Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №909/523/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/523/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шаповала Д.В. – головуючий, Ржепецького В.О., Степанюк Н.Л.

секретар судового засідання Томашівська Соломія

за участю представників:

від Позивача – Станько Т.Р.

від Відповідача – не з`явився

переглянувши справу №909/523/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоінвестсервіс»

до відповідача: Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина (району)

про: стягнення 1 294 240,70 грн, з яких 489 039,91 грн інфляційні втрати, 169 018,34 грн 3% річних, 636 182,45 грн пеня

за апеляційними скаргами Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) ( вх. №01-05/2355/26 від 16.07.2026 та вх. №01-05/2705/26 від 12.08.2026)

на Рішення від 02.07.2026 та Додаткове рішення від 05.08.2026 Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Малєєва О.В.)

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог та рішень суду першої інстанції

ТОВ «Теплоінвестсервіс» (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Івано-Франківської КЕЧ (району) (далі – Відповідач) про стягнення 1 294 240,70 грн, з яких: 489 039,91 грн - інфляційні втрати, 169 018,34 грн - 3% річних, 636 182,45 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань за Договорами про закупівлю теплової енергії №365 від 21.10.2024 та №406 від 04.12.2024 Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.05.2025 у справі №909/190/25, яке набрало законної сили, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 4 727 332,91 грн основного боргу, а також 8 160 грн 3% річних та 77 839,08 грн пені, нарахованих за період прострочення з 20.01.2025 до 10.02.2025.

Однак, зважаючи на те, що прострочення виконання Відповідачем грошового зобов`язання триває, Позивачем заявлено до стягнення нарахованих за період лютого 2025 року – березня 2026 року інфляційних втрат, щодо яких не заявлялись вимоги у справі №909/190/25, а також 3 % річних, нарахованих за період з 11.02.2025 до 21.04.2026, та пені, нарахованої за період з 11.02.2025 до 20.07.2025, які не охоплені рішенням суду у справі

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2026 позов задоволено частково: стягнуто з Івано-Франківської КЕЧ (району) на користь ТОВ «Теплоінвестсервіс» 489 039,91 грн інфляційних втрат, 169 018,34 грн 3% річних та 318 091,23 грн пені. Відмовлено у позові в частині стягнення 318 091,22 грн пені.

Так, встановивши стягнення Рішенням суду у справі № 909/190/25 з Відповідача на користь Позивача 4 727 332,91 грн заборгованості, а також 8 160 грн 3% річних та 77 839,08 грн пені, нарахованих за період прострочення з 20.01.2025 до 10.02.2025, у зв`язку з порушенням Відповідачем договірних зобов`язань щодо повної оплати поставленої Позивачем теплової енергії, а також невиконання Відповідачем обов`язку зі сплати основного боргу, суд виснував про правомірність нарахування за новий період прострочення 3% річних та пені, а також за загальний період прострочення інфляційних втрат, які не заявлялись та не були предметом розгляду у межах справи № 909/190/25. Перевіривши здійснений Позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Водночас, враховуючи особливий статус Відповідача як суб`єкта забезпечення обороноздатності держави, його повну залежність від бюджетного фінансування в умовах введеного в Україні воєнного стану, а також те, що нарахування повної суми пені може призвести до надмірного фінансового тягаря та негативно вплине на виконання Відповідачем його функцій, Суд з власної ініціативи на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України зменшив розмір пені на 50%.

Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.2026 стягнуто з Івано-Франківської КЕЧ (району) на користь ТОВ «Теплоінвестсервіс» 30 530,89 грн судових витрат, з яких 15 530,89 грн - судовий збір та 15 000 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Суд виходив з того, що спір виник унаслідок невиконання Відповідачем грошового зобов`язання, часткова відмова в позові зумовлена виключно зменшенням судом розміру неустойки, а не необґрунтованістю позовних вимог, а тому на підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на Відповідача повністю.

Суд відхилив як необґрунтоване клопотання Відповідача щодо зменшення витрат Позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн на 100%, зазначивши, що такі документально підтверджені, а повна відмова у їх відшкодуванні суперечила б ч.1 ст. 126 ГПК України. Водночас, ураховуючи те, що предметом спору були виключно нарахування, похідні від основного боргу, розмір та підстави нарахування якого встановлені в іншій справі, обсяг доказів у справі не є значним, судова практика у спірних правовідносинах є сталою, а частина заявленого адвокатом часу є завищеною, суд дійшов висновку, що критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру відповідають витрати в розмірі 15 000 грн.

1.2. Короткий зміст вимог апеляційних скарг

Івано-Франківська КЕЧ (району) звернулась з апеляційними скаргами, в яких просить скасувати Рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Також просить скасувати Додаткове рішення і ухвалити нове, яким зменшити Позивачу розмір витрат на професійну правничу допомогу на 100%.

1.3. Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань

Ухвалою від 21.07.2026 Суд залишив без руху апеляційну скаргу Івано-Франківської КЕЧ (району) на Рішення з підстав неподання апелянтом доказів сплати судового збору.

Оскільки скаржник усунув недоліки скарги у встановлений Судом строк, ухвалою від 29.07.2026 Суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Івано-Франківської КЕЧ (району) на Рішення та призначив її до розгляду в судовому засіданні на 03.09.2026.

Ухвалою від 03.09.2026 розгляд апеляційної скарги на Рішення відкладено на 24.09.2026.

Ухвалою від 14.09.2026 Суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Івано-Франківської КЕЧ (району) на Додаткове рішення та призначив її до спільного розгляду з апеляційною скаргою на Рішення в судовому засіданні 24.09.2026.

В судове засідання з`явився представник Позивача.

Відповідач повторно не забезпечив участі уповноваженого представника в судовому засіданні, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

24.09.2026 до Суду від представника Відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи наведене, положення ч. 11– 13 ст. 270 ГПК України та те, що участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасників справи, Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Відповідача, належно повідомленого про розгляд справи.

У судовому засіданні 24.09.2026 Судом оголошено скорочену постанову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Скаржник

Івано-Франківська КЕЧ (району) вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи.

Зазначає:

1) Відповідач фінансується коштами державного бюджету, однак у зв`язку з військовою агресією проти України суттєво збільшилася чисельність військовослужбовців ЗСУ та кількість фондів нерухомого майна, що призвело до дефіциту кошторисних призначень на оплату комунальних послуг;

2) Відсутність вини Відповідача у несвоєчасній оплаті виключає його відповідальність відповідно до положень ст. 614 ЦК України та п. 9.3.1 Договору, який прямо забороняє застосування штрафних санкцій у випадку непропорційного розподілу чи перенесення кошторисних призначень головним розпорядником бюджетних коштів;

3) відповідно до викладеної у Постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 правові позиції Великої Палати Верховного Суду у ч. 10 ст. 238 ГПК України законодавець прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені до моменту виконання рішення;

4) одночасне стягнення відсотків та пені призведе до покладення на Відповідача подвійного та надмірного тягаря відповідальності, що суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності цивільного судочинства;

5) витрати Позивача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції підлягають зменшенню на 100% як документально не підтверджені та не доведені, оскільки Позивачем надано суду лише договір про надання правової допомоги та додаткову угоду до нього без доказів оплати;

6) заявлений обсяг роботи адвоката є завищеним, оскільки справа є нескладною, не містить значної кількості доказів, а судова практика у подібних спорах є сталою. Водночас Відповідач є неприбутковою державною установою, що фінансується з державного бюджету, чому суд не надав оцінки.

2.2. Позивач

ТОВ «Теплоінвестсервіс» у відзивах на апеляційні скарги просить залишити Рішення та Додаткове рішення без змін з підстав їх законності та обґрунтованості, а апеляційні скарги залишити без задоволення.

Зазначає:

1) укладаючи Договори про закупівлю теплової енергії Івано-Франківська КЕЧ (району) вступила у рівноправні з ТОВ «Теплоінвестсервіс» цивільно-правові відносини і Відповідач як самостійна юридична особа несе відповідальність за невиконання своїх договірних зобов`язань;

2) відсутність у боржника коштів, зокрема бюджетного фінансування чи бюджетних асигнувань, не є підставою для звільнення його від відповідальності, а законодавство не передбачає привілейованого режиму відповідальності для бюджетних установ, що узгоджується також з позицією ЄСПЛ;

3) доводи апелянта є декларативними, оскільки ним не доведено відсутності своєї вини, не надано доказів вжиття заходів для належного виконання договорів чи об`єктивної неможливості їх виконання. Також безпідставними є посилання на п. 9.3.1 договорів, оскільки Відповідач не підтвердив належними доказами непропорційний розподіл, зняття чи перенесення кошторисних призначень;

4) цей спір стосується стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, нарахованих не за невиконання судового рішення, а за прострочення виконання Відповідачем грошового зобов`язання, яке виникло з укладених між сторонами договорів. Сам по собі факт ухвалення судового рішення про стягнення основної заборгованості не припиняє первісного грошового зобов`язання, не змінює його правової природи та не трансформує договірні правовідносини сторін у публічно-правові чи процесуальні відносини щодо виконання судового рішення;

5) висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/14524/22, на які посилається Відповідач, є нерелевантними, оскільки стосуються виключно застосування судом положень ч. 10 ст. 238 ГПК України;

6) витрати Позивача на правничу допомогу у суді першої інстанції підтверджені належними доказами - договором, додатковою угодою, ордером, актом та деталізованим описом виконаних адвокатом робіт, а за сталою практикою Верховного Суду такі витрати підлягають розподілу незалежно від факту їх оплати;

7) суд зменшив заявлені Позивачем витрати на професійну правничу допомогу удвічі. Відповідачем не обґрунтовано та не доведено неспівмірності таких витрат, а бюджетний статус Відповідача не звільняє його від компенсації судових витрат.

3. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Між ТОВ «Теплоінвестсервіс» як енергопостачальником та Івано-Франківською КЕЧ (району) як споживачем було укладено Договори про закупівлю теплової енергії №365 від 31.10.2024 та №406 від 04.12.2024 за умовами яких енергопостачальник зобов`язався у 2024 році надати від власного джерела теплову енергію виключно для потреб бюджетних установ та організацій, а споживач – отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цими договорами.

У зв`язку з неналежним виконанням Івано-Франківською КЕЧ (району) договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати отриманої у листопаді – грудні 2024 року теплової енергії згідно з Актом надання послуг №1 від 09.01.2025 ТОВ «Теплоінвестсервіс» звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з Івано-Франківської КЕЧ (району) 4 727 332,91 грн основного боргу, а також 8 160, 00 грн 3% річних та 77 839,08 грн пені, нарахованих за період прострочення з 20.01.2025 по 10.02.2025.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.05.2025 у справі №909/190/25, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 та набрало законної сили, вказаний позов задоволено повністю: стягнуто з Івано-Франківської КЕЧ (району) на користь ТОВ «Теплоінвестсервіс» 4 727 332,91 грн заборгованості, 8 160,00 грн 3% річних, 77 839,08 грн пені та 57 759,98 грн судового збору.

Докази сплати Відповідачем заборгованості в розмірі 4 727 332,91 грн в матеріалах справи відсутні.

Оскільки прострочення виконання Відповідачем грошового зобов`язання триває, ТОВ «Теплоінвестсервіс» звернулось до суду з позовом у цій справі про стягнення з Івано-Франківської КЕЧ (району) нарахованих за період лютого 2025 року - березня 2026 року інфляційних втрат, щодо яких не заявлялись вимоги у справі №909/190/25, а також 3 % річних, нарахованих за період з 11.02.2025 до 21.04.2026, та пені, нарахованої за період з 11.02.2025 до 20.07.2025 з урахуванням встановленого ч.6 ст. 232 ГК України шестимісячного обмеження, тобто за періоди, не охоплені рішенням суду у справі №909/190/25.

4. ПОЗИЦІЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

4.1. Щодо меж апеляційного перегляду справи

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Скаржник не оскаржує висновки суду першої інстанції щодо прострочення виконання ним грошового зобов`язання та невиконання обов`язку зі сплати 4 727 332,91 грн на момент розгляду справи, однак покликається на встановлення ч.10 ст. 238 ГПК України обмеження одночасного стягнення судом відсотків і пені до моменту виконання рішення та наявність визначених ст. 614 ЦК України та абз. 2 п. 9.3.1 Договорів підстав для звільнення його від відповідальності, а саме невиконання зобов`язання у зв`язку із запровадженням режиму воєнного стану та недостатністю бюджетного фінансування, а також на те, що Рішення у справі № 909/190/25 не виконане з причин, які від нього не залежать. Також вважає, що витрати Позивача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції документально не підтверджені та не доведені, не відповідають принципам розумності та співмірності, а тому підлягають зменшенню на 100%.

Посилаючись на порушення ст. 86 ГПК України, скаржник не зазначив, які саме докази суд першої інстанції не дослідив чи оцінив неправильно, тож Суд перевіряє Рішення в межах конкретних доводів, наведених у скарзі.

Висновки суду щодо наявності підстав для зменшення пені на 50% в порядку ч.3 ст.551 ЦК України та часткової відмови Позивачу у відшкодуванні понесених ним витрат на професійну правничу допомогу жодною зі сторін не оскаржуються, як і Додаткове рішення в частині розподілу судового збору.

Підстав для виходу за межі доводів апеляційних скарг, передбачених ч. 4 ст. 269 ГПК України, Суд не вбачає.

4.2. Щодо можливості одночасного стягнення пені та відсотків

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (

Водночас ч. 6 ст. 232 ГК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин та нарахування Позивачем заявленої до стягнення пені, визначала, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Сторони цієї справи в абз. 1 п. 9.3.1 Договорів погодили відповідальність Відповідача за несвоєчасне проведення оплати за теплову енергію у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми протермінованого платежу за кожен день прострочення платежу.

Окрім того, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові ( див. постанови Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 910/7086/17, від 10.09.2019 у справі № 920/792/18, від 23.03.2023 у справі № 920/505/22.Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу ( див. постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (стала правова позиція Верховного Суду, викладена, зокрема, в постановах від 03.10.2019 у справі № 905/587/18, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 29.07.2020 у справі № 308/14267/14-ц, від 13.05.2021 у справі № 910/4391/19, від 15.12.2021 у справі № 910/4908/21, від 01.09.2022 у справі № 910/9544/19, від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц).

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу ( див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18).

Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 75 ГПК України преюдиційними та такими, що не підлягають доказуванню у цій справі, є встановлені Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.05.2025 у справі №909/190/25

Вказаним рішенням стягнуто з Відповідача на користь Позивача 4 727 332,91 грн основного боргу, а також 8 160 грн 3% річних та 77 839,08 грн пені, нарахованих за період прострочення з 20.01.2025 до 10.02.2025.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем суми основного боргу, Позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку за періоди, що не були заявлені та не розглядались судом у справі №909/190/25, сум інфляційних нарахувань та 3% річних до повного виконання грошового зобов`язання, а також сум пені з урахуванням встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку. Законодавча заборона для одночасного стягнення таких нарахувань відсутня.

Покликання апелянта на викладену у Постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості одночасного стягнення відсотків і пені після ухвалення судового рішення до моменту його виконання Судом відхиляється, оскільки вказані висновки стосуються застосування процесуальної норми - ч. 10 ст. 238 ГПК України, якою з метою процесуальної економії надано суду повноваження у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити на період після ухвалення такого судового рішення нарахування або відсотків, або пені.

Оскільки ні в межах цієї справи, ні у справі №909/190/25 судом не вирішувалось питання застосування положень ч. 10 ст. 238 ГПК України, висновки Великої Палати Верховного Суду, на які покликається апелянт, не є релевантними.

Безпідставним є і довід скаржника про подвійну відповідальність. Пеня (ст. 549 ЦК України, абз. 1 п. 9.3.1 Договорів) і нарахування за ч. 2 ст. 625 ЦК України мають різну правову природу: перша є договірною санкцією, другі компенсують кредиторові знецінення боргу та користування його коштами. Закон не забороняє стягувати їх одночасно за той самий період прострочення. Ризик надмірності відповідальності суд першої інстанції врахував, зменшивши пеню на 50%, і цього висновку сторони не оскаржують.

4.3. Щодо наявності підстав для звільнення Відповідача від відповідальності

За ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 617 ЦК України визначає, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Водночас конкретизує, що не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

За змістом ст. 1 ЦК України однією з ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, а тому самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету та відсутністю необхідних коштів, не звільняють установу, яка є стороною зобов`язального правовідношення, від обов`язку належно його виконати.

Європейським судом з прав людини в рішеннях від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» наголошено, що державний орган не може посилатися на брак коштів як на виправдання невиконання боргу, підтвердженого судовим рішенням.

Таким чином, сама лише обставина фінансування Відповідача за рахунок коштів державного бюджету та відсутність/обмеженість бюджетних асигнувань не може бути підставою для звільнення його від оплати отриманої від Позивача теплової енергії та від відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Водночас вказана обставина була врахована судом першої інстанції та слугувала однією з підстав для зменшення розміру нарахованої Позивачем пені.

Не впливають на висновок Суду і доводи скаржника про те, що Рішення у справі № 909/190/25 не виконане з незалежних від нього причин через особливий порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державних установ органами Казначейства. По-перше, порядок примусового виконання судового рішення не скасовує обов`язку боржника добровільно виконати грошове зобов`язання і не змінює строку його виконання, встановленого Договорами. По-друге, пеню нараховано за період з 11.02.2025 до 20.07.2025, а Рішення у справі № 909/190/25 набрало законної сили лише 07.10.2025, тож у цей період питання його примусового виконання ще не могло постати. По-третє, за ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, тому причини прострочення не впливають на обов`язок сплатити інфляційні втрати та 3% річних.

Сам по собі факт введення воєнного стану, на що покликається апелянт, також не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов`язань. Обставини, які виникли у зв`язку з війною, мають безпосередньо впливати на можливість контрагента виконати свій обов`язок, тому сторона, яка посилається на вказану обставину, повинна довести зв`язок між неможливістю виконання договірного зобов`язання та військовими діями.

Водночас, Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту неможливості виконання своїх зобов`язань з оплати отриманої від Позивача теплової енергії саме внаслідок введення воєнного стану та наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між його введенням та невиконанням зобов`язань.

Покликання скаржника на абз. 2 п. 9.3.1 Договорів, яким передбачено, що в разі непропорційного розподілу кошторисних показників, зняття та перенесення кошторисних призначень, проведених головним розпорядником коштів (та/або іншим уповноваженим на те органом), пеня та штрафні санкції до споживача не застосовуються, Судом також відхиляється, оскільки вказаний пункт не звільняє Відповідача від обов`язку сплатити передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних, а Відповідач не довів належними доказами наявності визначених цим пунктом обставин.

Отже, Відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення його від відповідальності, а тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних втрат, 3 % річних та пені.

4.4. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України). До складу судових витрат належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання такої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи вони підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами (ч.1, 2 ст. 126 ГПК України). Розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і їх вартості.

Розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

У позовній заяві Позивач зазначив очікуваний розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 30 000,00 грн та до закінчення судових дебатів заявив про подання доказів на підтвердження цих витрат після ухвалення рішення. У встановлений ч. 8 ст. 129 ГПК України строк Позивач подав заяву про стягнення витрат у розмірі 30 000,00 грн і докази на її обґрунтування: Договір про надання правової допомоги №14/04 від 14.04.2025 з Додатковою угодою №1 від 15.04.2026, укладені з Адвокатським об`єднанням «Ві Ес Джі Партнерс»; Акт приймання-передачі наданих послуг від 03.07.2026 та Рахунок №14/04-01 від 03.07.2026.

За п. 1.1, 4.2 Договору адвокатське об`єднання взяло на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу (юридичний супровід) щодо захисту прав та представництва інтересів клієнта при розгляді всіх справ у судах будь-якої інстанції. За надання правової допомоги клієнт виплачує адвокатському об`єднанню гонорар, який визначається відповідно до акта приймання-передачі виконаних робіт або рахунку, виставленого для оплати погодинної роботи адвоката згідно з тарифами, погодженими сторонами. Детальні умови щодо розміру та порядку оплати гонорару сторони узгоджують у додатковій угоді.

У п. 2 Додаткової угоди № 1 від 15.04.2026 сторони погодили погодинну оплату наданої правничої допомоги щодо супроводу справи в господарському суді першої інстанції - 2 800 грн за 1 годину роботи адвоката, а також розмір оплати за участь (роботу) адвоката в судових засіданнях - 3 000 грн за один судодень незалежно від тривалості засідання та ухвалених у засіданні процесуальних рішень.

За п. 3– 5 Додаткової угоди обсяг та опис виконаних робіт фіксуються у рахунку, а акт наданих послуг складається не пізніше 5 днів після ухвалення судового рішення. Строк оплати становить 30 банківських днів з моменту виставлення рахунку та підписання акта наданих послуг.

В Акті приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 03.07.2026 сторони підтвердили виконання адвокатським об`єднанням робіт на суму 30 000 грн та безспірне прийняття їх результату клієнтом.

Детальний перелік та обсяг виконаних адвокатом робіт наведено в Рахунку № 14/04-01 від 03.07.2026, а саме: підготовка та подання 24.04.2026 до суду позовної заяви (в т. ч. оформлення позовної заяви в системі "Електронний суд") - 4 год; опрацювання відзиву відповідача, правовий аналіз заперечень проти позову та підготовка і подання 18.05.2026 відповіді на відзив - 3 год; підготовка та подання 20.05.2026 заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - 0,5 год; представництво інтересів клієнта у підготовчих засіданнях 02.06.2026 та 18.06.2026 і в судовому засіданні 02.07.2026 - 3 судодні.

Матеріалами справи підтверджено, що інтереси Позивача в суді першої інстанції представляв адвокат Станько Т.Р. на підставі виданого Адвокатським об`єднанням «Ві Ес Джі Партнерс» ордера серії ВС № 1458035.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, Суд відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України враховує, чи пов`язані витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим і пропорційним предмету спору з огляду на ціну позову та значення справи для сторін, чи спричинила поведінка сторони затягування розгляду справи, а також дії сторін щодо досудового або мирного врегулювання спору. Окремо, вирішуючи клопотання про зменшення витрат, Суд застосовує критерії співмірності, визначені ч. 4-6 ст. 126 ГПК України.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони (ч. 4 ст. 126 ГПК України). У разі недотримання цих вимог суд за клопотанням іншої сторони вправі зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Застосовуючи критерій співмірності, Суд оцінює обставини, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, у межах доводів і доказів сторони, яка просить зменшити витрати. Саме на цю сторону ч. 6 ст. 126 ГПК України покладає обов`язок довести неспівмірність заявлених витрат.

У Постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд зазначив, що втручання суду в договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо визначення чи зменшення розміру гонорару на підставі ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів невідповідності таких витрат фактично наданим послугам; в іншому разі таке втручання суперечило б принципу свободи договору (ст. 627 ЦК України), принципу pacta sunt servanda та праву особи на оплату виконаної роботи, закріпленому у ст. 43 Конституції України (див. також Постанову Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 922/1181/25).

Оцінюючи співмірність витрат, Суд досліджує обсяг і вартість фактично наданих послуг, складність справи та витрачений адвокатом час. Незгода учасника справи із заявленою сумою сама по собі не доводить її невідповідності критеріям реальності, розумності та співмірності.

Суд першої інстанції дослідив надані Позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, встановив їх реальність, документальне підтвердження та зв`язок із розглядом цієї справи, а також надав оцінку клопотанню Відповідача щодо зменшення таких витрат. Ураховуючи вказане, предмет спору, обсяг доказів у справі, зміст та обсяг поданих представником Позивача документів та заявлений час на їх підготовку, суд дійшов висновку, що критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру відповідають витрати в розмірі 15 000 грн.

Обставини, на які посилається скаржник (нескладність справи, незначний обсяг доказів, стала судова практика), суд першої інстанції вже врахував, зменшивши заявлені витрати удвічі – з 30 000 грн до 15 000 грн. Нових аргументів, які б свідчили про неспівмірність решти суми, скаржник не навів.

У апеляційній скарзі Відповідач просить зменшити розмір витрат Позивача на правову допомогу на 100%, тобто повністю відмовити у відшкодуванні таких витрат.

Однак з матеріалів справи вбачається, що представник Позивача підготував та подав до суду позовну заяву з викладенням фактичних обставин спору, правовим обґрунтуванням заявлених вимог і розрахунком сум, що підлягали стягненню, а також відповідь на відзив, брав участь у судових засіданнях, забезпечуючи представництво інтересів Позивача під час розгляду справи. Відповідач не спростував фактичного надання таких послуг та їх пов`язаності з розглядом цієї справи.

Покликання скаржника на відсутність доказів оплати наданих адвокатом послуг та їх детального опису Судом відхиляється, оскільки детальний перелік та обсяг виконаних адвокатом робіт наведено в Рахунку № 14/04-01 від 03.07.2026, а витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено (див. Постанову Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 159/5837/19).

Статус Відповідача як неприбуткової державної установи, яка фінансується з державного бюджету, не може бути підставою для відмови Позивачу у відшкодуванні документально підтверджених витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Обставин, які відповідно до ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України давали б підстави відмовити Позивачу у відшкодуванні понесених ним витрат на правову допомогу повністю, Суд не встановив.

Враховуючи обсяг виконаної адвокатом роботи, Суд не вбачає підстав вважати розмір стягнутих судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу завищеним чи неспівмірним.

З огляду на наведене та те, що за наслідками апеляційного перегляду Суд погодився з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, підстав для скасування чи зміни Додаткового рішення в частині розподілу витрат на правову допомогу немає.

5. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Наведені скаржником в апеляційних скаргах твердження не переконали Суд в наявності підстав для скасування оскаржуваних Рішення та Додаткового рішення.

Суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржені судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, повним з`ясуванням усіх обставин, що мають значення для розгляду цієї справи, а тому доходить висновку про залишення Рішення та Додаткового рішення без змін, а апеляційних скарг – без задоволення.

З огляду на залишення апеляційних скарг без задоволення, судовий збір за подання апеляційних скарг відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Залишити без змін Рішення від 02.07.2026 та Додаткове рішення від 05.08.2026 Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/523/26, а апеляційні скарги Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) - без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Івано-Франківську квартирно-експлуатаційну частину (району).

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню, окрім як у визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадках.

Повний текст постанови складено 05.10.2026.

Головуючий суддя Шаповал Д.В.

Суддя Ржепецький В.О.

Суддя Степанюк Н.Л.