Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №911/1636/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 911/1636/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Гавкалюк В.В.

відповідача - Барбадин-Костенюк Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Центренерго" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вольтен"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2026 (у складі колегії суддів: Демидової А.М. (головуючої), Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вольтен"

про стягнення 4 536 060 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 14.05.2025 Публічне акціонерне товариство "Центренерго" (далі - ПАТ "Центренерго", Позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вольтен" (далі - ТОВ "НВП "Вольтен", Відповідач) про стягнення 4 536 060 грн, з яких 4 463 400 грн пені та 72 660 грн штрафу.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням Відповідачем умов договору № 121/7 про закупівлю (поставку) від 30.01.2024 (далі - Договір) у частині здійснення своєчасної поставки частини товару.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 30.03.2026 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ТОВ "НВП "Вольтен" 3 819 480 грн пені і 72 660 грн штрафу, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

2.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю обставин того, що поставки за актом від 26.12.2024 на суму 93 000 грн та за актом від 30.12.2024 на суму 945 000 грн були здійснені з порушенням встановленого Договором строку.

Перевіривши здійснений Позивачем розрахунок пені, суд встановив недотримання приписів частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин та звернення Позивача до суду) щодо нарахування пені упродовж шести місяців із дня виникнення прострочення. Здійснивши власний перерахунок пені за період з 31.03.2024 по 30.09.2024, суд дійшов висновку, що стягненню з Відповідача підлягає 3 819 480 грн пені за період з 31.03.2024 по 30.09.2024, а саме 342 240 грн нарахованих на суму 93 000 грн (за актом від 26.12.2024) та 3 477 600 грн нарахованих на суму 945 000 грн (за актом від 30.12.2024).

Суд також перевірив здійснений Позивачем розрахунок штрафу та виснував, що його розмір є арифметично правильним та обґрунтованим.

2.3. Водночас суд не знайшов підстав для зменшення розміру пені та штрафу, про яке просив Відповідач, та відмовив у задоволенні відповідного клопотання з огляду на тривалість прострочення виконання зобов`язань за Договором, а саме поставки обладнання, яке мало використовуватись для забезпечення діяльності теплоелектростанцій, а також зважаючи на недоведення Відповідачем належними і допустимими доказами наявності обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2026 частково задоволено апеляційну скаргу ТОВ "НВП "Вольтен", рішення Господарського суду Київської області від 30.03.2026 в частині стягнення пені та штрафу змінено, а саме викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови апеляційного суду та викладено пункт 2 резолютивної частини рішення в такій редакції: "Стягнути з ТОВ "НВП "Вольтен" на користь ПАТ "Центренерго" 763 896 грн пені, 14 532 грн штрафу, 45 838,08 грн судового збору."

Тобто суму присудженої до стягнення пені зменшено з 3 819 480 грн до 763 896 грн, а штрафу - з 72 660 грн до 14 532 грн, а саме на 80%.

2.5. При цьому апеляційний суд зважив на те, що Трипільська та Зміївська ТЕС (місце поставки товару за Договором) були виведені з ладу, що унеможливило отримання Позивачем обумовленого в Договорі товару за визначеним місцем поставки, водночас зміну місця поставки він не ініціював.

Суд апеляційної інстанції врахував також ступінь повного виконання Відповідачем свого зобов`язання, відсутність у матеріалах справи доказів того, що для Позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо) через прострочення Відповідачем поставки товару, та відсутність доказів наявності негативних наслідків для будь-яких інших учасників господарських правовідносин.

Апеляційний суд вказав на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій, вказавши, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. За висновками суду зменшення розміру штрафних санкцій до 20 % буде адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та водночас буде засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання додаткових доходів кредитором, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій, враховуючи, що розмір стягнутих судом першої нарахувань перевищує в понад 3,5 рази вартість протермінованих поставок. Як наслідок, апеляційний суд зменшив присуджені місцевим господарським судом суми на 80%, а саме до 763 896 грн пені та 14 532 грн штрафу.

