Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №904/2387/26 — Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2026м. ДніпроСправа № 904/2387/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" (04112, м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 6 літ. В; ідентифікаційний код 20033533)

до Благодійної організації "Благодійний фонд "Руслана Шостака" (49001, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд. 15/3, кабінет 1; ідентифікаційний код 44821459)

про стягнення 127 535 грн. 69 коп.

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ПРОЦЕДУРА

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх. №1804/26 від 30.04.2026) до Благодійної організації "Благодійний фонд "Руслана Шостака" про стягнення 127 535 грн 69 коп. - шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09.09.2024 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування транспортного засобу Land Rover, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , №026080/4640/0000030.

04.10.2024 у смт Летичів Хмельницької області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля Land Rover, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , унаслідок якої автомобіль Land Rover було пошкоджено. Постановою Летичівського районного суду Хмельницької області від 15.10.2024 у справі №678/1456/24 встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України.

На підставі заяви потерпілої особи, договору добровільного страхування та страхового акта позивачем визначено розмір страхового відшкодування у сумі 127 535 грн 69 коп. Відповідно до звіту №74897 від 29.10.2024 вартість відновлювального ремонту автомобіля Land Rover становить 297 981 грн 66 коп., вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ — 146 667 грн 38 коп., без урахування ПДВ — 127 535 грн 69 коп.

Позивач зазначає, що відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та положень Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за завдані збитки, у зв`язку з чим до ПрАТ "СК "УНІКА" перейшло право вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля Land Rover.

Згідно з витягом із центральної бази даних МТСБУ на дату дорожньо-транспортної пригоди поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо автомобіля Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , не укладався або не діяв. Позивач також посилається на те, що водій ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди був працівником Благодійної організації "Благодійний фонд "Руслана Шостака", а тому, на думку позивача, відповідно до статей 1172, 1187 Цивільного кодексу України саме відповідач є особою, відповідальною за шкоду, заподіяну його працівником під час використання транспортного засобу.

Ціну позову позивач визначив у розмірі фактично виплаченого страхового відшкодування - 127 535 грн 69 коп. З метою досудового врегулювання спору 25.03.2026 позивач направив відповідачу претензію, яку останній отримав 09.04.2026, однак заявлена сума відшкодована не була.

Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати, а саме 3 328 грн 00 коп. судового збору та 8 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, а справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження.

Позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 162 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення ухвали.

У подальшому позивачем подано заяву (вх. №22603/26 від 11.05.2026) про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки та виконано вимоги ухвали суду від 05.05.2026.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

До Господарського суду Дніпропетровської області 01.06.2026 від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив (вх. суду №26573/26 від 01.06.2026) на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що ОСОБА_2 дійсно перебуває у трудових відносинах із відповідачем та займає посаду начальника майстерні, проте на момент використання автомобіля Toyota та на момент дорожньо-транспортної пригоди він не виконував трудових (службових) обов`язків та не мав доручень чи розпоряджень відповідача, пов`язаних із використанням цього транспортного засобу.

За твердженням відповідача, автомобіль Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 взяв самовільно, без відома та дозволу Благодійного фонду, виключно для особистих цілей - поїздки до родини на вихідні дні, що підтверджується письмовою заявою ОСОБА_2 . У зв`язку з цим відповідач вважає, що підстави для застосування статті 1172 Цивільного кодексу України відсутні, оскільки юридична особа відповідає за шкоду, завдану її працівником, лише під час виконання ним трудових (службових) обов`язків.

Відповідач також зазначає, що автомобіль Toyota був ввезений на митну територію України згідно з декларацією №24UA120001001V66H7 від 05.09.2024 як гуманітарна допомога в межах благодійної програми "Геройкар" для подальшої передачі Силам оборони України. За твердженням відповідача, автомобіль перебував у майстерні для проведення ремонту та після його завершення мав бути переданий Силам оборони України, що надалі здійснено відповідно до акта приймання-передачі благодійної пожертви військовослужбовцю військової частини № НОМЕР_3 ОСОБА_3 .

У зв`язку зі спеціальним правовим режимом гуманітарної допомоги відповідач вважає, що не був власником автомобіля та не набув статусу володільця джерела підвищеної небезпеки у розумінні статті 1187 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідач посилається на те, що 27.05.2026 ОСОБА_2 підписав розписку, якою визнав заборгованість перед позивачем у сумі 127 535 грн 69 коп. та зобов`язався погасити її самостійно, а 28.05.2026 сплатив позивачу 5 000 грн. Наведені обставини, на думку відповідача, свідчать про особисту відповідальність ОСОБА_2 за наслідки дорожньо-транспортної пригоди та про те, що Благодійна організація "Благодійний фонд "Руслана Шостака" є неналежним відповідачем у справі.

До Господарського суду Дніпропетровської області 03.06.2026 від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь (вх. суду №27292/26 від 03.06.2026) на відзив, за змістом якої позивач просить задовольнити позовні вимоги та зазначає, що доводи відповідача не спростовують його обов`язку відшкодувати завдані збитки.

Позивач посилається на те, що відповідач підтвердив факт перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах із Благодійним фондом на посаді начальника майстерні, а робота начальника майстерні безпосередньо пов`язана з ремонтом, обслуговуванням, зберіганням та користуванням транспортними засобами. Автомобіль Toyota перебував на території майстерні відповідача, що, на думку позивача, свідчить про фактичний контроль фонду над транспортним засобом.

Позивач вважає, що письмова заява ОСОБА_2 про самовільне використання автомобіля не є беззаперечним доказом незаконного заволодіння транспортним засобом, оскільки відповідачем не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з незаконним заволодінням автомобілем. При цьому позивач посилається на висновки Верховного Суду про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який у зв`язку з виконанням трудових обов`язків керував транспортним засобом, що перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується законним володільцем джерела підвищеної небезпеки - роботодавцем.

Щодо статусу автомобіля як гуманітарної допомоги позивач зазначає, що факт його ввезення в Україну в такому статусі не виключає відповідальності відповідача, оскільки до моменту передачі транспортного засобу військовим саме Благодійний фонд був його фактичним утримувачем, зберігачем та володільцем і був зобов`язаний забезпечити належне та безпечне зберігання автомобіля. На думку позивача, заборона експлуатації транспортного засобу до його належної реєстрації не виключає відповідальності фонду, а, навпаки, свідчить про неналежне забезпечення зберігання транспортного засобу.

Також позивач заперечує можливість покладення обов`язку з відшкодування виплаченого ним страхового відшкодування на МТСБУ, зазначаючи, що за наявності добровільного страхування та відсутності у винуватця ДТП договору ОСЦПВ страховик потерпілої особи після здійснення страхової виплати не набуває права на отримання відповідної регламентної виплати від МТСБУ та може пред`являти вимогу безпосередньо до особи, відповідальної за шкоду. Добровільне визнання ОСОБА_2 заборгованості та часткова сплата ним коштів, на думку позивача, не скасовують передбаченої статтею 1172 Цивільного кодексу України відповідальності роботодавця за шкоду, завдану його працівником.

До Господарського суду Дніпропетровської області 09.06.2026 від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення (вх. суду №28446/26 від 09.06.2026) на відповідь на відзив, відповідно до яких відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі та зазначає, що наведені позивачем у відповіді на відзив доводи не спростовують позиції відповідача.

Відповідач повторно наголошує, що Благодійна організація "Благодійний фонд "Руслана Шостака" не є власником та не є володільцем джерела підвищеної небезпеки у розумінні статті 1187 Цивільного кодексу України, оскільки автомобіль Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , був ввезений виключно як гуманітарна допомога для подальшої передачі Збройним Силам України за декларацією №24UA120001001V66H7 від 05.09.2024, а відповідач виконував лише посередницьку функцію у межах благодійної програми "Геройкар".

Відповідач зазначає, що такий транспортний засіб мав спеціальний правовий режим та підлягав обов`язковій передачі Збройним Силам України, а його експлуатація до такої передачі була заборонена, тому, за твердженням відповідача, він не набув статусу володільця джерела підвищеної небезпеки. Сам факт перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах із відповідачем, на його думку, не є достатньою підставою для застосування статті 1172 Цивільного кодексу України, оскільки необхідною умовою відповідальності роботодавця є заподіяння шкоди саме під час виконання працівником трудових (службових) обов`язків.

Відповідач стверджує, що ОСОБА_2 після закінчення робочого часу самовільно взяв автомобіль для особистої поїздки до родини на вихідні, що підтверджується його письмовою заявою, при цьому позивачем не надано доказів того, що на момент ДТП він виконував службове завдання, діяв за дорученням відповідача або використовував транспортний засіб в інтересах відповідача.

Щодо відсутності звернення до правоохоронних органів відповідач зазначає, що ця обставина не спростовує факту самовільного використання транспортного засобу та не підтверджує виконання ОСОБА_2 трудових обов`язків, оскільки, за твердженням відповідача, про факт дорожньо-транспортної пригоди фонд дізнався лише після звернення позивача, а при подальшій передачі автомобіля військовослужбовцю зауважень щодо його механічних пошкоджень не надходило.

Крім того, відповідач повторно посилається на те, що 27.05.2026 ОСОБА_2 підписав розписку, якою визнав заборгованість перед позивачем у розмірі 127 535 грн 69 коп. та зобов`язався погасити її самостійно, а 28.05.2026 здійснив перший платіж у сумі 5 000 грн, що відповідач розцінює як визнання ОСОБА_2 особистої відповідальності за наслідки дорожньо-транспортної пригоди. Доводи позивача щодо неможливості покладення відповідальності на МТСБУ, на думку відповідача, не спростовують неналежність Благодійної організації "Благодійний фонд "Руслана Шостака", як відповідача у цій справі.

Відповідач вважає, що позивачем не доведено наявності необхідних умов для застосування статті 1172 Цивільного кодексу України та покладення відповідальності на Благодійну організацію "Благодійний фонд "Руслана Шостака", а посилання на статтю 1187 Цивільного кодексу України є безпідставним. На переконання відповідача, належним суб`єктом відповідальності за наслідки дорожньо-транспортної пригоди є безпосередньо ОСОБА_2 , який використовував транспортний засіб не під час виконання трудових обов`язків та не в інтересах відповідача, у зв`язку з чим відповідач просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Справа розглядається відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод протягом розумного строку з урахуванням введення в Україні воєнного стану.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

Як вбачається, 09.09.2024 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №026080/4640/0000030, предметом страхування за яким був транспортний засіб Land Rover, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

04.10.2024 у смт Летичів Хмельницької області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля Land Rover, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , унаслідок якої автомобіль Land Rover отримав механічні пошкодження.

Постановою Летичівського районного суду Хмельницької області від 15.10.2024 у справі №678/1456/24 встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України.

Для визначення розміру матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження застрахованого транспортного засобу, проведено оцінку. Відповідно до звіту №74897 від 29.10.2024 вартість відновлювального ремонту автомобіля Land Rover, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , визначена у розмірі 297 981 грн 66 коп., вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ - 146 667 грн 38 коп., без урахування ПДВ - 127 535 грн 69 коп.

На підставі заяви потерпілої особи, договору добровільного страхування та складеного страхового акта Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" визначено страхове відшкодування у розмірі 127 535 грн 69 коп. (ПІ №199881 від 08.11.2024).

Згідно з витягом із центральної бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України на дату дорожньо-транспортної пригоди щодо транспортного засобу Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів був відсутній.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах із Благодійною організацією "Благодійний фонд "Руслана Шостака" та обіймав посаду начальника майстерні.

Разом з тим до відзиву на позовну заяву відповідачем додано нотаріально посвідчену письмову заяву ОСОБА_2 , у якій останній зазначив обставини використання ним автомобіля Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Зі змісту цієї заяви, на яку посилається відповідач, вбачається, що автомобіль було взято ОСОБА_2 без відома та дозволу відповідача для особистої поїздки до родини на вихідні дні.

Також до матеріалів справи відповідачем надано декларацію №24UA120001001V66H7 про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою, від 05.09.2024. Відповідно до наведеної відповідачем інформації автомобіль Toyota був ввезений на митну територію України як гуманітарна допомога у межах благодійної програми "Геройкар" для подальшої передачі Силам оборони України.

За матеріалами, долученими відповідачем до відзиву, після проведення ремонту зазначений транспортний засіб передано як благодійну пожертву військовослужбовцю військової частини № НОМЕР_3 ОСОБА_3 , на підтвердження чого відповідачем надано акт приймання-передачі гуманітарної допомоги.

Крім того, матеріали справи містять розписку від 27.05.2026, підписану ОСОБА_2 , відповідно до якої останній визнав перед Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" заборгованість у розмірі 127 535 грн 69 коп. та зобов`язався погасити її самостійно.

28.05.2026 ОСОБА_2 на користь позивача сплачено 5 000 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи квитанцією. Вказані розписка та квитанція були надані відповідачем разом із відзивом на позовну заяву.

Таким чином, наявними у справі матеріалами підтверджуються факт укладення договору добровільного страхування автомобіля Land Rover, настання 04.10.2024 дорожньо-транспортної пригоди з вини ОСОБА_2 , пошкодження застрахованого транспортного засобу, визначення та виплата позивачем страхового відшкодування, перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах із відповідачем, а також обставини ввезення автомобіля Toyota як гуманітарної допомоги та його подальшої передачі для потреб Сил оборони України.

При цьому питання щодо того, чи керував ОСОБА_2 автомобілем Toyota на момент дорожньо-транспортної пригоди під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків, є спірним між сторонами та підлягає оцінці судом з урахуванням сукупності наданих доказів.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, для покладення відповідальності на роботодавця сам по собі факт перебування особи у трудових відносинах є недостатнім; необхідним є встановлення того, що шкода була завдана працівником саме під час виконання трудових (службових) обов`язків.

Статтею 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц дійшла висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору з особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, не є суб`єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки; у такому разі відповідальність покладається на законного володільця транспортного засобу - роботодавця. Аналогічний підхід покладено в основу наданого сторонами рішення у справі №357/11901/22, в якому суд окремо досліджував, чи був транспортний засіб наданий працівнику в процесі виконання трудових обов`язків, чи був використаний ним самовільно в особистих цілях.

Таким чином, для вирішення спору у цій справі істотне значення має не лише встановлений і неоспорюваний факт перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з Благодійною організацією "Благодійний фонд "Руслана Шостака", а й обставини, за яких він 04.10.2024 керував автомобілем Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , а саме: чи використовувався цей транспортний засіб під час виконання трудових (службових) обов`язків, за дорученням, розпорядженням або в інтересах відповідача.

Як встановлено судом, відповідач не заперечує, що ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах із Благодійною організацією "Благодійний фонд "Руслана Шостака" та обіймав посаду начальника майстерні. Водночас відповідач заперечує факт використання ОСОБА_2 автомобіля Toyota під час виконання трудових обов`язків та зазначає, що транспортний засіб був взятий ним без відома та дозволу відповідача для особистої поїздки до родини на вихідні дні. На підтвердження цих обставин відповідачем подано письмову заяву ОСОБА_2 .

Позивач, заперечуючи проти наведеного, посилається на те, що ОСОБА_2 працював начальником майстерні, його трудова діяльність була пов`язана з ремонтом, обслуговуванням та зберіганням транспортних засобів, а автомобіль Toyota перебував на території майстерні відповідача.

Проте зазначені обставини самі по собі не підтверджують, що конкретна поїздка ОСОБА_2 04.10.2024 була пов`язана з виконанням ним трудових чи службових обов`язків.

Матеріали справи не містять наказу, розпорядження, доручення, маршрутного листа, завдання на перевезення, документів щодо службової поїздки чи інших доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 у день дорожньо-транспортної пригоди був уповноважений відповідачем використовувати автомобіль Toyota або здійснював поїздку в інтересах Благодійної організації "Благодійний фонд "Руслана Шостака".

Також не подано доказів того, що мета поїздки була пов`язана з ремонтом, обслуговуванням, транспортуванням чи передачею транспортного засобу або з виконанням будь-якого іншого службового завдання відповідача.

За таких обставин сам факт того, що ОСОБА_2 був працівником відповідача та мав у зв`язку із займаною посадою доступ до транспортних засобів, не дає підстав для висновку, що будь-яке використання ним автомобіля автоматично здійснювалося під час виконання трудових обов`язків.

Суд враховує також положення процесуального закону щодо розподілу обов`язку доказування. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Саме позивач, посилаючись на положення статті 1172 Цивільного кодексу України як на підставу відповідальності відповідача, повинен довести існування сукупності обставин, необхідних для застосування цієї норми, у тому числі факт заподіяння шкоди працівником під час виконання ним трудових (службових) обов`язків.

Посилання позивача на постанову Летичівського районного суду Хмельницької області від 15.10.2024 у справі №678/1456/24 суд оцінює з урахуванням предмета розгляду цієї адміністративної справи.

Зазначеною постановою встановлено факт порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України та його вину у дорожньо-транспортній пригоді. Разом із тим сама по собі обставина зазначення у судовому рішенні місця роботи ОСОБА_2 або факту його перебування у трудових відносинах із відповідачем не свідчить про виконання ним трудових (службових) обов`язків саме під час дорожньо-транспортної пригоди.

Факт перебування особи у трудових відносинах та факт виконання такою особою трудових обов`язків у конкретний момент є різними юридично значущими обставинами.

Доводи позивача про те, що відповідач не звертався до правоохоронних органів із заявою щодо незаконного заволодіння автомобілем, також не можуть бути визнані достатніми для підтвердження виконання ОСОБА_2 трудових обов`язків.

Відсутність такого звернення не встановлює характер конкретної поїздки ОСОБА_2 та не підтверджує, що транспортний засіб був переданий йому для виконання службового завдання.

Доводи позивача про те, що відповідач не звертався до правоохоронних органів із заявою щодо незаконного заволодіння автомобілем, також не можуть бути визнані достатніми для підтвердження виконання ОСОБА_2 трудових обов`язків.

Відсутність такого звернення не встановлює характер конкретної поїздки ОСОБА_2 та не підтверджує, що транспортний засіб був переданий йому для виконання службового завдання.

Саме по собі незвернення відповідача до правоохоронних органів із заявою про незаконне заволодіння транспортним засобом не спростовує можливості його використання працівником поза волею відповідача, оскільки характер такого використання для цілей застосування статті 1187 Цивільного кодексу України підлягає встановленню судом на підставі сукупності наявних у справі доказів, а не виключно залежно від факту звернення до правоохоронних органів. Водночас матеріали справи не містять доказів того, що відповідач передав ОСОБА_2 транспортний засіб, погодив його використання або іншим чином висловив волю на здійснення відповідної поїздки.

Суд також враховує пояснення відповідача про те, що автомобіль Toyota був ввезений на митну територію України як гуманітарна допомога для подальшої передачі Силам оборони України, перебував у майстерні для ремонту та надалі був переданий військовослужбовцю військової частини № НОМЕР_3 .

Сам по собі статус автомобіля як гуманітарної допомоги не виключає можливості визнання особи володільцем джерела підвищеної небезпеки, оскільки стаття 1187 Цивільного кодексу України пов`язує відповідальність не лише з правом власності, а й з іншими правовими підставами володіння, зберігання або утримання транспортного засобу.

Тому доводи відповідача про те, що сам статус гуманітарної допомоги автоматично виключає його статус володільця транспортного засобу, суд не вважає самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Разом із тим зазначені обставини підтверджують с перебування автомобіля у відповідача з метою проведення ремонту та подальшу передачу Силам оборони України - та не підтверджують, що ОСОБА_2 був уповноважений використовувати цей автомобіль для службових поїздок.

Для покладення на відповідача відповідальності за правилами статті 1187 Цивільного кодексу України значення має не лише факт перебування транспортного засобу у відповідача, а й обставини його використання на момент заподіяння шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, автомобіль Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , перебував у відповідача з метою проведення ремонту та подальшої передачі Силам оборони України. Водночас матеріали справи не містять доказів того, що відповідач передавав зазначений транспортний засіб ОСОБА_2 для використання, надавав дозвіл на здійснення ним відповідної поїздки або іншим чином погоджував використання автомобіля в особистих чи службових цілях.

Надана відповідачем письмова заява (нотаріально посвідчена заява з пооказаннями свідка) ОСОБА_2 , згідно з якою останній без відома та дозволу відповідача взяв автомобіль для особистої поїздки до родини, оцінюється судом у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема відсутністю наказів, розпоряджень, доручень, маршрутних листів, службових завдань або інших документів, які б підтверджували передачу автомобіля ОСОБА_2 для його використання відповідачем.

Позивачем, у свою чергу, не надано доказів, які б підтверджували, що поїздка ОСОБА_2 , під час якої сталася дорожньо-транспортна пригода, здійснювалася з відома, дозволу чи в інтересах відповідача.

При цьому суд враховує, що матеріалами справи не підтверджено передачу відповідачем автомобіля Toyota ОСОБА_2 у користування на будь-якій правовій підставі або з волі відповідача. Навпаки, наявні у справі докази у своїй сукупності свідчать про використання ОСОБА_2 транспортного засобу поза волею відповідача, поза межами трудових (службових) обов`язків та всупереч визначеній меті перебування автомобіля у відповідача - його ремонту і подальшій передачі Силам оборони України. За таких обставин сам факт перебування транспортного засобу у відповідача на момент його самовільного використання ОСОБА_2 не є достатньою підставою для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої внаслідок такого використання.

За таких обставин саме по собі перебування автомобіля Toyota у відповідача для проведення ремонту та подальшої передачі Силам оборони України не є достатнім для покладення на відповідача відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок використання цього транспортного засобу ОСОБА_2 поза встановленою матеріалами справи метою його перебування у відповідача.

Щодо розписки ОСОБА_2 від 27.05.2026 та здійсненої ним 28.05.2026 часткової сплати у сумі 5 000 грн. суд зазначає те, що зазначені документи підтверджують подальшу поведінку ОСОБА_2 , який визнав перед позивачем обов`язок зі сплати 127 535 грн. 69 коп. та здійснив часткову оплату.

Водночас така розписка та часткова сплата не можуть самі по собі визначати належного суб`єкта деліктної відповідальності, оскільки питання про те, на яку особу законом покладається обов`язок відшкодувати шкоду, вирішується на підставі норм статей 1172, 1187 Цивільного кодексу України та встановлених судом фактичних обставин.

Разом з тим зазначена поведінка ОСОБА_2 узгоджується з доводами відповідача про особистий характер використання ним транспортного засобу та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, досліджені судом докази у своїй сукупності не дають підстав для встановлення того, що на момент дорожньо-транспортної пригоди 04.10.2024 ОСОБА_2 використовував автомобіль Toyota, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків, на підставі доручення чи розпорядження відповідача або в його інтересах.

Позивачем не доведено наявності однієї з обов`язкових умов для застосування частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України - заподіяння шкоди працівником саме під час виконання ним трудових (службових) обов`язків.

Сам по собі факт перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах із Благодійною організацією "Благодійний фонд "Руслана Шостака", а також наявність у нього у зв`язку із займаною посадою доступу до транспортних засобів не є достатньою правовою підставою для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування шкоди.

Матеріалами справи також не підтверджено, що відповідач передавав ОСОБА_2 автомобіль Toyota для використання, надавав дозвіл на відповідну поїздку або іншим чином погоджував його експлуатацію під час поїздки, в ході якої сталася дорожньо-транспортна пригода.

Таким чином, позивачем не доведено сукупності фактичних та правових підстав, з якими положення статей 1172 та 1187 Цивільного кодексу України пов`язують виникнення у Благодійної організації "Благодійний фонд "Руслана Шостака" обов`язку з відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 04.10.2024.

За таких обставин господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для покладення на Благодійну організацію "Благодійний фонд "Руслана Шостака" відповідальності за заявлену до стягнення шкоду, у зв`язку з чим позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" про стягнення 127 535 грн. 69 коп. задоволенню не підлягають.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору та витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на результат розгляду справи та відмову у задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" (04112, м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 6 літ. В; ідентифікаційний код 20033533) до Благодійної організації "Благодійний фонд "Руслана Шостака" (49001, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд. 15/3, кабінет 1; ідентифікаційний код 44821459) про стягнення 127 535 грн. 69 коп.

Судові витрати у справі віднести за рахунок Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" (04112, м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 6 літ. В; ідентифікаційний код 20033533).

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Загинайко

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,

05.10.2026