коштів місцевого бюджету, бюджетні призначення в даному випадку встановлювалися Київською міською радою, яка і є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та органом, уповноваженим на захист інтересів держави (територіальної громади міста), що такого захисту не здійснював, у зв`язку з чим Прокурор і звернувся до суду з позовом. Крім того, Прокурор наполягає на тому, що для даного випадку нормами ЦК України встановлено особливі правові наслідки недійсності оспорюваного правочину.

15. Після відкриття касаційного провадження від учасників судового процесу до Верховного Суду надійшли численні додаткові пояснення.

16. Стосовно цього Верховний Суд вбачає, що неодноразово подані КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» додаткові пояснення (у тому числі доповнення до касаційної скарги) за своїм змістом фактично додатково обґрунтовують та доповнюють подану ним касаційну скаргу, у зв`язку з чим, з урахуванням частини першої статті 298 ГПК України та на підставі статті 118 цього Кодексу, їх слід залишити без розгляду.

17. Натомість щодо заяв та пояснень Київської міської ради та ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» Верховний Суд зауважує таке.

18. Відповідно до частини першої статті 161 ГПК України під час розгляду справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору винятково у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною п`ятою цієї статті суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло під час розгляду справи, якщо визнає це необхідним. У даному випадку Верховний Суд не визнавав необхідним одержати від учасників справи додаткові письмові пояснення стосовно окремих питань. Сторони мали можливість подати свої пояснення у заявах по суті справи, передбачених для стадії касаційного оскарження. Тож відповідно до частини другої статті 118 ГПК України Верховний Суд залишає без розгляду подані сторонами заяви та пояснення, як заяви по суті справи, що подані поза межами встановлених строків (аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2025 у справі № 916/992/25).

19. Клопотання ж Київської міської ради про поновлення строку на подання відповідних пояснень Верховний Суд відхиляє, позаяк наведені у ньому обґрунтування не можуть бути визнані поважною причиною пропуску строку, оскільки зводяться, зокрема, до внутрішньої організації роботи органу місцевого самоврядування, яка залежить від самого заявника. У частині, що стосується посилань на ухвалення Верховним Судом постанов в інших судових справах та висловлення позивачем своєї позиції щодо них, відповідна оцінка буде надана Верховним Судом при розгляді касаційної скарги по суті.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

20. Як з`ясували суди попередніх інстанцій, КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» із використанням електронної системи публічних закупівель «Prozorro» за кошти місцевого бюджету проводилися відкриті торги (ідентифікатор закупівлі UA-2018-02-21-000440-а) із закупівлі робіт із реконструкції транспортної розв`язки на перетині проспекту Перемоги з вулицею Гетьмана у Солом`янському та Шевченківському районах м. Києва.

21. З метою участі у відритих торгах тендерні пропозиції було подано чотирма суб`єктами господарювання - товариствами з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс», «Спецбуд-Плюс», «Містобудівельне підприємство «Мостострой» і «Альтіс-Спецбуд».

22. Протоколом тендерного комітету від 04.05.2018 № 5 пропозиції ТОВ «Містобудівельне підприємство «Мостострой» та ТОВ «Альтіс-Спецбуд» було відхилено, оскільки вони не відповідали встановленим кваліфікаційним критеріям і вимогам тендерної документації.

23. Цим же рішенням тендерного комітету допущені до участі в аукціоні тендерні пропозиції двох інших учасників закупівлі, а саме ТОВ «Північно український Будівельний Альянс» та ТОВ «Спецбуд-Плюс».

24. У подальшому рішенням тендерного комітету, оформленим протоколом від 07.06.2018 № 6, вирішено визнати переможцем торгів ТОВ «Північно український Будівельний Альянс» (як учасника з найбільш економічно вигідною пропозицією) та вирішено укласти з ним договір.

25. Тож за результатами торгів 26.06.2018 КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» та ТОВ «Північно український Будівельний Альянс» уклали договір генерального підряду № 26/06-18, за умовами якого переможець торгів зобов`язується власними силами здійснити роботи за об`єктом: «Реконструкція транспортної розв`язки на перетині проспекту Перемоги з вул. Гетьмана у Солом`янському та Шевченківському районах м. Києва» (пункт 1.1 цього договору).

