Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №910/15203/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2026 р. Справа №910/15203/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сковородіної О.М.

суддів: Сибіги О.М.

Спаських Н.М.

секретар судового засідання Фурсов Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 (суддя Плотницька Н.Б.) у справі №910/15203/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Хімзахист"

до Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

про стягнення 199 980,00 грн,

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Дем`янова К.О.,

В С Т А Н О В И В:

05.12.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Хімзахист" з вимогами до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення 199 980 грн 00 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договором № 210700080 від 26.07.2021 відповідачем було безпідставно отримано задоволення банківської гарантії № 12845/21-ГВ від 07.07.2021 на суму 199 980 грн 00 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 відкрито провадження у справі № 910/15203/25, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 у справі №910/15203/25 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Хімзахист» грошові кошти в розмірі 199 980,00грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Акціонерне товариство «Укртрансгаз» через підсистему «Електронний суд» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 по справі №910/15203/25 та постановити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 у справі №910/15203/25 заяву задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Хімзахист» витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним додатковим рішенням, Акціонерне товариство «Укртрансгаз» через підсистему «Електронний суд» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 у справі №910/15203/25 та ухвалите нове, яким відмовити в задоволені.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2026 у справі №910/15203/25 апеляційні скарги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 у справі №910/15203/25 прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сковородіна О.М., судді: Спаських Н.М., Сибіга О.М.

Узагальнені доводи апеляційних скарг зводяться до наступного.

Щодо рішення по суті справи.

Як зазначає скаржник, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення забезпечення виконання договору, фактично ототожнивши завершення робіт із належним виконанням договірних зобов`язань. На переконання відповідача, прострочення виконання робіт є самостійним видом неналежного виконання договору, що виключає можливість визнання такого виконання належним, незалежно від подальшого фактичного завершення робіт. Відтак, на думку скаржника, обов`язок відповідача щодо повернення забезпечення виконання договору виникає виключно за умови належного та своєчасного виконання позивачем усіх договірних зобов`язань.

Апелянт наголошує, що стаття 27 Закону України «Про публічні закупівлі» підлягає застосуванню у системному зв`язку з нормами цивільного законодавства та не може тлумачитися відокремлено від принципу належного виконання зобов`язань. Як зауважує скаржник, у разі порушення принципу належного виконання, зокрема у випадку прострочення виконання робіт, обов`язок щодо повернення забезпечення не виникає, оскільки таке забезпечення реалізує свою компенсаційну функцію.

Відповідач зазначає, що механізм повернення забезпечення виконання договору, у розумінні статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі», стосується майнових видів забезпечення (застава, притримання, завдаток), до яких банківська гарантія не належить.

Щодо банківської гарантії як специфічного засобу забезпечення виконання господарських зобов`язань, скаржник посилається на положення статей 560, 562, 563 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та статті 200 Господарського кодексу України (надалі - ГК України). Як стверджує відповідач, гарантійні зобов`язання гаранта є незалежними від основного зобов`язання. Зобов`язання банку настають за фактом отримання належно оформленої вимоги бенефіціара та виникають за фактом порушення, незалежно від причини порушення чи наявності вини боржника.

Крім того, скаржник вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, зокрема статті 80, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), оскільки суд не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам та доводам відповідача шляхом їх повного, всебічного та безпосереднього дослідження.

Щодо додаткового рішення.

Відповідач наголошує на нез`ясуванні судом першої інстанції обставин ненадання позивачем належних доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу. Скаржник зазначає, що фактична участь представника позивача зводилась до надання усної консультації та підготовки типової позовної заяви, поданої через «Електронний суд», що не потребує значних витрат часу і не може оцінюватися у заявленому розмірі. На думку скаржника, доказів (договору і акту) недостатньо без підтвердження фактичного обсягу робіт, а позивачем не надано деталізованого розрахунку та обґрунтування вартості кожної послуги.

