Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №911/26/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2026 р. Справа№ 911/26/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Бестаченко О.Л.

Шаратова Ю.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2026

у справі №911/26/26 (суддя Ярема В.А.)

за позовом Заступника керівника Броварської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Згурівської селищної ради

до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про стягнення 246 945,96 гривень,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Броварської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі - позивач 1) та Згурівської селищної ради (далі - позивач 2) звернувся до суду з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач/ДСГП «Ліси України») про стягнення 246 945,96 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерева.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі №911/26/26 позов задоволено.

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави в особі Згурівської селищної ради 246 945 грн 96 коп. шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу, на рахунок UA838999980333199331000010808, отримувач коштів: ГУК у Київ.обл./Згурівська сел/24062100, ідентифікаційний код отримувача 37955989.

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Київської обласної прокуратури 3 704 грн. 19 коп. судового збору.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 3, 37, 38, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», статей 41, 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також статей 1, 16, 17, 19, 86, 89 Лісового кодексу України, з огляду на системний аналіз яких суд дійшов висновку про те, що парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва належать до об`єктів природно-заповідного фонду України та підлягають особливому режиму охорони і збереження.

При цьому постійні лісокористувачі, на землях яких розташовані такі об`єкти, зобов`язані організовувати та забезпечувати їх належну охорону, зокрема від незаконних рубок дерев, а в разі невиконання чи неналежного виконання таких обов`язків, у тому числі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев, - відшкодовувати шкоду, заподіяну таким порушенням, у порядку та розмірах, визначених законодавством України.

Посилаючись на п.п. 2.2.2., 2.2.3 п. 2.2. Положення про Філію «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» та Положення про Філію «Бориспільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», судом зазначено, що предметом діяльності філії є забезпечення охорони лісів від пожеж та незаконних рубок, захист лісів від шкідників, хвороб та інших шкідливих впливів, а також запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин та виснувано, що ДСГП «Ліси України» як постійний лісокористувач відповідної ділянки Березанського лісництва, де було виявлено незаконну порубку 1 дерева породи ясен, через свій структурний підрозділ здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу, дотримання режиму та вимог щодо охорони територій і об`єктів природно-заповідного фонду, а також недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового та природно-заповідного фонду.

За висновками суду, матеріалами справи підтверджено наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки відповідача, що полягає у бездіяльності - невжитті заходів щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу території природно-заповідного фонду; шкоди у вигляді збитків у розмірі 246 945,96 грн, завданих незаконною порубкою дерева; причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача та заподіяною шкодою, яка є її об`єктивним наслідком; а також вини відповідача, відсутність якої ним не доведено належними доказами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, скаржник 09.04.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 09.04.2026) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апелянт не погоджується з рішенням, вважає його незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином усі обставини справи та, як наслідок, викладені в рішенні висновки не узгоджуються з фактичними обставинами спору.

Доводи апеляційної скраги зводяться до наступного.

Апелянт наголошує на відсутності підстав для покладення на постійного лісокористувача відповідальності у вигляді відшкодування вартості лісу, який було незаконно зрубано невстановленими особами, оскільки ним було вжито усіх заходів, встановлених законом та спрямованих на збереження лісу, у тому числі і від незаконної вирубки.

Вказує, що позивачем у позовній заяві не зазначено, яке з порушень, перелічених у ст.105 ЛК України, допустив відповідач, адже виявлення порушення (незаконної порубки) відбулося лише внаслідок активних дій саме з боку відповідача по виконанню своїх обов`язків в сфері охорони лісового господарства.

Акцентує увагу на тому, що прокурором не визначено жодної дії, спрямованої на охорону лісових ресурсів, яка б не була дотримана з боку ДСГП «Ліси України», що в свою чергу призвело до незаконної порубки лісових ресурсів. Натомість судом встановлено виконання відповідачем усіх залежних від нього дій, спрямованих на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій території земель лісового фонду. Так і не доведено недотримання відповідачем процедури перевірки лісових ресурсів, які знаходяться у його постійному користуванні, та невжиття останнім заходів реагування з питання незаконної вирубки лісів.

Вказані обставини, за доводами апелянта, свідчать про відсутність в діях Відповідача елементу протиправності, вини, що виключає протиправну поведінку останнього та наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями Відповідача та шкодою, як обов`язкового елементу покладення на особу відповідальності згідно статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Посилається на те, що запровадження на період воєнного стану «комендантської години» дещо обмежує можливість посадових осіб державної лісової охорони здійснювати свою діяльність щодо попередження, виявлення незаконних порубок лісових насаджень. Відтак, Відповідач у силу дії форс-мажорних (введення воєнного стану на території України та встановлення комендантської години на території України) обставин не мав можливості та в повній мірі здійснювати заходи щодо охорони лісів.

На думку апелянта, помилковість висновків суду першої інстанції полягає у фактичному ототожненні двох докорінно різних за своєю правовою природою документів, що призвело до порушення норм процесуального права щодо належності та допустимості доказів. Акт огляду місця вчинення правопорушення, складений державною лісовою охороною, є виключно процесуальним документом первинної фіксації події незаконної рубки, який слугує підставою для порушення кримінального провадження та встановлення факту фізичного пошкодження лісу. Натомість матеріальна відповідальність лісокористувача за шкоду, заподіяну внаслідок порушення лісового законодавства, може виникати лише на підставі акта державного нагляду (контролю), оформленого за результатами перевірки у порядку, передбаченому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Оскільки акт державного нагляду у матеріалах справи відсутній, суд першої інстанції не мав правових підстав замінювати його актом огляду місця вчинення правопорушення, адже останній не містить аналізу дотримання лісокористувачем правил ведення лісового господарства та не може бути джерелом встановлення вини суб`єкта господарювання. Таким чином, поклавши в основу рішення документ, що має іншу цільову спрямованість, суд допустив підміну понять та встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів, що є безумовною підставою, на думку апелянта, для скасування такого рішення.

Серед іншого, відповідач вказує на відсутність у прокурора підстав на здійснення захисту інтересів держави, оскільки Державна екологічна інспекція Столичного округу та Згурівська селищна рада в цьому випадку є органами, уповноваженими державою здійснювати функції державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема, на території Київської області та наділені повноваженнями щодо звернення до суду із позовом про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Бестаченко О.Л., Шаратов Ю.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/26/26.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2026 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №911/26/26.

22.04.2026 матеріали справи №911/26/26 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2026 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

До матеріалів справи апелянтом долучено платіжну інструкцію №7349 від 16.04.2026 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 5 556,28 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду суду Київської області від 27.03.2026 у справі №911/26/26, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників

Від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Прокурор зауважує, що обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до змісту наведених у позовній заяві доводів Заступника керівника Броварської окружної прокуратури, під час здійснення заходів представницького характеру було виявлено порушення майнових інтересів держави, зокрема під час ведення лісового господарства.

10.10.2023 о 10:10 начальником відділу охорони та захисту лісу Ковальчуком О.Г. (далі - начальник відділу ОЗЛ) за участю провідного інженера з охорони та захисту лісу Бойка Д.Р. Філії «Бориспільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» у кварталі 81 виділу 5 Березанського лісництва виявлено незаконну порубку 1 дерева породи ясен.

На підтвердження вказаного прокурором долучено до позовної заяви копії:

- акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 18.10.2023;

- планшета №7.

Внаслідок зазначених обставин, за твердженнями прокурора, навколишньому природному середовищу заподіяно збитки на суму 246 945,96 грн, на підтвердження чого до позовної заяви ним долучені копії:

- розрахунку збитків спричинених рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту у Березанському лісництві в кв. 811458 та кв. 79 1213, проведеного начальником відділу ОЗЛ Філії «Бориспільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» Олексієм Ковальчуком;

- нумераційної відомості пнів.

Незаконну порубку дерева виявлено на ділянці лісу, розташованій у межах Парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва «Згурівський парк» на території Згурівської селищної територіальної громади Броварського району Київської області.

Як стверджує прокурор, відповідач є постійним лісокористувачем вказаної ділянки та здійснює на ній управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи через свій відокремлений підрозділ - Філію «Столичний лісовий офіс», а на момент виявлення незаконної порубки - Філію «Бориспільське лісове господарство».

На підтвердження вказаного прокурором долучено до позовної заяви копії:

- Положення про Парк-пам`ятку садово-паркового мистецтва «Згурівський парк», затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів №388 від 21.09.2022;

- охоронного зобов`язання №42/05.3-08 від 01.11.2022;

- Проекту організації та розвитку лісового господарства Березанського лісництва Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства;

- статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України;

- Положення про Філію «Бориспільське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №2102 від 26.12.2023;

- Положення про Філію «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №181 від 16.01.2025.

У розрізі викладеного прокурор зазначає, що відповідно до вимог законодавства у сфері охорони лісів на постійного лісокористувача покладено обов`язок організовувати охорону та захист лісів, зокрема шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від незаконних рубок.

Разом з тим, як стверджує прокурор, Філією «Бориспільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» належних заходів щодо охорони відповідного об`єкта природно-заповідного фонду вжито не було, що призвело до заподіяння матеріальної шкоди лісовому фонду України.

За таких обставин прокурор вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача завданої шкоди.

Мотивуючи ж наявність підстав для представництва інтересів держави у суді за відповідно поданим позовом, прокурор зазначив, що:

- через неналежне виконання відповідачем обов`язків щодо захисту та охорони лісів від незаконних рубок протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевого бюджету не надходили грошові стягнення за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної рубки дерев;

- втім ані Державна екологічна інспекція Столичного округу як орган державної влади, який здійснює функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області, ані Згурівська селищна рада, в адміністративних межах якої знаходиться місце заподіяння шкоди, належним чином не виконали покладених на них обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави.

В розрізі вказаних обставин та наявності підстав для представництва інтересів держави у суді в особі відповідних органів, прокурором зазначено, що Броварська окружна прокуратура листами від 13.11.2025 №52/2-8195вих-25 та №52/2-8194вих25 повідомила Згурівську селищну раду та Державну екологічну інспекцію Столичного округу про порушення інтересів держави у зв`язку з недотриманням вимог лісового законодавства та наявність підстав для стягнення шкоди в судовому порядку.

У відповідь Згурівська селищна рада листом №07-07/4478/2588 від 17.11.2025 зазначила, що заходів претензійно-позовного характеру не вживала, оскільки відповідна ділянка не перебуває у її комунальній власності. Водночас Державна екологічна інспекція Столичного округу листом №9/6/2-30/3727 від 02.12.2025 повідомила про неможливість самостійного звернення до суду та відсутність заперечень щодо подання позову прокуратурою в інтересах держави.

Своєю чергою прокурор оцінює таку позицію позивача 1 та позивача 2 як пасивну поведінку та вважає наявними підстави для звернення до суду із позовом в інтересах держави.

До позовної заяви прокурор долучив копії зазначених листів, а також копії листів від 11.12.2025 №52/2-8817вих-25, адресованих Державній екологічній інспекції Столичного округу та Згурівській селищній раді, щодо пред`явлення позову в інтересах держави до ДСГП «Ліси України» про відшкодування шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев.

З огляду на викладене, прокурор в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Згурівської селищної ради просить суд стягнути з ДСГП «Ліси України» 246 945,96 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерева.

Не погодившись із вказаною вимогою прокурора, ДСГП «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» у відзиві на позовну заяву зазначило, що вважає її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

За доводами відповідача, прокурором не доведено наявність в його діях усіх елементів цивільного правопорушення, необхідних для стягнення шкоди: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, а також вини.

Як зазначає відповідач, незаконну рубку дерев вчинено невстановленими особами, а не відповідачем, тому шкода не є наслідком його дій чи бездіяльності.

Крім того, за доводами відповідача, у позові не вказано, які саме дії останній повинен був вчинити для охорони лісу, не надано доказів його бездіяльності та не доведено, що відповідач порушив правила ведення лісового господарства.

Разом з тим акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 18.10.2023, на думку відповідача, не є належним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки таким доказом є саме акт перевірки Державної екологічної інспекції, який останньою складений не був.

В розрізі зазначених висновків відповідач послався на постанови Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №922/2317/21 та від 26.07.2022 у справі №924/883/21.

Відповідач зазначає, що саме його працівниками був виявлений факт незаконної рубки та повідомлено правоохоронні органи, що свідчить про вжиття відповідачем належних заходів щодо охорони лісу та підтверджується копією заяви №899/20.23-2023 від 18.10.2023, долученою до відзиву на позовну заяву.

Крім того, як стверджує відповідач, він не наділений повноваженнями щодо проведення слідчих (розшукових) дій, встановлення осіб, причетних до кримінального правопорушення, або притягнення їх до відповідальності, і такі повноваження належать виключно органам досудового розслідування та правоохоронним органам.

Отже, за доводами відповідача, покладення на нього обов`язку відшкодувати шкоду лише з підстави того, що на даний час не встановлено осіб, які безпосередньо здійснили незаконну порубку, фактично означало б перекладення на постійного лісокористувача функцій та відповідальності органів досудового розслідування, що не передбачено чинним законодавством.

Водночас, на думку відповідача, саме на посадових осіб державної лісової охорони покладені обов`язки щодо охорони та захисту лісу. Виконання зазначених обов`язків, зокрема, здійснюється шляхом проведення патрулювання лісових насаджень, зупинення осіб та транспортних засобів з лісопродукцією, перевірки дозвільних документів на заготівлю, перевезення лісопродукції в період з 05:00 до 24:00.

В розрізі зазначених висновків відповідач послався на Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших постійних лісокористувачів та власників лісів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №976 від 16 вересня 2009.

На думку відповідача, такси, затверджені постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» №575 від 10.05.2022, застосовуються до осіб, які здійснили незаконну рубку, а не до постійного лісокористувача, який не забезпечив охорону лісу.

Крім того відповідач зазначає, що Державна екологічна інспекція Столичного округу не є належним позивачем у справі, оскільки не проводила перевірку, не складала акт перевірки, протокол про адміністративне правопорушення та не здійснювала розрахунок збитків.

За таких обставин, на переконання відповідача, здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді не може компенсувати відсутність у Державної екологічної інспекції Столичного округу належних повноважень на звернення до суду, оскільки прокурор у цій справі не виступає самостійним позивачем.

На підтвердження зазначених обставин відповідачем до відзиву на позовну заяву долучені копії:

- акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 18.10.2023;

- розрахунку збитків, спричинених рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту у Березанському лісництві в кв. 81/1/4/5/8 та кв. 79 12/13, проведеного начальником відділу ОЗЛ Філії Олексієм Ковальчуком;

- нумераційної відомості пнів;

- відомості матеріально-грошової оцінки та сортиментної структури.

У відповіді на відзив на позовну заяву прокурор зауважив, що встановлення факту незаконної рубки на території, переданій у користування лісогосподарському підприємству, за відсутності встановлених осіб-порушників свідчить про неналежне виконання постійним лісокористувачем обов`язків щодо охорони лісу.

У зв`язку з цим, на переконання прокурора, протиправна поведінка відповідача полягає у бездіяльності, а саме у незабезпеченні належної охорони лісових насаджень, що призвело до незаконної вирубки дерев невстановленими особами та заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу.

Прокурор зазначає, що доводи відповідача про те, що незаконну рубку вчинили невстановлені особи, не спростовують відповідальності постійного лісокористувача, оскільки саме на нього закон покладає обов`язок забезпечення охорони лісу.

Враховуючи викладене, прокурор вважає доводи відповідача безпідставними та такими, що не спростовують факту неналежного виконання ним своїх обов`язків щодо охорони лісу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Згурівський парк» розташований на землях державної власності в межах кварталів 76-86 Березанського лісництва ДП «Бориспільське лісове господарство», яке у Положенні про цей об`єкт визначено Землекористувачем. Київською обласною державною адміністрацією 01.11.2022 щодо Парку-пам`ятки видано охоронне зобов`язання № 42/05.3-08.

Статтею 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов`язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених парками-пам`ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Пунктами 1- 3 ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов`язані: 1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; 2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Статтею 63 та п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів; підприємства, установи, організації і громадяни при веденні лісового господарства зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Частинами 1, 2 ст. 86 Лісового кодексу України передбачено, що організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів.

Отже, відповідач як постійний лісокористувач та землекористувач території, у межах якої розташований парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Згурівський парк», був зобов`язаний забезпечувати охорону та збереження лісових насаджень, у тому числі вживати комплекс заходів, спрямованих на їх захист від незаконних рубок. Відповідач є правонаступником ДП «Бориспільське лісове господарство».

Порушення встановлених законодавством обов`язків щодо охорони та збереження лісів і територій природно-заповідного фонду є підставою для застосування відповідальності, визначеної природоохоронним законодавством.

Статтею 64 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що порушення законодавства України про природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть особи, винні, зокрема, у невжитті заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об`єкти природно-заповідного фонду; порушенні вимог щодо використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду; псуванні, пошкодженні чи знищенні природних комплексів територій та об`єктів природно-заповідного фонду та зарезервованих для включення до його складу. Законодавством України може бути встановлена відповідальність і за інші порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

Статтею 105 Лісового кодексу України встановлено, що порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Пунктами 1, 5 ч. 2 цієї статті передбачено, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у: 1) незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; 5) порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

За ст. 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, лісове законодавство розмежовує відповідальність особи, яка безпосередньо здійснила незаконне вирубування дерев, та відповідальність лісокористувача за порушення покладених на нього вимог щодо ведення лісового господарства у сфері охорони та захисту лісів.

Тому обставина, що незаконну порубку безпосередньо здійснила невстановлена особа, сама по собі не виключає можливості покладення цивільно-правової відповідальності на постійного лісокористувача, якщо встановлено порушення ним покладених законом обов`язків щодо охорони та захисту лісу, яке перебуває у причинному зв`язку із заподіяною шкодою.

Частинами 1, 2 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у порушенні норм екологічної безпеки, перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів, самовільному спеціальному використанні природних ресурсів, невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Частиною 4 ст. 68 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

За приписами ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації у повному обсязі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що природоохоронне законодавство передбачає відповідальність не лише за безпосереднє незаконне знищення або пошкодження природних ресурсів, а й за інші порушення встановлених законом вимог щодо їх охорони та збереження.

За змістом ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою; вина заподіювача шкоди.

Винне діяння це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.

Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов`язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов`язків, покладених на особу. Враховуються і її суб`єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об`єктивно походять від певної дії чи бездіяльності).

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою, тоді як відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні відповідної шкоди.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом через оцінку усіх фактичних обставин справи.

Водночас цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 910/4676/19.

У спірних правовідносинах протиправність поведінки постійного лісокористувача полягає не у безпосередньому здійсненні ним незаконної порубки, а у невиконанні або неналежному виконанні покладеного статтями 19, 63, 64, 86 Лісового кодексу України обов`язку щодо забезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок.

Положення наведених норм не зводять цей обов`язок до вчинення однієї окремої дії, а передбачають здійснення постійним лісокористувачем комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів. Тому доводи скаржника про те, що прокурор повинен був визначити конкретну окрему дію, яку відповідач повинен був здійснити, але не здійснив, не враховує змісту встановленого законом обов`язку постійного лісокористувача.

Водночас сам по собі факт незаконної порубки на території постійного лісокористувача не є безумовним доказом неналежного виконання ним обов`язків з охорони лісу та не означає автоматичного покладення на нього цивільно-правової відповідальності.

У цій справі суд оцінює у сукупності встановлений законом обсяг обов`язків постійного лісокористувача, перебування відповідних лісових насаджень у постійному користуванні відповідача, обставини вчинення незаконної порубки, характер і зміст вжитих заходів щодо охорони лісу, а також докази, надані сторонами на підтвердження належного чи неналежного виконання цих обов`язків.

Посилаючись на належне виконання покладених на нього обов`язків, відповідач зазначає, що незаконну порубку було виявлено його працівниками, складено акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства та направлено відповідні матеріали правоохоронному органу.

З матеріалв справи вбачається, що незаконну порубку одного дерева породи ясен виявлено 10.10.2023, акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства складено 18.10.2023, а філія «Бориспільське лісове господарство» звернулася до Броварського районного управління поліції ГУ НП України в Київській області із заявою від 18.10.2023 № 899/20.23-2023.

Однак зазначені дії вчинено після того, як незаконна порубка вже відбулася, а тому вони підтверджують реагування працівників відповідача на виявлене порушення, проте самі по собі не доводять належного виконання покладеного на відповідача обов`язку щодо здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісу від незаконних рубок.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 26.05.2022 у справі № 922/2317/21, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, від 27.03.2024 у справі № 908/65/23, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 30.01.2025 у справі № 907/48/24 та від 12.03.2025 у справі № 909/131/24.

Отже, доводи апелянта про те, що відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладена виключно на невстановлену особу, яка безпосередньо здійснила незаконну порубку, не враховують того, що безпосередній виконавець незаконної порубки та постійний лісокористувач можуть нести відповідальність перед державою з різних правових підстав.

Відповідальність постійного лісокористувача пов`язується не з безпосереднім фізичним знищенням ним лісових насаджень, а з неналежним виконанням покладеного законом обов`язку щодо їх охорони та збереження.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність причинного зв`язку між поведінкою постійного лісокористувача та заподіяною шкодою з тих підстав, що безпосередню незаконну порубку здійснено невстановленою особою.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент складу цивільного правопорушення передбачає, що заподіяна шкода має бути об`єктивним наслідком протиправної поведінки особи, до якої заявлено вимогу про її відшкодування.

У спірних правовідносинах прокурор не стверджує, що працівники відповідача безпосередньо здійснили незаконну порубку. Тому встановленню підлягає причинний зв`язок між неналежним виконанням постійним лісокористувачем покладеного на нього обов`язку щодо забезпечення охорони і захисту лісу та шкодою, заподіяною внаслідок незаконної порубки третьою особою.

Статтями 19, 64, 86 Лісового кодексу України на постійного лісокористувача покладено обов`язок щодо забезпечення охорони лісів саме від незаконних рубок, а отже, відповідний обов`язок за своїм призначенням спрямований на запобігання заподіянню лісу шкоди внаслідок протиправних дій третіх осіб.

За таких обставин вчинення незаконної порубки третьою особою саме по собі не перериває причинного зв`язку між неналежним виконанням постійним лісокористувачем обов`язку з охорони лісу та заподіяною шкодою, якщо встановлено, що порушення ним вимог щодо ведення лісового господарства у сфері охорони і захисту лісів створило умови, за яких стала можливою незаконна порубка та заподіяння відповідної шкоди.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, відповідно до якої визначальним для покладення відповідальності на постійного лісокористувача є встановлення порушення ним вимог щодо ведення лісового господарства, яке спричинило завдання державі шкоди внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами.

При цьому сам факт настання шкоди не звільняє суд від обов`язку встановити таке порушення та причинний зв`язок між ним і заподіяною шкодою.

Оцінюючи встановлені у справі обставини в сукупності, зокрема характер покладеного на лісокористувача охоронного обов`язку, факт незаконної порубки на відповідній лісовій ділянці та відсутність доказів щодо здійснення заходів з охорони лісу, колегія суддів дійшла висновку про наявність причинного зв`язку між неналежним виконанням постійним лісокористувачем покладеного на нього обов`язку щодо охорони лісу та заподіяною незаконною порубкою шкодою.

Колегія суддів також приймає до уваги висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, де зазначено, що розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов`язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків. Вказана правова позиція також підтримана у постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 907/278/25.

Системний аналіз положень статті 86, пункту 1 частини другої статті 105, статті 107 Лісового кодексу України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, неважливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).

У спірних правовідносинах шкода це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 65 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об`єктів, що проводиться відповідно до цього Закону, та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З розрахунку збитків, спричинених рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту у Березанському лісництві в кв. 811458 та кв. 79 1213, проведеного начальником відділу ОЗЛ Філії «Бориспільське лісове господарство» Олексієм Ковальчуком (далі - розрахунок збитків) вбачається, що його здійснено відповідно до спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №575 від 10.05.2022 (далі - Постанова №575).

Згідно з Порядком проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду підприємствами, установами, організаціями та громадянами, затвердженого Постановою №575, розмір шкоди обчислюється з урахуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) та коефіцієнта, яким визначається особлива природоохоронна цінність територій та об`єктів природно-заповідного фонду за встановленою формулою:

Ні = (Нп х І / 100) х 10, де:

- Ні - розмір шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду у поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю;

- Нп - такса для обчислення розміру шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду за одну одиницю, встановлена у додатках 1-12;

- І - індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків;

- 10 - коефіцієнт, яким визначається особлива природоохоронна цінність територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до п. 6 примітки Додатку 1 до Постанови №575 у разі привласнення буреломних, вітровальних дерев, а також самовільного вирубування сухостійних дерев розмір шкоди обчислюється за цією таксою, зменшеною у два рази.

Дослідивши копію нумераційної відомості пнів та перевіривши розрахунок збитків, судом встановлено його арифметичну правильність з урахуванням усіх необхідних вихідних даних, зокрема діаметра дерева (92 см у корі біля шийки), кількості (1 шт.), індексу споживчих цін за 2022 рік (126,6 %), а також обставин привласнення вітровального дерева.

Судом першої інстанції встановлено, що розмір шкоди, заподіяної незаконною порубкою одного дерева породи ясен, визначено із застосуванням спеціальних такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575, та становить 246 945,96 грн.

Апеляційна скарга не містить обґрунтованих заперечень щодо правильності визначення виду та діаметра дерева, застосованої такси або арифметичної правильності проведеного розрахунку.

За таких обставин підстав для переоцінки висновків суду першої інстанції щодо розміру заподіяної шкоди колегія суддів не вбачає.

Посилання апелянта на запровадження воєнного стану та комендантської години також не спростовують висновків суду першої інстанції.

За приписами ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, посилаючись на відповідні обмеження як на обставини, що унеможливлювали виконання обов`язків з охорони лісу, відповідач мав довести, яким саме чином вони у конкретних обставинах справи перешкоджали здійсненню передбачених законодавством заходів охорони.

Натомість матеріали справи не містять доказів часу безпосереднього вчинення незаконної порубки. Встановлено лише те, що її було виявлено 10.10.2023.

За таких обставин загальне посилання на існування воєнного стану та комендантської години без доведення їх безпосереднього впливу на можливість виконання відповідачем обов`язків з охорони лісу не підтверджує відсутності його вини.

Щодо акту огляду та відсутності перевірки Державної екологічної інспекції Столичного округу колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, а за приписами ч. 1 ст. 74 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частинами 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, процесуальний закон не встановлює правила, за яким факт порушення природоохоронного законодавства у спірних правовідносинах може підтверджуватися виключно актом перевірки Державної екологічної інспекції.

У цій справі факт незаконної порубки підтверджується актом огляду місця вчинення порушення лісового законодавства від 18.10.2023, нумераційною відомістю пнів, розрахунком збитків та заявою філії «Бориспільське лісове господарство» до правоохоронного органу щодо виявленої незаконної порубки.

При цьому відповідач не заперечує факту виявлення його працівниками незаконної порубки та направлення відповідних матеріалів до правоохоронного органу.

Тому відсутність проведеної Державною екологічною інспекцією Столичного округу перевірки та складеного за її результатами акта сама по собі не свідчить про недоведеність факту незаконної порубки чи завданої нею шкоди.

Статтею 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об`єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об`єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі та додержання операторами вимог законодавства у сфері реєстрації викидів та перенесення забруднювачів і відходів.

Пунктом «а» ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, віднесено організацію і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, про охорону, захист, використання та відтворення лісів та про природно-заповідний фонд. Пунктом «й» ч. 1 цієї статті передбачено вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Суд першої інстанції встановив, що Державна екологічна інспекція Столичного округу є міжрегіональним територіальним органом Державної екологічної інспекції України, повноваження якого поширюються на місто Київ та Київську область та який здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог природоохоронного законодавства.

Отже, апелянт помилково ототожнює наявність у Державної екологічної інспекції Столичного округу законодавчо визначеної компетенції з фактичним здійсненням цим органом конкретного заходу державного нагляду у спірних правовідносинах. Непроведення Інспекцією власної перевірки та нескладення нею акта не свідчать про відсутність у неї повноважень щодо захисту інтересів держави у відповідній сфері.

Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що матеріалами справи підтверджено наявність всіх складових правопорушення, а саме: факт неправомірної поведінки відповідача, яка полягає у бездіяльності працівників останнього у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних порубок дерев на підвідомчій йому території земель, наявність шкоди, яка полягає в наявності збитків в загальному розмірі 246 945,96 гривень внаслідок вчинення незаконної порубки дерева та наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства, наявність вини заподіювача шкоди, тоді як відповідач відсутність своєї вини належними доказами не спростував.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог Прокурора у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів констатує, що вони є ідентичними доводам відзиву на позовну заяву, були розглянуті судом першої інстанції та обґрунтовано відхилені.

Крім цього, доводи апеляційної скарги про недоведеність прокурором повного складу цивільного правопорушення, а також, що постійним лісокористувачем було вжито достатніх заходів для збереження лісу, у певній мірі зводяться до незгоди відповідача із оцінкою, наданою судом першої інстанції, цим обставинам та зібраним у справі доказам, однак, така незгода не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм статей 22, 1166 ЦК України як такі, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду спору.

Безпідставними є доводи відповідача про ототожнення судом двох докорінно різних за своєю правовою природою документів.

Зокрема, відповідачем зазначено, що акт огляду місця вчинення правопорушення, складений державною лісовою охороною, є виключно процесуальним документом первинної фіксації події незаконної рубки, який слугує підставою для порушення кримінального провадження та встановлення факту фізичного пошкодження лісу.

Натомість, за доводами відповідача, матеріальна відповідальність лісокористувача за шкоду, заподіяну внаслідок порушення лісового законодавства, може виникати лише на підставі акта державного нагляду (контролю), оформленого за результатами перевірки у порядку, передбаченому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Надаючи оцінку цим доводам відповідача, колегія суддів виходить з того, що за змістом ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази мають відповідати критеріям належності (належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування), допустимості (обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування) та достовірності (достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи).

При цьому, оцінюючи докази суд також керується нормою ст. 79 ГПК України, якою встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки масова вирубка лісу сталась на території, підконтрольній відповідачу, саме він несе відповідальність за невжиття заходів збереження лісу.

Отже, матеріали справи містять достатню кількість належних та допустимих доказів для задоволення позовних вимог.

Щодо звернення прокурора із позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Згурівської селищної ради колегія суддів зазначає таке.

Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано приписами норм ГПК України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Частиною 3 ст. 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох «виключних» випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується, зокрема, на приписах ст. 142, 145 Конституції України, ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Вказана норма узгоджується з положеннями ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме згідно з пп. 1 п. б) ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Оскільки місцем заподіяння екологічної шкоди внаслідок незаконної порубки дерев є Березанське лісництво, яке знаходиться в адміністративних межах Згурівської селищної територіальної громади Броварського району Київської області, органом місцевого самоврядування, до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є Згурівська селищна рада.

Крім того положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017 (далі - Положення №275), встановлено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економіки, довкілля та сільського господарства і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до п. 3 Положення №275 одними з основних завдань Держекоінспекції є, зокрема, реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду; охорони, захисту, використання і відтворення лісів.

Державна екологічна інспекція Столичного округу є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується, діє на підставі Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України №18 від 20.03.2023 (далі - Положення №18).

Пунктом 1 Положення №18 встановлено, що повноваження інспекції поширюються на територію міста Києва та Київської області.

Згідно з пп. 5 п. 2 розділу ІІ Положення №18 інспекція в межах своїх повноважень здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів і агрохімікатів у лісовому господарстві та лісах.

Крім того відповідно до п. 9 розділу ІІ Положення №18 інспекція пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.

Отже, Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а тому, є належним позивачем у даній справі.

Положення ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підлягають застосуванню до процесуальних правовідносин у цій справі.

Як вбачається з матеріалів справи, Броварська окружна прокуратура направила листи №52/2-8195вих-25 від 13.11.2025 до Згурівської селищної ради та №52/2-8194вих25 від 13.11.2025 до Державної екологічної інспекції Столичного округу щодо фактів незаконної порубки дерев. Згурівська селищна рада надала прокуратурі відповідь №07-07/4478/2588 від 17.11.2025, також у матеріалах справи наявна відповідь прокуратурі Держаної екологічної інспекції Столичного округу №9/6/2-30/3727 від 02.12.2025. Броварська окружна прокуратура повідомила про пред`явлення позову Згурівську селищну раду та Державну екологічну інспекцію Столичного округу листами №52/2-8817вих25 від 11.12.2025.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виходила з того, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Враховуючи обізнаність Державної екологічної інспекції Столичного округу та Згурівської селищної ради про порушення, а також невжиття ними належних заходів з метою поновлення порушених інтересів держави, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у цій справі з огляду на наявний визначений законодавством виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки відповідні компетентні органи не забезпечили належного реагування.

Доводи апеляційної скарги про необхідність проведення прокурором додаткової перевірки діяльності компетентних органів, установлення протиправності їх бездіяльності чи притягнення відповідних посадових осіб до юридичної відповідальності не ґрунтуються на положеннях ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та наведених правових висновках Великої Палати Верховного Суду.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Доводи та міркування скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у даній справі, та не впливають на прийняття рішення у даному спорі, внаслідок чого у задоволенні апеляційної скарги відповідача належить відмовити.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2026 у справі №911/26/26.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 277, 280, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2026 у справі №911/26/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2026 у справі №911/26/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Філію «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

4. Матеріали справи №911/26/26 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді О.Л. Бестаченко

Ю.А. Шаратов