26. Також умовами зазначеного договору, зокрема, передбачалось таке:

- договірна ціна робіт складає 598 499 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 99 749 833,33 грн (пункт 3.1 договору);

- джерелом фінансування за договором є бюджетні кошти (пункт 1.4 договору);

- кінцевий строк виконання робіт - червень 2019 року (пункт 5.2 договору).

27. Надалі додатковими угодами строк виконання робіт за договором неодноразово продовжувався, а договірна ціна збільшувалася.

28. Так, додатковою угодою від 31.08.2023 № 43 строк виконання робіт за договором було продовжено до 31.12.2023, а строк дії договору - до 30.04.2024.

29. Крім того, у цій угоді сторони зазначили, що станом на 01.01.2023 за договором сплачено та отримано ТОВ «Північно український Будівельний Альянс» кошти в розмірі 1 117 440 774, 48 грн, у тому числі ПДВ - 186 240 129, 08 грн.

30. Також суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 19.06.2019 № 38-р/тк визнано, що ТОВ «Північно- Український Будівельний Альянс» та ТОВ «Спецбуд-Плюс» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а саме вчинили антиконкурентні узгоджені дії, що стосуються спотворення результатів торгів, під час участі в тендерній процедурі закупівлі «Реконструкція транспортної розв`язки на перетині проспекту Перемоги з вул. Гетьмана у Солом`янському та Шевченківському районах м. Києва», яка проводилась КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» за допомогою системи електронних державних закупівель «Prozorro» ідентифікатор закупівлі - UA-2018-02-21-000440-а, через що на ці товариства було накладено штрафи в розмірі 56 000 000, 00 грн.

31. Ухвалюючи таке рішення, адміністративна колегія Антимонопольного комітету України дійшла висновків, зокрема, про те, що встановлені факти в своїй сукупності (спільне входження товариств у одну корпорацію; надання фінансової допомоги; виконання робіт для одних і тих самих генпідрядників, які є членами корпорації та господарські відносини між товариствами; наявність спільної адреси; спільне використання засобів зв`язку; взаємодія між товариствами; наявність спільних працівників; використання однакових IP-адрес для податкового звітування та для входу до 15 електронних кабінетів системи «Клієнт-Банк»; однакове надання товариствами листів банку замість банківських гарантій; банківські гарантії та листи щодо процедури закупівлі видані одним банком в один день та мають послідовну реєстраційну нумерацію; спільні особливості в оформленні документів; синхронність дій товариств у часі) не можуть бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників та свідчать про узгодження (координацію) товариствами своєї поведінки під час підготовки до участі та участі в торгах, у тому числі про обмін інформацією між ними. Відтак ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» та ТОВ «Спецбуд-Плюс» під час підготовки документації та участі у відповідній тендерній процедурі закупівлі, діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі в конкурентних процедурах закупівель.

32. З огляду на наведене, рішенням тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України ці дії ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» та ТОВ «Спецбуд-Плюс» кваліфіковані як антиконкурентні та такі, що спотворили результати торгів.

33. Зазначене рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України оскаржувалось ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» у судовому порядку та рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі № 910/9630/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022, у задоволенні заявленого позову було відмовлено. При цьому місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновків, що сукупність встановлених у рішенні обставин свідчить про вчинення ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» порушення, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Характер та кількість виявлених співпадінь виключають можливість того, що пропозиції конкурсних торгів готувалися окремо та без обміну інформацією між учасниками торгів.

34. Ухвалою Верховного Суду від 25.10.2022 касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» було закрито.

35. Відповідно законність рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 19.06.2019 № 38-р/тк підтверджена рішенням суду, яке набрало законної сили.

36. За таких обставин, Прокурор з посиланням на узгодження ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» та ТОВ «Спецбуд-Плюс» поведінки та тендерних пропозицій, внаслідок чого ними було усунуто конкуренцію та змагальність між собою і спотворено результати торгів, звернувся до суду з позовом, що і розглядався у справі № 910/20111/23.