2.6. У зменшенні штрафних санкцій на 99% суд відмовив задля уникнення нівелювання мети неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, в свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

2.7. Крім того апеляційний суд стягнув з ПАТ "Центренерго" на користь ТОВ "НВП "Вольтен" 56 046,82 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Водночас суд зазначив, що розмір судового збору за подання позовної заяви, який підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача, не підлягає зменшенню у зв`язку зі зменшенням судом апеляційної інстанції розміру неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог у цій частині.

2.8. З постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2026 не погодилися як Позивач (у частині зменшення розміру неустойки та стягнення судового збору за подання апеляційної скарги), так і Відповідач (у частині задоволення позовних вимог) та скористалися правом на касаційне оскарження.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Центренерго" відкрито 01.09.2026 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. Позивач у своїй касаційній скарзі просить Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2026 в частині зменшеної та нестягнутої із ТОВ "НВП "Вольтен" неустойки у розмірі 3 113 712 грн, з яких 3 055 584 грн пеня та 58 128 грн штраф, а також у частині стягнення із ПАТ "Центренерго" на користь ТОВ "НВП "Вольтен" витрат із сплати судового збору за подання апеляційної скарги, та залишити без змін рішення Господарського суду Київської області від 30.03.2026.

3.3. Підставами касаційного оскарження Позивач визначив неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України, частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України в частині зменшення розміру неустойки при вирішення спорів у подібних правовідносинах, які викладено у постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21, від 08.05.2018 у справі №924/709/17, від 13.01.2020 у справі №902/855/18.

3.4. Відповідач правом надати Суду відзив на касаційну скаргу Позивача не скористався.

3.5. Касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "НВП "Вольтен" відкрито 16.09.2026 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.6. ТОВ "НВП "Вольтен" у своїй касаційній скарзі просить Суд скасувати рішення суду від 30.03.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 і відмовити в задоволенні позову ПАТ "Центренерго" повністю. У випадку, якщо суд дійде до висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій, Відповідач просить змінити їх та зменшити такий розмір стягнення до розумного та справедливого - на рівні 207 600 грн, що становить 20 % від вартості несвоєчасно поставленого товару.

3.7. Доводами касаційної скарги Відповідача є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити, задля недопущення каральної функції неустойки, а саме всупереч висновкам про застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15, у справі № 199/3152/20, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21.

3.8. ПАТ "Центренерго" у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "НВП "Вольтен" просить відмовити у її задоволенні.

3.9. 30.09.2026 Судом отримано додаткові пояснення Відповідача, які за змістом є запереченням на відзив.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 30.01.2024 між ПАТ "Центренерго" (покупець) та ТОВ "НВП "Вольтен" (постачальник) був укладений договір № 121/7 про закупівлю (поставку) товарів, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити покупцю товари (продукцію), а покупець - прийняти та оплатити продукцію. Відповідно до пункту 1.3 Договору найменування (номенклатура, асортимент), ціна, кількість, строки (графік) поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатках до Договору.

Пунктами 2.5, 3.1, 3.2, 3.3 Договору сторони обумовили, що умови поставки, місце, строк (графік) поставки продукції визначається в додатках до Договору, а фактичний об`єм кожної партії продукції зазначається у відповідній письмовій заявці покупця, яка є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з пунктами 5.3, 5.5 Договору датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі продукції, і в цей момент до покупця переходить право власності на продукцію.

Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку продукції у строки (графік), встановлені цим Договором (підпункт 7.3.1), а у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором (пункт 9.1).

Відповідно до пункту 9.2 Договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 2 відсотків вартості продукції за кожний день прострочення, а за прострочення понад двадцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості, також постачальник відшкодовує всі понесені покупцем збитки, заподіяні затримкою виконання постачальником зобов`язань за цим Договором, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає покупцю кошти з урахуванням індексу інфляції і 3 відсотків річних.

Пунктом 5 додатку № 1 до Договору встановлено строк поставки товару: протягом 30 днів з моменту отримання письмової заявки покупця (з можливістю дострокової поставки) у період з дати укладання Договору по 31.12.2024.

4.2. Як вбачається з матеріалів справи, 29.02.2024 ТОВ "НВП "Вольтен" була отримана заявка № 23/732 від 09.02.2024 на постачання ізоляторів (ізолятор ІОР-7,5 УЗ у кількості 198 шт, ізолятор ІОС-35-1000 УХЛ1 у кількості 150 шт, ізолятор ІОС-110-400 1МУХЛ1 у кількості 12 шт, ізолятор ІОС-110-600 1МУХЛ1 у кількості 5 шт, ізолятор ІОС-110-1250 1МУХЛ1 у кількості 5 шт, ізолятор ІОС-110-2000 1МУХЛ1 у кількості 5 шт, ізолятор ІОС-35-1000 УХЛ1 у кількості 500 шт).

4.3. На виконання умов Договору постачальником було поставлено покупцю товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі від 29.02.2024 (ізолятор ІОС-35-1000 УХЛ1 у кількості 250 шт вартістю 945 000 грн з ПДВ); від 11.03.2024 (ізолятор ІОС-35-1000 УХЛ1 в кількості 150 шт, ізолятор ІОС-110-400 1МУХЛ1 у кількості 12 шт, ізолятор ІОС-110-600 1МУХЛ1 у кількості 5 шт, ізолятор ІОС-110-1250 1МУХЛ1 у кількості 5 шт вартістю 770 760 грн з ПДВ); від 12.03.2024 (ізолятор ІОР-7,5 УЗ у кількості 86 шт вартістю 278 640 грн з ПДВ); від 19.03.2024 (ізолятор ІОР-7,5 УЗ у кількості 112 шт вартістю 362 880 грн з ПДВ); від 26.12.2024 (ізолятор ІОС-110-2000 1МУХЛ1 у кількості 5 шт вартістю 93 000 грн з ПДВ); від 30.12.2024 (ізолятор ІОС-35-1000 УХЛ1 у кількості 250 шт вартістю 945 000 грн з ПДВ).

4.4. Проте поставка товару вартістю 93 000 грн за актом від 26.12.2024 та вартістю 945 000 грн за актом від 30.12.2024 була здійснена постачальником після 30.03.2024, тобто з порушенням визначених у Договорі (пункт 5 додатку № 1) строків, у зв`язку з чим Позивач, керуючись пунктом 9.2 Договору, нарахував Відповідачу пеню у загальному розмірі 4 463 400 грн, а саме: 399 900 грн на суму 93 000 грн за період з 31.03.2024 по 31.10.2024 (за актом від 26.12.2024) та 4 063 500 грн на суму 945 000 грн за період з 31.03.2024 по 31.10.2024 (за актом від 30.12.2024), та штраф у загальному розмірі 72 660 грн, а саме: 6 510 грн на суму 93 000 грн (за актом від 26.12.2024) та 66 150 грн на суму 945 000 грн (за актом від 30.12.2024)..

4.5. У свою чергу Відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій і зазначив, що ПАТ "Центренерго" повідомляло про неактуальність поставки через виведення Трипільської та Зміївської ТЕС з ладу. У подальшому, після заяви про відновлення поставки, виконання Відповідачем зобов`язань за Договором було ускладнено з технічних причин, пов`язаних з заводом-виробником товару.

Також Відповідач зазначив, що нараховані Позивачем штрафні санкції за невиконання умов Договору направлені не на компенсацію можливих майнових втрат Позивача, а на отримання майнової вигоди, оскільки штрафні санкції у чотири з половиною рази перевищують вартість невчасно поставленої продукції, а також більші за ціну Договору, що є порушенням принципів розумності та справедливості, а розмір заявленої до стягнення Позивачем штрафної санкції є непропорційним до вчиненого Відповідачем порушення умов Договору. Відповідач також вказав на відсутність доказів понесення Позивачем будь-яких збитків у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань, зокрема покупець жодного разу не звертався до постачальника з претензіями щодо їх невиконання. Також Відповідач зауважив на нарахуванні пені за 215 календарних днів (за період з 31.03.2024 по 30.10.2024), у той час як 6-місячний строк закінчився 30.09.2024.

4.6. За наведеними позовними вимогами Позивача та з урахуванням заперечень Відповідача судами ухвалено відповідні рішення, що є предметом касаційного перегляду.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах, відзиві та додаткових поясненнях доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд доходить до наступних висновків.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, що визначені самим скаржником, покладається на нього. Про це Верховний Суд послідовно зазначав у постановах від 17.01.2023 у справі № 910/20309/21, від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22, від 14.01.2025 у справі № 910/21871/21, від 18.02.2026 у справі № 908/206/24.

5.4. Предметом касаційного оскарження у цій справі № 911/1636/25 є постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду, які оскаржені Позивачем у частині зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, а Відповідачем - у частині задоволених позовних вимог. Крам того, ПАТ "Центренерго" оскаржує постанову суду апеляційної інстанції також щодо стягнення з нього на користь ТОВ "НВП "Вольтен" судового збору за розгляд апеляційної скарги.

В такий спосіб Верховний Суд здійснює касаційний перегляд постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2026 та рішення Господарського суду Київської області від 30.03.2026 у повному обсязі та зазначає наступне.

5.5. Однією з підстав для виникнення зобов`язання є договір та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України). Зміст договору, що є обов`язковим для виконання його сторонами (частина перша статті 629 цього Кодексу) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 548 Цивільного кодексу України передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов`язання. Одна з цих умов передбачає забезпечення виконання зобов`язання (основного зобов`язання), якщо це встановлено договором або законом.

5.6. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 Цивільного кодексу України).

Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

5.7. Нормами статті 610 Цивільного кодексу України визначено, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку.

Аналогічні вимоги стосовно господарсько-правової відповідальності містилися у статті 216 Господарського кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин та на момент пред`явлення позову у цій справі.

5.8. Як унормовує пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до частини першої статті 230 чинного до 28.08.2025 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 вказаного кодексу).

При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

5.9. В такий спосіб положення Цивільного кодексу України визначають штраф та пеню як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку - і як вид забезпечення виконання зобов`язання, і як правовий наслідок порушення зобов`язань, встановлених законом або договором. Отже нормами Цивільного кодексу України сплату неустойки визначено як один із видів забезпечення виконання зобов`язань, встановлених договором або законом, та одночасно з цим - як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

5.10. Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань. Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме: відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Такі висновки сформовано у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та при цьому з посиланням на пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України зазначено, що неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у вказаній справі № 911/2269/22 зазначила, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

5.11. В такий спосіб завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

5.12. Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Тобто положення вказаного закону надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

5.13. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний для нього тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

5.14. Крім цього, такі функції, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки тощо, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).

5.15. Колегія суддів звертається до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити, для того щоб вона (неустойка) не набула ознак каральної санкції, що узгоджується з нормами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (постанови від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15, від 18.03.2026 у справі № 924/567/25).

5.16. При цьому у визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого.

5.17. Положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї ж статті, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

5.18. Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності та розумності може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

5.19. Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин було врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності. За частиною другою статті 216 цього ж кодексу застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

5.20. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

5.21. В такий спосіб зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, у постановах від 26.08.2021 у справі № 911/378/17, від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, від 30.07.2026 у справі № 910/8802/25.

З огляду на усталену судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди беруть до уваги, зокрема, ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду з постанови від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

5.22. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, у постановах від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 18.03.2026 у справі № 924/567/25.

5.23. Суд неодноразово наголошував, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Відповідні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.

5.24. Додатково Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердження та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені Відповідачем як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Зокрема, категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Такий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.

5.25. При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора (стаття 616 Цивільного кодексу України) тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

5.26. Поряд з викладеним Суд зазначає, що при вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону, зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов`язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом) (частина друга статті 231 Господарського кодексу України). Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.

Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки, або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.

5.27. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

5.28. В такий спосіб у питаннях наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, та одночасно досліджуватись і оцінюватись судом у порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Такий підхід є усталеним у судовій практиці (зокрема, постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

5.29. У зв`язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. Про це Велика Палата Верховного Суду наголошувала у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.

5.30. За обставинами цієї справи № 911/1636/25 суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови про зменшення розміру штрафних санкцій врахував:

- загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність);

- інтереси обох сторін;

- фактичне перевищення стягнутих судом першої інстанції штрафних санкцій у понад 3,5 разів вартості протермінованих поставок;

- відсутність спричинення Позивачу та іншим учасникам господарських правовідносин будь-яких збитків, спричинених простроченням виконання Відповідачем зобов`язання за Договором.

5.31. За такого нормативно-правового регулювання, судової практики та обставин цієї справи Суд погоджується з висновками та мотивами суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові про часткове задоволення клопотання Відповідача щодо зменшення арифметично-правильного та обґрунтованого розміру заявлених до стягнення пені та штрафних санкцій.

5.32. Тому доводи заявників касаційних скарг про незаконність цих висновків та оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, не ґрунтуються на нормах закону та не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених Позивачем та Відповідачем постановах Верховного Суду (а, навпаки, узгоджуються з ними), через що відповідні вимоги касаційних скарг як ПАТ "Центренерго", так і ТОВ "НВП "Вольтен" не підлягають задоволенню.

5.33. Інші доводи скаржників по суті спору є свідченнями їх незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями та спрямовані на спонукання Верховного Суду до переоцінки їх висновків усупереч імперативним приписам статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.34. З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішень судів попередніх інстанцій у цій справі в частині присудженого до стягнення з Відповідача розміру штрафних санкцій.

5.35. Щодо розподілу судового збору за подання апеляційної скарги Верховний Суд зазначає наступне.

Згідно усталеної практики Верховного Суду, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки. Вказана правова позиція сформована з огляду на те, що таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог у цій частині, а виключно застосування судами свого дискреційного права на таке зменшення.

Аналогічні висновки наведені у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21, від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, від 02.12.2025 у справі № 910/1595/25, від 24.02.2026 у справі № 922/1896/25 щодо застосування норм частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної у цій справі № 911/1636/25 постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2026, встановивши наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 80%, суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині та у пункті 6 резолютивної частини постанови дійшов висновку про покладення понесених Відповідачем судових витрат за розгляд апеляційної скарги в частині, пропорційній розміру задоволених вимог апеляційної скарги, на Позивача.

За вищевикладених обставин позиція суду апеляційної інстанції щодо покладення судових витрат, а саме судового збору за подання апеляційної скарги, на Позивача, суперечить усталеній практиці Верховного Суду та не відповідає основоположному принципу господарського судочинства - принципу справедливості.

Зокрема, така позиція апеляційного суду (покладення судових витрат за розгляд апеляційної скарги на Позивача) не узгоджується з його ж позицією, відповідно до якої, змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір присудженої до стягнення пені на 80 %, він водночас не змінив судове рішення в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача судового збору (45 838,08 грн) за подання позовної заяви.

5.36. Крім того, за приписами частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку, зокрема, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

5.37. В такий спосіб оскаржувана постанова Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2026 підлягає зміні шляхом скасування пункту 6 її резолютивної частини, а саме щодо стягнення з ПАТ "Центренерго" на користь ТОВ "НВП "Вольтен" 56 046,82 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги

Як наслідок, вказані судові витрати залишаються за заявником апеляційної скарги (Відповідачем), а касаційна скарга ПАТ "Центренерго" у цій частині підлягає задоволенню.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Так відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.4. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Пункт 3 частини першої цієї ж статті надає суду касаційної інстанції право скасувати судові рішення повністю або частково або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

6.5. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. При цьому частина друга вказаної статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.6. Відповідно до частини першої статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

6.7. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції в частині розподілу судового збору за подання апеляційної скарги підлягає скасуванню, в іншій частині - залишенню без змін.

6.8. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ТОВ "НВП "Вольтен" необхідно залишити без задоволення, а касаційну скаргу ПАТ "Центренерго" - задовольнити в частині розподілу апеляційним судом судових витрат, а саме скасувати пункт 6 резолютивної частини постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2026.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Понесені скаржниками у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на них, оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2026 в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вольтен" 56 046,82 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги скасувати.

3. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2026 залишити без змін.

4. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вольтен" залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко