Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №10/24/2011/5003 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Справа № 10/24/2011/5003

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Коломис В.В. , суддя Юрчук М.І.

секретар судового засідання Тангиян О.О.

за участю представників сторін:

ліквідатора ТзОВ-КП "Моріс" арбітражного керуючого: Куліченка М.В. (в режимі відеоконференції)

кредитора Вінницької міської ради: Олексюк Т.С. (в режимі відеоконференції)

інші учасники: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційного підприємства "Моріс" арбітражного керуючого Куліченка Максима Валерійовича на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 18.05.26, постановлену суддею Тісецьким С.С.у м. Вінниця (повний текст ухвали складено 18.05.2026)

у справі №10/24/2011/5003

за заявою Головного управління ДПС у Вінницькій області

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційного підприємства "Моріс"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, рішення суду першої інстанції та вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.

У провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 10/24/2011/5003 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства "Моріс".

Постановою Господарського суду Вінницької області від 21.11.2013 ТзОВ ВКП "Моріс" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

01.04.2026 до Господарського суду Вінницької області від ліквідатора ТзОВ ВКП "Моріс" арбітражного керуючого Куліченка М.В. надійшла заява № 02-15/100 від 31.03.2026 про покладення субсидіарної відповідальності у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства, у якій заявник просив покласти на Вінницьку міську раду субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями ТзОВ ВКП "Моріс" у розмірі непогашених вимог кредиторів - 2 742 264,41 грн та стягнути з Вінницької міської ради на користь ТзОВ ВКП "Моріс" грошові кошти у зазначеній сумі.

В обґрунтування заяви ліквідатор посилався на те, що внаслідок дій та бездіяльності Вінницької міської ради ТзОВ ВКП "Моріс" було позбавлене можливості продовжувати господарську діяльність та використовувати належне йому на праві приватної власності майно, а блокування господарської діяльності, позбавлення боржника можливості користуватися власними виробничими активами, неповернення такого майна та невідшкодування його вартості призвели до втрати підприємством джерела одержання доходів і можливості виконувати кредитні, податкові та інші поточні зобов`язання, що надалі спричинило його стійку фінансову неспроможність та банкрутство.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 18.05.2026 у задоволенні заяви арбітражного керуючого Куліченка М.В. № 02-15/100 від 31.03.2026 про покладення субсидіарної відповідальності на Вінницьку міську раду у зв`язку з доведенням ТзОВ ВКП "Моріс" до банкрутства відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, місцевий господарський суд виходив із недоведеності сукупності обставин, необхідних для покладення на Вінницьку міську раду субсидіарної відповідальності відповідно до статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Суд першої інстанції врахував установлені у справі № 7/144-09 обставини щодо неналежного виконання ТзОВ ВКП "Моріс" умов договору оренди, наявності значної заборгованості перед енергопостачальними організаціями, а також відомості про фінансово-господарську діяльність підприємства у 2003-2008 роках, відповідно до яких діяльність боржника протягом значної частини зазначеного періоду була збитковою, підприємство мало дефіцит обігових коштів, а кредиторська заборгованість на кінець 2008 року істотно перевищувала дебіторську.

Оцінивши в сукупності наявні у справі докази, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявником не доведено належними та допустимими доказами протиправності дій та бездіяльності Вінницької міської ради, її вини, а також наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою ради та неплатоспроможністю і подальшим банкрутством ТзОВ ВКП "Моріс".

Не погоджуючись зі вказаною ухвалою суду першої інстанції, арбітражний керуючий Куліченко М.В. звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить поновити строк на її апеляційне оскарження; відкрити апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою; скасувати ухвалу Господарського суду Вінницької області від 18.05.2026 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ліквідатора ТзОВ ВКП "Моріс" арбітражного керуючого Куліченка М.В. про покладення субсидіарної відповідальності у справі № 10/24/2011/5003 за зобов`язаннями ТзОВ ВКП "Моріс" на Вінницьку міську раду в розмірі 2 742 264,41 грн та стягнути з Вінницької міської ради на користь ТзОВ ВКП "Моріс" грошові кошти у сумі 2 742 264,41 грн про що видати судовий наказ; стягнути з Вінницької міської ради на користь ТзОВ ВКП "Моріс" судовий збір у сумі 2 662,40 грн про що видати судовий наказ.

Апеляційна скарга сформована у підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС 04.06.2026.

Листом суду від 05.06.2026 справу витребувано із Господарського суду Вінницької області.

23.06.2026 матеріали справи надійшли на адресу суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 апеляційну скаргу ліквідатора ТзОВ ВКП "Моріс" арбітражного керуючого Куліченка Максима Валерійовича на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 18.05.2026 у справі № 10/24/2011/5003 - залишено без руху; запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, шляхом подання до суду апеляційної інстанції протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху доказів надіслання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами листом з описом вкладення (або в електронній формі через ЄСІКС) учасникам справи про банкрутство (конкретний перелік учасників провадження зазначено в ухвалі).

14.07.2026 до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої було додано докази надіслання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами листом з описом вкладення (або в електронній формі через ЄСІКС) учасникам справи про банкрутство.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ліквідатора ТзОВ ВКП "Моріс" арбітражного керуючого Куліченка М.В. на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 18.05.2026 у справі № 10/24/2011/5003, призначено її розгляд на 15.09.2026 о 15:30 год.

30.07.2026 від Вінницької міської ради через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2026 оголошено перерву в судовому засіданні до "29" вересня 2026 р. об 14:45 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №4.

Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та заперечень учасників справи.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, ліквідатор ТзОВ ВКП "Моріс" арбітражний керуючий Куліченко М.В. зазначає, що ухвала Господарського суду Вінницької області від 18.05.2026 є незаконною та необґрунтованою, постановлена за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неналежної оцінки наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, невідповідності висновків місцевого господарського суду фактичним обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фінансовий стан ТзОВ ВКП "Моріс" був незадовільним ще до вчинення Вінницькою міською радою дій, які ліквідатор пов`язує з доведенням боржника до банкрутства. Зокрема, останній вказує, що, мотивуючи відмову в задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності, місцевий господарський суд послався, зокрема, на результати перевірки фінансово-господарської діяльності ТзОВ ВКП "Моріс" за 2003-2008 роки, відповідно до яких у 2003-2006 роках діяльність підприємства була нерентабельною, у 2007 році відбулося покращення фінансово-господарських показників, а у 2008 році підприємство знову отримало збиток у розмірі 224 тис. грн. Водночас скаржник вважає, що такі обставини не могли бути визначальними для встановлення наявності або відсутності ознак доведення боржника до банкрутства, оскільки посилаючись на положення пункту 3.2 розділу III Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємств та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14, апелянт зазначає, що визначення ознак доведення до банкрутства здійснюється за період, який починається за три роки до порушення провадження у справі про банкрутство. Відтак дослідженню підлягав фінансово-господарський стан боржника саме за 2008-2011 роки, а не за 2003-2008 роки.

Скаржник звертає увагу, що за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 дохід ТзОВ ВКП "Моріс" становив 5 600,4 тис. грн, а чистий прибуток - 1 350,2 тис. грн. При цьому фактично господарська діяльність, як зазначає апелянт, здійснювалася лише до 07.10.2009.

Ліквідатор наголошує, що сума чистого прибутку підприємства, отриманого у 2009 році, практично дорівнювала загальній сумі збитків, отриманих підприємством протягом 2003-2008 років, які, за наведеними в апеляційній скарзі розрахунками, становили 1 384,6 тис. грн.

На переконання апелянта, наведені показники підтверджують, що у 2009 році ТзОВ ВКП "Моріс" здійснювало прибуткову господарську діяльність та мало реальну економічну можливість виконувати поточні зобов`язання перед кредиторами, у тому числі перед ВАТ "Кредитпромбанк" за кредитними договорами, за рахунок яких було придбано відповідне котлове обладнання.

Водночас скаржник зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, які, на думку ліквідатора, безпосередньо спричинили припинення господарської діяльності підприємства.

Зокрема, апелянт посилається на те, що 07.10.2009 представниками Вінницької міської ради спільно з КП "Вінницяміськтеплоенерго" було вчинено дії, спрямовані на фактичне блокування доступу працівників ТзОВ ВКП "Моріс" до орендованого цілісного майнового комплексу котельні та належного підприємству майна. За твердженням ліквідатора, входи та виходи до приміщення котельні було фізично заблоковано, внаслідок чого працівники підприємства втратили доступ до робочих місць, а ТзОВ ВКП "Моріс" - можливість використовувати належні йому виробничі активи у господарській діяльності.

На підтвердження цих обставин скаржник посилається на Акт про блокування доступу до об`єкта оренди та майна ТОВ ВКП "Моріс" від 07.10.2009, складений працівниками підприємства. При цьому апелянт звертає увагу, що станом на 07.10.2009 рішення Господарського суду Вінницької області від 02.10.2009 у справі № 7/144-09 про розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу не набрало законної сили, оскільки було оскаржене в апеляційному порядку, а постанову Житомирського апеляційного господарського суду прийнято лише 24.12.2009.

Таким чином, на переконання скаржника, станом на 07.10.2009 договір оренди №2 від 01.04.2001 продовжував діяти, а тому фактичне блокування доступу працівників орендаря до орендованого майнового комплексу та власного майна підприємства становило неправомірне втручання Вінницької міської ради у господарську діяльність ТзОВ ВКП "Моріс".

Окремо скаржник посилається на прийняття Вінницькою міською радою рішення № 2525 від 30.10.2009, яким до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Вінниці включено, серед іншого, два котли Vitomax 200 з обладнанням загальною вартістю 2 747 965,44 грн. На переконання апелянта, зазначене майно належало ТзОВ ВКП "Моріс" на праві приватної власності, було придбане підприємством за власні та кредитні кошти та перебувало у заставі ВАТ "Кредитпромбанк". Оскільки ТзОВ ВКП "Моріс" як власник майна, ні ВАТ "Кредитпромбанк" як заставодержатель згоди на безоплатну передачу відповідного майна у комунальну власність не надавали, у зв`язку з цим апелянт посилається на положення статей 19, 41 Конституції України, статей 321, 400 ЦК України та статей 4, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та стверджує, що Вінницька міська рада не мала передбачених законом підстав для набуття права комунальної власності на майно, яке належало приватному суб`єкту.

Апелянт також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чинність рішення Вінницької міської ради № 2525 від 30.10.2009 та відсутність його скасування виключають можливість висновку про протиправність поведінки міської ради.

Скаржник посилається на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2022 у справі № 10/24/2011/5003 (902/28/20), якою, як зазначає апелянт, встановлено належність відповідного майна, у тому числі котлів Vitomax 200, ТзОВ ВКП "Моріс" на праві приватної власності, а також порушення права власності підприємства на це майно. На думку ліквідатора, зазначені обставини мають преюдиційне значення відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України та не підлягають повторному доказуванню.

Серед іншого, в доводах апеляційної скарги ліквідатор звертає увагу на рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради №1077 від 14.05.2009, відповідно до якого управлінню комунального майна, управлінню економіки та інвестицій спільно з відповідними галузевими управліннями було доручено відпрацювати механізм відшкодування вартості майна ТзОВ ВКП "Моріс" у межах чинного законодавства. Проте, як зазначає апелянт, відповідне майно підприємству повернуто не було, механізм компенсації його вартості не реалізований, а грошові кошти за майно ТзОВ ВКП "Моріс" не отримало.

Відтак, ліквідатор вважає, що сукупність дій та бездіяльності Вінницької міської ради перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з подальшою неплатоспроможністю ТОВ ВКП "Моріс". У підтвердження зазначеного скаржник звертає увагу на те, що у 2010 році чистий дохід ТзОВ ВКП "Моріс" знизився на 100 відсотків порівняно з попереднім періодом.

На думку апелянта, різке погіршення фінансових показників після жовтня 2009 року свідчить про те, що саме позбавлення підприємства можливості здійснювати господарську діяльність та користуватися належними йому виробничими активами стало безпосередньою причиною стійкої фінансової неспроможності боржника.

Крім того, скаржник стверджує про наявність вини Вінницької міської ради у доведенні підприємства до банкрутства, посилаючись на те, що остання була обізнана з належністю відповідного майна ТзОВ ВКП "Моріс", однак прийняла рішення про його включення до комунальної власності, не повернула майно власнику та не відшкодувала його вартість, тому результаті такої поведінки Вінницька міська рада отримала майнову вигоду у вигляді збільшення активів територіальної громади за рахунок майна ТзОВ ВКП "Моріс", у той час як боржник був позбавлений активів, необхідних для продовження господарської діяльності та виконання зобов`язань перед кредиторами.

У підсумку скаржник вважає доведеними всі необхідні складові для покладення на Вінницьку міську раду субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника та просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду, задовольнити заяву ліквідатора і стягнути з Вінницької міської ради на користь ТзОВ ВКП "Моріс" 2 742 264,41 грн.

Вінницька міська рада у поданому відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та вважає оскаржувану ухвалу законною і обґрунтованою. Зазначає, що ліквідатором не доведено сукупності передбачених статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства обставин, необхідних для покладення на Вінницьку міську раду субсидіарної відповідальності.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, Вінницька міська рада зазначає, що субсидіарна відповідальність у справі про банкрутство має деліктну природу, а її застосування потребує встановлення об`єкта та суб`єкта правопорушення, об`єктивної і суб`єктивної сторін, у тому числі протиправної поведінки відповідної особи, її вини, негативних наслідків та причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою такої особи і неплатоспроможністю боржника.

Відповідач наголошує, що обов`язок доведення зазначених обставин покладається на ліквідатора.

Також Вінницька міська рада посилається на правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої субсидіарна відповідальність є додатковим та винятковим способом захисту прав кредиторів і не може підміняти собою інші механізми формування ліквідаційної маси, стягнення дебіторської заборгованості, повернення активів або оспорення відповідних правочинів та майнових дій.

Заперечуючи доводи апелянта щодо належного фінансового стану ТзОВ ВКП "Моріс" до подій 2009 року, Вінницька міська рада посилається на обставини, встановлені рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.10.2009 у справі №7/144-09. Зокрема, остання зазначає, що підставою для розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу були порушення з боку самого ТзОВ ВКП "Моріс", а саме неукладення договору оренди земельної ділянки, несвоєчасна сплата орендної плати, неналежне страхування орендованого майна, а також наявність значної заборгованості перед енергопостачальними організаціями за спожиті електроенергію та природний газ.

Вінницька міська рада звертає увагу, що внаслідок наявності відповідної заборгованості ТзОВ ВКП "Моріс" не було виділено лімітів на постачання природного газу, що створювало загрозу належному проходженню опалювального сезону та стабільному забезпеченню споживачів тепловою енергією і гарячим водопостачанням.

Також у відзиві наведено результати перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства за 2003-2008 роки, відповідно до яких підприємство протягом 2003-2006 років працювало збитково, у 2008 році також отримало збиток, а кредиторська заборгованість на кінець 2008 року перевищувала дебіторську у 3,3 раза.

Відповідач зазначає, що внаслідок збиткової діяльності погашення банківського кредиту здійснювалося за рахунок обігових коштів, що, своєю чергою, призводило до дефіциту коштів для поточних розрахунків та збільшення кредиторської заборгованості. За таких обставин Вінницька міська рада вважає необґрунтованим твердження ліквідатора про те, що за відсутності дій ради ТзОВ ВКП "Моріс" взагалі не опинилося б у стані неплатоспроможності.

Стосовно доводів про неправомірне позбавлення ТзОВ ВКП "Моріс" належного йому майна відповідач посилається на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2022 у справі № 10/24/2011/5003 (902/28/20). Вінницька міська рада зазначає, що цією постановою встановлено, зокрема, обставини вибуття відповідного майна з володіння ТзОВ ВКП "Моріс" та передачі його на баланс комунального підприємства, однак одночасно встановлено, що після розірвання договору оренди ТзОВ ВКП "Моріс" тривалий час не вживало заходів щодо повернення майна або відшкодування його вартості.

За твердженням Вінницької міської ради, ТзОВ ВКП "Моріс" було обізнане про перебування належного йому майна на території КП "Вінницяміськтеплоенерго" ще з 2009 року, однак протягом близько восьми років не зверталося з належними вимогами щодо його повернення або компенсації вартості.

Крім того, у відзиві наголошено, що рішення №2525 від 30.10.2009 оскаржувалося ТОВ ВКП "Моріс" у порядку адміністративного судочинства, однак провадження у відповідній справі відкрито не було у зв`язку з неналежністю спору до адміністративної юрисдикції. Водночас після роз`яснення судом касаційної інстанції у 2016 році необхідності вирішення відповідного спору за правилами господарського судочинства ТзОВ ВКП "Моріс" рішення №2525 від 30.10.2009 у господарському суді не оскаржило. У зв`язку з цим рішення №2525 від 30.10.2009 є чинним та не скасованим у встановленому законом порядку.

Вінницька міська рада також наголошує, що ліквідатором не надано належних і допустимих доказів того, що саме поведінка останньої стала фактичною причиною припинення господарської діяльності ТзОВ ВКП "Моріс", виникнення його стійкої фінансової неспроможності та подальшого банкрутства, оскільки встановлені матеріалами справи обставини щодо фінансового стану підприємства, наявної заборгованості, порушень договору оренди, тривалого невжиття самим боржником заходів щодо захисту права власності та чинності рішення №2525 від 30.10.2009 спростовують твердження ліквідатора про наявність повного складу правопорушення, необхідного для застосування субсидіарної відповідальності.

З огляду на наведене Вінницька міська рада просить апеляційну скаргу ліквідатора ТзОВ ВКП "Моріс" арбітражного керуючого Куліченка М.В. залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Вінницької області від 18.05.2026 у справі № 10/24/2011/5003 без змін, а судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Інші учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу/пояснень/заперечень не скористалися.

У судовому засіданні 29.09.2026 представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Представниця Вінницької міської ради проти доводів апеляційної скарги заперечувала з підстав, викладених у відзиві, та просила оскаржуване рішення залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явивлись, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

За приписами частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи наведене, а також те, що явка представників обов`язковою не визнавалася, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідачку, присутніх у судовому засіданні представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи/заперечення учасників провадження, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Обставини справи, встановлені судами та визначені відповідно до них правовідносини.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, постановою Господарського суду Вінницької області від 21.11.2013 у справі №10/24/2011/5003 Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Моріс" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 25.07.2017 у справі №10/24/2011/5003 ліквідатором ТзОВ ВКП "Моріс" призначено арбітражного керуючого Куліченка М.В.

Відповідно до ухвал Господарського суду Вінницької області від 20.10.2011, 01.07.2014, 25.09.2018, 11.12.2018, 08.04.2019, 10.04.2019 та 08.10.2019 загальна сума визнаних у справі вимог кредиторів до ТзОВ ВКП "Моріс" становить 2 742 264,41 грн, з яких: вимоги по заробітній платі працівників боржника - 520 239,98 грн; вимоги, забезпечені заставою ТзОВ "ФК "Горизонт", - 750 158,92 грн; вимоги Вінницького міського центру зайнятості - 12 369,36 грн; вимоги Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - 279 103,98 грн; вимоги Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області - 511 557,05 грн; вимоги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" - 494 731,77 грн; вимоги ВАТ "Кредитпромбанк" - 174 103,35 грн.

01.04.2001 між Виконавчим комітетом Вінницької міської ради як орендодавцем та ТзОВ ВКП "Моріс" як орендарем було укладено договір №2 оренди цілісного майнового комплексу від 01.04.2001, на підставі якого для надання послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання мешканцям територіальної громади м. Вінниці ТзОВ ВКП "Моріс" надано в оренду терміном на 10 років, до 31.03.2011, цілісний майновий комплекс котельні за адресою: вул. К. Маркса, 18А, м. Вінниця, в межах якого підприємством надавалися послуги населенню та іншим споживачам з теплопостачання та гарячого водопостачання.

У 2007 році ТзОВ ВКП "Моріс" за погодженням з Вінницькою міською радою, з метою модернізації та реконструкції цілісного майнового комплексу котельні за адресою: вул. К. Маркса, 18а, м. Вінниця, згідно з договором купівлі-продажу №1/09 від 03.09.2007, укладеним з ТзОВ ВКФ "Нічлава", придбало, зокрема, чотири котлові агрегати з обладнанням типу Vitomax 200 виробництва Німеччини, а саме: два котлові агрегати типу Vitomax 200 М-241005, заводський №714380800167, потужністю 4,5 МВт, та заводський №714380700211, потужністю 5,3 МВт; два котлові агрегати типу Vitomax 200 М-241006, заводський №714380900169, потужністю 6,6 МВт, та заводський №714380900170, потужністю 6,6 МВт.

За результатами придбання зазначеного майна ТзОВ ВКП "Моріс" стало його власником на праві приватної власності.

Після монтування частини котлових агрегатів з обладнанням на базі цілісного майнового комплексу котельні по вул. К. Маркса, 18а, м. Вінниця, а саме двох котлових агрегатів типу Vitomax 200 М-241006 потужністю 6,6 МВт, підприємство продовжило використовувати їх у господарській діяльності та надавати населенню й іншим споживачам послуги з теплопостачання та гарячого водопостачання. Два котлові агрегати Vitomax 200 М-241005 потужністю 4,5 МВт та 5,3 МВт були завезені підприємством та перебували на території цілісного майнового комплексу котельні у незмонтованому стані. Придбання ТзОВ ВКП "Моріс" нового котлового обладнання також дозволило здійснити списання непридатного застарілого котлового обладнання 1993 року випуску, яке було передано підприємству в оренду відповідно до договору №2 від 01.04.2001.

Так, рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради №2348 від 30.09.2008 затверджено акт списання основних засобів котельні по вул. К. Маркса, 18А, яким шість водонагрівальних котлів КБН-Г-2,5, 1993 року випуску, визнано непридатними для подальшої експлуатації у зв`язку з недопустимими дефектами. Управління житлового господарства зобов`язано списати основні засоби котельні, а кошти, отримані від реалізації металобрухту, спрямувати до міського бюджету.

Надалі Виконавчим комітетом Вінницької міської ради прийнято рішення № 1077 від 14.05.2009 щодо розірвання договору № 2 оренди цілісного майнового комплексу від 01.04.2001 з ТзОВ ВКП "Моріс", який боржнику запропоновано розірвати достроково.

Цим рішенням, зокрема, прийнято до уваги висновки і пропозиції комісії, викладені в Акті перевірки ефективності використання комунального майна цілісних майнових комплексів по вул. К. Маркса, 18А та вул. Чехова, 7, переданих в оренду ТзОВ ВКП "Моріс".

У свою чергу, відповідно до п. 6. Акту перевірки ефективності використання комунального майна орендованих цілісних майнових комплексів (Додаток 1 до Рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1077 від 14.05.2009) ухвалено:

"Управлінню комунального майна, управлінню економіки та інвестицій, спільно з галузевими управліннями, відпрацювати механізм відшкодування вартості майна ТзОВ ВКП "МОРІС" в межах чинного законодавства".

"5. Контроль за виконання цього рішення покласти на заступника міського голови Кістіона В.В. ".

В подальшому, розірвання договору № 2 оренди цілісного майнового комплексу від 01.04.2001 здійснювалось у судовому порядку за позовом Вінницької міської ради.

За результатами розгляду вказаний договір оренди було розірвано у судовому порядку 24.12.2009. Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 24.12.2009 рішення Господарського суду Вінницької області від 02.10.2009 у справі №7/144-09 залишено без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ ВКП "Моріс" - без задоволення.

Разом з тим, під час розгляду вищезазначеної справи щодо розірвання договору № 2 оренди цілісного майнового комплексу від 01.04.2001, до набрання судового рішення законної сили та припинення дії договору оренди, Вінницькою міською радою прийнято рішення № 2525 від 30.10.2009 "Про внесення доповнень в підрозділ 3.2.2. розділу 3 додатку до рішення міської ради від 04.04.2008 р. № 1845 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Вінниці" та визнання таким, що втратив чинність пункт 1 рішення міської ради від 18.10.2002 р. № 107 зі змінами та доповненнями до нього" (далі також Рішення № 2525 від 30.10.2009).

Пунктом 1 зазначеного вище рішення, серед іншого, внесено зміни до рішення Вінницької міської ради від 04.04.2008 р. № 1845 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Вінниці", а саме - доповнено пунктом 85, яким віднесено до переліку комунальної власності два котли Vitomax 200М-241-005 та Vitomax 200М-241-004 з обладнанням загальною вартістю 2 747 965,44 грн, які були придбані ТзОВ ВКП "Моріс" та належать йому на праві приватної власності та перебували у заставі ВАТ "Кредитпромбанк" (правонаступником якого є ТзОВ "ФК "Горизонт").

Водночас, під час здійснення заходів ліквідаційної процедури ТзОВ ВКП "Моріс", ухвалою Господарського суду Вінницької області № 10/24/2011/5003 від 26.11.2018 було зобов`язано КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" надати ліквідатору ТзОВ ВКП "Моріс" та уповноваженим ним особам, доступ на територію та в приміщення котельні, що знаходиться за адресою: вул. К. Маркса, 18а, м. Вінниця, для проведення огляду та оцінки майна, що належить ТзОВ ВКП "Моріс".

На виконання вищезазначеної ухвали суду 20.12.2018 комісією з огляду та перевірки майна ТзОВ ВКП "Моріс" здійснено огляд та перевірку майна ТзОВ ВКП "Моріс", за підсумками якого було встановлено 13 одиниць цінностей, що перебувають у приватній власності ТзОВ ВКП "Моріс", та знаходяться на території цілісного майнового комплексу котельні за адресою вул. К. Маркса, 18а, та не були повернуті ТзОВ ВКП "Моріс" як власнику майна, а саме:

- огорожа залізобетонна з металевими воротами; Газовий лічильник; ГРП-200/1- л на рамі; Котел водогрійний Vitomax 200M 241004, заводський № 714380700211, потужністю 4,5 МВт., реєстр. № 674, в комплекті з пильником, приладами обліку, запірною арматурою; Котел водогрійний Vitomax 200M 241005, заводський № 714380800167, потужністю 5,3 МВт., реєстр. № 675, в комплекті з пильником, приладами обліку, запірною арматурою; Котел водогрійний Vitomax 200, М-241006, зав. № 714380900169, потужністю 6,6МВт; Котел водогрійний Vitomax 200, М-241006, зав. № 714380900170, потужністю 6,6МВт; Насосна група та щити управління теплоносіями, у складі: насосів Wilo IL 150/340-45/4 - 2 одиниці, запірна арматура з електроприводами d300 - 2 од.; щитовідборки управління в комплексі - 2 штуки; Обчислювач об`єму газу "Універсал-02"; Станок зварювальний ВД-502-2 УЗ; Станок труборізний; Ультразвуковий тепловий лічильник РУ-300 з обчислювачем; Токарний станок 1М61П.

Відтак, за результатами зазначеного огляду та перевірки майна ТзОВ ВКП "Моріс" складено Акт огляду та перевірки майна від 20.12.2018 за участі кредитора, вимоги якого забезпечені заставою майна ТзОВ ВКП "Моріс", засновника та колишніх працівників ТзОВ ВКП "Моріс" (які були визнані кредиторами у справі з вимогами по невиплаченій заробітній платі), а також представника КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго".

В подальшому, у межах провадження у справі про банкрутство ТзОВ ВКП "Моріс" був поданий позов до КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" (відповідач) та Вінницької міської ради (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача) про витребування майна з чужого незаконного володіння, що належить ТзОВ ВКП "Моріс".

За підсумками розгляду зазначеного позову рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.02.2021 у справі № 10/24/2011/5003(902/28/20) у задоволенні позовних вимог про витребування майна ТзОВ ВКП "Моріс" відмовлено, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, рішення Господарського суду Вінницької області від 04.02.2021 залишено без змін, постановою Верховного суду від 08.12.2021 касаційну скаргу ТзОВ ВКП "Моріс" задоволено частково, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.05.2021скасовано, справу направлено на розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду, за результатом чого постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2022 апеляційну скаргу ТзОВ ВКП “Моріс” залишено без задоволення, оскаржуване рішення Господарського суду Вінницької області від 04.02.2021, залишено без змін, з підстав закінчення строку позовної давності.

Разом з тим вищезазначеною постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2022 № 10/24/2011/5003(902/28/20) у межах справи № 10/24/2011/5003 про банкрутство ТзОВ ВКП "Моріс" за позовом ТзОВ ВКП "Моріс" до КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" (відповідач) та Вінницької міської ради (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача) про витребування майна з чужого незаконного володіння, колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду під час дослідження питання права власності ТзОВ ВКП "Моріс" на майно, а саме висновку у п. 8.81 встановлено, що вищезазначене майно ТзОВ ВКП "Моріс", включаючи котли Vitomax 200М-241-005 та Vitomax 200М-241-004", належить ТзОВ ВКП "Моріс" на праві приватної власності, та відбулось порушення права приватної власності ТзОВ ВКП "Моріс" на майно.

Також, 31.10.2024 ТзОВ ВКП "Моріс" до Господарського суду Вінницької області була подана позовна заява до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про зобов`язання вчинити дії, а саме: виконати рішення № 1077 від 14.05.2009 в частині відпрацювання механізму відшкодування вартості майна ТзОВ ВКП "Моріс" в межах чинного законодавства, за наслідками розгляду якої у межах справи № 10/24/2011/5003(902/1144/24) Господарським судом Вінницької області ухвалено рішення від 27.01.2025, яким відмовлено у задоволені позовної заяви ТзОВ ВКП "Моріс" від 31.10.2024 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про зобов`язання вчинити дії.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду № 10/24/2011/5003 (902/1144/24) від 05.06.2025 апеляційну скаргу ТзОВ ВКП "Моріс" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Вінницької області № 10/24/2011/5003 (902/1144/24) від 27.01.2025 без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 10/24/2011/5003(902/1144/24) від 11.09.2025 судові рішення попередніх інстанцій, залишено без змін, з підстав, що вирішення питання щодо розробки механізму відшкодування вартості майна ТзОВ ВКП "Моріс" належить до компетенції та є дискреційними повноваженнями відповідача та не належить до компетенції суду.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 61 КУзПБ ліквідатором проведено аналіз фінансового стану ТзОВ ВКП "Моріс" та складено Висновок від 27.03.2026, згідно якого вбачаються ознаки доведення до банкрутства внаслідок дій та бездіяльності Вінницької міської ради.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є ухвала Господарського суду Вінницької області від 18.05.2026, якою відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора ТзОВ ВКП "Моріс" арбітражного керуючого Куліченка М.В. про покладення на Вінницьку міську раду субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника у сумі 2 742 264,41 грн як на особу, яка, за твердженням ліквідатора, своїми діями та бездіяльністю щодо блокування господарської діяльності Боржника, позбавлення його доступу до належного йому майна, віднесення такого майна до комунальної власності, його неповернення та невідшкодування вартості спричинила стійку фінансову неспроможність ТзОВ ВКП "Моріс" та його подальше банкрутство.

Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Застосування положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною 1 ст. 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Застосування такої відповідальності у справах про банкрутство передбачено частиною 2 ст. 61 КУзПБ, згідно з якою у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

У справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.

Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру. Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному ст. 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.

Визначене нормами частини 2 ст. 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо доводів апелянта про неправильну оцінку фінансового стану ТзОВ ВКП "Моріс" та причин його неплатоспроможності.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, фінансово-господарська діяльність ТзОВ ВКП "Моріс" характеризувалася наявністю негативних фінансових показників ще до подій жовтня 2009 року, з якими ліквідатор пов`язує припинення господарської діяльності Боржника та виникнення його подальшої неплатоспроможності.

Так, згідно з Актом перевірки ефективності використання комунального майна цілісних майнових комплексів по вул. К. Маркса, 18а та вул. Чехова, 7, який є додатком №1 до рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради №1077 від 14.05.2009, у 2003-2006 роках підприємство працювало нерентабельно, а збитки становили відповідно: у 2003 році - 280,3 тис. грн, у 2004 році - 103,6 тис. грн, у 2005 році - 569,9 тис. грн, у 2006 році - 206,8 тис. грн.

У 2007 році відмічено зростання коефіцієнта чистої прибутковості та покращення фінансово-господарських показників підприємства, однак у 2008 році його фінансовий стан знову погіршився, а збитки на кінець року становили 224 тис. грн.

За результатами цієї ж перевірки встановлено, що у зв`язку зі збитковою діяльністю повернення банківського кредиту здійснювалося підприємством за рахунок обігових коштів, що призводило до їх нестачі для проведення поточних розрахунків та збільшення кредиторської заборгованості за товари, роботи і послуги. При цьому кредиторська заборгованість ТзОВ ВКП "Моріс" станом на кінець 2008 року перевищувала дебіторську у 3,3 раза.

Крім того, рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.10.2009 у справі №7/144-09, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 24.12.2009, встановлено наявність у ТзОВ ВКП "Моріс" значної заборгованості перед енергопостачальними організаціями за спожиті електроенергію та природний газ, у зв`язку з чим підприємству не було виділено лімітів на постачання природного газу.

Заперечуючи такі висновки місцевого господарського суду, апелянт посилається на пункт 3.2 розділу III Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства та наголошує, що, оскільки провадження у справі про банкрутство ТзОВ ВКП "Моріс" було порушено 20.05.2011, оцінці підлягали фінансові показники підприємства за 2008-2011 роки, тоді як відомості про його діяльність у 2003-2007 роках не повинні були враховуватися судом.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 3.2 розділу III Методичних рекомендацій визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв`язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов`язкові платежі.

Разом з тим, наведене положення визначає період проведення відповідного фінансового аналізу, однак не встановлює для господарського суду заборони досліджувати та оцінювати інші належні докази, які характеризують фінансово-господарський стан боржника, динаміку його діяльності та передумови формування заборгованості, якщо такі обставини мають значення для встановлення причин подальшої неплатоспроможності.

Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 у справі №915/1624/16 вказав, що об`єктом оцінки суду є надані ліквідатором докази на підтвердження доведення діями чи бездіяльністю третіх осіб боржника до банкрутства, до яких належить, в тому рахунку, але не виключно, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності. Саме детальний аналіз ліквідатора фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.

Водночас Верховний Суд наголосив, що звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій, не є безумовним доказом доведення боржника до банкрутства, а його наявність, недоліки чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення здійснюється судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, у тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування.

Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21) вказав, що відповідний звіт/висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об`єктивної сторони відповідного правопорушення.

Господарський суд під час розгляду відповідної заяви оцінює подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, з точки зору відповідності їх наведеним у критеріям.

КУзПБ не містить вичерпного переліку доказів, які підтверджують факт доведення боржника до банкрутства та / або спростовують такий факт.

Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

Враховуючи наведене вище, до таких доказів належать, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, висновок про наявність або відсутність ознак доведення боржника до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення, складені відповідно до Методичних рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 (у редакції наказу від 26.10.2010 № 136), тощо.

Зазначені правові висновки мають істотне значення для оцінки доводів апеляційної скарги, оскільки сам факт проведення ліквідатором фінансового аналізу за визначений Методичними рекомендаціями період не надає результатам такого аналізу наперед встановленої сили та не позбавляє суд обов`язку перевірити зроблені ліквідатором висновки у взаємозв`язку з іншими доказами у справі.

На переконання колегії суддів, визначення Методичними рекомендаціями трирічного періоду для проведення аналізу фінансово-господарського стану боржника не виключає можливості врахування судом відомостей про діяльність підприємства за більш тривалий період, якщо такі дані мають значення для встановлення динаміки його фінансового стану, причин виникнення заборгованості та передумов подальшої неплатоспроможності.

У цій справі відомості про фінансово-господарську діяльність ТзОВ ВКП "Моріс" за 2003-2008 роки містяться, зокрема, в Акті перевірки ефективності використання комунального майна цілісних майнових комплексів по вул. К. Маркса, 18а та вул. Чехова, 7, який є додатком №1 до рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради №1077 від 14.05.2009. Зазначеним Актом зафіксовано збитковість діяльності підприємства у 2003-2006 роках, погіршення його фінансового стану у 2008 році, нестачу обігових коштів у зв`язку з погашенням банківського кредиту за їх рахунок, збільшення кредиторської заборгованості та перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською у 3,3 рази.

Окрім того, рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.10.2009 у справі №7/144-09 встановлено наявність у ТзОВ ВКП "Моріс" значної заборгованості перед енергопостачальними організаціями за спожиті електроенергію та природний газ, у зв`язку з чим підприємству не було виділено лімітів на постачання природного газу.

Отже, наведені докази характеризують не лише результати діяльності підприємства у попередні роки, а й фінансові процеси, що безпосередньо передували подіям 2009 року, з якими ліквідатор пов`язує виникнення неплатоспроможності Боржника. Саме тому їх урахування необхідне для перевірки твердження ліквідатора про те, що до дій Вінницької міської ради ТзОВ ВКП "Моріс" перебувало у стабільному фінансовому стані та не мало інших передумов для погіршення платоспроможності.

За таких обставин, сам по собі факт того, що відповідні відомості стосуються періоду, який виходить за межі трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, не виключає можливості їх урахування судом у сукупності з іншими доказами при встановленні причин неплатоспроможності товариства.

Подібний висновок щодо можливості врахування при з`ясуванні ознак доведення до банкрутства даних фінансово-господарської діяльності підприємства за період, більший ніж три роки до порушення провадження у справі про банкрутство, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №923/1432/15.

Колегія суддів також не вважає достатніми для спростування наведеного посилання апелянта на те, що за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 дохід ТзОВ ВКП "Моріс" становив 5 600,4 тис. грн, а чистий прибуток - 1 350,2 тис. грн на підставі того, що отримання підприємством прибутку за окремий звітний період є показником результатів його господарської діяльності, однак саме по собі не свідчить про відсутність фінансових труднощів, достатність ліквідних активів, належну забезпеченість обіговими коштами та спроможність своєчасно і в повному обсязі виконувати наявні грошові зобов`язання.

У цьому контексті твердження скаржника про те, що чистий прибуток ТзОВ ВКП "Моріс" за 2009 рік у розмірі 1 350,2 тис. грн практично дорівнював загальній сумі збитків за 2003-2008 роки у розмірі 1 384,6 тис. грн, також не підтверджує відновлення платоспроможності підприємства. Таке арифметичне співставлення показника прибутку одного звітного року із сукупним розміром збитків попередніх періодів не враховує фактичного обсягу кредиторської заборгованості, строків виконання грошових зобов`язань, забезпеченості підприємства обіговими коштами, кредитного навантаження, заборгованості перед постачальниками енергоресурсів та інших обставин, які характеризують реальну здатність суб`єкта господарювання виконувати свої зобов`язання.

Відтак прибутковість господарської діяльності протягом окремого звітного періоду та платоспроможність підприємства не є тотожними економічними категоріями, а показник чистого прибутку за 2009 рік не може оцінюватися ізольовано від інших установлених у справі показників фінансово-господарського стану ТзОВ ВКП "Моріс".

Саме комплексна оцінка фінансового становища боржника у взаємозв`язку з підставами виникнення його заборгованості відповідає положенням статей 73, 74, 79, 86 ГПК України та правовому підходу Верховного Суду щодо необхідності оцінки всієї сукупності доказів, а не окремого фінансового показника чи висновку ліквідатора.

Отже, наведені апелянтом відомості щодо отримання ТзОВ ВКП "Моріс" доходу та чистого прибутку у 2009 році не спростовують установлених матеріалами справи обставин щодо наявності у підприємства на кінець 2008 року збитковості, дефіциту обігових коштів, істотного перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською, а також наявної у 2009 році значної заборгованості перед енергопостачальними організаціями.

Наведене не свідчить, що існування таких фінансових труднощів саме по собі виключає можливість негативного впливу подальших дій третіх осіб на фінансовий стан Боржника. Водночас встановлені обставини не дають підстав виходити з того, що до подій жовтня 2009 року ТзОВ ВКП "Моріс" перебувало у безумовно стабільному фінансовому стані та не мало інших економічних передумов для погіршення платоспроможності.

Щодо доводів апелянта про неправомірне блокування господарської діяльності ТзОВ ВКП "Моріс", позбавлення його доступу до належного майна та включення такого майна до комунальної власності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судами, рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.10.2009 у справі №7/144-09 договір №2 оренди цілісного майнового комплексу від 01.04.2001 було розірвано у зв`язку з неналежним виконанням ТзОВ ВКП "Моріс" його умов. Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 24.12.2009 вказане рішення залишено без змін.

30.10.2009 Вінницькою міською радою прийнято рішення №2525, яким, зокрема, до переліку об`єктів комунальної власності віднесено два котли Vitomax 200М-241-005 та Vitomax 200М-241-004 з обладнанням загальною вартістю 2 747 965,44 грн та передбачено їх передачу на баланс КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго". Зазначене рішення було предметом судового оскарження, однак на час розгляду заяви ліквідатора залишається чинним.

Водночас суд апеляційної інстанції враховує встановлені постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2022 у справі №10/24/2011/5003 (902/28/20) обставини щодо належності спірного майна, у тому числі котлів Vitomax 200М-241-005 та Vitomax 200М-241-004, ТзОВ ВКП "Моріс" на праві приватної власності та порушення права приватної власності товариства на це майно.

Відтак, судова колегія не ставить під сумнів встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, обставини щодо права власності ТзОВ ВКП "Моріс" на відповідне майно та порушення цього права. Разом з тим наведені обставини не дають підстав ототожнювати встановлений у межах спору про витребування майна факт порушення права власності з доведеністю всіх тверджень ліквідатора щодо характеру дій Вінницької міської ради та їх правового значення саме для застосування положень частини 2 статті 61 КУзПБ.

При цьому за результатами розгляду позову ТзОВ ВКП "Моріс" про витребування відповідного майна у задоволенні позовних вимог було відмовлено, а постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2022 рішення суду першої інстанції залишено без змін з підстав спливу позовної давності.

Крім того, у 2024 році ТзОВ ВКП "Моріс" звернулося до суду з позовом про зобов`язання Виконавчого комітету Вінницької міської ради виконати рішення №1077 від 14.05.2009 у частині відпрацювання механізму відшкодування вартості майна. У задоволенні такого позову рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.01.2025 було відмовлено, а вказане рішення залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій. Верховний Суд у постанові від 11.09.2025 виходив, зокрема, з того, що вирішення питання щодо розробки механізму відшкодування вартості майна належить до компетенції та дискреційних повноважень відповідного органу і не належить до компетенції суду.

За таких обставин посилання апелянта на рішення №1077 від 14.05.2009 саме по собі не підтверджує існування безумовного та визначеного цим рішенням обов`язку виплатити ТзОВ ВКП "Моріс" вартість спірного майна у заявленому ліквідатором розумінні. Таким чином, встановлений судом факт належності спірного майна ТзОВ ВКП "Моріс" та порушення його права власності підлягає врахуванню при розгляді цієї справи, однак сам по собі не є достатнім для висновку про наявність усіх передбачених частиною 2 статті 61 КУзПБ підстав для покладення на Вінницьку міську раду субсидіарної відповідальності.

Щодо доводів апелянта про наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями та бездіяльністю Вінницької міської ради і банкрутством ТзОВ ВКП "Моріс", вини міської ради та доведеності підстав для покладення субсидіарної відповідальності.

Визначальним доводом апеляційної скарги є твердження ліквідатора про те, що саме дії та бездіяльність Вінницької міської ради щодо блокування доступу ТзОВ ВКП "Моріс" до майнового комплексу та належного йому майна, подальшого включення частини такого майна до комунальної власності, його неповернення та невідшкодування вартості безпосередньо спричинили припинення господарської діяльності товариства, втрату доходів, неможливість виконання грошових зобов`язань та, як наслідок, його банкрутство.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів виходить з того, що для покладення субсидіарної відповідальності недостатньо встановити факт вчинення певних дій чи бездіяльності щодо боржника або порушення його майнових прав. Необхідним є встановлення за допомогою належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів того, що саме відповідна поведінка особи спричинила неплатоспроможність боржника та недостатність його майна для задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до абз. 1 частини 2 статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор (а після змін, внесених Законом від 20.03.2023 N 2971-IX, право має також кредитор) має право заявити вимоги до третіх осіб, які за законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Абзацом 2 частини 2 статті 61 КУзПБ передбачено, що в разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги висновки Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21):

- у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною 1 статті 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства. Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру;

- елементами складу правопорушення як умови для застосування субсидіарної відповідальності є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення;

- щодо об`єкта правопорушення, то ним є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини 2 статті 61 КУзПБ;

- суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника;

- об`єктивну сторону правопорушення становлять дії/бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства;

- щодо змісту правопорушення - він не обмежується вичерпним переліком дій/бездіяльності суб`єктів правопорушення, а їх характер саме як протиправний оцінюється за відповідними правовими та економічними показниками. Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, пункт 66, від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, пункт 7.56). Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії/бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам. За змістом ч. 2 ст. 61 КУзПБ вказані умисні дії/бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов`язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів;

- щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб`єкта правопорушення);

- однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою;

- сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами статті 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності;

Виходячи зі змісту частини 2 статті 61 КУзПБ, суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).

Необхідна сукупність обставин, що утворюють склад відповідного правопорушення, зокрема доведення боржника до банкрутства його засновником (учасником, керівником тощо), недостатність майна / активів у складі ліквідаційної маси для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів та розмір субсидіарної відповідальності, повинна бути підтверджена доказами, які відповідають засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.05.2026 у справі № 916/1261/16 (916/5679/24) зазначив, що субсидіарна відповідальність може бути покладена лише за умови наявності умисних дій, спрямованих на доведення юридичної особи - боржника до неплатоспроможності, та за відсутності доказів іншої об`єктивної причини, яка могла б призвести до цього фінансового стану.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність ліквідатором необхідного причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою Вінницької міської ради та банкрутством ТзОВ ВКП "Моріс".

Як встановлено судами, матеріали справи не підтверджують вихідної тези ліквідатора про те, що до подій жовтня 2009 року ТзОВ ВКП "Моріс" перебувало у безумовно стабільному фінансовому стані та не мало інших об`єктивних передумов погіршення платоспроможності. Навпаки, ще до спірних подій у діяльності товариства мали місце збитковість, нестача обігових коштів, перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською, а також значна заборгованість перед енергопостачальними організаціями за електроенергію та природний газ.

Крім того, рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.10.2009 у справі №7/144-09 встановлено неналежне виконання ТзОВ ВКП "Моріс" умов договору оренди, а сам договір оренди цілісного майнового комплексу було розірвано судом. Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 24.12.2009 відповідне рішення залишено без змін.

Отже, навіть за врахування обставин щодо блокування доступу до майнового комплексу 07.10.2009 та встановленого у подальшому порушення права власності ТзОВ ВКП "Моріс", матеріали справи не дають підстав для висновку про наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними обставинами та виникненням стійкої неплатоспроможності товариства, а також про такий істотний вплив відповідних дій на його фінансовий стан, який давав би підстави кваліфікувати їх як доведення до банкрутства.

Посилання ліквідатора на те, що у 2010 році чистий дохід ТзОВ ВКП "Моріс" знизився на 100 відсотків порівняно з попереднім періодом, також саме по собі не доводить необхідного для застосування частини 2 статті 61 КУзПБ причинно-наслідкового зв`язку.

Послідовність у часі між спірними подіями та подальшим погіршенням фінансових показників товариства не є достатньою для висновку про те, що перше неминуче спричинило друге, за наявності встановлених у справі інших обставин, які характеризували фінансовий стан підприємства та його господарську діяльність ще до жовтня 2009 року.

При цьому після 24.12.2009 договір оренди цілісного майнового комплексу був розірваний у судовому порядку. За таких обставин для підтвердження заявленого причинно-наслідкового зв`язку ліквідатор мав довести, що саме поведінка Вінницької міської ради, на яку він посилається як на неправомірну, мала істотний вплив на виникнення стійкої неплатоспроможності товариства, відмежувавши її наслідки від впливу інших установлених у справі обставин, зокрема попереднього фінансового стану підприємства та припинення орендних правовідносин у судовому порядку. Такий причинно-наслідковий зв`язок належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами не підтверджений.

Не змінює такого висновку і Висновок ліквідатора від 27.03.2026 про наявність ознак доведення ТзОВ ВКП "Моріс" до банкрутства внаслідок дій та бездіяльності Вінницької міської ради.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, у постанові від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16 Верховний Суд звернув увагу, що звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій, не становить безумовний доказ доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, у тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування.

Відтак, викладений ліквідатором у Висновку від 27.03.2026 причинний зв`язок між діями Вінницької міської ради та банкрутством товариства є предметом судової перевірки і не може вважатися доведеним лише внаслідок його констатації у такому документі. Матеріали справи у їх сукупності не підтверджують істотності впливу дій чи бездіяльності Вінницької міської ради на фінансовий стан ТзОВ ВКП "Моріс" та наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою і виникненням стійкої неплатоспроможності товариства. Відповідно, встановлені у справі обставини не дають підстав для висновку про доведеність повного складу правопорушення, необхідного для застосування до Вінницької міської ради субсидіарної відповідальності відповідно до частини 2 статті 61 КУзПБ.

Отже, доводи апеляційної скарги у своїй сукупності не спростовують правильності висновку місцевого господарського суду про відсутність належних і достатніх доказів того, що саме дії та бездіяльність Вінницької міської ради спричинили неплатоспроможність та подальше банкрутство ТзОВ ВКП "Моріс", а відтак не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Як встановлено ч. 4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів

сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Таким чином, судова колегія виснує, що ухвала Господарського суду Вінницької області від 18.05.2026 у справі № 10/24/2011/5003 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційного підприємства "Моріс" арбітражного керуючого Куліченка Максима Валерійовича без задоволення.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційного підприємства "Моріс" арбітражного керуючого Куліченка Максима Валерійовича залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 18.05.2026 у справі №10/24/2011/5003 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 10/24/201/5003 повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складено "05" жовтня 2026 р.

Головуюча суддя Романюк Ю.Г.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Юрчук М.І.