37. Правовими підставами поданого позову Прокурор визначив статтю 131-1 Конституції України, статті 16, 202, 203, 215, 228 ЦК України, статті 1, 5, 36 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 1, 4, 6, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а також послався на статтю 23 Закону України «Про прокуратуру».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

38. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

39. Разом з тим за змістом частини четвертої названої статті суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

40. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

41. Наведене унормовано у статті 308 ГПК України.

42. Як вже зазначалось, у цій справі судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються відповідачем-1 в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними рішення тендерного комітету та оспорюваного договору.

43. Обсягом вимог касаційного оскарження є визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами розгляду справи судом касаційної інстанції процесуальний закон визначає повноваження суду касаційної інстанції за результатами розгляду вимог касаційної скарги (стаття 308 ГПК України), вихід за межі яких у випадках, визначених у частині четвертій статті 300 ГПК України, допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу касаційного оскарження судового рішення.

44. У протилежному випадку вихід за межі обсягу касаційного оскарження свідчив би про порушення унормованого у статті 14 ГПК України принципу диспозитивності господарського судочинства, що визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі, що забезпечує справедливий баланс між суб`єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи.

45. Звідси слідує, що суд касаційної інстанції не наділений правом переглядати судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів у неоскарженій частині позовних вимог, оскільки такі процесуальні дії порушують принцип диспозитивності господарського судочинства (а одночасно і принцип змагальності його сторін). Тільки переглядаючи судове рішення в заявленому скаржником обсязі касаційного перегляду, суд касаційної інстанції може ухвалити рішення в межах наданих статтею 308 ГПК України повноважень, які можуть не збігатися з вимогами касаційної скарги.

46. Також у цьому контексті урахуванню підлягає і те, що досягнення особою мети ? скасування судового рішення у тому числі й у тій його частині, за оскарження якої нею не сплачувався судовий збір, буде порушувати принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, зокрема, щодо обов`язку з його сплати. Більше того, протилежний підхід суперечив би викладеному у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2026 у справі № 925/1421/20 (Суд враховує викладені у ній висновки на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України).

47. З урахуванням викладеного, переглядаючи ухвалені у цій справі судові рішення у визначеній скаржником частині, Верховний Суд позбавлений можливості вийти за межі заявленого скаржником обсягу касаційного оскарження. Такий висновок концептуально узгоджується із викладеним у постановах Верховного Суду, зокрема, від 05.10.2023 у справі № 920/1143/20 та від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18.

48. Зазначеним спростовуються доводи учасників судового процесу про зворотне, а також їх посилання на судову практику Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 300 ГПК України, в якій (у жодній із згадуваних постанов) Верховний Суд приходив би до висновку про можливість виходу за межі обсягу касаційного оскарження (що прямо суперечило б зазначеним у попередньому пункті цієї постанови висновкам).

49. Отже, дослідивши в межах вимог касаційної скарги відповідача-1 наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального, в межах визначеного скаржником обсягу касаційного оскарження ухвалених ними судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

50. Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

51. Згідно із частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

52. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

53. Про це зазначено у частинах першій, третій статті 215 ЦК України.

54. За змістом частин першої, другої статті 216 названого Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

55. У частині третій статті 216 ЦК України унормовано, що правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

56. Водночас у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

57. Такі норми містяться у частині третій статті 228 ЦК України.

58. При цьому, як виснувала об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, при визначенні підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені Європейським судом з прав людини, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

59. Звідси слідує, що особливі конфіскаційні наслідки недійсності правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, можуть бути застосовуваними лише у виключних випадках.

60. Однак, у цій справі можливості оцінити законність та обґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог щодо застосування відповідних наслідків недійсності оспорюваного правочину Верховний Суд позбавлений, з урахуванням викладеного у пунктах 40-46 цієї постанови, позаяк відповідачем-1 у зазначеній частині ухвалені місцевим та апеляційним господарськими судами судові рішення у касаційному порядку не оскаржуються. Зазначене також робить незастосовними при розгляді саме цієї справи (з огляду на описану вище процесуальну специфіку) і інші подібні висновки Верховного Суду (в тому числі і на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України).

