Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №908/3255/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2026 м.Дніпро Справа № 908/3255/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Кучеренко О.І., Стефанів Т.В.,

з участю секретаря судового засідання: Старини А.С.,

представника позивача: Тураша С.В.,

представника відповідача (апелянта): Штабовенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «КВАЛІТЕТ ГІДРАВЛІКА» на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.04.2026 (головуючий в першій інстанції Зінченко Н.Г., повний текст складений та підписаний 29.04.2026)

у справі за позовом Акціонерного товариства «УКРТРАНСНАФТА»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «КВАЛІТЕТ ГІДРАВЛІКА»

про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

1. Короткий зміст вимог заяви і рішення суду першої інстанції

У жовтні 2025 року Акціонерне товариство «УКРТРАНСНАФТА» (надалі - АТ Акціонерного товариства «Укртранснафта») звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «КВАЛІТЕТ ГІДРАВЛІКА» (надалі - ТОВ «НВП «Квалітет Гідравліка») про стягнення пені у розмірі 2872800,00 грн та штрафу у розмірі 2142000,00 грн за порушення умов виконання договору поставки № 33-02/32-24 від 21.02.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 33-02/32-24 від 21.02.2024, відповідно до умов якого відповідач як постачальник зобов`язався передати у власність позивача металообробні верстати (машини безвогневої різки труб під фаску) у визначені специфікацією строки, а позивач, у свою чергу, зобов`язався прийняти та оплатити товар. Позивач вказує, що згідно з умовами специфікації, строк поставки товару настав 24.02.2025. Проте відповідач у встановлений строк поставку товару не забезпечив, чим допустив порушення взятих на себе зобов`язань. Зазначене порушення стало підставою для застосування позивачем передбачених договором заходів відповідальності, зокрема, нарахування пені у розмірі 2872800,00 грн за прострочення поставки товару та штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 882000,00 грн. Крім того, під час приймання товару позивачем було виявлено невідповідність товару технічним та якісним характеристикам, про що позивачем складений Акт від 25.06.2025. Оскільки відповідач не здійснив заміну товару на ідентичний належної якості, позивач додатково нарахував та заявив до стягнення штраф за п.7.3 договору у розмірі 1260000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.04.2026 позов задоволено; стягнуто з ТОВ «НВП «Квалітет Гідравліка» на користь АТ «Укртранснафта» 2872800,00 грн пені та 2142000,00 грн штрафів. Цим же рішенням проведено розподіл судових витрат та стягнуто з відповідача на користь позивача 60177,60 грн судового збору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що факт укладення між сторонами договору поставки, отримання відповідачем заявки позивача та невиконання відповідачем зобов`язання з поставки товару у визначений договором строк підтверджений належними доказами. Суд встановив, що прострочення виконання зобов`язання склало 228 днів, а товар належної якості так і не був поставлений, незважаючи на виявлення недоліків, складення відповідного Акту та повернення товару постачальнику. Суд визнав розрахунки пені та штрафів, здійснених позивачем, правильними та обґрунтованими. При цьому суд відхилив доводи відповідача про необхідність застосування обмеження строку нарахування пені шістьма місяцями, оскільки умовами договору встановлено інший строк нарахування - протягом усього строку порушення зобов`язання. Також суд не прийняв аргументи відповідача про подвійну відповідальність, зазначивши, що штрафи за різними пунктами договору мають різні підстави застосування. Клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки та розстрочення виконання рішення залишено судом першої інстанції без задоволення через недоведеність винятковості обставин, відсутність належних доказів тяжкого майнового стану та неспівмірності санкцій наслідкам порушення, а також з огляду на те, що саме з вини відповідача спір доведено до суду.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач у справі - ТОВ «НВП «Квалітет Гідравліка» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлено вимоги: скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 01.04.2026 та ухвалити нове, яким: прийняти визнання відповідачем позову в частині стягнення 1000000,00 грн та повернути позивачу сплачену суму судового збору; відмовити у задоволенні позову в частині 1852200,00 грн за рахунок необґрунтовано нарахованої пені за період 25.08.2025 - 10.10.2025 у розмірі 592200,00 грн та штрафу за п.7.3 договору у розмірі 1260000,00 грн; в порядку ст.233 ГК України зменшити розмір неустойки до 1000000,00 грн; розстрочити виконання рішення строком на 12 місяців з дня ухвалення рішення у даній справі шляхом сплати відповідачем коштів рівними частинами протягом усього строку розстрочення.

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, оскільки суд не врахував обмеження строку нарахування пені шістьма місяцями, передбачене ч.6 ст.232 ГК України, помилково визнавши формулювання п.7.1 договору «протягом всього строку порушення зобов`язання» таким, що встановлює інший строк нарахування, тоді як зазначена умова лише повторює ознаку пені та не змінює граничного строку, визначеного законом. Також апелянт вважає, що суд безпідставно стягнув два штрафи за одне й те саме порушення, оскільки штраф за п.7.3 договору застосовується лише у випадку прийняття товару та виявлення прихованих недоліків протягом гарантійного строку, а не при відмові від неякісного товару, що свідчить про подвійну відповідальність та суперечить ст.61 Конституції України. Крім того, апелянт зазначає, що суд проігнорував визнання відповідачем позову в частині 1000000,00 грн, не вирішив питання про повернення судового збору в цій частині, а також безпідставно відмовив у зменшенні неустойки та розстроченні виконання рішення, незважаючи на відсутність збитків у позивача, високий ступінь виконання зобов`язання (38 з 39 вимог виконано), добросовісну поведінку відповідача, який пропонував усунути недоліки, та скрутний майновий стан відповідача, що загрожує банкрутством підприємству у разі примусового стягнення усієї суми.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити повністю, а оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 592200,00 грн, нарахованої за межами шестимісячного строку, та штрафу у розмірі 12600000,00 грн, нарахованого за п.7.3 договору. Також представник апелянта просив прийняти визнання відповідачем позову в частині стягнення 1000000,00 грн та повернути позивачу сплачену суму судового збору. Представник апелянта заявив клопотання про зменшення розміру неустойки до 1000000,00 грн та просив розстрочити виконання рішення строком на 12 місяців з дня ухвалення рішення у даній справі шляхом сплати відповідачем коштів рівними частинами протягом всього строку розстрочення

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на відзив на апеляційну скаргу та заперечень на відповідь на апеляційну скаргу

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Вказує, що нарахування пені за 228 днів є правомірним, оскільки у п.7.1 договору сторони погодили інший, більш тривалий строк нарахування - «протягом всього строку порушення зобов`язання», що відповідає диспозитивним положенням ч.6 ст.232 ГК України та підтверджується практикою Верховного Суду. Позивач вважає, що штрафи за п.п. 7.1 та 7.3 договору нараховані за різні правопорушення, зокрема, за прострочення поставки понад 30 днів та нездійснення заміни неякісного товару, тому твердження про подвійну відповідальність, на переконання позивача, є безпідставними. Зазначає, що клопотання про зменшення неустойки та розстрочення виконання рішення правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки відповідач не довів винятковості обставин, тяжкого майнового стану та неспівмірності санкцій наслідкам порушення, а сам факт скрутного фінансового становища не є безумовною підставою для втручання суду у погоджені сторонами умови договору. Також позивач зазначає, що визнання позову в частині 1000000,00 грн не було прийнято судом через суперечність закону, а тому вважає доводи апелянта про ігнорування цього факту необґрунтованими.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

У відповіді на відзив апелянт не погоджується з доводами позивача про правомірність нарахування пені понад шестимісячний строк. Вказує, що п.7.1 договору не містить конкретної календарної дати чи вказівки на подію, яка має неминуче настати, а лише відтворює загальне поняття прострочення. Апелянт наполягає на безпідставності стягнення двох штрафів, оскільки п.7.3 договору застосовується лише до гарантійних правовідносин (заміна товару, вже прийнятого покупцем), тоді як у цій справі товар не був прийнятий, видаткова накладна не підписана, а тому нарахування двох штрафів за один факт непоставки належного товару суперечить ст.61 Конституції України. Також апелянт вважає необґрунтованими доводи позивача щодо відсутності підстав для зменшення неустойки, оскільки позивач не довів жодних збитків, а суд не взяв до уваги, що сума штрафних санкцій становить близько 40 % від ціни договору, що є явно надмірним, при цьому не врахував поведінку відповідача, який визнав недоліки, запропонував їх усунути та виконав 38 з 39 вимог, що свідчить про добросовісність і високий ступінь виконання зобов`язання. Щодо розстрочення виконання рішення апелянт зауважує, що позивач не спростував конкретних обставин скрутного майнового стану відповідача, відсутності достатніх коштів та наявності дебіторської заборгованості, а примусове стягнення суми боргу одним платежем призведе до банкрутства відповідача, що не відповідає інтересам жодної зі сторін.

У запереченнях на відповідь на відзив позивач наводить доводи, тотожні доводам відзиву на апеляційну скаргу. Крім того, зауважує, що право на неустойку виникає незалежно від доведення збитків, а тому посилання відповідача на їх відсутність вважає необґрунтованим. Позивач також спростовує твердження про добросовісність відповідача, вказуючи на тривале, понад місяць, неповернення товару для заміни та ігнорування претензії, що підтверджує небажання виконувати зобов`язання належним чином, а тому вважає відсутніми підстави для зменшення неустойки та розстрочення виконання рішення.

4. Процедура апеляційного провадження

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026, для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кучеренко О.І., Стефанів Т.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту 10-денний строк з дня її вручення для усунення допущених при поданні апеляційної скарги недоліків.

02.06.2026 ТОВ «НВП «Квалітет Гідравліка» подано до суду апеляційної інстанції заяву про усунення недоліків, якою з урахуванням доданих до неї документів усунуті в повному обсязі недоліки, зазначені в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2026.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «НВП «Квалітет Гідравліка» на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.04.2026 у справі № 908/3255/25 за позовом АТ «Укртранснафта» до ТОВ «НВП «Квалітет Гідравліка» про стягнення коштів; призначено розгляд апеляційної скарги здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, а також витребувано з Господарського суду Запорізької області матеріали вказаної справи.

19.06.2026 від АТ «Укртранснафта» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

22.06.2026 від ТОВ «НВП «Квалітет Гідравліка» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

22.06.2026 матеріали справи № 908/3255/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

24.06.2026 від АТ «Укртранснафта» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2026 призначено справу № 908/3255/25 за позовом АТ «Укртранснафта» до ТОВ «НВП «Квалітет Гідравліка» про стягнення коштів за апеляційною скаргою ТОВ «НВП «Квалітет Гідравліка» на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.04.2026 до розгляду в судовому засіданні на 18.08.2026 о 15:30 год.

30.06.2026 від АТ «Укртранснафта» надійшла заява про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка ухвалою суду від 30.06.2026 задоволена.

12.08.2026 від ТОВ «НВП «Квалітет Гідравліка» надійшла заява про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка ухвалою суду від 17.08.2026 задоволена.

В судовому засіданні 18.08.2026 оголошувалась перерва до 01.09.2026 о 15:00 год.

В судовому засіданні 01.09.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини

21.02.2024 між ТОВ «НВП «Квалітет Гідравліка» (постачальник) та АТ «Укртранснафта» (покупець) укладено договір поставки № 33-02/32-24, відповідно до п.1.1 якого, за результатами проведеної процедури закупівлі (згідно з протоколом щодо прийняття рішення Уповноваженою особою з проведення публічних закупівель АТ «Укртранснафта» від 01.02.2024 № 438УОВ/7) постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки металообробні верстати (код 42630000-1 за ДК 021:2015, UA-2023-12-13-012806-a, машини безвогневої різки труб під фаску, надалі за текстом - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар. Даний договір підписаний КЕП сторін.

Згідно з п.14.4 договору поставки, цей договір є правочином, що виражає волю сторін, складений у формі електронного документа, скріплений кваліфікованими електронними підписами сторін та, згідно ст.ст.205, 207, 208 ЦК України, є таким, що вчинений сторонами у письмовій формі.

Сторони погоджуються використовувати при виконанні умов цього договору електронні документи та призначений для цього кваліфікований електронний підпис. Сторони визнають будь-які документи, складені та надані будь-якою стороною іншій в електронному вигляді із застосуванням кваліфікованого електронного підпису засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригінали, що мають юридичну силу. Сторони визнають, що кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису (п.п.14.10-14.11 договору).

Відповідно до п.2.1 договору, номенклатура, кількість, ціна, умови гарантії, а також строк, місце та умови поставки товару визначені у Специфікації до даного договору, яка підписується уповноваженими представниками сторін, що є Додатком № 1 до цього договору, та є його невід`ємною частиною (надалі - Специфікація).

Згідно з п.2.2 договору, інформація про технічні, якісні та кількісні характеристики товару визначена у Додатку № 2 до цього договору, який є його невід`ємною частиною (надалі - Додаток № 2).

Якість товару, що поставляється, повинна відповідати вимогам, зазначеним у технічній документації, згідно Держстандартів та технічних умов, встановлених для кожного виду товару, і повинна бути підтверджена сертифікатом якості виробника або сертифікатом відповідності (чи іншими документами, що підтверджують якість товару) - п.2.3 договору.

У п.3.2 договору сторонами узгоджено, що загальна сума договору становить 12600000,00 грн, у тому числі ПДВ (20 %) - 2100000,00 грн.

Відповідно до п.5.1 договору, умови поставки, які встановлюються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «ІНКОТЕРМС-2020», місце, умови та строки поставки визначаються в Специфікації до даного договору.

Згідно з п.5.2 договору, постачальник починає відвантаження товару покупцю у строки, передбачені Специфікацією, на підставі отриманої від покупця письмової заявки про готовність до виконання договору (в тому числі на кожну частину/партію товару).

Пунктом 5.5 договору унормовано, що приймання товару покупцем (в тому числі кожної частини/партії товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін електронного (-их) первинного (-их) документа (-ів) (видаткової (-их) накладної (-их). Складання (створення) та підписання електронного (-их) первинного (-их) документа (-ів) (видаткової (-их) накладної (-их)) здійснюється сторонами в електронній формі з використанням ресурсів Сервісу iDocHUB та визнається сторонами істотною умовою цього Договору згідно з ч.1 ст.638 ЦК України (п.5.6 договору).

Відповідно до п.5.8 договору, покупець протягом 3 робочих днів з дати надходження товару (в тому числі кожної частини/партії товару) за місцем поставки товару перевіряє відповідність товару умовам договору та перевіряє достовірність даних, наведених в електронному первинному документі (видатковій накладній) та: за відсутності заперечень щодо відповідності товару умовам договору та відомостям, наведеним в електронному первинному документі (видатковій накладній), уповноважений представник покупця з використанням ресурсів Сервісу iDocHUB накладає на електронний первинний документ (видаткову накладну) електронний підпис; за наявності заперечень щодо відповідності товару умовам договору та/або відомостям, наведеним в електронному первинному документі (видатковій накладній), уповноважений представник покупця з використанням ресурсів Сервісу iDocHUB відхиляє електронний первинний документ (видаткову накладну), а також протягом 3 робочих днів направляє постачальнику мотивоване заперечення проти такого підписання.

У мотивованому запереченні покупець письмово повідомляє постачальника про недоліки (в т.ч. щодо відхилень від вимог щодо кількості та/або якості та/або комплектності товару (в тому числі кожної частини/партії товару)). У цьому випадку складається акт виявлених недоліків товару, в якому, крім виявлених недоліків, зазначаються строки їх усунення постачальником. Постачальник зобов`язаний усунути недоліки за власний рахунок у строки, зазначені в акті виявлених недоліків товару (п.5.9 договору).

Згідно з п.5.12 договору, датою поставки товару (в тому числі кожної частини/партії товару) та моментом отримання покупцем товару (в тому числі кожної частини/партії товару) від постачальника вважається дата підписання електронного (-их) первинного (-их) документа (-ів) (видаткової (-их) накладної (-их)) представником покупця.

Прийом товару (в тому числі кожної частини/партії товару) покупцем за кількістю здійснюється у відповідності до товарно-супровідних документів згідно Специфікації, за якістю - у відповідності до технічної документації та інших документів, що підтверджують якість товару (в тому числі кожної частини/партії товару) - п.5.13 договору.

Відповідно до п.5.14 договору, право власності та ризики на товар (в тому числі кожної частини/партії товару) переходять від постачальника до покупця з моменту його поставки після підписання сторонами електронного (-их) первинного (-их) документа (-ів) (видаткової (-их) накладної (-их)) згідно з умовами даного договору. При цьому, товарно-транспортні накладні про приймання товару (в тому числі кожної частини/партії товару) не є документами, що свідчать про прийом товару (в тому числі кожної частини/партії товару).

Згідно з п.п.5.21, 5.22 договору, у випадку передачі постачальником товару неналежної якості, покупець має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від постачальника за своїм вибором: безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на усунення його недоліків. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від цього договору в порядку, передбаченому договором, а у разі сплачених покупцем коштів - вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми, або вимагати заміни товару.

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що при недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару, визначеної в заявці покупця, за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов`язання. Якщо прострочення виконання зобов`язань перевищує 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7,0 % від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару.

Якщо постачальник не здійснить заміну товару на ідентичний належної якості та/або комплектації, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від суми, визначеної у пункті 3.2 договору (п.7.3 договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту його укладання та діє до 30.06.2025 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п.11.1 договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 31.03.2025).

Пунктом 14.7 договору врегульовано, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, що виникли у сторін на підставі укладення цього договору, не допускається, крім випадків, передбачених цим договором.

Відповідно до п.14.6 договору, документи (крім створених (складених) з використанням ресурсів Сервісу IDocHUB), належним чином оформлені та передані шляхом електронного/факсимільного зв`язку, мають силу оригіналів до моменту надання оригіналів цих документів (листів, повідомлень та інше), що повинні бути надані протягом 7 днів з моменту відправлення таких електронних/факсимільних повідомлень.

Сторонами підписано Специфікацію (Додаток № 1 до договору), якою, зокрема, погоджено: найменування товару - труборіз безвогневої різки труб ТРБЛ-273-1220, кількість - 8 шт., вартість з ПДВ - 12600000,00 грн.; умови поставки: DDP - згідно «ІНКОТЕРМС. Офіційні правила тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2020 року)»; місце поставки: с.Смільне, Бродівська ТГ, Золочівський район, Львівська область, 80643; строк поставки: протягом 360 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки від покупця; гарантія: згідно Додатку № 2.

Додатком № 2 до договору «Інформація про технічні, якісні та кількісні характеристик товару», сторони погодили технічні вимоги до труборізів, які вказані в Таблиці 1 до цього Додатку.

27.02.2024 позивачем надіслано на офіційну електронну адресу відповідача (kvgidravlika@gmail.com) скановану копію Заявки від 26.02.2024 № 33-01/6/1443 про готовність до виконання договору та надання згоди на поставку машин безвогневої різки труб під фаску у кількості, вказаній у Додатку № 1 (Специфікації) до договору.

28.02.2024 відповідач підтвердив отримання Заявки АТ «Укртранснафта» про готовність до виконання договору.

25.06.2025 при перевірці товару АТ «Укртранснафта» виявлено відхилення від вимог договору, про що відповідно до п.5.9 договору складено Акт виявлених недоліків товару.

26.06.2025 листом № 23-02/6/4668-25 позивач повідомив відповідача про виявлені недоліки товару та направив відповідачу вищевказаний Акт виявлених недоліків товару по договору поставки № 33-02/32-24 від 21.02.2024.

Листом № 250627/1 від 27.06.2025 відповідач визнав наявність виявлених недоліків товару, висловив готовність усунути зауваження, але просив розглянути можливість збільшення встановленого строку на усунення недоліків товару.

Листом № 23-02/6/4839-25 від 03.07.2025 позивач повідомив відповідача про неможливість збільшення встановленого строку та просив відповідача усунути виявлені недоліки товару у термін не пізніше 20 робочих днів з дати відмови покупця від товару, як передбачено умовами п.7.2 договору.

31.07.2025 згідно товарно-транспортної накладної № 01/01 від 31.07.2025 ТОВ «НВП «Квалітет Гідравліка» забрало поставлений за договором № 33-02/32-24 від 21.02.2024 товар.

11.08.2025 АТ «Укртранснафта» надіслало на адресу відповідача претензію № 04-03/11/5787-25 з вимогою про сплату 2116800,00 грн пені, 882000,00 грн штрафу на підставі п.7.1 договору та 1260000,00 грн штрафу на підставі п.7.3 договору за порушення умов договору поставки № 33-02/32-24 від 21.02.2024.

Вказана претензія отримана відповідачем 15.08.2025, що підтверджується трекінгом відстеженням вказаного відправлення на офіційній веб-сторінці АТ «Укрпошта» по трек-номеру № 0505351914542.

Також 11.08.2025 АТ «Укртранснафта» направлено на офіційну електронну адресу ТОВ «НВП «Квалітет Гідравліка» (kvgidravlika@gmail.com) скановану копію претензії № 04-03/11/5787-25 від 11.08.2025 з вимогою про сплату пені та штрафів за неналежне виконання умов договору.

За порушення умов договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача за порушення строку поставки товару пеню в розмірі 2872800,00 грн за період з 25.02.2025 по 10.10.2025 та штраф в розмірі 882000,00 грн на підставі п.7.1 договору, а також штраф у розмірі 12600000,00 грн на підставі п.7.3 договору за нездійснення заміни товару на ідентичний належної якості.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За змістом ст.663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст.530 цього Кодексу.

За приписами ч.1 ст.664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

У розумінні положень ч.2 ст.664 ЦК України, товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Частиною 2 ст.614 ЦК України унормовано, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

Частиною 6 ст.232 ГК Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частинами 1, 4 ст.191 ГПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ч.1 ст.239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Частинами 1-3 ст.331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, а також правильність проведених розрахунків, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Предметом апеляційного оскарження за апеляційною скаргою є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача пені та штрафів за порушення умов договору поставки, зокрема, за порушення строку поставки товару, а також за нездійснення заміни на ідентичний товар належної якості.

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним через: помилкове незастосування ч.6 ст.232 ГК України, вважаючи, що формулювання п.7.1 договору «протягом всього строку порушення» не змінює граничного строку нарахування пені; безпідставне стягнення двох штрафів, адже штраф за п.7.3 застосовується лише при прийнятті товару та виявленні прихованих недоліків, а не при відмові від нього; ігнорування часткового визнання відповідачем позову на 1000000,00 грн та неповернення судового збору позивачу в цій частині; необґрунтовану відмову у зменшенні неустойки та розстроченні виконання, незважаючи на відсутність збитків у позивача, виконання більшості вимог замовника, добросовісну поведінку та скрутний майновий стан, що загрожує банкрутством.

Позивач вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, нарахування пені за 228 днів правомірним та таким, що встановлено п.7.1 договору; штрафи за п.7.1 та п.7.3 - такими, що нараховані за різні порушення: прострочення понад 30 днів та незаміну товару на товар належної якості; клопотання про зменшення неустойки та розстрочення виконання відхиленими правомірно через недоведеність виняткових обставин, тяжкого майнового стану та неспівмірності.

Щодо правомірності нарахування пені та застосування ч.6 ст.232 ГК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), колегія суддів зазначає, що вказана норма є диспозитивною, оскільки містить застереження «якщо інше не встановлено законом або договором», що допускає можливість встановлення сторонами іншого строку нарахування штрафних санкцій.

Згідно зі ст.251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.252 ЦК України).

Отже, хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень ст.ст.251, 252 ЦК України, має бути визначений.

Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, «до повного виконання зобов`язання», «до дати фактичного виконання», «до повної сплати заборгованості / погашення боргу», «протягом року / усього періоду існування заборгованості» тощо.

Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює ч.6 ст.232 ГК України. Формулювання, яке містить ч.3 ст.549 ЦК України та норми інших нормативних актів, що їй кореспондують, у тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч.6 ст.232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20.

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч.6 ст.232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором. У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення»), нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч.6 ст.232 ГК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.

Тобто, як зазначено у наведеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду розмежувала дві категорії договірних формулювань: такі, що прямо та однозначно встановлюють подовжений строк нарахування неустойки (наприклад, «до дня фактичного виконання», «протягом усього періоду існування заборгованості», «по день фактичної оплати боргу»), які справді встановлюють інший, ніж шестимісячний, строк; та формулювання загального характеру, які лише описують механізм визначення пені, без встановлення іншого строку її нарахування - зокрема, формулювання «за кожний день прострочення».

Однак, у даній справі, абзацом першим п.7.1 договору сторонами погоджено, що при недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару, за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов`язання.

Отже, сторони в укладеному договорі прямо передбачили, що нарахування пені здійснюється протягом усього строку порушення зобов`язання, тобто встановили більш тривалий строк нарахування штрафних санкцій, ніж визначений ч.6 ст.232 ГК України. Зазначене формулювання у договорі є чітким та однозначним.

Колегія суддів звертає увагу, що формулювання п.7.1 договору «нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов`язання» за своїм змістом є аналогічним до першої категорії формулювань, оскільки містить пряму вказівку на період нарахування - протягом усього строку порушення, що у даному конкретному випадку є більш тривалим, ніж шестимісячний строк, встановлений законом.

Отже, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки договір містить застереження, яким сторони визначили інший строк нарахування штрафних санкцій, аніж визначений ч.6 ст.232 ГК України, пеня за прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором за 228 днів нарахована позивачем правомірно. Відтак, доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими та спростовуються наведеними вище нормами матеріального права та висновками Верховного Суду.

Оцінюючи доводи сторін та висновки місцевого господарського суду щодо правомірності нарахування відповідачу штрафу за п.7.3 договору, колегія суддів доходить наступних висновків.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що якщо постачальник не здійснить заміну товару на ідентичний належної якості та/або комплектації, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від суми, визначеної у пункті 3.2 договору. Зазначений пункт договору необхідно тлумачити у системному зв`язку з п.7.2 та розділом 2 договору (п.п.2.4 - 2.7), які регулюють саме гарантійні правовідносини, тобто стосуються товару, який вже прийнятий покупцем без заперечень, але в процесі експлуатації якого виявлено приховані недоліки.

Відповідно до п.7.2 договору, у випадку поставки некомплектного товару або товару неналежної якості (товар, який має приховані недоліки), постачальник зобов`язаний у термін не пізніше 20 робочих днів з дати відмови покупця від товару або в інший обумовлений сторонами строк замінити товар на ідентичний належної якості та/або комплектації.

Відповідно до ст.334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 роз`яснила, що положення ст.334 ЦК України щодо моменту переходу права власності на рухоме майно не носять імперативний характер. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до ст.ст.6, 627, 628 ЦК України.

Виходячи зі змісту п.5.12 договору, датою поставки товару та моментом отримання товару покупцем від постачальника вважається дата підписання електронного первинного документа (видаткової накладної) представником покупця.

Проте, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, товар покупцем взагалі не був прийнятий. За результатами вхідної перевірки, передбаченої п.п.5.8 - 5.9 договору, складено Акт виявлених недоліків товару, а електронний первинний документ (видаткова накладна) покупцем не підписаний. Отже, відповідно до п.5.12 договору, поставка товару у розумінні укладеного сторонами договору не відбулась, і право власності на товар до покупця не перейшло. Сам товар 31.07.2025 забрано постачальником, що підтверджується товарно-транспортною накладною та не заперечується сторонами.

Отже, товар не вийшов зі стадії приймання та не перейшов у стадію експлуатації покупцем. За таких обставин положення про гарантійну заміну, зокрема, пункт 7.3 договору, у системному зв`язку з його п.п.2.4 - 2.7, до правовідносин, що фактично виникли між сторонами, застосовуватись не може, оскільки він регулює правовідносини, що виникають після іншого юридичного факту, який у цій справі не наступив.

Фактично у даній справі мала місце непоставка товару належної якості у встановлений строк, яка має наслідком настання відповідальності, передбаченої п.7.1 договору - порушення строку поставки товару. Натомість п.7.3 договору передбачає відповідальність за нездійснення заміни товару, який був прийнятий. Оскільки товар не був прийнятий, обов`язок з його заміни у відповідача не виник, отже, на переконання колегії суддів, відсутні підстави для застосування штрафу, передбаченого п.7.3 договору.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у позивача передбачених умовами договору підстав для нарахування штрафу за його п.7.3 у розмірі 1260000,00 грн, та приходить до переконання, що у цій частині у задоволенні позову належало відмовити.

Щодо тверджень апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у зменшенні розміру неустойки, посилаючись на відсутність збитків у позивача, високий ступінь виконання зобов`язання (38 з 39 вимог виконано), добросовісну поведінку відповідача та скрутний майновий стан, що загрожує банкрутством підприємству відповідача у разі примусового стягнення усієї суми, колегія суддів вважає зазначені доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача й бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Однак, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Однак наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення (постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21 та від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, поведінки винної особи, майновий стан сторін. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18.

Колегія суддів наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом, а не обов`язком суду. Саме суд, реалізуючи дискреційні повноваження, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для такого зменшення або розстрочення, оцінюючи надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17, згідно з якою зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин господарський суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Подібний висновок міститься й у постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, де зазначено, що вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. Подібна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18.

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці та викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19.

Колегія суддів зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст.551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього, категорії «значно» та «надмірно», які використовуються у ст.551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Такий правовий висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач допустив прострочення поставки товару на 228 днів, що є значним строком. При цьому товар належної якості так і не був поставлений. Доводи відповідача про те, що він діяв добросовісно та пропонував усунути недоліки, не спростовують факту тривалого порушення зобов`язання та недосягнення мети укладеного сторонами договору, тобто отримання покупцем товару належної якості.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що прямо передбачено ч.1 ст.550 ЦК України. Тому посилання відповідача на відсутність збитків у позивача не є підставою для зменшення неустойки. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, на позивача не покладається обов`язок з доведення спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань, оскільки сам встановлений судом факт такого несвоєчасного виконання вже є достатньою підставою для застосування штрафних санкцій.

При цьому посилання на скрутний майновий стан не є безумовною підставою для зменшення неустойки. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його підприємство знаходиться в тяжкому майновому стані, який унеможливлює виконання судового рішення. Надані виписки з банківських рахунків свідчать про наявність коштів на рахунках, а посилання на наявність дебіторської заборгованості не підтверджують неможливості сплати заборгованості. До того ж, відповідач, укладаючи договір, добровільно погодився на визначені ним умови, у тому числі на ті, які встановлюють відповідальність за невиконання/неналежне виконання умов договору. Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У даній справі суд першої інстанції, оцінивши надані відповідачем докази та встановлені обставини, дійшов висновку про відсутність виняткових підстав для зменшення неустойки. Зокрема, не було доведено тяжкий майновий стан, неспівмірність санкцій наслідкам порушення. Посилання на відсутність збитків у позивача не є невідворотною підставою для зменшення неустойки, оскільки право на неустойку виникає незалежно від наявності збитків (ч.1 ст.550 ЦК України), а на позивача не покладається обов`язок доведення шкоди. Скрутний фінансовий стан не підтверджений належними доказами, а відповідач добровільно погодився на умови договору, які є обов`язковими для виконання.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у даному випадку підстав для зменшення неустойки. Наведені апелянтом доводи не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права або про неправильне застосування дискреційних повноважень.

Розглядаючи доводи апеляційної скарги щодо безпідставного відхилення судом першої інстанції клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Розстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком, і застосовується лише у виняткових випадках. Верховний Суд у постанові від 12.11.2018 у справі № 2-101/99 зазначив, що задоволення заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо). Оцінюючи доводи заяви про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення. Необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, оцінки доводів боржника та заперечень кредитора, зокрема, й щодо його фінансового стану.

У даній справі відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, які б ускладнювали виконання рішення або робили його неможливим. Посилання на скрутний фінансовий стан є загальними та не підтверджені належними доказами. Крім того, відповідачем не обґрунтовано, яким саме чином він буде погашати заборгованість у разі надання розстрочки, та не надано доказів на підтвердження реальної можливості виконання рішення протягом дванадцяти місяців.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення.

Аналізуючи доводи апелянта про те, що суд першої інстанції проігнорував визнання відповідачем позову в розмірі 1000000,00 грн та не вирішив питання про повернення судового збору у цій частині, колегія суддів зазначає наступне.

З оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що суд, розглянувши заяву відповідача про часткове визнання позову, дійшов висновку, що така заява суперечить чинним процесуальним приписам та не підлягає задоволенню судом.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у прийнятті визнання позову в розмірі 1000000,00 грн, оскільки таке визнання суперечило закону.

Інститут визнання позову, передбачений ст.191 ГПК України, є процесуальною формою реалізації принципу диспозитивності, яка надає відповідачу право добровільно та безумовно погодитися з матеріально-правовими вимогами позивача у тому вигляді, в якому вони викладені у позовній заяві. Визнання позову спрямоване на спрощення та прискорення судового розгляду, оскільки за наявності безумовного визнання суд звільняється від необхідності повного дослідження усіх обставин справи по суті спору. Водночас, визнання позову не нівелює обов`язок суду перевірити, чи не суперечить таке визнання закону та чи не порушує права й інтереси інших осіб, адже відповідно до ч.4 ст.191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, а якщо визнання суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті такого визнання і продовжує судовий розгляд. Суд не може покласти в основу рішення лише факт визнання позову, не переконавшись у наявності законних підстав для задоволення позовних вимог, тобто визнання позову має бути не лише добровільним, а й таким, що відповідає вимогам закону.

Однак, відповідач не визнав в цілому позов чи неустойку (пеню, штраф), нараховану за якимось із зазначених позивачем у позові пунктів договору (п.7.1 та п.7.3), а лише погодився зі сплатою на користь позивача коштів у розмірі 1000000,00 грн як загальної відповідальності за порушення умов договору. При цьому відповідач не зазначив конкретної вимоги, яку він визнає у такому розмірі (пені, штрафу на підставі п.7.1 договору чи штрафу на підставі п.7.3 договору). З урахуванням викладеного, таке визнання позову суперечить своєму призначенню, оскільки не звільняє суд від необхідності розглядати справу по суті, на противагу ухваленню рішення на стадії підготовчого провадження, як того вимагає ст.185 ГПК України.

Фактично відповідач погодився у певній частині, а саме: у розмірі 1000000,00 грн, відшкодувати нараховану неустойку. Така неконкретизована позиція не може кваліфікуватись як визнання позову у розумінні ст.191 ГПК України.

Питання про повернення судового збору у разі визнання позову врегульовано ч.1 ст.130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до яких у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Вказана пільга покликана забезпечити повернення позивачу частини сплаченого судового збору та непокладення його при розподілі судових витрат на відповідача у зв`язку зі спрощенням та прискоренням судового розгляду через визнання вимог відповідачем та відсутність за таких обставин необхідності у дослідженні судом обставин справи по суті спору у повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що ключовим для застосування цієї пільги є те, що визнання позову має бути повним і безумовним, вчиненим до початку розгляду справи по суті та корелювати із заявленими позовними вимогами. Якщо ж відповідач зазначив про часткове визнання позову, при цьому не виокремивши жодної з вимог, яка ним визнається і щодо якої відсутні підстави для розгляду по суті через її неоспорення, внаслідок чого суд розглядав справу по суті щодо усіх заявлених вимог, підстави для повернення судового збору через визнання відповідачем позову відсутні. Отже, доводи апеляційної скарги у цій частині колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідач, у випадку згоди з позовними вимогами у розмірі 1000000,00 грн, мав можливість під час розгляду справи в суді першої інстанції сплатити вказану суму на користь позивача, і у разі закриття провадження у цій частині порушувати питання повернення позивачу судового збору на підставі п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» пропорційно до закритої частини.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що за результатами розгляду апеляційної скарги, перевірки законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновків про те, що рішення Господарського суду Запорізької області від 01.04.2026 у справі № 908/3255/25 в частині стягнення штрафу у розмірі 1260000,00 грн, нарахованого на підставі п.7.3 договору, підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для його нарахування. Як встановлено колегією суддів, товар покупцем прийнятий не був, поставка у розумінні договору не відбулась, отже, обов`язок із заміни товару не виник, що унеможливлює застосування штрафу, передбаченого п.7.3 договору. В іншій частині колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим з огляду на те, що пеня у розмірі 2872800,00 грн нарахована позивачем правомірно та за період прострочення, встановлений умовами укладеного договору, який відрізняється від визначеного ч.6 ст.232 ГК України, що не суперечить закону, а також враховуючи підставність нарахування штрафу за п.7.1 договору у розмірі 882000,00 грн за прострочення виконання зобов`язання тривалістю понад 30 днів. Колегія суддів погоджується також з висновками місцевого господарського суду про відсутність у даному випадку підстав для зменшення неустойки та розстрочення виконання рішення, оскільки відповідачем не доведено наявності виняткових обставин.

Таким чином, апеляційна скарга ТОВ «НВП «Квалітет Гідравліка» підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Запорізької області підлягає скасуванню в частині стягнення 1260000,00 грн штрафу за п.7.3 договору, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки усім аргументам учасників справи.

Пунктом 3 ч.1 ст.277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування штрафу за п.7.3 договору, оскільки товар фактично не був прийнятий позивачем як покупцем, та, як наслідок, у відповідача не виник обов`язок його заміни. В іншій частині доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1260000,00 грн, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

8. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 14 вказаної статті передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з ухваленням нового рішення про відмову позивачу у задоволенні вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 1260000,00 грн, судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви підлягають перерозподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 26222,19 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Відповідно до ст.129 ГПК України, у зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача, на позивача покладається судовий збір у розмірі 25174,80 грн за подання відповідачем апеляційної скарги, пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 277, 281-284, 287, ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «КВАЛІТЕТ ГІДРАВЛІКА» на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.04.2026 у справі № 908/3255/25 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 01.04.2026 у справі № 908/3255/25 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «КВАЛІТЕТ ГІДРАВЛІКА» (код ЄДРПОУ: 42863371; місцезнаходження: 69006, м.Запоріжжя, Парковий бульвар, буд.1А) на користь Акціонерного товариства «УКРТРАНСНАФТА» (код ЄДРПОУ: 31570412; місцезнаходження 01010, м.Київ, вул.Князів Острозьких, буд.32/2) 2872800 (два мільйони вісімсот сімдесят дві тисячі вісімсот) грн 00 к. пені, 882000 (вісімсот вісімдесят дві тисячі) грн 00 к. штрафу.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «КВАЛІТЕТ ГІДРАВЛІКА» (код ЄДРПОУ: 42863371; місцезнаходження: 69006, м.Запоріжжя, Парковий бульвар, буд.1А) на користь Акціонерного товариства «УКРТРАНСНАФТА» (код ЄДРПОУ: 31570412; місцезнаходження 01010, м.Київ, вул.Князів Острозьких, буд.32/2) 45057 (сорок п`ять тисяч п`ятдесят сім) грн 60 к. судового збору за подання позову.

Стягнути з Акціонерного товариства «УКРТРАНСНАФТА» (код ЄДРПОУ: 31570412; місцезнаходження 01010, м.Київ, вул.Князів Острозьких, буд.32/2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «КВАЛІТЕТ ГІДРАВЛІКА» (код ЄДРПОУ: 42863371; місцезнаходження: 69006, м.Запоріжжя, Парковий бульвар, буд.1А) 25174 (двадцять п`ять тисяч сто сімдесят чотири) грн 80 к. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України.

Повна постанова складена 02.10.2026.

Головуючий суддя Т.Ю.Демчина

Судді О.І.Кучеренко

Т.В.Стефанів