Апелянт стверджує, що витрати у розмірі 15 000,00 грн є очевидно неспівмірними з реальними особливостями даної справи. Як зазначає скаржник, суд першої інстанції не здійснив жодного аналізу співмірності, що є порушенням статті 129 ГПК України.

Також, відповідач вважає, що судом не дотримано особливостей спрощеного позовного провадження. На переконання скаржника, обсяг роботи представника у малозначних справах є істотно меншим, ніж у загальному провадженні, тому суд безпідставно визнав витрати розумними, не врахувавши простоту справи, відсутність складних правових питань та обмежений обсяг процесуальних дій.

15.04.2025 та 07.05.2025 від представника позивача надійшли відзиви на апеляційні скарги, у яких останній просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення та додаткове рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу щодо рішення по суті справи позивач зазначає, що суд першої інстанції не ототожнював поняття «завершення робіт» із «належним виконанням договірних зобов`язань», оскільки вони мають різну суть.

Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, стверджуючи, що стаття 27 Закону України «Про публічні закупівлі» чітко визначає момент повернення забезпечення після виконання договору, а можливість його неповернення існує лише у разі невиконання учасником умов договору.

Позивач наголошує, що за порушення строків виконання робіт він вже поніс відповідальність у вигляді сплати пені та штрафу за рішенням суду у справі №912/1961/23, а тому забезпечувальною функцією банківської гарантії є саме виконання договору, а не додаткова санкція за прострочення.

Крім того, позивач вважає поведінку відповідача недобросовісною, оскільки той перетворив інститут банківської гарантії на засіб неправомірного збагачення.

У відзиві на апеляційну скаргу щодо додаткового рішення позивач зазначає, що витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн є обґрунтованими та підтверджені належними доказами: договором №24-07-30/1 від 30.07.2024, актом №1 від 16.03.2026 та платіжною інструкцією №143 від 19.03.2026.

Позивач спростовує твердження відповідача про незначний обсяг роботи, зазначаючи, що адвокатом було детально вивчено великий об`єм матеріалів для формування правової позиції, зокрема щодо форс-мажорних обставин та судових справ №910/5044/23 і №912/1961/23.

Крім того, позивач зауважує, що відповідач у суді першої інстанції не заявляв клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, а отже, не довів їх неспівмірність.

У судовому засіданні представник відповідача надав суду усні пояснення щодо спірних правовідносин та суті апеляційних скарг.

Колегія суддів, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи 26.07.2021 між Акціонерним товариством "Укртрансгаз" (надалі також - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Хімзахист" (надалі також - виконавець, позивач) було укладено Договір про закупівлю №2107000080, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується на свій ризик власними силами і засобами, обладнанням, матеріалами і механізмами виконати "Фарбування та скління (Відновлення антикорозійного покриття Червонопартизанського ПСГ)" (далі - роботи), а замовник зобов`язувався прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Згідно з пунктом 3.1. договору ціна цього договору становить 3 999 600 грн 00 коп. в тому числі ПДВ - 666 600 грн 00 коп.

Відповідно до пункту 5.1. договору виконавець зобов`язався виконати роботи за цим договором з дати отримання від замовника письмового розпорядження (дозволу) на початок виконання робіт по 31.12.2022.

Згідно з пунктом 5.11. договору роботи вважаються прийнятими замовником в повному обсязі шляхом підписання замовником та виконавцем без зауважень останнього акту приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та за умови наявності підписаних всіх актів приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) за цим договором.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє в частині виконання робіт до 31.12.2022, в частині гарантійних зобов`язань - до закінчення гарантійного строку, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (пункт 12.1. договору).

Пунктом 9.11 договору сторонами погоджено, що відповідно до умов пункту 3.2 розділу 3 тендерної документації процедури закупівлі, зазначеної в пункту 9.10 договору, виконавець зобов`язується надати замовнику не пізніше дати укладення цього договору в забезпечення виконання договору безвідкличну, безумовну банківську гарантію на суму 199 980 грн 00 коп., що становить 5% відсотків ціни цього договору.

На виконання умов пункту 9.11 договору, 07.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Хімзахист" (принципал за гарантією) та Акціонерним товариством "Банк інвестицій та заощаджень" (гарант за гарантією) укладено договір про надання банківської гарантії №12745/21-ГВ, відповідно до якого гарант надає за заявою принципала банківську гарантію забезпечення виконання договору про закупівлю №2107000080 від 26.07.2021, укладеного між Акціонерним товариством "Укртрансгаз" (бенефіціар за гарантією) та принципалом, який став переможцем конкурсних торгів, згідно оголошення №UA-2021-03-31-005749-a на закупівлю "Фарбування та скління (Відновлення антикорозійного покриття Червонопартизанського ПСГ)". Гарантія надається гарантом на суму 199 980 грн 00 коп. Строк дії гарантії: до 01.02.2023 включно

Відповідно до умов банківської гарантії у випадку неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Хімзахист" (принципал) умов договору про закупівлю №2107000080 від 26.07.2021, гарант зобов`язаний сплатити на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (бенефіціар) суму, що складає 199 980 грн 00 коп., протягом п`яти банківських днів після одержання письмової вимоги бенефіціара, без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання будь-яких інших умов.

На виконання зобов`язань за договором про закупівлю №2107000080 від 26.07.2021, позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи в повному обсязі, що підтверджується відповідними актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в (№ 1 від 24.12.2021, №2 від 28.02.2022, №3 від 29.04.2022, №4 від 31.05.2022, №5 від 30.06.2022, №6 від 31.10.2022, №7 від 31.01.2023, №8 від 24.04.2023, акти корегування до актів приймання виконаних будівельних робіт від 30.06.2023). Вказані акти підписані представниками обох сторін без будь-яких зауважень щодо обсягу та якості виконаних робіт.

06.01.2023 Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Акціонерним товариством "Банк інвестицій та заощаджень" із письмовою вимогою №1001ВИХ-23-132 про сплату 199 980 грн 00 коп. за банківською гарантією №12745/21-ГВ від 16.07.2021.

Листом №05-1/02/172 від 20.01.2023 Акціонерне товариство "Банк інвестицій та заощаджень" відмовлено в задоволенні вимоги Акціонерне товариство "Укртрансгаз" щодо виплати банківської гарантії з огляду на те, що неможливість задоволення вимоги бенефіціара, оскільки невчасне виконання принципалом зобов`язань за договором спричинене форс-мажорними обставинами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2023 у справі №910/5044/23 залишити без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024, встановлено факт настання гарантійного випадку за банківською гарантією №12745/21-ГВ від 16.07.2021 (порушення виконання принципалом зобов`язання з виконання робіт у строк, визначений договором) та стягнуто з Акціонерним товариством "Банк інвестицій та заощаджень" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 199 980 грн 00 коп.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2023 у справі №910/5044/23, 02.05.2024 Акціонерним товариством "Банк інвестицій та заощаджень" перераховано на рахунок Акціонерного товариства "Укртрансгаз" кошти у розмірі 216 190 грн 07 коп., що підтверджується платіжною інструкцію №55310_00000/31fe8a89-6ee5-482e_9674-90048d4f1e47 від 02.05.2024 з призначенням платежу: оплата вимоги (199 980,00 сума гарантії, 10 957,81 пеня, 657,47 - 3 % річних, 1 399,86 грн інфляц.витрат, 3 194,93 суд.збір) за рішенням Господарського суду м. Києва по справі №910/5044/23 від 06.10.2023 (гарантія №12745/21-ГВ).

Відповідно до платіжних інструкцій №5944 від 29.04.2024 на суму 190 190 грн 00 коп., №5958 від 01.05.2024 на суму 26 000 грн 00 коп. та №5965 від 03.05.2024 на суму 0 грн 07 коп., позивачем відшкодовано Акціонерному товариству "Банк інвестицій та заощаджень" кошти у розмірі 216 190 грн 07 коп. сплачені останнім на виконання банківською гарантією №12745/21-ГВ від 16.07.2021.

10.03.2025 позивачем на адресу відповідача направлено лист "Про повернення забезпечення виконання договору в порядку статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" у зв`язку з повним виконанням умов договору №2107000080 від 26.07.2021 (вих. №2025/03/07-03 від 07.03.2025), в якому просив повернути забезпечення виконання договору за банківською гарантією №12745/21-ГВ від 16.07.2021 в сумі 199 980 грн 00 коп.

У відповідь, відповідач направив позивачу лист (вих. №1001ВИХ-25-2054 від 03.04.2025) про те, що вказана сума грошових коштів стягнута з Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" на користь відповідача за рішенням суду, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання в силу закону, а грошове зобов`язання, що виникає за договором гарантії, є зобов`язанням між гарантом і бенефіціаром, а не між бенефіціаром і принципалом, а тому відсутні підстави для розгляду вимоги позивача відповідачем по суті.

Суд першої інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі.

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми гарантії, отриманої останнім як забезпечення виконання договору про закупівлю послуг, у зв`язку з повним виконанням виконавцем своїх зобов`язань за цим договором.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 560 ЦК України передбачено, що за гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до статті 562 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією (стаття 563 ЦК України).

За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У розумінні статті 610 ЦК України, яка надає визначення порушення зобов`язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов`язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов`язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі невідповідності виконання зобов`язання критеріям належності можна говорити про неналежне виконання, а отже, порушення зобов`язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.04.2019 у справі №910/2693/18).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі», забезпечення виконання договору про закупівлю - це надання забезпечення виконання зобов`язань учасником перед замовником за договором про закупівлю.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю.

Отже, для вирішення цього спору слід передусім визначитись із тим, яке зобов`язання та щодо якого порушення забезпечувалися банківською гарантією (чи тільки невиконання зобов`язання в розумінні статті 610 ЦК України, чи також виконання з порушенням умов, визначених змістом договору (неналежне виконання)).

Так, судом першої інстанції встановлено, що підрядник зобов`язався виконати роботи до 31.12.2022 (5.1. договору)

Водночас, виконавець виконав свої зобов`язання по договору з простроченням, що підтверджується наступними актами:

- Актом №7 приймання виконаних будівельних робіт від 31.01.2023;

- Актом №8 приймання виконаних будівельних робіт від 21.04.2023.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони передбачили відповідно до умов банківської гарантії у випадку неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Хімзахист" (принципал) умов договору про закупівлю № 2107000080 від 26.07.2021, гарант зобов`язаний сплатити на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (бенефіціар) суму, що складає 199 980 грн 00 коп., протягом п`яти банківських днів після одержання письмової вимоги бенефіціара, без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання будь-яких інших умов.

Колегія суддів зазначає, що хоча факт порушення виконавцем строків виконання робіт за актами №7 від від 31.01.2023 та №8 21.04.2023 є підтвердженим і свідчать про настання гарантійного випадку, при вирішенні питання про обґрунтованість утримання замовником суми забезпечення необхідно виходити з такого.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 зазначено, що:

«Механізм забезпечувального інституту гарантії, на відміну від інших видів забезпечення виконання зобов`язань, передбачає укладення не двох (основного та забезпечувального), а трьох правочинів.

Перш за все - це договір між бенефіціаром (боржником) та принципалом (кредитором), який спрямований на виникнення основного зобов`язання. Умова щодо забезпечення основного зобов`язання гарантією може передбачатися таким договором або висуватися бенефіціаром як передумова укладення такого договору.

Третім правочином у механізмі забезпечувального інституту гарантії є видача гарантії на користь бенефіціара, яка є одностороннім правочином. Саме з цього правочину виникає грошове зобов`язання гаранта.

Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб`єкти - бенефіціар, принципал та гарант, зазначені вище правочини не зв`язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов`язання, зв`язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв`язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов`язки лише для гаранта (частина третя статті 202 ЦК України), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов`язанні.

Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов`язання, незалежне від зобов`язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов`язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов`язання виконанням, гарант не вправі.

Виходячи з викладеного, об`єднана палата вважає, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов`язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.

Призначенням інституту гарантії (§ 4 глави 49 ЦК України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов`язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала».

Отже, наведені висновки ОП КГС ВС підтверджують, що банк-гарант здійснює виплату за гарантією без втручання в основні договірні правовідносини. Натомість забезпечувальна функція гарантії реалізується безпосередньо у правовідносинах між бенефіціаром та принципалом (у даному випадку - між відповідачем та позивачем), виходячи виключно зі змісту та умов укладеного між ними договору

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Отже, гарантія, як і порука, має на меті залучення до зобов`язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло би слугувати меті задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням, а тому є надійним, твердим забезпеченням виконання зобов`язань.

При цьому, гарантія за своєю правовою природою виконує компенсаційну функцію покриття всіх грошових вимог кредитора відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Тобто, компенсаційна функція полягає у тому, що в межах певної суми гарант бере на себе зобов`язання задовольнити певні грошові вимоги кредитора, які виникли у зв`язку із порушенням принципалом свого зобов`язання (наприклад, щодо сплати неустойки). У такому випадку сума гарантії чітко не визначається, а лише встановлюється верхня межа суми гарантії. Така гарантія не може забезпечувати зобов`язання, що не підлягають грошовій оцінці. Крім того, у такому випадку сума гарантії може бути повернута у разі якщо принципалом буде виконано, хоч із простроченням, основне зобов`язання та компенсовано всі грошові вимоги бенефіціара, які виникли на підставі відповідного прострочення.

Досліджуючи зміст апеляційної скарги, колегія суддів вбачає, що відповідач фактично розуміє та використовує отриману суму гарантії як штрафну санкцію.

Проте, умовами укладеного договору не передбачено трансформацію суми банківської гарантії у штрафну санкцію за несвоєчасне виконання робіт.

Банківська гарантія не є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності (безальтернативним штрафом за сам факт прострочення), а відтак утримання коштів за нею вимагає наявності дійсних та доведених грошових вимог.

Дійсно, за своєю правовою природою банківська гарантія є самостійним та незалежним зобов`язанням, що стало обґрунтованою підставою для її стягнення з банку-гаранта за настанням гарантійного випадку (порушення строків виконання робіт), який встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2023 у справі №910/5044/23.

Водночас, сам факт настання гарантійного випадку, який зумовлює право бенефіціара на стягнення коштів за гарантією, та правомірність подальшого утримання замовником суми цієї гарантії у правовідносинах з принципалом не є тотожними поняттями.

Відповідач безперечно мав право задовольнити за рахунок стягнутої суми банківської гарантії свої дійсні майнові вимоги до позивача, зокрема нараховані штрафні санкції за прострочення виконання робіт. Однак, відповідач цього за рахунок гарантії не зробив.

Натомість, штрафні санкції за порушення строків виконання робіт за договором № 2107000080 від 26.07.2021 були стягнуті з позивача в окремому судовому провадженні, що підтверджується рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 18.01.2024 у справі № 912/1961/23, яке набрало законної сили.

Відтак, оскільки роботи за договором виконані позивачем в повному обсязі, а вимоги щодо сплати штрафних санкцій за порушення строків їх виконання задоволені відповідачем не за рахунок суми гарантії, правові підстави для подальшого утримання замовником спірних коштів забезпечення відпали.

Щодо тверджень відповідача про те, що стаття 27 Закону України «Про публічні закупівлі» стосується лише майнових (речових) видів забезпечення (застава, притримання, завдаток) і не поширюється на банківську гарантію, суд апеляційної інстанції вважає їх необґрунтованими.

Закон не містить виключень щодо видів забезпечення виконання договору, які не підлягають поверненню.

Оскільки тендерною документацією та умовами укладеного договору замовник вимагав надання забезпечення саме у вигляді банківської гарантії, на неї повною мірою поширюються імперативні приписи вказаної норми щодо її повернення після виконання учасником договору про закупівлю.

Тобто, за змістом вказаної норми Закону, чітко передбачений момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, в той час як можливість неповернення забезпечення існує лише у разі невиконання учасником умов договору (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/4460/19, від 14.01.2019 у справі №910/3777/18, від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23 та від 25.03.2025 у справі № 910/11352/24).

Оцінюючи доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права (статей 80, 86, 236, 238 ГПК України) в частині неповноти дослідження доказів, колегія суддів відхиляє їх.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи, надано належну правову оцінку доказам та вичерпно обґрунтовано мотиви відхилення аргументів відповідача.

Сама по собі незгода скаржника з правовими висновками суду не є свідченням порушення норм процесуального законодавства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2026, ухвалено із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування або зміни немає.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 у справі №910/15203/25, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, додатковим рішенням місцевого господарського суду заяву позивача було задоволено та стягнуто з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Хімзахист» витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Скаржник (відповідач) не погоджується з вказаним судовим актом, аргументуючи це тим, що позивачем не надано належних доказів (зокрема, деталізованого розрахунку вартості кожної послуги), фактична участь представника зводилась лише до надання усної консультації та підготовки типової позовної заяви, а заявлений розмір витрат (15 000,00 грн) є очевидно неспівмірним зі складністю справи, враховуючи її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

Крім того, скаржник вказує, що суд першої інстанції порушив принцип рівності сторін, оскільки врахував лише доводи позивача та не навів мотивів відхилення аргументів відповідача.

Положеннями ст. 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 цього Кодексу).

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 129 ГПК України).

Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське обєднання) зобовязується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи містять Акт від 16.03.2026 приймання-передачі наданих послуг, складений на виконання Договору про надання правової допомоги № 24-07-30/1 від 30.07.2024, з викладенням детального опису виконаних адвокатом робіт (надання правової консультації та складання позовної заяви) із зазначенням витраченого часу (загалом 6 годин) на загальну суму 15 000,00 грн.

Відхиляючи доводи скаржника про відсутність належного обґрунтування вартості та деталізованого розрахунку, суд апеляційної інстанції звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21. Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що робота адвоката зводилася до підготовки типового процесуального документа. Як обґрунтовано вказує позивач у відзиві, підготовка позовної заяви вимагала аналізу значного обсягу матеріалів, зокрема щодо пов`язаних судових справ (справи № 910/5044/23 та № 912/1961/23).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Як вірно зауважив суд першої інстанції, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та не надав доказів їх неспівмірності. Заявляючи в апеляційній скарзі про очевидну неспівмірність суми 15 000,00 грн зі складністю справи, відповідач не довів, що вказаний розмір не відповідає витраченому адвокатом часу та обсягу наданих послуг.

З огляду на ціну позову та обсяг проаналізованої представником позивача документації, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності. Відтак, додаткове рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його законності не спростовують.

Таким чином, місцевий господарський суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права при ухваленні додаткового рішення, забезпечивши баланс інтересів сторін. Доводи апеляційної скарги не спростовують законності додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026, у зв`язку з чим воно підлягає залишенню без змін.

Згідно з ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 у справі №910/15203/25 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 у справі №910/15203/25 - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 у справі №910/15203/25 - залишити без змін.

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 у справі №910/15203/25 - залишити без змін.

5. Судовий збір за подання апеляційних скарг покладається на скаржника.

6. Матеріали справи №910/15203/25 повернути до місцевого господарського суду.

7. Повний текст постанови складено та підписано 05.10.2026.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст. 287 ГПК України, та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Сковородіна

Судді О.М. Сибіга

Н.М. Спаських