61. Разом з тим щодо доводів касаційної скарги КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва», якими скаржник обґрунтовує визначену ним підставу касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними рішення тендерного комітету та договору генерального підряду, Верховний Суд, виходячи у тому числі з аналізу норм частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, вбачає таке.

62. Як вже зазначалось, у цій справі судами попередніх інстанцій на підставі рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України було встановлено, що ТОВ «Спецбуд-Плюс» та ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» вчинили антиконкурентні та такі, що спотворили результати торгів, дії (спільне входження товариств у одну корпорацію; надання фінансової допомоги; виконання робіт для одних і тих самих генпідрядників, які є членами корпорації та господарські відносини між товариствами; наявність спільної адреси; спільне використання засобів зв`язку; взаємодія між товариствами; наявність спільних працівників; використання однакових IP-адрес для податкового звітування та для входу до 15 електронних кабінетів системи «Клієнт-Банк»; однакове надання товариствами листів банку замість банківських гарантій; банківські гарантії та листи щодо процедури закупівлі видані одним банком в один день та мають послідовну реєстраційну нумерацію; спільні особливості в оформленні документів; синхронність дій товариств у часі), що не можуть бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників та свідчать про узгодження (координацію) товариствами своєї поведінки під час підготовки до участі та участі в торгах, зокрема, про обмін інформацією між ними, відтак під час підготовки документації та участі у відповідній тендерній процедурі закупівлі ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» та ТОВ «Спецбуд-Плюс», діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі в конкурентних процедурах закупівель.

63. З огляду на наведене, встановлені фактичні обставини справи, що переглядається, не є подібними до справи № 922/3393/17 (на яку посилається відповідач-1 у касаційній скарзі), спір у якій фактично виник через надання переможцем торгів тендерному комітету довідки із завідомо неправдивими відомостями стосовно непритягнення його до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів (тендерів).

64. З урахуванням встановлених обставини справи № 922/3393/17, які мають юридичне значення, Верховний Суд в ухваленій у цій справі постанові від 03.05.2018 виснував про очевидність порушення зі сторони переможця торгів, проте зауважив, що воно є формальним.

65. Протилежно наведеному у справі, що переглядається, за встановленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами учасниками торгів вчинено узгоджені антиконкурентні дії, чим спотворено результати закупівлі, про яку йдеться у справі, що не може свідчити про формальність такого порушення.

66. Тож висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 03.05.2018 у справі № 922/3393/17, сформульовані за неподібних до справи, що переглядається правовідносин, а тому такі висновки не є застосовними у даному випадку.

67. Інші доводи касаційної скарги КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» стосуються представництва Прокурором інтересів держави та вибору уповноваженого органу, в особі якого пред`явлено позов.

68. Надаючи оцінку таким доводам скаржника, Верховний Суд звертає увагу на те, що оспорювана у цій справі публічна закупівля робіт, за результатами проведення якої було укладено спірний договір генерального підряду від 26.06.2018 № 26/06-18, здійснювалася за кошти місцевого бюджету.

69. З огляду на це, суди попередніх інстанцій, проаналізувавши норми Закону України «Про місцеве самоврядування», зазначили, що Київська міська рада наділена повноваженнями із затвердження та виконання місцевого бюджету, контролю за його виконанням, здійснення правомочності з володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (зокрема, коштами місцевого бюджету), а відтак дійшли висновку, що, оскільки оспорюваний договір фінансувався за рахунок коштів місцевого бюджету, бюджетні призначення в даному випадку встановлювалися Київською міською радою, вона є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, позаяк, будучи органом місцевого самоврядування та здійснюючи затвердження та виконання місцевого бюджету, контролює його виконання, в тому числі підзвітними та підконтрольними їй установами.

70. Такі висновки місцевого та апеляційного господарських судів концептуально узгоджуються із викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 916/2631/24.

71. Для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету. Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду.

72. Ураховуючи вказану судову практику суду касаційної інстанції (у тому числі на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України), Верховний Суд відхиляє протилежні доводи касаційної скарги відповідача-1, позаяк у цій справі у тому числі йшлося про повернення сплачених за оспорюваним договором бюджетних коштів.

73. Заразом наведені у касаційній скарзі КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» на обґрунтування неправильного визначення Прокурором уповноваженого органу, в особі якого заявлено позов у цій справі, висновки Верховного Суду (зокрема, з постанов від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.12.2021 у справі № 917/565/21 та від 21.12.2021 у справі № 917/764/21) стосуються заборони здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а тому їх сформульовано у справах з неподібними правовідносинами та за інших процесуальних ситуацій, порівняно зі справою, що переглядається, у якій Прокурором подано позов в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування.

74. Протилежної судової практики суду касаційної інстанції, згідно з якою Прокурор позбавлений можливості звертатися до суду із позовом (зокрема, у випадку оспорення проведеної за кошти місцевого бюджету закупівлі та укладеного за її результатами договору) в інтересах держави (територіальної громади), визначивши позивачем уповноважений орган місцевого самоврядування, скаржник у касаційній скарзі не навів. У постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.05.2022 у справі № 303/7119/19, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 y справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20, від 18.05.2023 у справі №904/4203/20, на які посилається відповідковідач-1, такого висновку не міститься. Натомість зазначення у них про те, що прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема, тоді коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор, не обмежує цю можливість лише таким випадком, а свідчить про те, що цей висновок зроблено, виходячи з певних встановлених фактичних обставин конкретної судової справи, що не є подібними до справи, яка переглядається.

75. Твердження КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва», відповідно до яких саме Державна аудиторська служба України у цьому разі має бути належним позивачем у справі, відхиляються Верховним Судом, позаяк закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Схожі за змістом висновки містяться, зокрема, у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 25.06.2024 у справі № 918/760/23, від 01.10.2024 у справі № 918/778/23, від 20.02.2025 у справі № 910/16372/21, а також у вже згадуваній постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

76. Із дотриманням наведеного у даному випадку Прокурор звернувся до суду з позовом в особі одного з уповноважених органів, який може здійснювати захист інтересів держави (територіальної громади) у спірних правовідносинах.

77. Так само не можуть бути прийнятими аргументи відповідача-1 про відсутність у Київської міської ради, яка не є стороною оспорюваного правочину, порушеного суб`єктивного цивільного права, ураховуючи, що закупівля, за результатами якої укладено оспорюваний договір, здійснювалась за кошти місцевого бюджета, а міська рада у цьому разі виступає не як юридична особа, щодо прав та інтересів якої вирішується спір, а як уповноважений орган, що здійснює представництво інтересів держави (територіальної громади міста).

78. У справі ж № 910/12787/17, на яку посилається скаржник, позов було заявлено юридичною особою і питання представництва органом місцевого самоврядування інтересів територіальної громади при закупівлі робіт за бюджетні кошти об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухваленій у вказаній справі постанові від 16.10.2020 не досліджувалося та не аналізувалося.

79. Крім того, не можуть бути врахованими і доводи відповідача-1 щодо необхідності обґрунтування та доведення у цьому разі Прокурором підстав для представництва інтересів держави (територіальної громади).

80. З огляду на встановлені обставини звернення Прокурора до міської ради, отриману від неї відповідь, подальше не вжиття радою будь-яких дій щодо виявлених порушень, а також повідомлення її Прокурором про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду позову у цій справі, суди попередніх інстанцій визнали достатніми підстави для представництва Прокурором в суді інтересів держави, оскільки Київська міська рада не забезпечує їх захист.

81. Такі висновки місцевого та апеляційного господарських судів не суперечать, а навпаки узгоджуються із викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, про яку йдеться у касаційній скарзі, оскільки у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що однією з двох підстав представництва прокурором інтересів держави в суді є нездійснення або неналежне здійснення компетентним органом їх захисту. Це і мало місце за встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, що переглядається.

82. У контексті доводів касаційної скарги щодо здійснення у цьому разі Прокурором представництва в суді інтересів держави (територіальної громади) Верховний Суд також вбачає за необхідне звернутися до наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 висновків, у відповідності до яких використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади. Оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21.

83. Верховний Суд вбачає, що викладені висновки є застосовними до правовідносин (зокрема, процесуальної ситуації із здійснення Прокурором повноважень з представництва), що склалися у цій справі, і ними окремо спростовуються протилежні аргументи касаційної скарги відповідача-1.

84. Натомість твердження скаржника про те, що саме по собі визнання недійсним рішення тендерного комітету про визначення переможця відкритих торгів, яке вже було реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, та визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору про закупівлю, який вже частково виконано, не призведе до поновлення майнових прав держави, з огляду на те, що відповідачем-2 на підставі оспорюваного договору майже завершено реконструкцію відповідної транспортної розв`язки, відповідачем-1 сплачено кошти за виконані роботи, а громада міста Києва користується цією розв`язкою вже декілька років, що свідчить про неефективність обраних Прокурором способів захисту та наявність підстав для відмови в позові, як і його посилання у цьому контексті на постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 09.09.2021 у справі №925/1276/19, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 26.06.29018 у справі № 916/1952/17 від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17, від 27.11.2019 у справі № 396/29/17, не можуть бути оцінені Верховним Судом, позаяк ухвалені у цій справі місцевим та апеляційним господарськими судами судові рішення оскаржуються КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» лише частково.

85. При цьому, у цій справі вимога про застосування таких наслідків Прокурором заявлена була, а можливості оцінити законність та обґрунтованість судових рішень місцевого та апеляційного судів в частині її задоволення, як вже зазначалось, Верховний Суд позбавлений, ураховуючи заявлений відповідачем-1 обсяг їх касаційного оскарження.

86. Оцінка ж оспорюваного рішення тендерного комітету КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» не має визначального значення для вирішення цієї справи. До того ж можливості дослідити зміст заявлених Прокурором позовних вимоги у їх сукупності на предмет належності та ефективності обраного ним способу захисту порушеного права, Верховний Суд також позбавлений, з огляду (знову ж таки) на касаційне оскарження ухвалених у цій справі судових рішень лише у визначеній скаржником в частині.

87. Не можуть бути досліджені та оцінені Верховним Судом і посилання скаржника на неналежне дослідження судами попередніх інстанцій доказів у справі (зокрема, листа-роз`яснення Державної аудиторської служби України), оскільки підставою касаційного оскарження відповідачем-1 це не визначалось (у касаційній скарзі не міститься посилань на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України), підставою відкриття касаційного провадження не слугувало та фактично по своїй суті такі доводи зводяться до спонукання здійснення переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції (частина друга вже згадуваної статті 300 ГПК України). При цьому, як слідує зі змісту пункту першого частини третьої статті 310 ГПК України, відповідні аргументи (про не дослідження доказів) є недостатніми у випадку не підтвердження інших передбачених частиною другою статті 287 ГПК України підстав касаційного оскарження, що і має місце у цьому разі, позаяк визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, з урахуванням всього викладеного у цій постанові, не підтвердилася.

88. Всі інші наведені в касаційній скарзі відповідача-1 аргументи, твердження та заперечення не охоплюються визначеною ним підставою касаційного оскарження, а отже з аналогічних мотивів не можуть бути досліджені та оцінені Верховним Судом.

89. Доводи відзиву Прокурора ураховуються судом касаційної інстанції у тій мірі, що узгоджується із викладеним у цій постанові.

90. Натомість подане клопотання Прокурора про передачу справи № 910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню, оскільки згідно із частиною шостою статті 303 ГПК України справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2026 справу № 910/20111/23 було повернуто колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. Тож в силу наведеної імперативної вимоги процесуального закону ця справа не може бути повторно передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

91. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

92. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

93. Ураховуючи все викладене, касаційна скарга КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» задоволенню не підлягає, а тому судові рішення судів попередніх інстанцій у оскаржуваній відповідачем-1 частині слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

94. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає судові рішення, що оскаржувались у відповідній частині, без змін, згідно із статтею 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/20111/23 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил